§2. Росія як геополітична проблема

Проблема українсько-російських відносин, Росії взагалі, її історичної долі є однією з найважливіших в українських геополітичних концепціях.

Загальним місцем для незалежної суспільної думки першої половини XX ст. був висновок про те, що приєднання України до Московського царства призвело до розриву традиційних зв’язків з Західною Європою, насильницької зміни зовнішньоторговельних пріоритетів та геополітичних орієнтацій. Свідома централізація суспільного та культурного життя з боку царського уряду встановлювала заборону виїжджати без спеціального дозволу, на навчання, відбивалася в системі розпоряджень влади, що спрямовували українську торгівлю лише через північні порти імперії і т.ін. «Російська торговельна і митова політика, не спиняючись ні перед чим, щоб розірвати й зруйнувати торговельні зв’язки України з її історично сформованими західними ринками, щоб знищити взагалі українську торговлю й віддати український торг в руки купецтва московського й притягнути Україну економично до півночи, до великоруських центрів — Петербурґа і Москви» ¹³.

Говорячи про особливості геополітичних спрямувань в історії двох народів, С.Рудницький зауважує, що «природа вказала Московщині цілком инші гидрографічні шляхи, як Україні...» ¹⁴. Ю.Липа підкреслює, що у той час, коли українці як нація формувались на берегах рік Північного Причорномор’я, росіяни — в басейні Волги. У книзі «Розподіл Росії» Ю.Липа говорить, що хоча за довгі століття експансії росіяни розселились на значному просторі, багато з цих територій так і не стали справді російськими. І йдеться тут не тільки про ті краї, де росіяни не становлять етнічної більшості: Україна, Прибалтика, Кавказ, Середня Азія і т.ін., а й про Сибір і Далекий Схід. «Останні роки історії Росії — це щораз тяжча боротьба центральної влади з ріжнородністю людей і краю. У цій боротьбі найтрагічніше було те, що централістична ідея виявилася недоцільною на просторах Росії. Щораз тяжчі удари завдає ця ідея попросту людському життю» ¹⁵. Ці удари забирали і забирають мільйони життів і в народів, підкорених імперією, і у власне етнічних росіян — заручників російської імперської ідеї. Аналізуючи географічні особливості власне Росії, розташування населення, промислових центрів, комунікацій, Ю.Липа доходить висновку, що за умов демократичного політичного устрою та вільного розвитку виробництва і економічних зв’язків від Росії почнуть відходити території поза її європейською частиною. Першою серед них буде Сибір, яка є «властива російська Америка, що лежить коло самої Росії і зв’язана залізницею з нею і Середньою Азією» ¹⁶. Симптомами аналогічного розвитку подій для нього були сибірський сепаратизм та численні сибірські уряди часів революції. Сибірська промисловість більш зацікавлена в економічних зв’язках поза Росією, ніж у ній самій. Ще яскравіше ці тенденції виявляються на прикладі Далекого Сходу, коло економічних інтересів якого лежить у Тихоокеанському басейні: вивезення сировини до США, Японії, Австралії, Південно-Східної Азії та ввезення звідти промислової та сільськогосподарської продукції — набагато вигідніше, ніж з власне Росії. Висновок щодо майбутнього Росії однозначний — її розподіл. Питання лише в тому, на думку Ю.Липи, коли це відбудеться і яким шляхом та з якою кількістю жертв. Демократичне майбутнє Росії можливе лише за умови, коли вона не буде витрачати всі життєві зусилля нації на утримування в покорі інших. Подібну думку висловив у праці «Чому ми хочемо самостійної України» С.Рудницький: «У оновленій демократичній Росії буде великоруське живло безумовно продовжати заграничну політику царської Росії. Тому треба буде українцям доконче, коли вже не добути їм повної самостійности, дуже пильнуватись, щоби знову не попастись в московську неволю — вже не царську, а поступову. Треба коли не самостійність, то автономність України так сильно поставити й так гарно захистити перед всякими посяганнями московських централістів, щоби Україна мала з свого догідного географічного положення тільки користь, а не шкоду» ¹⁷.