- •§1. Соціалізм у новітній українській політичній думці
- •§2. Предки з XIX ст.: соціалізм Драгоманова
- •§3. Моделі української державності під час революції
- •§4. Соціалізм в Європі та «українське питання»
- •§5. Михайло Грушевський: якої України ми хочемо?
- •§6. Директорія: глухий кут українського соціалізму
- •§7. Національно-культурна автономія
- •§8. Ленінська модель
- •§9. Розкольники української революції
- •§10. «Модельна радянська республіка»
- •§11. Сталінський варіант пролетарського інтернаціоналізму
- •§2. Головні ідеї чинного націоналізму Дмитра Донцова
- •§3. Чинний націоналізм як ідеологічне підґрунтя оун
- •§4. «Націократична держава» Миколи Сціборського
- •§5. Трансформації «інтеґрального» націоналізму
- •§1. Нація та держава
- •§2. Гетьман, еліта і хліборобський клас
- •§3. Селянин із мечем та ралом
- •§4. Територіальна свідомість як державна ідеологія
- •§5. Філософ української політики
- •§6. В.Липинський про загрози українській державності
- •§1. Поширення ліберальних ідей в Україні
- •§2. Пріоритет прав особи
- •§3. Пріоритет права
- •§4. Самоврядування
- •§5. Національна ідея
- •§6. Ознаки сучасного українського «лібералізму»
- •§1. Зародки української політичної географії
- •§2. Росія як геополітична проблема
- •§3. Плани для майбутнього
- •§4. Східний вектор українських інтересів
- •§1. Державницька думка в умовах підпілля
- •§2. Ідеї українських шестидесятників
- •§3. Загальнолюдські цінності в непідцензурній думці
- •§4 Тоталітарні інституції проти українських «неформалів»
- •§5. Національна ідея та «Демплатформа»
- •§1. Р.Челлен: Україна в Першій світовій війні
- •§2. Х.Макіндер: Євро-Азія та Україна
- •§3. «Середня Європа» та Україна
- •§4. Україна в геополітичних міркуваннях м.Вебера
- •§5. «Нова Європа» р.Сетон-Вотсона
- •§6. Східна Європа як «Зелений Інтернаціонал»
- •§1. Українська незалежність як загроза цілісності Польщі
- •§2. «Польща для поляків» та проект «Великої України»
- •§3. Польсько-українськи відносини в період Другої світової війни
- •§4. «Пролетарський інтернаціоналізм» як засіб етнічної асиміляції
- •§5. Проукраїнські настрої у польському суспільстві
- •§6. Становлення міждержавних відносин
- •§1. Угорська державність так у першій третині XX століття та український чинник
- •§2. Угорські геополітичні комбінації у Другій світовій війні
- •§3. Угорська політика щодо України на сучасному етапі
- •§1. Утворення Чехословацької республіки та «українське питання»
- •§2. Розвиток двосторонніх зв’язків
- •§3. Українці в чср, проблема Підкарпатської Русі
- •§4. Закарпатська Україна у роки Другої світової війни
- •§5. «Українське питання» у комуністичній Чехословаччині
- •§6. Незалежна Україна в зовнішній політиці Чехії і Словаччини
- •§1. Політика Румунії щодо Північної Буковини у роки Першої світової війни
- •§2. «Румунія для румунів» та етнічні українські землі
- •§3. Геополітичні проекти Бухареста в Другій світовій війні та Україна
- •§4. «Національний патріотизм» як засіб асиміляції національних меншин
- •§5. Суперечності розвитку сучасних румунсько-українських відносин
- •§1. Турецько-українські контакти періоду Першої світової війни
- •§2. Турецько-українські відносини у 1918—1921 рр.
- •§3. Радянська Україна у зовнішній політиці Туреччини
- •§4. Відновлення та розвиток двосторонніх відносин на сучасному етапі
- •§1. Україна у німецькій східній стратегії на початку XX ст.
