Основи сімейних відносин
Розділ ІІ
ОСНОВИ СІМЕЙНИХ ВІДНОСИН
2.1.СОЦІАЛЬНО-БІОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ
Сім’я є моделлю суспільства на конкретному істо- ричному етапі розвитку, відображує його мора- льні та духовні особливості, відіграє велику роль у ньому. Вона є первинною клітиною соціальних груп,
класів, які утворюють соціальну структуру будь-якої країни. Життя більшості людей так чи інакше пов’язано з сім’єю — своєрідним мікросвітом, де пере- плітаються складні економічні, політичні, психологіч- ні, ідеологічні, фізіологічні та інші соціальні проблеми. Будучи залежним від економічного становища країни, від політики, рівня культури, сімейне життя впливає на стан національної економіки, політичні події тощо.
Сім’я є могутнім соціальним феноменом, який най- тісніше об’єднує людей у родинне гніздо на основі шлюбних і кровних взаємозв’язків. Сім’я — це святий вузол, що об’єднує людей у суспільстві.
Сім’я функціонує на основі спільного побуту, економіч- ного, морально-психологіч- ного укладу, виховання ді-
тей, взаємної відповідальності. Вона забезпечує соціа- лізацію людини, самореалізацію особистості з устале- ною поведінкою.
Життєдіяльність сім’ї реалізується через основні її функції: матеріально-економічну (бюджет сім’ї, орга- нізація споживчої діяльності, участь у суспільному ви- робництві, набуття професії, відновлення втрачених на виробництві сил); житлово-побутову (забезпеченість житлом, ведення домашнього господарства, організа- ція побуту); репродуктивну (продовження людського роду); комунікативну (створення сприятливого сімей- ного мікроклімату, внутрішньосімейне спілкування, взаємовідносини сім’ї з мікро- і макросередовищем,
77
Р о з д і л ІІ
контакт із засобами масової інформації, літературою, мистецтвом); виховну (формування особистості дитини, передача їй соціального досвіду); релак- тивну (організація вільного часу та відпочинку)1.
Сім’я — це життєдайний осередок, що приводить на світ божий, плекає найвищу цінність людства — дітей, цвіт нації, майбутнє народу, завдяки яким кожен батько і мати мають реальну можливість повторити та продов- жити себе у своїх потомках. Кожна людина є смертною. Але сім’я, рід, роди- на, народ — безсмертні. Невсипущою берегинею моральних чеснот, націо- нальних звичаїв і традицій, пам’яті предків, невтомною плекальницею ро- доводу, совісті та честі минулих, сучасних і прийдешніх поколінь є сім’я.
Найвидатнішою вихователькою підростаючих поколінь за всіх часів й у всіх народів, покровителькою високої духовності та гуманізму, національно- го духу, характеру, свідомості, психології і патріотизму теж є сім’я.
Сім’я — різновіковий колектив. Структура її багато в чому залежить від звичаїв, культурних і національних традицій, моральних та правових норм. У її межах формується система стосунків між старшими та молодшими, ба- тьками і дітьми, що визначає психологічний клімат у сім’ї. Тут формується світогляд дитини, ставлення до навколишнього світу. Спільне ведення до- машнього господарства впливає на рівень матеріальної забезпеченості, мо- жливості самореалізації особистості, її смаки, уподобання, ціннісні орієнта- ції, культуру. У сім’ї дитина набуває вмінь і навичок різних видів суспільної діяльності, насамперед навичок людського спілкування. Поступово в неї фор- мується досвід сімейного життя, ставлення до родини.
Родовід вихователів йде від батька, матері, сім’ї. Спільними зусиллями кожен народ протягом своєї багатовікової історії створив власну національну виховну систему, наділену як загальнолюдськими здобутками, так і самобу- тніми творчими знахідками.
«Незважаючи на схожість педагогічних форм усіх європейських наро- дів, — зазначав К.Д. Ушинський, — у кожного з них своя особливість, своя національна система виховання, своя особлива мета і свої особливі засоби досягнення цієї мети»2.
Сучасні обставини національного відродження та подальшого розвитку духовної культури українського народу зумовили гостру потребу в активіза- ції освіти і патріотичному вихованні. Сьогодні необхідно відродити тради- ційний статус української родини з її непорушним авторитетом, подружньою вірністю, любов’ю до дітей і відданістю святому обов’язку їх виховання, пова- гою до батьків і материнським покликанням жінки; підняти роль чолові- ка — дружини, батька — матері в створенні та захисті домашнього вогнища, забезпечуючи на їх взірцевому прикладі моральну підготовку молоді до по- дружнього життя; відновити та зміцнити те вічне, на чому тримається людство, що ніколи не старіє.
Зразковим для нас повинен стати приклад тих країн і народів, де дбайливо бережуть старовину, власну національну культуру. Тоді й помисли нашого
1Волкова Н.П. Педагогіка: Навч. посібник. — К, 2001. — С. 220.
2Ушинський К.Д. Про народність у громадському вихованні // Вибр. пед. твори: В 2-х т. — К., 1983. — Т. 1. — 87 с.
78
Основи сімейних відносин
народу, дітей, молоді сприятимуть шанобливому ставленню до предків, ро- динно-побутових звичаїв і традицій, до того вічного, що має могутнє виховне значення. Тоді ми не знатимемо варварських руйнувань природи, історичних та культурних пам’яток, храмів, церков, монастирів, могил, кладовищ, націо- нальних святинь, відречень від національних символів, рідної мови.
З давніх-давен серед українців виник і утвердився погляд на сім’ю та рід як на святиню, а на виховання дітей — як на святий обов’язок батьків. Ве- лич і красу сім’ї українці підносять до найвищих висот — як ознаку особли- вого авторитету та ролі в житті людини. Прикладом може бути опоетизова- но-персоніфікований образ сім’ї:
Упершому — красне сонце,
Удругому — ясен місяць,
А в третьому — дрібні зірки. Ясен місяць — пан господар, Красне сонце — жона його, Дрібні зірки — його дітки.
Погляди на сім’ю в українців тісно переплітаються з оцінкою роду — кров- ної і свояцької єдності роду поколінь, які генетично походять від одного предка, усіх родичів, рідних. А звідси поширені серед народу стійкі вислови: «від роду до роду», «з роду в рід» — у всіх поколіннях, з покоління в поколін- ня, від батьків до дітей; «з самого роду» — від народження. Коли комусь су- дилося щось від народження, то кажуть: «Так на роду написано». Одиноку людину, яка не має ні батька, ні родичів, характеризують: «ні роду, ні пло- ду», «ні роду, ні племені», «без роду й племені». Про родинні зв’язки у житті кожної людини кажуть: «Яке коріння, таке й насіння», «Який рід, такий плід», «Чий корінь, того й плід» тощо.
