Тема 6. Держава і право Стародавньої Греції

Полісний етап історії Стародавньої Греції поділяється на три періоди:

1. Гомерівський період (XІ – ІX ст. до н.е.) – характеризується пануванням родоплемінних відносин, які починають розпадатись на кінець даного періоду.

2. Архаїчний період (VІІІ – VІ ст. до н.е.) – відбувається формування класового суспільства і держави у формі полісів.

3. Класичний період (V – ІV ст. до н.е.) – характеризується розквітом стародавньогрецького рабовласницького суспільства, полісного ладу.

У гомерівський період держави ще не було. Це був період військової демократії. Управління суспільством здійснювалось за допомогою наступних органів. Постійно діючим органом влади була рада старійшин (буле). Очолював усю організацію базилевс, який виконував функції воєначальника, верховного судді і верховного жерця. Він фактично діяв разом з представниками родоплемінної знаті. Посада була виборною, але при її заміщенні стали віддавати перевагу сину померлого базилевса, і, таким чином, посада закріплювалась спадково в одній сім’ї.

Таким чином, гомерівська Греція була країною, роздробленою на багато самостійних округів, з яких пізніше виросли перші міста-держави або поліси.

На рубежі ІX – VІІІ ст. до н.е. в історичному розвитку Стародавньої Греції відбулися законні зміни: родовий лад перетворюється на рабовласницький. Йде процес розвитку приватної власності. Стародавні форми об’єднання родів – філи і фратрії – ще деякий час продовжують зберігати своє значення, але скоро поступаються місцем новим формам поділу, що базувались на майнових і територіальних ознаках. Так, на базі родових і сільських общин виникли нові соціально-політичні організації, що одержали назву полісів.

В історії Стародавньої Греції важливу роль відіграли два поліси: Афіни і Спарта.

Державний лад Афін став прикладом рабовласницької демократії, це той час, коли еталоном олігархії стала політична організація Спарти.

Виникнення Афінської держави легенда пов’язує з іменем грецького героя Тезея (ІХ-VІІІ ст. до н. е.). Відбулося об’єднання чотирьох іонійських племен. Прилегла територія була розподілена на паралію (прибережну частину), діакрію (бідний гірський район) та педіон (територія на північ та північний схід від Афін, де зосередилися маєтки знаті).

Для керівництва загальними справами нового об’єднання була створена Рада, до якої перейшла частина справ, що раніше знаходились у віданні окремих племен.

Подальші перетворення виразились в оформленні відокремлених соціальних груп. Родова знать, що остаточно закріпила за собою привілеї, створила особливу групу евпатриди (тобто, «діти благородних батьків»), яким було надано виняткове право на заміщення посад. Більшу частину населення складали геомори (землероби), виділялась група ремісників (деміургів).

Наступним кроком до утворення держави було знищення влади базилевса в її минулому значенні і введення нової посади архонта. Діяльність архонтів контролювалася ареопагом, який у VІІІ ст. до н.е. замінив Раду старійшин. В ареопазі засідали діючі і відставні архонти, які приймали рішення з військових, жрецьких і судових справ.

Уся Аттика була розбита на територіальні округи (наукрії). На чолі наукрії стояв притан.

З’явився поділ населення за територіальною ознакою, а також виник новий орган влади (ареопаг), що не був пов’язаний із родоплемінною організацією. У 621 р. до н. е. в Афінах з’являється писане право. Це були закони Драконта.

Розклад родового ладу і виникнення держави в Спарті і Афінах відносяться до кінця архаїчної епохи (ІХ-VІІІ ст. до н. е.). Цей час в історії Греції позначається важливими економічними і соціальними зрушеннями. Виникають нові ремесла як: лиття, паяння, ткацтво і удосконалюється гончарство. Розширюються торговельні зв’язки з Фінікією, звідки запозичується алфавіт. Складається грошова система і розвивається карбування власної монети. Колишні родові поселення починають зливатися в більш крупні центри.

У 594 р. до н. е. афінське суспільство охопила «велика смута», викликана загальним невдоволенням. Цього року першим архонтом було обрано Солона, представника евпатридів, який не був «спільником багатих в їх злочинах». Афіни стояли на порозі громадянської війни, багато боржників покинули поліс, втікаючи від кредиторів. Реформи Солона (594-593 рр. до н. е.) врятували ще незміцнілу рабовласницьку державу в Афінах. Здійснювалися вони рішуче, опір аристократичної верхівки, вихідцем з котрої був сам Солон, було подолано.

Після Солона владу в Афінах захопив тиран Пісістрат. Тиранія Пісістрата та його синів сприяла перерозподілу землі на користь селянства. Одночасно тиран примусив громадян платити податки, його особиста охорона мала ознаки регулярної армії на відміну від колишнього народного ополчення. Незважаючи на антидемократичний характер тиранії, вона все ж була поступальним кроком у формуванні державного апарату Афін.

Після скинення диктатури Пісістратидів справу Солона продовжив архонт Клісфен.

Суспільний устрій Афін у V ст. до н. е. є класичним зразком рабовласницької демократії. Населення поділялося на громадян, метеків і рабів.

Афіни як держава були полісом, столицю від крайньої межі відділяло кілька десятків кілометрів. Верховним органом управління були народні збори, які скликалися кожні 8-10 днів, в середньому 40 раз на рік. Народними зборами розглядалися питання продовольчого постачання, оборони, приватні суперечки громадян.

Важливі судові справи розглядав суд присяжних – геліея. Суддею міг стати кожний громадянин у віці від 30 років, за умови бездоганної репутації.