- •§2. Німецько-Австрійський блок та «українське питання»
- •§3. Гітлерівська концепція завоювання життєвого простору та Україна
- •§4. Генеральний план «Ост»
- •§5. Політика нацистів щодо оун
- •§6. Східна зовнішньополітична стратегія фрн та Україна (1949–1989)
- •§7. Незалежна Україна в зовнішньополітичній концепції об’єднаної Німеччини
- •§1. Terra incognita
- •§2. На периферії інтересів
- •§3. «Українське питання» і «холодна війна»
- •§4. Дезінтеґрація срср і Україна: виклик для сша
- •§5. Прорив у двосторонніх відносинах
- •§1. «Українське питання» в Державній думі
- •§2. Українська політика самодержавства у Першій світовій війні
- •§3. Тимчасовий уряд і Україна
- •§4. Більшовицька «Декларація прав народів Росії»
- •§5. «Воєнно-політичний союз» як форма відтворення імперії
- •§6. Доба договірних відносин
- •§7. «Добровільне об’єднання»: доктрина і практика
- •§8. Україна в сучасній російській стратегії
- •§1. Тоталітаризм і влада: потреба переосмислення
- •§2. Посткомуністичний неототалітаризм: генеза та особливості становлення 1
- •§3. Геополітичні «гени» посткомуністичної влади
- •§4. Неототалітарна парадигма державотворення в Україні
- •§1. Проблема леґітимації
- •§2. Ідеологія і утопія в посткомуністичних трансформаціях
- •§3. Національна ідея, громадянське суспільство, політична нація
- •§4. Рятівний етатизм
- •§5. Спадщина авторитарної особи
- •§6. Вторинність геополітичної леґітимації
- •§1. Етноменшини як чинник геополітики.
- •§2. Етнополітична реальність України.
- •§ 1. Стратегії економічних перетворень
- •§ 2. Стартові умови трансформаційного процесу
- •§3. Формування посткомуністичної економічної системи
- •§1. Людина корпоративна
- •§2. Радянський цех
- •§3. Пострадянська фратрія
- •§1. Про непроблематичність «п’ятого світу»
- •§2. Orbis Quintus
- •§3. Простір і час
- •§4. Фактичність громадянства
- •§1. Соціалізм у новітній українській політичній думці
- •§2. Предки з XIX ст.: соціалізм Драгоманова
- •§3. Моделі української державності під час революції
- •§4. Соціалізм в Європі та «українське питання»
- •§5. Михайло Грушевський: якої України ми хочемо?
- •§6. Директорія: глухий кут українського соціалізму
- •§7. Національно-культурна автономія
- •§8. Ленінська модель
- •§9. Розкольники української революції
- •§10. «Модельна радянська республіка»
- •§11. Сталінський варіант пролетарського інтернаціоналізму
- •§1. Микола Міхновський — романтик української ідеї
- •§2. Головні ідеї чинного націоналізму Дмитра Донцова
- •§3. Чинний націоналізм як ідеологічне підґрунтя оун
- •§4. «Націократична держава» Миколи Сціборського
- •§5. Трансформації «інтеґрального» націоналізму
- •§1. Нація та держава
- •§2. Гетьман, еліта і хліборобський клас
- •§3. Селянин із мечем та ралом
- •§4. Територіальна свідомість як державна ідеологія
- •§5. Філософ української політики
- •§6. В.Липинський про загрози українській державності
- •§1. Поширення ліберальних ідей в Україні
- •§2. Пріоритет прав особи
- •§3. Пріоритет права
- •§4. Самоврядування
- •§5. Національна ідея
- •§6. Ознаки сучасного українського «лібералізму»
- •§1. Зародки української політичної географії
- •§2. Росія як геополітична проблема
- •§3. Плани для майбутнього
- •§4. Східний вектор українських інтересів
- •§1. Державницька думка в умовах підпілля
- •§2. Ідеї українських шестидесятників
