Примітки

1. Політична економія. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. В. О. Рибалкіна, В. Г. Бодрова. – К.:Академвидав, 2004. – 672 с.

2. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В. Д. Базилевича. – К. : Знання-Прес, 2001. – 581 с..

3. На західноєвропей­ських теренах міжнародна економічна інтеграція реалізується як трьохрівнева модель, що охоплює:

- мікрорівень (рівень корпорацій): окремі фірми вступають у прямі господарські зв'язки, розгортають інтеграційні процеси;

-  міждержавний рівень: цілеспрямована діяльність держави щодо сприяння процесам переплітання праці і капіталу в межах групи країн;

- наднаціональний рівень: країни-учасниці добровільно передають союзу (наприклад, у ЄС; на початку 2010 р. кількість країн-учасниць ЄС – 27) певні політико-економічні функції, відмовляючись від суверенітету в цих галузях.

Основними чинниками західноєвропейської інтеграції є: приблизна однаковість рівнів економічного розвитку і ринкової зрілості; географічна близькість і тісні, історично сфор­мовані економічні зв'язки країн, що інтегруються; спільність еко­номічних та інших проблем у певних галузях (фінансів, регулю­вання економіки, політичного співробітництва тощо); демонстра­ційний ефект економічних зрушень (Політична економія. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. В. О. Рибалкіна, В. Г. Бодрова. – К.:Академвидав, 2004. – С. 600).

Принципи діяльності ЄАВТ суттєво відрізняються від принципів ЄС: за кожною країною зберігається зовнішньоторговельна автономія і власні мита в торгівлі з третіми країнами, не існує єдиного митного тарифу; немає наднаціональних органів; країни-члени не відмовляються від свого суверенітету. З моменту створення ЄАВТ у 1960 р. ця організація дуже змінилася в плані складу держав-учасниць. Спочатку, в 1973 р., вийшли з її складу, у зв’язку з приєднанням до ЄС, Данія і Велика Британія, в 1986 р. – Португалія, а в 1995 р., з тих же причин, - Австрія, Фінляндія, Швеція. Таким чином, із держав-засновників ЄВАТ залишаються Швейцарія, потім до неї ввійшли Ісландія, Ліхтенштейн (Бочан І. О. Глобальна економіка: Підручник. – К. : Знання, 2007. – С. 158-159).

4. Північноамериканська асоціація вільної торгівлі (НАФТА) - Канада, Мексика, США. Її частка у світовій торгівлі становить 18,7 %.

У 1991 р. утворено Південий спільний ринок (МЕРКОСУР) - Аргентина, Бразилія, Парагвай, Уругвай. Його частка у світовій торгівлі становить 1,5 %.

5. Азіатсько-Тихоокеанське економічне співробітництво (АТЕС) - Авс­тралія, Бруней, В'єтнам, Індонезія, Канада, Китай, Кірибаті, Ма­лайзія, Маршалові острови, Мексика, Нова Зеландія, Папуа-Нова Гвінея, Перу, Республіка Корея, Росія, Сінгапур, США, Таїланд, Тайвань, Філіппіни, Чилі, Японія. На його долю припадає 60 % світового ВВП, 40 % світової торгівлі.

У країнах з перехідною економікою: Співдружність Неза­лежних Держав (СНД).

У деяких регіонах світу утворюються торгові блоки, функціо­нують організації з реалізації спільних проектів. Особливо актив­но останнім часом діють економічні валютні союзи. Координувати економічну політику щодо обсягів виробництва відповідних това­рів і політики цін покликані ОПЕК, Асоціація країн-експортерів залізної руди (АІЕК) та ін. Можливості цих організацій залежать від особливостей поточної фази відтворення у світовому госпо­дарстві, кон’юнктурних коливань, політики торгово-промисло­вих корпорацій, які монополізують ринок або ціну.

Майже всі інтеграційні об’єднання вирішують подібні завдан­ня, які зводяться до використання переваг масштабної економіки, утворення сприятливого зовнішньополітичного середовища, оптимізації торговельної політики, максимального сприяння струк­турній перебудові економіки, підтримання молодих галузей і за­безпечення необхідних умов для створення нових.

Економічне зближення країн у регіональних межах створює сприятливі умо­ви для фірм країн-учасниць економічної інтеграції, певною мірою захищає їх від конкуренції з фірмами третіх країн.

Лекція 2.