Особливості виникнення держави у франків. Держава франків у своєму розвитку пройшла два основні періоди, в залежності від того, яка правляча династія стояла при владі:

1) з кінця V ст. – до середини VІІ ст. – монархія Меровінгів;

2) з VІІІ – до середини ІХ ст. – монархія Каролінгів.

Утворення держави франків безпосередньо пов‘язане із занепадом та розпадом Західно-Римської імперії, а падіння імперії, у свою чергу, поєднане з процесом, який отримав назву в історії людства “великого переселення народів”.

Франки жили на правому березі нижньої течії р. Рейну і біля побережжя Північного моря. Вони поділялись на дві групи. Племена, які займали землі біля побережжя Північного моря, називалися салічними (кельт. sal – море, тобто приморські) франками, а племена, розміщені біля р. Рейн, – рипуарськими.

Наприкінці V ст. салічні франки, підкоривши рипуарських і декілька інших германських племен, а також скориставшись розпадом Римської імперії в 486 р., захопили всю Галію. Очолювали франкські володіння вожді колишніх племен. З-поміж вождів франків цього періоду був відомим легендарний Меровей, від імені котрого започаткувалася назва королівського роду Меровінгів. Франську державу започаткував Хлодвіг І (з роду Меровінгів). Він особливо дбав про те, щоб усунути від влади дрібних князів і утворити єдину та сильну германську державу. Після смерті Хлодвіга правили його сини.

В подальший період влада династії Меровінгів ще більше занепадає. З 639 р. у франків почали появлятися “ліниві королі”, які хоч і очолювали державу, але замість них реально правили державою їх майордоми. Тому вже з середини VІІ ст. верховна влада в королівстві фактично опинилась у майордомів.

Майордом Карл Мартелла (715-741 рр.) прийняв владу, коли держава перебувала на межі розпаду. В 741 р. майордомом став син Карла Мартелла – Піпін Короткий. Він усунув з престолу останнього Меровінга і заснував нову королівську династію Каролінгів. В 751 р. на зборах світської та духовної знаті Піпін був проголошений королем.

Найбільшого розквіту держава франків досягла при синові Піпіна Карлі Великому (768-814 рр.). У 800 р. Папа Римський Лев ІІІ, намагаючись поширити владу Римської Церкви, коронував його імператорською короною.

Однак імперія Карла Великого вже довго не проіснувала, оскільки: 1) охоплювала великі території, на яких проживали народи, які належали до різних племен, володіли різними мовами, вели власну незалежну економіку та ін. (вони розвивалися окремо); 2) відбуваються суперечки між правителем і крупними феодалами; 3) боротьба підкорених народів за самостійність; 4) VІІІ-поч. ІХ ст. набіги норманів.

Після смерті Людовика Благочестивого між його трьома синами розпочалася міжусобна війна за владу, що завершилась 843 р. підписанням Верденського договору.

Суспільний лад. У V-VI ст. у франків зберігались общинні родові відносини. Община називалась «марка». Соціальну диференціацію прискорили завоювання Галії. Кожний новий похід збільшував багатства франкської військово-племінної знаті. Франки розселялися на нові території сільськими общинами – марками. Марка вважалась власником всієї землі общини. В VІ ст. зароджується приватна власність у формі аллода – земельна ділянка вільних франків, яка передавалася у спадок.

Все франко-римське населення поділялося на соціальні групи: до найнижчої групи населення відносилися раби (серви), колони та вільновідпущені. Групу напіввільного населення становили літи. Вони особисто і частково матеріально залежали від вільних осіб, однак лит міг бути відпущений на волю, а також володів обмеженою правоздатністю в суді. До вільного населення належали вільні франки.

Найбільші привілеї у соціальній структурі суспільства мали особи, які входили до королівських дружинників та інших службовців короля (служила знать) з франків.

Державний устрій. За формою правління держава франків була ранньофеодальною монархією. Спочатку владу здійснювали військові вожді, а громадські та судові справи вирішувались на народних зборах чоловіків – воїнів. Після завоювання Галії державний устрій франків починає ускладнюватися й удосконалюватися. Особливо посилюється влада монарха, яка стає спадковою.

З VІІ ст. королівську владу обмежують васали короля. Рішення король приймав після його погодження з представниками вищої світської знаті та вищого духовенства. Ці збори становили раду короля.

Щороку королі збирали Березневі (травневі за Каролінгів) поля, які виконували роль військових зборів. На них вибирались майордоми, оголошувався вступ на престол королів, доводилися до відома зборів прийняті закони тощо.

Велику роль в управління відігравав королівський двір, котрий був центральним органом королівської влади. Тут зосереджували діяльність вищі чиновники, які називалися міністеріалами. Першим серед них вважався майордом (major domus).

Крім майордома, важливе місце в структурі центрального управління посідали такі особи. Сенешал, який завідував особистими справами короля й управляв усіма слугами королівського двору. Пфальцграф очолював суд королівського двору. Він був присутній при винесенні судових вироків, керував судовими поєдинками, спостерігав за виконанням судових вироків. Реферандарій редагував і оформляв акти, що надходили від короля (едикти, дипломи тощо), зберігав архіви та ін. Маршал спочатку завідував королівською конюшнею, а згодом очолив королівську кінноту, камерарій – майном короля та скарбницею, архікапелан – духовенством королівського двору.

Місцеве управління. Держава франків поділялась на окремі округи – паги, які очолювали графи. Їх призначав король із найбільших землевласників. Паги поділялись на сотні, котрих очолювали сотники.

У прикордонних землях створювалися крупніші територіальні об‘єднання – герцогства. У них входило декілька пагів (від двох до 12). Одним із головних завдань герцогів, які їх очолювали, було організувати належну оборону держави. Найменшою територіальною одиницею були общини (марки), що належали до складу сотні й користувалися самоуправлінням.

Судові органи. Вища судова влада належала монарху. Він здійснював її разом з представниками знаті. Королівська рада розглядала найбільш небезпечні правопорушення.