- •§3. Загальнолюдські цінності в непідцензурній думці
- •§4 Тоталітарні інституції проти українських «неформалів»
- •§5. Національна ідея та «Демплатформа»
- •§1. Р.Челлен: Україна в Першій світовій війні
- •§2. Х.Макіндер: Євро-Азія та Україна
- •§3. «Середня Європа» та Україна
- •§4. Україна в геополітичних міркуваннях м.Вебера
- •§5. «Нова Європа» р.Сетон-Вотсона
- •§6. Східна Європа як «Зелений Інтернаціонал»
- •§1. Українська незалежність як загроза цілісності Польщі
- •§2. «Польща для поляків» та проект «Великої України»
- •§3. Польсько-українськи відносини в період Другої світової війни
- •§4. «Пролетарський інтернаціоналізм» як засіб етнічної асиміляції
- •§5. Проукраїнські настрої у польському суспільстві
- •§6. Становлення міждержавних відносин
- •§1. Угорська державність так у першій третині XX століття та український чинник
- •§2. Угорські геополітичні комбінації у Другій світовій війні
- •§3. Угорська політика щодо України на сучасному етапі
- •§1. Утворення Чехословацької республіки та «українське питання»
- •§2. Розвиток двосторонніх зв’язків
- •§3. Українці в чср, проблема Підкарпатської Русі
- •§4. Закарпатська Україна у роки Другої світової війни
- •§5. «Українське питання» у комуністичній Чехословаччині
- •§6. Незалежна Україна в зовнішній політиці Чехії і Словаччини
- •§1. Політика Румунії щодо Північної Буковини у роки Першої світової війни
- •§2. «Румунія для румунів» та етнічні українські землі
- •§3. Геополітичні проекти Бухареста в Другій світовій війні та Україна
- •§4. «Національний патріотизм» як засіб асиміляції національних меншин
- •§5. Суперечності розвитку сучасних румунсько-українських відносин
- •§1. Турецько-українські контакти періоду Першої світової війни
- •§2. Турецько-українські відносини у 1918—1921 рр.
- •§3. Радянська Україна у зовнішній політиці Туреччини
- •§4. Відновлення та розвиток двосторонніх відносин на сучасному етапі
- •§1. Україна у німецькій східній стратегії на початку XX ст.
- •§2. Німецько-Австрійський блок та «українське питання»
- •§3. Гітлерівська концепція завоювання життєвого простору та Україна
- •§4. Генеральний план «Ост»
- •§5. Політика нацистів щодо оун
- •§6. Східна зовнішньополітична стратегія фрн та Україна (1949–1989)
- •§7. Незалежна Україна в зовнішньополітичній концепції об’єднаної Німеччини
- •§1. Terra incognita
- •§2. На периферії інтересів
- •§3. «Українське питання» і «холодна війна»
- •§4. Дезінтеґрація срср і Україна: виклик для сша
- •§5. Прорив у двосторонніх відносинах
§2. Ідеї українських шестидесятників
Досить політично цікавою групою стала організація «Український національний фронт» (УНФ), що її створили 1964 р. Дмитро Квецько та Зіновій Красівський. Як вважали учасники УНФ, до економічної експлуатації й політичного гноблення народів СРСР долучається ще й позбавлення їх власної національної культури, прилучення цих народів до фактично провінційної російської культури з елементами національної 15. Важливим складовим елементом поневолення залишається й ідеологічний апарат влади всіх рівнів. Лише з появою незалежної України можна буде говорити про незалежність від Москви інших народів Східної Європи.
Сучасна російська комуністична система тримається на трьох засадах: державності, тиранії та партійній диктатурі. Політика Хрущова розхитала основи режиму в СРСР, скомпрометувала й розвалила комуністичний світ.