Народних афоризмів, що відображують інституцію роду й сім’ї, в україн- ському фольклорі (казках, легендах, прислів’ях, приказках, піснях, думах) дуже багато. Любов, шана і повага до сім’ї, до роду не приходять самі по со- бі — їх виховують. Це той природний і надійний шлях, який дитина засвоює змалку і усвідомлює свою приналежність до родини, роду, а через них — до рідного народу, української нації.
Продовження родини, народу, нації — у дітях. Увіковічення міжпоколін- них зв’язків, збереження історичної пам’яті, духовної та матеріальної куль- тури, примноження корисних винаходів попередніх поколінь — у дітях.
Одним із основних чинників, що виховують дітей у сім’ї, є побут. Побут — це уклад повсякденного життя, безпосередньо пов’язаний з відтворенням як самої людини, так і народу, нації в цілому, із задоволенням матеріальних і духовних потреб людини. На кожному історичному етапі розвитку суспільст- ва побут має свої певні властивості. На характер родинного побуту впливають соціальні умови та матеріальне становище сім’ї, її місце проживання, рівень культури та вид занять. Суспільство, родина, життя кожної людини, а отже, і виховання дітей у сім’ї без побуту обійтися не можуть. Підвищення культу- ри сім’ї визначається поліпшенням її побуту.
79
Р о з д і л ІІ
Дитячий побут — це сукупність матеріальних і культурних умов, у яких дитина живе, це стан задоволення її реальних потреб щодо догляду, харчу- вання, одягу, житла, предметів хатнього вжитку, охорони здоров’я, а також засвоєння духовних благ, культури живого спілкування, відпочинку, ігор і розваг.
Затишна домашня обстановка облагороджує дітей. Наявність у їхньому розпорядженні тільки потрібних предметів привчає їх до охайності, ощадли- вості та бережливості. Безсмакове, функціонально невиправдане нагрома- дження в оселі різних предметів — шкодить вихованню.
Під постійним впливом побуту формуються міжособистісні стосунки лю- дини, ціннісні орієнтації та культура спілкування, певний спосіб життя та життєва позиція особистості.
Домашній побут відіграє надзвичайно велику виховну роль. Проте вели- ке значення має лише той родинний побут, який доцільно організований, за якого немає нічого зайвого, оскільки кожна річ і кожний предмет мають своє призначення і своє місце, коли створено нормальні умови для життя, домаш- ньої праці, споживання, відпочинку тощо.
Сучасний побут в Україні виступає в основних формах: сімейний, суспі- льний і виробничий. У структурі побуту виділяють два аспекти: матеріаль- ний і духовний — і (відповідно з його суб’єктами) побут особи, соціальної групи, верстви або суспільства.
Сімейний побут характеризується індивідуальними і груповими (звичай- но, у межах сім’ї) формами задоволення потреб, організації відпочинку, до- звілля, внутрішньосімейними нормами міжособистісних відносин, культури спілкування і потреб, властивих певному мікроосередку.
Суспільний побут охоплює державно-соціальні форми задоволення потреб людей, організації різноманітних побутових послуг, а також основні прин- ципи і норми людського співжиття, духовно-моральні цінності, що вплива- ють на свідомість і поведінку членів суспільства. Сюди можна віднести і нові громадянські звичаї, свята, обряди, традиції.
Виробничий побут (фабрично-заводський) — це організація безпосеред- ньо за місцем праці, харчування і відпочинку працівників, постачання їм продуктів, забезпечення медичним обслуговуванням, дитячими яслами і сад- ками, таборами відпочинку для дітей, пансіонатами та ін.
Форми побуту перебувають між собою в тісному взаємозв’язку. Сімейний побут залежить від рівня організації громадської служби побуту і якості на- даних нею послуг. У свою чергу, матеріальний аспект суспільного побуту не може успішно розвиватися без урахування попиту населення на ті чи інші види побутових послуг, а його духовні устої зазнають впливу норм і правил співжиття, що складається і функціонує у сфері сімейного побуту. Подальше удосконалення побуту впливає на розвиток сім’ї.
Докорінні перетворення у сфері побуту, здійснювані в процесі формування демократичного суспільства з широкими ринковими відносинами і зв’язками, спрямовані на усунення контрастів у повсякденному житті різноманітних со- ціальних спільностей населення, на забезпечення фактичної рівності жінки з чоловіком, на утвердження в побуті нових духовно-моральних основ, зростан- ня питомої ваги і ролі суспільних форм обслуговування і задоволення потреб
80
Основи сімейних відносин
людей, неухильне піднесення матеріального добробуту і духовної культури народу. З приватної справи побут перетворюється на предмет уваги держави, суспільства. Держава бере на себе основне піклування про задоволення най- важливіших життєвих потреб своїх громадян: забезпечення житлом, комуна- льними послугами, медичним обслуговуванням; створення умов для поліп- шення здоров’я, культурного відпочинку тощо, тобто формування таких чин- ників, які б сприяли гармонійному розвитку особи, зростанню її потреб та їх задоволенню. Соціальна політика в сучасній Україні спрямовується на по- ліпшення побутових умов громадян, підвищення рівня освіти і культури на- селення, подальший розвиток охорони здоров’я, санаторно-курортного ліку- вання і відпочинку, удосконалення системи соціального забезпечення, розви- ток сфер обслуговування та ін. Нині ж рівень системи соціального розвитку України низький. Багато ще негараздів і труднощів переживають люди — це є відображенням затяжної економічної і політичної кризи.
Побут — це зумовлена способом виробництва матеріальних благ і рівнем соціально-економічного і культурного розвитку суспільства сфера соціально- го життя, що є сукупністю способів і форм задоволення особистих матеріаль- них і духовних потреб людей. Характер побуту і його структура визначають- ся не тільки способом виробництва, а й соціальним становищем кожного ін- дивіда, соціальними відмінностями, культурою суспільства. Побут — соціа- льне явище, що має досить стійкий характер. Кожна соціально-економічна система суспільства характеризується своїм типом соціальної організації по- буту. Форми побуту зумовлюються соціально-економічним характером і по- літичним режимом суспільства. Тому країни, що відрізняються політичними й економічними системами, мають різні типи побуту, які є відображенням властивих суспільству соціально-політичних відносин і суперечностей.
