Початок будівництва соціалізму

Створення радянської системи в країні новий китайський уряд розпочав з реформ. Для стабілізації цін, піднесення життєвого рівня населення, скорочення безробіття важливу роль відіграла перша з них – фінансова, за якою з грудня 1949 р. вводилась нова валюта – юань. У червні 1950 р. розпочалась націоналізація промислових підприємств і наприкінці року державний сектор охоплював 80 % важкої і 30 % легкої промисловості. Аграрна реформа, яка надала 47 млн га землі 300 тис. селян, в цілому вирішила питання фізичного виживання населення.

Вирішенню внутрішніх проблем сприяла допомога з боку Радянського Союзу, з яким Китай 14 лютого 1950 р. підписав Договір про дружбу, союз та взаємну допомогу строком на 30 років. Умови договору передбачали надання кредиту в 300 млн дол. на 5 років під 1 % річних. СРСР безвідплатно передав Китаю Чанчуньську залізницю і понад 40 японських заводів, розташованих у Маньчжурії. Під управління КНР переходили порти Дальній і Порт-Артур. У квітні 1950 р. були підписані генеральна торгова угода, договір про допомогу в реконструюванні 50 промислових підприємств та ін. Слід зауважити, що допомога Радянського Союзу сприяла стабілізації економічного життя Китаю.

До кінця 1952 р. відбудова народного господарства КНР в основному завершилась, були закладені основи системи державної економіки, створено базові інститути регулювання та планування. Державна комісія планування під керівництвом Гао Гана розробила перший п’ятирічний план розвитку народного господарства на 1953–1957 рр.

КПК висунула генеральну лінію переходу від капіталізму до соціалізму, сутність якої полягала в одержавленні економіки, здійсненні індустріалізації країни та проведенні соціалістичних перетворень у сільському господарстві, торгівлі тощо. На виконання цих завдань відводили приблизно 15 років.

Оскільки керівництво КПК взяло за зразок радянську модель побудови соціалізму, у лютому 1953  р. Мао Цзедун запропонував розгорнути широкий рух з вивчення досвіду СРСР у кожній сфері державного будівництва. Значну роль у цьому повинні були відіграти радянські спеціалісти, що працювали у Китаї, а також підготовлені у вузах СРСР фахівці з числа китайських громадян.

У період виконання першого п’ятирічного плану допомога Радянського Союзу досягла ще більших масштабів. У березні – травні 1953 р. були підписані угоди про надання Радянським Союзом допомоги КНР у розширенні діючих та будівництві нових електростанцій. Радянська сторона надала Китаю документацію з технічного обладнання різних галузей господарства. Усього з початку 1950 р. по липень 1954 р. китайській стороні була передана технічна документація з 698 позицій. СРСР погодився взяти участь у будівництві та реконструкції 141 промислового підприємства, двічі надавав Китаєві кредити: у 1954 р. – 300 і у 1958 р. –130 млн дол.

За роки першої п’ятирічки в Китаї за допомогою СРСР було побудовано понад 250 великих промислових підприємств і важливих народногосподарських об’єктів, створено цілий ряд базових галузей промисловості: виробництво літаків і автомобілів, обладнання для енергетичних, металургійних і гірничих підприємств, важке і точне машинобудування тощо.

Зовнішні торгівельні зв’язки між двома країнами укріплювалися та розвивалися. У результаті товарообіг між СРСР та КНР тільки за один 1953 р. порівняно з попереднім зріс на 25,5 %.

У країні швидкими темпами здійснювалися індустріалізація, колективізація сільського господарства, докорінна перебудова в галузі культури та освіти. У листопаді 1955 р. політбюро ЦК КПК ухвалило рішення підпорядкувати державі підприємства приватної промисловості та торгівлі. У 1956 р. було проведене суцільне кооперування сільського господарства.

У 1953–1954 рр. відбувався процес створення конституційних основ КНР. 25 серпня 1954 р. завершилися вибори у Всекитайські Збори народних представників (1 226 депутатів), до числа яких увійшли виключно члени КПК та співчуваючі їм. Перша сесія цього органу, яка проходила у Пекіні з 15 по 28 вересня 1954 р., прийняла Конституцію КНР, що фактично закріплювала юридичну основу однопартійної системи у країні та створювала єдине централізоване керівництво державою. У Конституції був офіційно закріплений курс на розвиток дружби та співробітництва з Радянським Союзом та іншими соціалістичними країнами. Слід звернути увагу на те, що заходи з побудови соціалізму проходили в умовах класової та внутрішньопартійної боротьби. Серед лідерів КПК не було єдності. Проти лінії Мао Цзедуна, який прагнув утвердити режим особистої влади, поступово формувалася опозиція. Хід внутрішньопартійної боротьби дуже нагадував аналогічні події наприкінці 30-х рр. у СРСР. У травні 1951 р. політбюро ЦК КПК ухвалило «Положення про покарання за контрреволюційну діяльність», яке застосовували спочатку для боротьби проти «класово чужих елементів». У 1954 р. почалися переслідування інтелігенції. У березні 1955 р. у намаганні захопити керівництво державою був звинувачений лідер маньчжурських комуністів Гао Ган. Від цього моменту здійснення масових чисток у КПК стало традицією на довгі роки.

У жовтні 1955 р. на черговому пленумі ЦК КПК Мао Цзедун назвав тих, хто припускає ідеологічні помилки, ворогами революції. Виходячи з того, що статут КПК, чинний між VII (1945) та VIII (1956) з’їздами КПК, наголошував: «китайські комуністи у своїй діяльності керуються ідеями Мао Цзедуна», можна зробити висновок, що критика вождя ставила будь-кого у ряди «ворогів». Таким чином, запозичення досвіду КПРС виявилося і у створенні китайськими комуністами культу вождя партії.