- •Як робити лабораторно-практичну роботу
- •Актуалізація знань і корекція опорних уявлень
- •Як організувати лабораторно-практичні роботи?
- •З «Основного закону «Самостійної України» Спілки Народу українського» - проекту, складеного групою членів Української народної партії (1905 р.)
- •Зі статті Михайла Грушевського «Велика хвиля» (1917р.)
- •Зі статті Михайла Грушевського «Повороту нема» (1917 р.)
- •Із брошури Михайла Грушевського «Якої ми хочемо автономії й федерації» (1917р.)
- •Зі статті Михайла Грушевського «Від слова до діла!» (1917 р.)
- •Зі статті Михайла Грушевського «Чи Україна тільки для українців?» (1917 р.)
- •З «Автобіографії» Михайла Грушевського (1914-1919 рр.)
- •Методичні вказівки
- •З листа Володимира Винниченка «До класово несвідомої української інтелігенції» (4 травня 1920 р.)
- •Із «Щоденника» Володимира Винниченка. 1917.19. VII.
- •З листа Симона Петлюри до генерал - хорупжого Миколи Удовиченка (1922 р.)
- •Методичні вказівки
- •Зі статті Йосифа Сталіна «Відповідь товаришам українцям у тилу і на фронті» (17 грудня 1917 р.)
- •З відповіді Генерального Секретаріату Центральної Ради на ультиматум Раднаркому ррфср (5 грудня 1917р.)
- •Із «Законів про тимчасовий державний устрій України» (29 квітня 1918 р.)
- •Із «Споминів» Павла Скоропадського
- •Зі спогадів Дмитра Дорошенка (міністра закордонних справ гетьманського уряду) ї приводу заяви Гетьмана про федерацію з Росією (1923—1924рр.)
- •З «Універсалу Директорії Української Народної Республіки» (січень 1919 р.)
- •Перелік правових актів, затверджених а.Денікіним у 1919 році
- •З ноти Директорії до держав Антанти й держав усього світу (7 жовтня 1919 р.)
- •10. Використати всі заходи, щоб на Всеукраїнський з'їзд Рад не потрапили такі представники від волостей, які можуть приєднатись до наших ворогів на з'їзді.
- •З «Резолюції цк ркп (б) про радянську владу на Україні», складеної Володимиром Леніним (2 грудня 1918 р.)
- •З таємного листа Йосифа Сталіна до Володимира Леніна (22 вересня 1922 р.)
- •Методичні вказівки
- •З проекту декларації революційної Повстанської армії України (махновців) (20 жовтня 1919 р.)
- •Зі спогадів сучасників про дії Нестора Махна та махновців
- •З промови Лева Троїцького «Наше військове будівництво і наші фронти» на VII Всеросійському з з’їзді Рад (7 грудня 1919р.)
- •Зі щоденника невідомого повстанця (1920р.)
- •Із зауважень Християни Раковського до проекту резолюції про взаємини рсфрр з незалежними республіками (1922 р.)
- •З резолюції Пленуму цк кп(б) у «Про підсумки українізації» (2-6 червня 1926 р.)
- •2. Організувати в кожній області не менш як 5- 10 додаткових роз'їзних сесій нарсуду для роз'їздів по районах...»
- •По матеріалам історика Коваля м.В.
- •За підрахунками, зробленими, партизанськими структурами, органами нквс та військовими штабами
- •З листівки упа «За що бореться Українська Повстанська Армія (упа)» (серпень 1943 р.)
- •З німецької пам'ятки про рух опору на території Радянської України (3 листопада 1944 р.)
- •Походження і розвиток упа
- •З листа райхсфюрера сс Генріха Гіммлера до губернатора Галичини Отто Вертера (березень 1943 р.)
- •З «Мемуарів» Микити Хрущова (1967-1971рр.)
- •Методичні вказівки
- •(Про свою книжку «Україно наша Радянська»)
- •( Про культурне будівництво в Україні)
- •Система заходів, направлених на підйом сільського господарства
- •(Про обговорення листа п. Шелести 1965року із запереченням продавати з України близько 450 тисяч тонн соняшникової макухи)
- •(Про деякі починання в галузі української культури в 60-х роках )
- •Про деякі аспекти процесу демократизації
- •Літературно-мистецьке життя України
- •4 Жовтня 1957 р. В Радянському Союзі був запущений перший в світі штучний супутник Землі. В день запуску супутника Сергій
- •З «Життєпису»Левка Лук'яненка (1988р.)
- •.Зі спогадів Петра Григоренка (1975 р.)
- •З праці Миколи Руденка «Економічні монологи» (1974 р.)
- •З «Табірного зошита» Василя Стуса (кін. 70-х - поч. 80-х рр.)
- •[Роздуми про культуру та історію України]
- •Національний визвольний рух у 60-70-х роках
- •З розповіді Івана Кураса (директора Інституту марксизму-ленінізму при цк кпу) публіцистові д. Табачнику (1991 р.)
- •Із спогадів Віталія Врублевського (помічника в.Щербицького) (1992 р.)
- •[Про русифікацію]
- •26 Квітня 1986 р. ... До цк Компартії України в.В.Щербицькому, секретарю цк кп України Качуру...
- •З виступу ю. Ізраеля на слуханнях комітету Верховної Ради срср (19 жовтня 1989 р.)
- •Дані про темпи соціально-економічного розвитку України в 70—80-ті роки в %
З «Життєпису»Левка Лук'яненка (1988р.)