Важливе значення в управлінні мала Рада п’ятисот – т.зв. буле. Члени обиралися жеребкуванням, але не у філах, а народними зборами. Буле, як вища постійно діюча державна установа слідкувала за виконанням існуючих законів та за діяльністю посадових осіб.

Ареопаг, що відігравав роль вищого законодавчого та управлінського органу Афін у ІХ-VІ ст. до н. е., поступово втратив більшість своїх функцій. За реформою Ефіальта (462 р. до н. е.) його політичні функції розподілялися між народними зборами, буле та геліеєю. Відтепер ареопаг став судом у справах про навмисні вбивства, тяжкі тілесні ушкодження та підпали. Члени суду засідали уночі, під час засідання одягали на очі пов’язки (саме тому богиня правосуддя Феміда зображається із зав’язаними очима).

Справи розбійників, викрадачів рабів, грабіжників розглядала колегія одинадцяти. Вона обиралася Радою п’ятисот. Ця ж колегія виконувала вироки.

Серед вищих виконавчих органів Афінської держави існували колегії архонтів і стратегів.

Що стосується афінського права, то воно може служити зразком права рабовласницької демократичної республіки, подібно до того, як сама Афінська держава була прикладом такої рабовласницької демократії.

Державний апарат Афінської демократії складався із таких органів влади: народних зборів (екклесія), ради п’ятисот, геліеї, колегії стратегів і колегії архонтів.

У системі державних органів зберігся такий державний орган як ареопаг. До нього входили представники афінських аристократів, що займали посади архонтів та колишні архонти, які зробили задовільний звіт про свою річну діяльність.

Найбільш розвинену правову систему в Стародавній Греції мали Афіни. Найдавнішим джерелом права в Афінах був звичай. У 621 р. до н.е. з’являється писане право у вигляді Законів Драконта.

Спарта. На противагу демократичним Афінам Спарта була своєрідною аристократичною республікою. Причини цього мають глибоке коріння. 

У XІІ – XІ ст. до н.е. у невелику область на півострові Пелопонес – Лаконіку – ввірвались дорійські племена. Ця область була вже заселена. За Гомером (“Ілліада”), її займали 12 ахейських громад. Однією з них була Спарта на чолі з “царем” Менелаєм.

Маленька Лаконіка була тісною для нової громади (300 кв. км). В VI ст. до н. е. дорійські племена підкорили собі Мессенію (боротьба тривала кілька сторіч – з VIII ст. до н. е. по VI ст. до н. е.), її землі стали спільною власністю переможців, а населення перетворене на державних рабів-ілотів. Для того, щоб утвердити і зберегти своє панування над корінними мешканцями Мессенії, дорійці були змушені об’єднатися з 12 ахейськими общинами. З того часу спільну спартанську общину очолювали 2 царі – дорійський і ахейський. Невелика група повноправних громадян-спартіатів експлуатувала величезну кількість поневолених ілотів. Це звісно вимагало створення сильної воєнної організації.

Захоплену землю спартіати розділили на спадкові ділянки (клери), які оброблялися ілотами. Спартіат не міг продати, закласти чи здати в оренду свій клер. Ілоти, що обробляли цю землю, сплачували податок (половину отриманого врожаю), який йшов на утримання спартіата. Обов’язком останнього була військова справа, а весь вільний час зайнятий полюванням, гімнастикою, хороводами. Чисельність спартіатів разом з сім’ями не перевищувала 10 відсотків від загальної кількості населення.

Основи такого ладу у Спарті заклав ще легендарний законодавець Лікург (ІХ-УІІІ ст. до н. е.). Саме йому приписується поділ території Лаконіки (первісного ядра майбутньої держави, площею усього в 300 кв. км) на 39 тис. ділянок-клерів, введення залізних грошей (для запобігання хабарництву, навіть незначні суми доводилося перевозити волами), розробка законів проти розкоші (дах мав зводитися лише сокирою, двері – пилкою, без оздоб і прикрас).

Образ життя спартанців від народження до смерті жорстко регламентувався. Із 7 років хлопчики виховувались у гімназіях під наглядом наставників – педагогів. Головна мета навчання і виховання – підготовка майбутнього воїна. З 20 до 60 років спартанець вважався військовозобов’язаним і повинен був систематично вдосконалювати свої атлетичні та бойові навички. До 30 років він не мав політичних прав, йому належало в усьому дотримуватись порад свого опікуна, наставника.

Спартанці носили однаковий одяг, користувались однаковим домашнім начинням, дотримувались стандарту, загальноприйнятої форми бороди та вус. До 30 років спартанець повинен був одружитися, інакше він щорічно під час релігійного свята підлягав побиттю з боку жінок.

Соціальний статус жінок у Спарті був порівняно високий. Вони не знали багатьох господарських турбот, ілоти доставляли їм продукти, дітей виховувала держава.

Єдність спартанців забезпечувалась спільними трапезами (сиситіями), під час яких прості громадяни та царі їли за одним столом і займалися груповими атлетичними вправами. Кожен вносив щомісячно натуральний внесок в общину.

Військова справа була основним заняттям громадян. Спартіатам заборонялося займатися ремеслом, торгівлею, фінансово-кредитними операціями.

На чолі вільної общини, як уже згадувалося, стояли два царі – дорійський та ахейський. У військовий час це були воєначальники, у мирний – вищі жреці. Влада царів була спадковою.

Для обмеження царської влади щорічно усіма повноправними спартіатами обиралася колегія ефорів (спостерігачів) з 5 чол. Вони ж скликали Раду старійшин (герусію) та народні збори (апелу), вели переговори з іноземними послами. Старший ефор – епонім давав своє ім’я назві року. Звіт ефори складали лише перед своїми наступниками.