Сім’я, родина мають забезпечити способи, форми й методи повноцінного фізичного розвитку дітей, охорону та зміцнення їхнього здоров’я. Педагогіч- на діяльність повинна забезпечити зв’язок фізич-
ного виховання з розумовим і трудовим. Батьки мають добиватися усвідом- лення дітьми ролі фізичної культури в розвитку особистості, свідомого став- лення до свого здоров’я як необхідної умови підготовки до суспільно корис- ної праці, служби в армії і захисту Батьківщини.
Фізична культура — це не тільки ранкова гімнастика, рухливі ігри тощо. Вона охоплює всі ділянки індивідуальної та суспільної гігієни людини. До неї відносять правильний режим праці й відпочинку, використання природ- них сил (сонця, води, повітря) для оздоровлення й загартування організму.
Великого значення батьки повинні надавати фізичному вихованню ди- тини. Фізичним вихованням у сім’ї називаємо діяльність батьків, спрямова- ну на зміцнення здоров’я, сили та досягнення правильного розвитку дітей.
Кожен хоче бачити свою дитину здоровою, сильною, загартованою, сприт- ною та витривалою — готовою до повноцінного особистого життя, праці, пе- реборення різних труднощів тощо. Отже, фізичне виховання — це система заходів, спрямованих на зміцнення здоров’я людини, загартування її організ- му, гармонійного розвитку форм, розвиток фізичних можливостей, форму- вання життєво важливих рухових навичок та вмінь. Його завданням є ство-
81
Р о з д і л ІІ
рення сприятливих умов для забезпечення оптимального фізичного розвит- ку особистості, збереження її здоров’я, засвоєння знань про особливості орга- нізму, фізіологічні процеси в ньому, набуття санітарно-гігієнічних умінь та навичок догляду за власним тілом, підтримання і розвиток його потенцій- них можливостей.
Основними засобами фізичного виховання є:
³теоретичні відомості (гігієна загальна і фізичних вправ, відомості, не- обхідні для самостійних занять фізичними вправами);
³заняття гімнастикою (вправи, що сприяють загальному фізичному роз- витку дитини: вправи на формування правильної постави, вправи на розви- ток рівноваги тощо);
³рухові ігри (розвиток кмітливості, спритності, швидкості дій дитини, виховання дисциплінованості);
³спортивні ігри (баскетбол, волейбол, ручний м’яч, футбол);
³катання на лижах, ковзанах, плавання тощо.
Заняття фізичною культурою вдома, у навчальних та інших виховних за- кладах проводять систематично протягом року з урахуванням пори року.
До фізичного виховання відносимо також гімнастику, туризм і спорт.
З педагогічного погляду цінність гімнастики полягає в тому, що вона здат- на вибірково впливати на організм чи на розвиток його основних систем і функцій. Гімнастика буває основною, гігієнічною, спортивною, художньою, виробничою, лікувальною. Переважна більшість займається основною гім- настикою (шикування і перешикування, вправи з предметами і без них, біг, стрибки, метання, елементарні акробатичні вправи тощо). Вона сприяє фор- муванню життєво необхідних рухових навичок, розвиває фізичні сили дити- ни, кмітливість, спритність, ініціативу, робить дужими. Гімнастика має ве- лике оздоровче й гігієнічне значення.
Туризм — чудовий засіб активного відпочинку. Його здійснюють у вигля- ді пішохідних, водних, лижних, велосипедних та інших мандрівок. Усі ці види зміцнюють здоров’я й загартовують організм. Туризм має також велике пізнавальне значення.
Туризм — це прогулянки, екскурсії, походи і мандрівки, які організовують для ознайомлення дитини з рідним краєм, природними, історичними та куль- турними пам’ятками нашої країни, завдяки яким діти вчаться бути витрива- лими, набувають досвіду колективного життя і діяльності, відповідального ста- влення до природи, любові і поваги до історичного минулого.
Рухливі та спортивні ігри посідають значне місце у фізичному вихованні дитини. Більшість із них пов’язана з бігом, стрибками, метаннями, лазінням тощо. Вони розвивають вправність, координацію рухів, загартовують орга- нізм, виховують волю й почуття колективізму.
Спорт, на відміну від фізичної культури, завжди пов’язаний із досягнен- ням максимальних результатів в окремих видах фізичних вправ. Під час тренувань, а особливо змагань, діти долають значні фізичні та нервові на- вантаження, виявляють і розвивають рухові й морально-вольові якості.
Отже, спорт — це заняття фізичними вправами, що поряд зі зміцненням здоров’я, розвитком фізичних якостей та рухової здатності ставить за мету до- сягнення спортивних результатів. Різноманітність фізичних вправ, що їх засто- совують у процесі фізичного виховання, зумовила й різноманітність видів спор-
82
Основи сімейних відносин
ту: легка атлетика (біг, стрибки, метання), спортивна гімнастика, ходьба на лижах, біг на ковзанах, їзда на велосипеді, плавання, веслування тощо.
Природні чинники фізичного виховання — сонце, повітря, вода виступа- ють невід’ємними компонентами всіх видів рухової діяльності дітей, поси- люючи оздоровчий вплив на них. Крім того, вони є джерелом спеціально ор- ганізованих процедур: сонячних і повітряних ванн, обтирань, обливань.
Гігієнічні чинники потребують суворого дотримання санітарно-гігієніч- них вимог при проведенні фізкультурних занять, у навчальній праці, відпо- чинку, харчуванні та ін.; у дотриманні режиму дня, який визначає суворий розпорядок і доцільне чергування праці й відпочинку.
Активно впливають на фізичний розвиток ходьба, фізична праця, які стимулюють функції легень і серця, ріст організму, зміцнюють нервову сис- тему, мускули й кістки, розум, дух та волю дитини.
Оскільки фізичні та духовні сили людини можуть переносити напружен- ня лише до певної міри, для зняття втоми потрібний відпочинок.
У процесі систематичних занять фізичними вправами дитина набуває різ- нобічних рухливих навичок і розвиває фізичні якості, що зумовлює харак- тер, обсяг та інтенсивність роботи м’язів.
