§5. Прорив у двосторонніх відносинах

Перші роки української незалежності були позначені складнощами розвитку двосторонніх відносин. Вашинґтон робив ставку на взаємини з Росією щодо більшості проблем успадкованих від СРСР. У стосунках з Україною США опікувалися передовсім питаннями ядерної безпеки, збереження балансу сил в Європі і практичні дії Києва у цьому напрямку певний час викликали запитання на Заході взагалі та у Вашинґтоні зокрема. Переламним в українсько-американських відносинах став 1994 рік, врешті, проголошений у США «українським». Підписання тристоронньої угоди про без’ядерний статус України стало поштовхом до поліпшення американсько-українських взаємин. Але головними, більш глибинними і довготерміновими чинниками американської уваги та прихильності до України стали: розуміння того, що із завершенням «холодної війни» ситуація в Європі за деякими параметрами ускладнилась, а Україна як держава, розташована у центрі континенту, має важливе значення; поступове наростання великодержавницьких тенденцій у політичному житті Росії; сприйняття слушності ідеї З.Бжезінського про те, що з поверненням України до складу Росії остання механічно стає «імперією»; усвідомлення взаємозв’язку стабільного розвитку України із безпекою у Східно-Центральній Європі, інтерес до якої у США є традиційним.

У той же час зберігаються вагомі чинники, які гальмують реалізацію потенціалу двосторонніх відносин. Передовсім йдеться про суспільно-політичну невизначеність в Україні, триваюче протиборство «у верхах», характер якого породжує непевність в українській перспективі. Зазначимо й далеко незавершений та непослідовний поступ України до демократичної правової держави, слабкість демократичних сил. Дається взнаки й негнучкість та незручність окремих засад української зовнішньої політики з погляду розбудови систем безпеки і одночасно підвищені сподівання на отримання економічної допомоги.

Так само спрацьовує тенденція скорочення Вашинґтоном бюджетних витрат на міжнародну допомогу та слабка зацікавленість американського приватного бізнесу у співпраці з Україною як наслідок названих проблем, а також недостатніх законодавчих ґарантій діяльності зарубіжних інвесторів.

Таким чином, головні проблеми подальшого розвитку українсько-американських взаємин сьогодні концентруються всередині України. Разом з тим, реальність така, що американська політика в Європі неминуче розвиватиметься з урахуванням подій в Україні і навколо неї.

¹ Dulles, Foster Rhea. America’s Rise to World Power. 1898-1954.— New York,  1954.— P.2.

 ² Margolin, Arnold. From a Political Diary. Russia, the Ukraine, and America. 1905-1945.—New York, 1946.—P.41.

 ³ Wilson, George G. Handbook of International Law. 3rd ed.—St. Paul (Minn.). — 1939. — P.21.

 ⁴ U.S.Congress, 64th Congress. 2nd Session. 1917.—Appendix.—P.522-523.

 ⁵ Laserson M. American Impact on Russia, Political and Ideological.—New York, 1950.—P.419.

 ⁶ The Ukraine, 1917-1921: a Study in Revoluton. Ed. by T.Hunczak with assist. of J.T. von Heide.—Cambridge (Mass.).—1977.—P.358.

 ⁷ Українська суспільно-політична думка в 20 столітті. Ч.І.—Мюнхен, 1983.—С.411.

 ⁸ Рахманний Р. Кров і чорнило. Статті і репортажі.—Нью-Йорк, 1960.—С.54.

 ⁹ Peace and War: U.S. Foreign Policy. 1934-1941.—Washington, 1943.—P.246-247.

¹⁰ Gray C.S. Back to the future: Russia and the balance of power //Global Affairs. — Summer.—P.41-42.

¹¹ Foreign Relations of the United States (1918-1951); Documents and Materials Relating to the Eve of the Second World War. Vol. 1–2.—New York.—1948; A Decade of American Foreign Policy: current documents. 1956-61. In 6 Vols. — Washington, 1957-65, etc.

¹² Anglo-American Perspectives on the Ukrainian Question. 1930-31. A Documentary Collection. — Kingston-Vestal, 1987. — P.xxx.

¹³ Пеленський Яр.З. Українська справа у взаєминах межи США і СРСР під час і після Другої світової війни//Сучасність.—Р.2.—Ч.7.—С.77-78.

¹⁴ Kennan G.F. Memoirs. 1950-1963.—New York, 1972.—P.99.

¹⁵ Eisenhower D.E. Second Inaugural Address// New York Times.—1957.—Jan.22.

¹⁶ Dobriansky L.E. US Policy of unfinished liberation.—Jersey City, 1966.—P.4-21.

¹⁷ Congressional Record.—1967. Nov.29.—P.H 16052.

¹⁸ Stevenson, Adlai. Letter on Colonialism// U.S. Delegation to the GA.—1961.—Nov. 25.

¹⁹ Speedy End Belies Durability of Communist Experiment//The Washington Post.—1991.—Dec.29.

²⁰ Sorensen Th. Who is America to preach?// Los Angeles Times.—1991.—Oct.24.

²¹ Див., напр.: Motyl A. The Sobering of Gorbachev: Nationality, Restructuring and the West // Politics, Society and Nationality inside Gorbachev’s Russia/Ed. by Bialer S.—Boulder, 1989.—P. 171.

²² Brzezinski Z.  Post-Communism Nationalism // Foreign Affairs.—Vol. 68.—№ 5 (Winter, 1989/ 1990).—P. 20.

²³ Нездатність тогочасного американського керівництва адекватно реаґувати на нову ситуацію можна пояснити також кризою в радянології.  Див.: Rutland P. Sovietology: Notes for a Post-Mortem // The National Interest. — №31 (Spring 1993).—P.112.

      Порівняно з дослідженнями інших народів СРСР українознавчі студії були досить розвинуті. Однак, як зазначає заступник директора Інституту Гаррімана Колумбійського університету Олександр Мотиль, «часто вважалося, що вони мало стосуються «реальної» політики в СРСР, політично вмотивовані запитами еміґрації й емоційно переобтяжені націоналістичним підходом. Одне слово, вважалося, що вони «ненаукові». Див.: Motyl A. Dilemmas of Independence:  Ukraine After Totalitarianism.—N. Y., 1993.—P.5.

²⁴ U.S. Congress. Senate. Commitee on Foreign Relations. Subcommitee on European Affairs. Soviet Disunion: The American Response. Hearings.. 102 Cong., 2nd sess., Febr. 28 and March 6, 1991.—P.36, 125.

²⁵ Beschloss M., Talbott S. At the Highest Levels: The Inside Story of the End of the Cold War.—Boston etc., 1993.—P.409,414.

²⁶ Ibid.—P.414,417-418.

²⁷ Ibid.—P. 448-449.

²⁸ Campbell K.,   Carter A., Miller S., Zraket Ch. Soviet Nuclear Fiction: Control of the Nuclear Arsenal in a Disintegrating Soviet Union //CSIA Studies in International Affairs.—1991.—№ 1.—P.69-70.

«УКРАЇНСЬКЕ ПИТАННЯ» В ПОЛІТИЧНІЙ СТРАТЕГІЇ РОСІЇ

Політична доктрина Росії щодо України, домінантою якої від часу Переяславської ради був принцип централізму та викорінення будь-яких проявів «національного сепаратизму», не зазнала на початку XX ст., попри виразну тенденцію до наростання українського визвольного руху, жодних принципових змін. Імперська політика обґрунтовувалась низкою різноманітних теорій, за якими на теренах від Карпат до Тихого океану живе єдиний російський народ, котрий розмовляє єдиною російською мовою, має єдині історичні традиції ¹.