Тоталітарний режим в Україні має бути змінений «народним соціалізмом», побудованим на принципах самостійності, народовладдя, процвітання, соціальної справедливості й свободи 16. З подальшого опису цього соціалізму видно, що це досить ориґінальна розробка моделі нового суспільства, на зразок тодішньої соціал-демократії, в традиціях пізньої ОУН.
У політичній площині УНФ вимагав: «Відокремлення України від Росії. Створення української самостійної держави в її етнографічних межах, включаючи землі, загарбані колонізаторами» (зауважу, що остання частина вимоги зникає з програм і виступів українського самвидаву з кінця 60-х років. — Авт.). Після відокремлення передбачалася заміна державно-колоніальної адміністрації новою національною владою в особі дійсних народних представників, вільно обраних самим народом, розпуск партійних і пропаґандистських організацій. Подальші пункти й вимоги дуже конкретні. Ця програма, деякі інші документи УНФ подають добрі розробки і культурно-національних проблем республіки, і що більше — старанно розпрацьовані соціально-економічні питання: повна газифікація міст і сіл, вільний вибір місця проживання і професії, свобода професійних об’єднань робітників, вирішення житлової проблеми, вища освіта і т.ін. Земля залишалася б у власності національно-державній, з ліквідацією колгоспної системи.
У праці «50 років радянської влади на Україні» Кузьма Дасів подає реальну картину української історії за ці роки. Ця влада принесла Україні голод, терор і русифікацію 17. Російський шовінізм — ворог українського народу, він потопив у крові дві спроби боротьби за українську державність в 20-х і 40–50-х роках.
Серед публіцистики 60-х років яскраво вирізняються есе Валентина Мороза. Він перший описав систему КДБ, її механізми нагнітання жаху у «Репортажі із заповідника імені Берія». В.Мороз подав у донцовському спрямуванні (хоч і не читав Донцова) значення і роль сили духу в русі опору владі. Коли прийшло нове покоління, яке позбулося або й не знало жаху перед системою, то виявилося, що нічого в ідейному плані влада протиставити не може, а тільки грубу силу. У есе «Серед снігів» Мороз вказав і на дві течії в українському національному русі, які відрізняються одна від одної ступенем нонконформізму до обставин, ступенем одержимості 18. Ці критерії, здавалося б, швидше з царини філософії, моралі, ніж політики, в умовах тодішнього часу були чи не головними для існування українського визвольного руху, ставали величинами дійово-політичними.
Частина учасників національного руху, аналізуючи українську дійсність, прогнозуючи майбутнє, користувалася марксистською ідеологією і методологією. На таких позиціях, зокрема, базувався проект програми Української робітнично-селянської спілки (УРСС) Л.Лук’яненка (1959 р.). Стратегічною метою організації був вихід України з СРСР шляхом декларованого Конституцією права на такий вихід, що здійснився б через всенародний референдум. Становище України Л.Лук’яненко оцінював як колоніальне 19. У критиці суспільства він стриманіший, ніж націоналісти, але чітко вказує, що в Союзі панує диктатура партії, народ усунено від влади. Робітників нещадно експлуатують, становище селян невільницьке.
В таких умовах, вважає Л.Лук’яненко, відкрита аґітація за вихід України з СРСР — неможлива, тому на першому етапі боротьби за незалежність головна увага має бути спрямована на розширення демократичних прав і свобод в СРСР, демократизацію країни. Цю роботу членам групи доведеться вести в підпіллі, поєднуючи леґальні та нелеґальні форми роботи.
Водночас проект програми УРСС не позбавлений і деяких внутрішніх суперечностей чи взаємозаперечень. Так, він визначає ту боротьбу, що велася в Україні в 40–50-ті роки, як національно-визвольний рух, але заперечує націоналізм, хоч саме на його засадах ґрунтувалися організації, що складали основу того руху. Л.Лук’яненко повторює за публіцистами ОУН тезу про відсутність в українському суспільстві ворогуючих класів, бо воно складається з партійно-радянського чиновництва і багатомільйонного трудового народу. Тобто правлячий клас знову виводиться за межі власне українського суспільства, і його майбутня доля залишається невідомою для автора проекту. Такий підхід до цього класу міститься в усіх програмових документах того часу, можливо, з тактичних міркувань.