Виконуючи фізичні вправи, значну увагу приділяють удосконаленню ру- хів, починаючи від елементарної вправи до комбінованих і вправ підвищеної для певного віку координаційної складності. Важливо навчити дитину ви- конувати вправи правильно, осмислено, глибоко вникати в їхній зміст, зосе- реджувати увагу на характерних особливостях, добиватися краси й витонче- ності рухів.
Заняття фізичними вправами повинні мати оздоровчий характер і прово- дитися систематично. Їх не слід пов’язувати зі значним емоційним напру- женням. Дозування навантаження в окремій фізичній вправі зумовлюють кілька моментів. Головні з них — простота або складність вправи, кількість повторень, тривалість виконання вправи.
Основне правило, якого слід дотримуватися, — це поступовість і регуляр- ність занять.
Для досягнення найкращих результатів заняття їх будують так, щоб фор- ма, тривалість, перерви тощо відповідали смакам і вподобанням дитини.
Запитання і завдання
1. Обґрунтуйте поняття «рід», «родина», «сім’я». 2. У якому взаємозв’язку перебувають сім’я, рід, родина? 3. Які особливості розвитку сучасної сім’ї? 4. Які чинники є провідними у зміц- ненні сім’ї? 5. Охарактеризуйте основні ознаки сім’ї. 6. Обґрунтуйте поняття «побут». 7. Охарактеризуйте основні форми сучасного українського побуту. 8. Яку роль у сім’ї відіграє родинний побут? 9. Що таке фізична культура і чим вона відрізняється від спорту? 10. Які ви знаєте основні засоби фізичного виховання? 11. Що ми відносимо до фізичного виховання? 12. Чи належать до фізичного виховання гімнастика, туризм і спорт? 13. Як впливає фізична культура на розвиток дитини?
83
Ро з д і л ІІ
2.2.ГОСПОДАРСЬКО-ЕКОНОМІЧНІ ПРОБЛЕМИ І ПРАВОВІ ВІДНОСИНИ В СІМ’Ї
Основне призначення сім’ї — це задоволення сус- пільних, групових та індивідуальних потреб. Вона задовольняє особистісні потреби кожного свого члена, а також загальносімейні (групові) потреби.
Особистісні потреби сім’ї виконує одна із її фун- кцій — економічна. У минулому ця функція української сім’ї забезпечувала матеріальні засади її існування, організацію домашньої праці та споживан- ня. В основу організації виробничої діяльності української сім’ї було покла- дено статево-віковий розподіл праці. Але існували роботи, які виконувалися спільно. Активними помічниками дорослих були діти.
Сучасна українська сім’я бере участь у суспільному продукуванні життєво необхідних засобів, відновлює витрачені на виробництві сили своїх дорослих членів, веде своє присадибне господарство, має свій бюджет, організовує ра- ціональне споживання.
Досвід сімейного підряду, участь сімей у кооперативній діяльності, інди- відуальній трудовій діяльності, розвиток фермерського господарства роблять помітний внесок у виробництво матеріальних благ, у поліпшення добробуту сім’ї та розширюють її виховний вплив.
Вплив економічної функції на стосунки в сім’ї може бути різним: справед- ливий розподіл домашніх обов’язків у сім’ї між подружжям, старшим і мо- лодшим поколінням, як правило, сприяє зміцненню подружніх зв’язків, мо- ральному і трудовому вихованню дітей. У разі несправедливого розподілу домашніх обов’язків, коли вони стають тягарем для жінок, тоді як чоловік виступає в ролі «патріарха», а діти — лише в ролі споживачів, вплив, безу- мовно, сприятливим не буде.
Постає запитання: хто головний у сім’ї? Сім’ї, де володарює чоловік, трап- ляються вкрай рідко. В сім’ях, де володарює жінка, в її руках зосереджений бюджет, вона є основним вихователем дітей, організатором усіх починань і дозвілля. Такий стан справ теж не варто вважати нормальним — у сім’ї по- рушується психологічна рівновага.
Для більшості сімей характерна приблизно однакова участь чоловіка й жінки в управлінні домашнім господарством. Звичайно, це найпрогресив- ніший принцип сімейного управління. При цьому рівність подружжя має бути не самоціллю в тих питаннях, де більш компетентна жінка, їй треба надати першість, а в низці інших питань право вирішального голосу може належати чоловікові. До цього слід прагнути кожній сім’ї.
Ні для кого не новина, що на домашнє господарство як у місті, так і в селі більше часу витрачають жінки.
Жінка працює так само, як і її чоловік. Рівноправність тут зберігається. Але жінка, крім того, виконує ще й домашню роботу. Багатовікові традиції сприяли утвердженню думки про те, що домашнє господарство — це заняття жінок. Водночас наші жінки — не домашні господарки, більшість з них ма- ють вищу освіту.
84
Основи сімейних відносин
Усільському приватному господарстві, на присадибних ділянках чолові- ки і жінки працюють разом довше, ніж міські жителі.
Скільки часу ми витрачаємо на домашній клопіт? Одні турботи для нас приємні, інші — тягар. Одні — життєва необхідність, інших хотілося б уник- нути, та не вдається, треті походять від нашої метушні, від невміння органі- зувати свою працю та працю членів своєї сім’ї. Як наслідок, зменшуємо час свого дозвілля, збіднюємо наше життя. Ми часто боремося «за здоровий спо- сіб життя», за звання «Зразкового дому» тощо. І не помічаємо, як втрачаємо дорогоцінний час на саму боротьбу, зовсім нічого не залишаючи на корисний відпочинок.
Щодо вільного часу, то він є у кожного. У молодших вікових груп його бі- льше, у старших — менше. У міських жителів усіх вікових груп вільного ча- су більше, ніж у сільських жителів.
Як же витрачається вільний час? Найпопулярніший вид відпочинку для всіх груп без винятку — телевізор та радіо. І тут абсолютні «рекордсмени» — чоловіки.
Із сумом доводиться констатувати, що на читання газет, журналів, ху- дожньої літератури молодь витрачає всього 17 – 18 хв на добу. Ще менше часу (8 – 15 хв) йде на відвідування театрів, кіно, концертів тощо.
А скільки ж часу відводиться вихованню дітей? Відповідь приголомшли- ва: 17 хв.
Як же раціонально розподілити час для домашніх справ? Де шукати ре- зерви? Треба розумно та раціонально використовувати час, тоді він приноси- тиме радість та задоволення. Для цього потрібно привчати до охайності і підключати до прибирання помешкання чоловіка, дітей. Крім того, усі чле- ни сім’ї повинні прибирати за собою, класти речі на місця, а найголовні- ше — це розподіл обов’язків.