«Від 1966 року починається нова сторінка в історії політтаборів. Доти всі напрямки політв'язнів орієнтувалися на підпільні методи праці. Генерація 1966 року привезла орієнтацію на легальну працю. Доти зв'язків із закордоном боялися і не мали, нова генерація привезла зв'язки з демократичним Заходом і цього зовсім не приховувала. До 1966 року тільки окремі в'язні відстоювали і обґрунтовували відкрито свою антисоветську платформу, нова генерація відкрито й сміливо доводила свою правоту.
Від приїзду до концтаборів нової генерації починається змагання з адміністрацією, якого доти не було: політв'язні збирають факти грубого порушення законів і прав в'язнів і передають їх до світової демократичної громадськості, а адміністрація намагається не допустити виходу такої інформації за межі табору.
Дух в'язнів ожив, і навіть старі люди підняли голову. Висока освіченість та інтелігентність нової генерації українських політв'язнів наповнювала гордістю всіх українців, навіть поліцаїв, і створювала дуже незатишну атмосферу для малоосвіченої адміністрації. Аби придушити пожвавлення, КДБ влітку 1967 року відправило до тюрми найактивніших із нової генерації: Михайла Гориня, Валентина Мороза та Михайла Масютка...
І я почав діяти. Спочатку сам. А у вересні 1976 року Микола Руденко запропонував створити Українську Гельсинську групу. Я пристав на пропозицію, побачивши в ній сміливий і політично вельми прозорливий крок. Після початкової акції фундаторами групи захотіли стати й молоді люди М.Матусевич та М.Маринович, а також мої давні побратими Олекса Тихий та Іван Кандиба, таким чином, усього нас стало 10 осіб: Бердник, Григоренко, Кандиба, я, Матусевич, Маринович, Мешко, Руденко, Строката, Тихий.
5 лютого 1977 року арештували Руденка і Тихого, у квітні - Матусевича і Мариновича.
Мене дуже радувало, що знаходяться все нові й нові люди, готові вступити до групи і заповнити прогалини в її рядах. Бачачи, що ідуть сатані в пащу - просто в тюрму, вони все-таки йшли, - справді взірцева жертовність за справедливість і волю!
12 грудня 1977 року арештували мене. 10 грудня я завершив звернення до Белградської наради 35-ти держав про дискримінацію українців у сфері права і передав молодиці, що щасливо довезла його до Києва»
.Зі спогадів Петра Григоренка (1975 р.)
«...Першими попрямували до Москви українці, прагнучи вийти в зовнішній світ - через чужоземних кореспондентів. У Москві пішов із рук до рук український самвидав: вірші Симоненка, Стуса, Світличного, Караванського, книга Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація», книга В.Чорновола «Лихо з розуму», есе В.Мороза «Репортаж із заповідника ім. Берії». Отже Москву затопила велика література українського самвидаву. Почали усталюватися особисті зв'язки між московськими і українськими правозахисниками. Ми довідалися про рух національного відродження, що розгорнувся на Україні з початком 60-х років, про так званих шестидесятників і про жорстокий удар, якого завдав цьому рухові КДБ.
Настав час і мені й дружині мати особисті контакти з правозахисниками, моїми земляками. До нас приїхали Ніна Строката й В'ячеслав Чорновіл. Переповідання вістей з України лилося й лилося: політика русифікації, утиски проти української культури, жорстокі репресії проти кращих людей українського ренесансу. Поговорили, зокрема, й про трагедію Івана Дзюби. Він - разом з іншими українськими діячами культури - звернувся до тодішнього секретаря ЦК КП України П.Шелеста у справі гноблення української національної культури. Шелест доручив Дзюбі написати про це. Дзюба з запалом узявся за діло, і вийшла книга «Інтернаціоналізм чи русифікація». Коли Шелеста усунули, Дзюбу незабаром заарештували. Довготривалими психічними тортурами Дзюбу змусили «покаятись» - і талановита людина погасла...
16 березня 1969 року я написав листа до виборчої комісії та в газети «Известия» і «Московську правду», отже, й до самвидаву, а через нього за кордон. У листі говорилося: «Не бажаючи завдавати зайвого клопоту агітаторам, доводжу до відома, що не прийду до виборчої урни. Причина: 1) У нас немає виборів. Є голосування за того єдиного кандидата, котрого виставили ті, що стоять при владі сьогодні. Прийдуть люди чи не прийдуть, цей єдиний кандидат буде «обраний».
Звідси вибори - це пустопорожня комедія, потрібна тим, що стоять при владі - для того, щоб продемонструвати перед закордоном, що весь народ підтримує їх. Я не маю бажання брати участь ні в яких комедіях. Тому піду голосувати лише тоді, коли мій голос буде щось означати.
2) Наші кандидати не мають ніякої реальної влади і навіть права голосу. їм дозволяють висловлюватись тільки для того, щоб схвалити політику і практичну діяльність добре зіпсованої групи вищих правителів. Протягом усього часу існування теперішньої конституції не було випадку, щоб хто-небудь із депутатів будь-якого рангу виступив проти сваволі влади. А були ж часи, коли знищували десятки мільйонів ні в чому не винних людей, навіть абсолютну більшість «обраних» депутатів від народу...
Я написав відкритого листа Андропову Ю.В. До самовидаву він пішов 29 квітня. Там на прикладах того, що я сам знав, показано, що робить КДБ: стеження за демократично настроєними людьми, перлюстрація кореспонденції, таємні й відкриті обшуки у людей, які критикують беззаконня влади, підслуховування телефонних розмов, ширення наклепів на чесних людей через пресу й систему партійної пропаганди, улаштування всіляких провокацій і творення фальсифікованих справ на людей, які перебувають в опозиції до властей».