Підручник

До цього типу ми відносимо тексти будь-яких підручників та посібників, а також тексти спеціальних енциклопедій, побудованих за тематичним принципом. Перекладати їх доводиться досить часто, а невдачі перекладача нерідко пов’язані з тим, що він не розібрався у специфіці такого тексту й надав йому рис виключно наукового чи науково-популярного.

У чому ж полягає ця специфіка? Яка головна помилка перекладача? Більшість підручників призначено для того, щоб передати читачеві досить великий об’єм систематизованих знань, підвищити рівень його професійної компетентності. Адже різниця в рівні компетентності джерела інформації та реципієнта досить істотна. Власне, джерелом текста підручника є ті ж спеціалісти, проте, орієнтуючись на особливості читацької аудиторії, вони адаптують до неї специфіку наукового тексту. Читачу підручника може не вистачити не тільки професійної, але й вікової компетентності. В цьому випадку необхідна ще й вікова адаптація: усі знають, що підручники для дітей написані простіше, аніж підручники для підлітків, а підручники для підлітків — простіше, аніж підручники для дорослих.

Текст підручника, так само як і науковий текст, вочевидь передає перш за все когнітивну інформацію. Ми знаходимо в ньому усі ті ж засоби її передачі, але в спрощеній формі. Розглянемо їх детальніше.

1. Терміни. В підручнику їм властиві усі характерні риси термінів (однозначність, нейтральність, незалежність від контексту), але кількість їх менша, й кожен термін вводиться дефіницією. У вузькоспеціалізованих підручниках (таких, як „Посібник з кардиології для медсестер”) іноді спостерігається використання професійних жаргонізмів.

2. Загальнонаукова лексика. Її об’єм є досить великим, й до нього додається значний відсоток лексики загальнонаціональної мови, що не відноситься до наукового опису.

3. Форми часу. Переважає абсолютний теперішній час.

4. Пасивні конструкції. Їх менше, аніж в науковому тексті. Відповідно, вище процент активних конструкцій.

5. Неозначено-особові та безособові структури є досить частотними.

6. Складність та різноманітність синтаксичних структур менша, аніж в наукових текстах.

7. Когезія. Засобів формальної когезії менше, проте рівень асоціативного зв’язку тексту вище.

8. Щільність інформації. В тексті підручника інформацію розподілено дещо інакше, аніж в науковому тексті. Допоміжні знакові системи невербального характеру використовуються тут досить активно (формули, схеми, малюнки, графіки) — до них, до речі, додаються й ілюстративні матеріали. А от скорочень зустрічається менше. Тобто, загальномовні скорочення частотні, а от спеціальні скорочення використовуються рідше. Інколи частина повідомлення береться у дужки (синтаксична компресія).

9. Складні слова й словотвірні моделі з абстрактною семантикою. Їх, безумовно, більше в порівнянні з іншими типами тектів, але менше, аніж в наукових текстах.

10. Графічні засоби логічної організації. Слід зауважити, що їх кількість більша й різноманітніша, в порівнянні з науковим текстом. До вже названих можна додати: підкреслення, рамочне оформлення фрагменту тексту, винесення його на поля. Щоправда, передача саме цих засобів не викликає в перекладача особливих труднощів.

Емоційна інформація в тексті підручника більш різноманітна, аніж в науковому тексті. До традиційних засобів, які відображають емоційність наукової дискусії, іноді додаються емоційно-оцінні засоби, що використовуються для того, щоб повідомити читача про настановну оцінку чи, так би мовити, про загальну думку стосовно того, чи іншого явища чи процесу (наприклад, в українській мові: „найбільший”,”найвеличніший”, „визначний”). Емоційну інформацію несуть також засоби прямого звертання до читача, що пробуджують його сприйняття когнітивної інформації, спонукальні речення, риторичні запитання і.т.д. („давайте разом замислимося/поміркуємо…”, „як ви вважаєте...”)