Убільшості сучасних сімей головною стає проблема часу. Відомо, що ро- бота віддзеркалюється на сім’ї: чим більше часу ми віддаємо роботі, тим менше його залишається на дітей. Щоб компенсувати ці втрати, часто бать- ки намагаються вдатися до методу «якісного часу», тобто коротких відрізків часу, спеціально присвячених тісному спілкуванню з дітьми, коли начебто відбувається інтенсивне виявлення батьківських якостей. Але дітей цим «якісним часом» не купиш. Тому вони і наполягають на іграх, казках, фут- болі — часі, коли можна просто бути разом і не дивитися на годинник.
Сімейний бюджет — це баланс прибутків та ви-
трат, що характеризує рівень життя сім’ї. Він пока- зує всі прибутки з різних джерел надходження і всі витрати за призначенням, а також джерела і роз- міри купівлі різних товарів і послуг. Сімейний бю-
джет можна складати на місяць, тиждень чи рік.
Щоб скласти сімейний бюджет, потрібно підрахувати прибутки. Їх осно- вою є заробітна плата. До прибутків варто відносити і надходження із соці- альних фондів споживання. Це можуть бути різноманітні пенсії, пільги, пов’язані з наданням державного житла, допомогою у вихованні дітей, орга- нізацією санаторно-курортного лікування і відпочинку, безплатні блага (освіта, медична допомога, фізичне виховання та ін.).
85
Р о з д і л ІІ
Джерелом прибутків можуть бути власне підсобне господарство й індиві- дуальна трудова діяльність. Частина продукції може використовуватися на потреби сім’ї чи реалізовуватися і поповнювати сімейний бюджет. До при- бутків можна віднести відсотки з вкладів у банках, виграші в лотереї, стра- хові відшкодування.
Із цих надходжень відраховується податок на прибуток, добровільні пла- тежі. Потім докладно планують витрати. Насамперед при цьому враховують ті витрати, розміри яких не залежать від планів і бажань членів сім’ї: плата за квартиру, використання газу, інші комунальні послуги, транспортні ви- трати. Потім виділяють кошти на сплату за користування дитячим садком, на сніданки в школу (у середньому всі ці витрати сьогодні становлять тре- тину сімейного бюджету).
Особливу увагу потрібно звернути на витрати, пов’язані з харчуванням. Насамперед необхідно вирішити, чи всі члени сім’ї харчуватимуться вдома в робочі дні. Якщо ні — підраховують, скільки коштів потрібно виділити на денне харчування в їдальнях, на щоденні сніданки, вечері тощо. При цьому не слід забувати, що частина продуктів може бути з городу (витрати на хар- чування не повинні перевищувати 35 % усіх витрат).
Відрахувавши із доходів усю суму витрат, отримують залишок, котрий, за рішенням членів сім’ї, можна використати за бажанням. Різні сім’ї по- різному ведуть домашнє господарство. Деякі обліковують витрати у спеціа- льно відведеній папці, де щодня записують дату витрат, їх вид і суму. За до- помогою такої папки можна підрахувати видатки за місяць, квартал, рік.
Сьогодні велике значення для формування прибутків молодої сім’ї має кредит. Саме кредитні відносини багато важать при спорудженні житла, а також при використанні кредиту для організації фермерського господарства.
Існує таке поняття, як раціональний споживчий бюджет на повне матері- альне задоволення потреб населення в матеріальних благах і послугах. Він розрахований відповідно до демографічної ситуації і національних особли- востей способу життя.
Для запобігання нераціональним витратам у сімейному господарстві не слід створювати надмірні запаси харчів, адже, крім консервованих, вони всі псуються. Не варто також поспішати викидати продукти, адже багато з них можна використати для приготування інших страв. З метою запобігання втратам кожна господиня повинна оволодіти правилами зберігання харчів, раціональною технологією приготування їжі.
Купувати їжу потрібно щодня і в невеликій кількості. Закуповувати ве- ликими партіями звичайно зручніше, але продукти харчування при трива- лому зберіганні втрачають свої корисні властивості або псуються.
Кожна молода сім’я повинна знати, що «культура споживання» — це здат- ність людини чи групи людей усвідомлювати свої розумні та раціональні потреби і знаходити для них найбільш ефективне та раціональне викорис- тання.
Для раціонального сімейного бюджету, де враховуються всі чинники, що на нього впливають, велике значення має найбільш корисне і ефективне його використання.
86
Основи сімейних відносин
Одним із найстародавніших соціальних інститутів є сім’я. Виникла сім’я в надрах первісного суспіль- ства значно раніше від класів, націй, держав. Сус- пільна цінність і значущість сім’ї зумовлені її «ви-
робництвом і відтворенням» безпосередньо життя, вихованням дітей, форму- ванням їхньої індивідуальної свідомості. Шлюб — це історично обумовлена, санкціонована і регульована суспільством форма стосунків між чоловіком і жін- кою, що встановлює їхні права і обов’язки одне до одного, до дітей та рідних.
Є досить багато визначень сім’ї. Але необхідно звернути увагу на те, що її виникнення і розвиток зумовлені особливостями природи людини. Аристо- тель писав, що необхідність спонукає об’єднуватись попарно тих, хто не може існувати одне без одного, — жінку і чоловіка з метою продовження потомст- ва, і це об’єднання зумовлюється не свідомим рішенням, а залежить від природного прагнення, притаманного й іншим живим істотам і рослинам, — залишити після себе іншу подібну собі істоту.
Сім’я — це одна з найважливіших форм організації життя людей, яка має фундаментальне значення як для індивіда, особистості, так і для суспільст- ва. Сім’я — це така спільність людей, яка спирається на шлюб, на родинні зв’язки, на різноманітні відносини між чоловіком і дружиною, батьками і дітьми, між іншими членами сім’ї, які живуть разом і спільно ведуть госпо- дарство. Спільність господарства, економічна об’єднаність є важливими складовими сім’ї. Проте економічні інтереси і відносини не вичерпують цьо- го багатства сімейних зв’язків і, наважимось стверджувати, у сучасних умо- вах розвинених країн, коли чоловік і жінка досягають високого рівня еконо- мічної незалежності, економічні зв’язки перестають бути провідною ознакою життя сім’ї, інакше не було б так багато розлучень. Добре відомі випадки, коли шлюб беруть люди, здатні самостійно забезпечити економічний бік сво- го життя. Не тільки економічні зв’язки об’єднують людей у сім’ю, принаймні, не в першу чергу вони.