Проект програми УРСС дуже близько підійшов до ідей, що їх висловив Д.Шахай у цитованій праці. Але швидше з переконання, а не з тактичних розрахунків. Проте автор проекту не піддає сумніву жодної з підвалин марксизму-ленінізму, хоч знову при цьому ж відстоює революційний марксизм проти практики його втілення в СРСР.
Виникнення цієї течії (марксистської) було закономірним: більшість учасників національного руху не була знайома ні з якою іншою, крім марксизму, ідеологією, мусила у цьому русі пройти шлях від націонал-комунізму, який течія об’єктивно представляла, до його заперечення, що, зрештою, й сталося. По суті, це була ревізія марксизму в умовах України.
На таких позиціях стояв тоді й І.Дзюба у добре відомій роботі «Інтернаціоналізм чи русифікація?» 20. Автор виходив з того, що декларована сучасна національна політика компартії не відповідає основним положенням марксизму-ленінізму з цієї проблеми, а це призводить до кризової ситуації в розвитку народів, українського зокрема. Робота І.Дзюби була своєрідною ідейною ревізією марксизму-ленінізму, оскільки спростовувала декілька офіційних концепцій щодо національного питання, з-поміж них — спадкоємність політики партії в національному питанні, ідею майбутнього злиття націй при комунізмі, про «цивілізаторську» місію російського народу щодо інших народів СРСР і про добровільність територіальних «возз’єднань» під егідою Росії, про нібито існуючу рівність українців і росіян у самій Україні 21. У книзі І.Дзюби відкривались і деякі незнані для тодішнього українського читача питання вітчизняної історії.
До і після праці І.Дзюби були відомі ще декілька творів в українському самвидаві, автори яких ототожнювали свій підхід до історії й політики з марксистськими підходами, хоча й прагнули незалежності України.
З позицій демократичного соціалізму, далекого від марксизму, виходив у своїй праці «Право жити» Юрій Бадзьо. Здійснюючи огляд робіт української історії, автор піддає нищівній критиці методологічні засади, з яких російська, а згодом і радянська історіографія підходила до багатьох питань української історії, не визнаючи за нею самостійного самодостатнього історичного процесу 22. Піддаючи критиці теорію «злиття націй», Ю.Бадзьо вважав це витвором В.Леніна, який, по суті, леґітимував асиміляцію націй. В основі ж цієї теорії залишається російський великодержавний шовінізм 23. Торкаючись майбутнього країни, автор говорить про необхідність існування ідеологічного, культурного та політичного плюралізму. Робітничий клас і селянство повинні мати своє класове представництво в органах влади, має існувати багатопартійність.
Не можна не згадати й трагічну постать Валерія Марченка, який загинув у таборах 1984 року. Правозахисний рух він сприймав крізь призму релігійного самоочищення народу, відродження в нього почуття власної гідності та готовності дотримуватися Божих заповідей. Ось уривок з одного з його листів до рідних, датований 1980-м роком: «Кому, як не нам, вихованим від соски на матеріалізмі та атеїзмі, знати: чому святі для 600 мільйонів християн поняття Христа, Віри, Воскресіння сприймаються в цій країні в кращому разі як складники леґенди. Таж ми ніколи не чули речників релігії, а лише супротивну сторону... Царина Духа — явище досі нам не знане й загадкове, здатне викликати негативні емоції хіба в твердолобих безбожників. Для нас же це — щедрий лан, який обов’язково вродить при натхненній самовіддачі... Повторюю, за будь-яких прикрих ситуацій до тебе прийде відчуття вмиротвореності, варто лише щиро звернутися до Бога» 24.