Життя сім’ї — це дуже складні і різноманітні процеси або сфери життя людини: біологічні, економічні, моральні, правові, психологічні, естетичні, релігійні тощо.
Тривалий час взаємовідносини у суспільстві між членами різних спільнот людей визначались їхнім майновим статусом, володінням власністю. У зв’язку з цим і характер внутрішньосімейних зв’язків значною мірою визна- чався наявністю приватної власності, матеріальною вигодою. Звідси шлюби «за розрахунками», «кохання за гроші» тощо. Із розвитком суспільства, зрос- танням економічної незалежності чоловіків і жінок такі кон’юнктурні внут- рішньосімейні стосунки поступаються місцем істинно людським, заснованим на коханні, повазі і високих духовних цінностях. Це дає змогу стверджувати, що сім’я прогресує як в економічному, так і в моральному та правовому ас- пектах, дедалі більше перетворюючись на інститут гармонійного поєднання чоловіка, жінки та їхніх дітей.
Однак вона ще не позбавлена багатьох колишніх вад, з’являються й нові. Урбанізація, міграційні процеси, можливість швидкого переміщення як у межах країни, так і за її кордонами, майже повна анонімність особистісного життя людини у місті, радикальні і практично постійні зміни у виробництві
87
Р о з д і л ІІ
внаслідок НТП, вплив масової культури, агресивної реклами, послаблення дії на життя людини релігійних норм, кризові ситуації у розвитку суспільства, висока напруженість особистісного життя — усе це не сприяє зміцненню сім’ї. Багато молодих (і не тільки молодих) не витримують таких навантажень. Це призводить до різноманітних зривів, розладу сімейного життя, зрад, розлу- чень. Але все сказане не заперечує абсолютної цінності сім’ї, відсутності їй альтернатив та її постійного сходження на вищий рівень розвитку.
Відповідно до Сімейного кодексу України правове регулювання шлюбних і сімейних відносин в Україні здійснюється тільки державою.
Визнається тільки шлюб, укладений у державних органах реєстрації ак- тів громадянського стану. Релігійний обряд шлюбу, так само як і інші релі- гійні обряди, не має правового значення і є особистою справою громадян. Це правило не стосується вчинених до утворення або відновлення державних органів реєстрації актів громадянського стану релігійних обрядів і одержа- них на їх посвідчення документів про народження, укладання шлюбу, розі- рвання шлюбу і смерть.
Права, що виникають із шлюбних та сімейних відносин, охороняються законом за винятком тих випадків, коли вони здійснюються в суперечності з їх призначенням. Використання членами сім’ї своїх прав не повинно завда- ти шкоди інтересам суспільства і держави, правам інших громадян. При здійсненні прав і виконанні обов’язків громадяни повинні додержувати за- конів, поважати загальнолюдські принципи, усіляко сприяти зміцненню сім’ї. Захист прав, що виникають зі шлюбних та сімейних відносин, здійсню- ється судом, органами опіки та піклування, реєстрації актів громадянського стану.
Сімейне право — сукупність правових норм, які регулюють особисті й пов’язані з ними майнові відносини громадян, що виникають із шлюбу й на- лежності до сім’ї. Тобто це право регулює відносини між подружжям щодо порядку та умов узяття шлюбу, особистих і майнових відносин між ними, порядку та умов припинення шлюбу; відносини між батьками й дітьми, ін- шими родичами тощо.
Основними джерелами сімейного права є Конституція України та Сімей- ний кодес України. Конституція України проголошує: «Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов’язки у шлюбі та сім’ї».
Сімейний кодекс України регламентує порядок та умови одруження, особисті й майнові відносини, що виникають у сім’ї між подружжям, між ба- тьками та дітьми, між іншими членами сім’ї, а також відносини, що вини- кають у зв’язку з усиновленням, опікою й піклуванням, припиненням шлюбу тощо. Кодекс ґрунтується на таких загальновизнаних принципах: рівноправності жінки й чоловіка в сімейних відносинах; побудові сімейних відносин на добровільному шлюбному союзі жінки й чоловіка; всебічній охороні інтересів матері й дітей та забезпеченні щасливого дитинства кожній дитині; вихованні почуття відповідальності перед сім’єю тощо. У Сімейному кодексі передбачено, що громадяни є рівними в сімейних відносинах незалежно від їхньої національності, раси і ставлення до релігій. Будь-яке пряме чи опосередковане обмеження прав громадян, дотичних до цього законодавства, заборонено.
88
Основи сімейних відносин
Шлюб — добровільне укладання подружжям угоди про одруження, вна- слідок чого у них виникають взаємні права та обов’язки.
Сім’я — первинна ланка громадянського суспільства, в якій реалізується дітородна, виховна та інші функції суспільного життя.
Сімейне законодавство передбачає умови й порядок одруження. Шлюб реєструється в державних органах запису актів громадянського стану в уро- чистій обстановці, за згодою осіб, що одружуються.
Реєстрація шлюбу є офіційним підтвердженням часу виникнення взає- мин, прав та обов’язків подружжя.
Для взяття шлюбу необхідно подати заяву в орган загсу. Умовами одру- ження є взаємна згода осіб, які одружуються, і досягнення ними шлюбного віку. Шлюбний вік в Україні встановлено такий: 18 років для чоловіків і 17 років для жінок. Будь-якого межового віку для одруження повнолітніх осіб законодавство не передбачає. Проте, безперечно, головна умова реєстрації шлюбу — це взаємна згода осіб, які одружуються; що ж до шлюбів, узятих без наміру створити сім’ю, то законодавство визначає їх фіктивними.
Окрім умов одруження, законодавство регулює й перешкоди, що унемож- ливлюють шлюб. Шлюб неможливий між:
а) особами, з яких хоча б одна перебуває в іншому шлюбі; б) родичами по прямій висхідній та низхідній лінії; в) повнорідними й неповнорідними братами й сестрами; г) усиновителями та усиновленими;
д) особами, з яких, принаймні, одну визнано судом недієздатною внаслі- док душевної хвороби або недоумства.
Особи, які одружуються, мають бути взаємно обізнані про стан здоров’я одне одного.
Подружжя може укладати між собою всі дозволені законом майнові уго- ди, однією з яких є шлюбний контракт. Ці сімейні правовідносини перед- бачені Порядком укладання шлюбного контракту, затвердженим постано- вою Кабінету Міністрів України «Про порядок укладання шлюбного конт- ракту» від 16 червня 1993 р. Згідно з цим нормативно-правовим актом шлюбний контракт укладається між особами, які одружуються, за їхнім бажанням до реєстрації шлюбу і набуває чинності з моменту його реєстра- ції. Він може укладатись у присутності свідків, якщо на це є бажання сто- рін. У ньому передбачаються майнові і немайнові права та обов’язки подружжя.
Шлюбний контракт — це договір, угода між подружжям, спрямована на встановлення відповідних правил і обов’язків чоловіка і жінки, які випли- вають із сімейних, державних, майнових та інших правовідносин. Він укла- дається в будь-який час після реєстрації шлюбу в письмовій формі і підлягає підтвердженню в нотаріальній конторі. Шлюбний контракт може бути за- тверджений тільки на добровільній основі за дворівневою згодою подружжя. Положення угоди не можуть бути спрямовані на скасування або зменшення ігнорування прав і обов’язків подружжя, передбачених чинним законодав- ством.
У сімейних відносинах незалежно від того, чоловік це чи дружина, однієї чи різних національностей, раси, релігії, подружжя мають рівні особисті і
89
Р о з д і л ІІ
майнові права. Виходячи з цього, у шлюбному контракті може бути закріп- лено положення про рівність чоловіка і дружини, тобто про відсутність фор- мального голови сім’ї. Водночас за згодою подружжя в шлюбному контракті може бути закріплений пункт про голову сім’ї. В угоді визначається і компе- тенція голови сім’ї. Звичайно, вона обмежується організаційно-розпорядчою діяльністю з ведення домашнього господарства і проведення відпочинку сім’ї. Голова сім’ї — поняття більш символічне, ніж правове, оскільки його права не можуть порушувати принципу рівності подружжя в шлюбі. Низка статей сімейного, державного, майнового законодавства має альтернативний характер. Про вибір того чи іншого варіанта має бути зазначено в шлюбному контракті.
Кожен із подружжя вільний у виборі занять, професій і місця проживан- ня. Чоловік чи дружина вправі самостійно вирішувати питання, за якою професією їм працювати залежно від бажання, нахилу, освіти і обставин. Незважаючи на те, що сімейні відносини, зазвичай, передбачають спільне проживання, подружжя може проживати як разом, так і окремо.
Законодавством передбачено те, що для завершення угод на відчуження спільного майна подружжя, які потребують обов’язкового нотаріального за- свідчення (купівля-продаж, дарування), згода одного із подружжя повинна виражатися в письмовій формі.
Щодо інших угод встановлено порядок, згідно з яким майном, нажитим під час спільного проживання, подружжя розпоряджається за взаємною ус- ною згодою. Сюди відносять використання заробітної плати, придбання одя- гу, продуктів харчування та інші побутові угоди. При укладанні цих угод одним із подружжя передбачається, що він діє за згодою другого. У законі немає конкретної вказівки, кому із подружжя можна здійснювати ті чи інші угоди, це право кожного з них. В одних сім’ях своєю заробітною платою і за- робітною платою чоловіка розпоряджається дружина, в інших — цю функ- цію покладено на голову сім’ї — чоловіка. Він визначає щомісячний сімей- ний бюджет: витрати на придбання одягу, продукти харчування, оплату комунальних послуг, культурні заходи тощо.
Особи, які поселилися в житлове приміщення як члени сім’ї наймача, є рівноправними в користуванні, якщо при вселенні між наймачем і члена- ми сім’ї, які проживали разом, не було іншої угоди про порядок користу- вання житловим приміщенням. Основи такої угоди про порядок користу- вання житловим приміщенням також можуть бути закладені у шлюбному контракті.
Багато сімей у нашій країні є власниками легкових автомобілів. Для права управління автомобілем достатньо доручення на право управління, виданого одним із подружжя другому, засвідченого нотаріусом. Однак дору- чення не передбачає, коли, кому і як користуватися машиною. Це питання деякі подружжя також вносять до шлюбного контракту.
У шлюбному контракті можуть бути зазначені й інші цивільно-правові узгодження, у тому числі на користь третіх осіб. Це можуть бути пункт про щомісячні відрахування відповідних сум на ім’я дитини чи дітей до досяг- нення ними повноліття, положення заповідного характеру, відповідно до
90
Основи сімейних відносин
якого нерухоме чи створене майно заповідається на випадок смерті одному з подружжя чи дітям або всім їм разом. Тут також може бути визначено, що із спільного майна подружжя залишається у чоловіка, а що — у дружини у разі розірвання шлюбу, якими будуть грошові компенсації у зв’язку з цим тощо.
Шлюбний контракт може зміцнити правову основу відносин у сім’ї. На- приклад, питання ведення домашнього господарства не регулюються нор- мами права, тому їх можна відрегулювати в шлюбному контракті, надаючи їм форми договірних обов’язків чоловіка та дружини. Хто і в якому порядку, в якій послідовності здійснює прибирання, поточний та малий ремонт бу- динку чи квартири, готує їжу, купує харчові продукти і безліч інших запи- тань, з якими, якщо не щодня, то доволі часто доводиться стикатися практич- но кожній сім’ї.
Звичайно, укладений при шлюбному процесі шлюбний контракт — не догма. Протягом певного часу його положення можуть змінюватись, доповнюватись за взаємною узгодженістю подружжя в такому самому по- рядку, в якому його було укладено.
Подружжя, що перебуває в зареєстрованому шлю- бі, набуває певних особистих прав та обов’язків.
До особистих прав та обов’язків, тобто таких, що не мають майнового змісту, слід віднести відповід- но до Сімейного кодексу України при укладенні
шлюбу те, що подружжя, за своїм бажанням, обирає прізвище одного з по- дружжя як їхнє спільне прізвище або кожен з подружжя зберігає своє до- шлюбне прізвище, або може приєднати до свого прізвища прізвище другого з подружжя. Об’єднання прізвищ не допускається, якщо дошлюбне прізвище хоча б одного з подружжя є подвійним. Крім того, до цієї групи прав слід віднести також право кожного з подружжя вільно обирати заняття, професію й місце проживання, спільно вирішувати питання виховання дітей, корис- туватись у сім’ї рівними правами і мати рівні обов’язки.
Кожен з подружжя користується в сім’ї рівними правами і має рівні обов’язки.
Окрім особистих, подружжя має майнові права та обов’язки. Згідно з сі- мейним законодавством розрізняють спільну власність та роздільне майно подружжя.
Майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною власністю, тоб- то кожен з подружжя однаковою мірою має право володіти, користуватися і розпоряджатися цим майном; при цьому не береться до уваги кількість ви- конаної праці та її форми щодо кожного з подружжя. Майном, що нажите за час шлюбу, подружжя може розпоряджатися за спільною згодою. Це озна- чає, що за укладання угод одним із подружжя вважається, що він діє за зго- дою другого з подружжя.
На відміну від спільного майна, роздільне майно подружжя — це таке, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування. До цієї категорії майна належать і речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), навіть
91
Р о з д і л ІІ
якщо вони придбані під час шлюбу за рахунок спільного майна (коштів) по- дружжя, за винятком коштовностей і предметів розкоші. Володіє, розпоря- джається і користується цим майном один із подружжя самостійно. У разі поділу майна, яке є спільною власністю подружжя, їхні частки визнаються рівними. При цьому судовий поділ майна подружжя може бути проведений як під час перебування в шлюбі, так і після розірвання його.
Якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових витрат друго- го з подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною власністю подружжя. Речі професійних занять кожного з подружжя (музичні інстру- менти, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу, є їх спільною власністю. У разі його поділу суд може присудити ці речі одному з подруж- жя, у користуванні якого вони були, з покладанням на нього обов’язку ком- пенсувати другому з подружжя його частку грішми.
Згідно із сімейним законодавством подружжя повинно матеріально під- тримувати один одного. У разі відмови від такої підтримки той з подружжя, який потребує матеріальної допомоги (вагітна дружина, непрацездатний), має право звернутися до суду з позовом про присудження на його користь аліментів.
Обов’язки батьків та дорослих дітей. Взаємні права та обов’язки ба-
тьків і дітей ґрунтуються на походженні дітей, засвідченому в установленому законом порядку. Походження дитини, батьки якої перебувають між собою у шлюбі, засвідчується записом про шлюб батьків, а дитини від батьків, які не перебувають між собою у шлюбі, встановлюється (законом) поданням спіль- ної заяви до органів загсу. Батьківство дитини у батьків, які не перебувають у шлюбі, та в разі відсутності спільної заяви батьків, може бути встановлене в судовому порядку.
Походження дитини засвідчується відповідним записом. Батьки і діти зо- бов’язані надавати один одному моральну і матеріальну допомогу. При цьо- му діти, походження яких установлено за заявою батьків чи рішенням суду, мають ті самі права та обов’язки, що й діти, які народились від батьків, які перебувають у шлюбі.
До особистих прав та обов’язків батьків щодо дітей слід віднести: права на обов’язки присвоїти дитині прізвище, ім’я та по батькові; виховувати й утримувати дітей; право визначити місце їх проживання; право забезпечу- вати їхні інтереси за розгляду спорів про них.
До майнових прав та обов’язків батьків і дітей належать: право на обов’язок батьків з управління майном дітей, обов’язок обох сторін поважати спільну і роздільну власність. До того, ж батьки і діти мають взаємні алі- ментні обов’язки. Батьки зобов’язані утримувати своїх неповнолітніх і не- працездатних повнолітніх дітей, які потребують матеріальної допомоги, а повнолітні діти — утримувати й піклуватися про непрацездатних батьків. Аліменти неповнолітніх дітей з їхніх батьків стягуються в розмірі: на одну дитину — чверті, на двох дітей — третини, а на трьох та більше дітей поло- вини заробітку батьків, але не менш як 25 % мінімальної заробітної плати на кожну дитину.
92
Основи сімейних відносин
Визначаючи аліменти на користь батьків, що стягуються з повнолітніх ді- тей у твердій грошовій сумі, виходять із матеріального і сімейного станови- ща кожного з дітей.
Здійснення батьками прав і виконання ними обов’язків щодо виховання і навчання дітей встановлено Законом України «Про освіту».
Батьки вправі віддавати дітей для одержання освіти в навчально-виховні заклади, засновані на різних формах власності, що не звільняє їх від вико- нання обов’язків з виховання дітей. Питання виховання дітей вирішується батьками спільно. Один із батьків, який проживає окремо від дітей, зо- бов’язаний брати участь у їх вихованні і має право спілкуватися з ними.
Органи опіки і піклування надають допомогу батькам у вихованні дітей і перевіряють виконання покладених на батьків обов’язків з виховання дітей.
Якщо батьки не проживають разом, то від їх згоди залежить, з ким по- винні проживати неповнолітні діти. За відсутності згоди між батьками спір вирішується судом, виходячи з інтересів дітей і з урахуванням їх бажання. Батьки мають право вимагати повернення дітей від будь-якої особи, яка утримує дітей у себе не на підставі закону чи судового рішення.
Батьки можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо буде встановле- но, що вони ухиляються від виконання своїх обов’язків з виховання дітей. Позбавлення батьківських прав здійснюється тільки в судовому порядку. Справи про позбавлення батьківських прав розглядаються за заявою дер- жавних або громадських організацій, одного з батьків або опікуна дитини, а також за позовом прокурора.
При позбавленні батьківських прав обох батьків дитина передається на опікування органів опіки і піклування. Вони можуть дозволити батькам, позбавленим батьківських прав, побачення з дитиною, якщо такі побачення не позначаються шкідливо на дитині.
Протягом усього життя родина є найважливішим компонентом мікросе- редовища, а для дитини, особливо в перші роки її життя, вплив сім’ї домінує над усіма іншими впливами. Саме в сім’ї закладаються основи ціннісно- мотиваційної сфери особистості, формується її характер.
Сім’я — це не тільки досконала форма організації спільного життя лю- дей, це також один із найвагоміших вимірів життя особи, у якому вона реа- лізує дуже важливі особистісні якості.
Сім’я найфантастичніша, найдивовижніша з усіх суспільних інституцій. Сім’я збереглася упродовж усієї історії, не зруйнувалася, незважаючи на безліч соціальних катаклізмів. Навіть у країнах і регіонах, де ситуація надзвичайно напружена, сімейне життя триває — з його радощами і печа- лями, народженнями, невирішеними конфліктами, розлученнями і при- миреннями.
Усі особисті та майнові права і обов’язки подружжя і дітей, а також умови і порядок одруження, припинення шлюбу, основи опіки та піклування регу- люються законодавством України.
93