Тема 11. Правоутворення та форми права

Ключові поняття та терміни: правоутворення, правотворчість, принципи правотворчості, стадії правотворчості, джерела права, форми права, нормативно-правові акти, правовий прецедент, правовий договір, правовий звичай.

Правоутворення –це правове поняття, яке включає всі форми та способи виникнення, розвитку та зміни права. Цей процес відбувається шляхом:

а) формування конкретних правових відносин безпосередньо в громадському житті;

б) узагальнення державою конкретних правовідносин, які виникли еволюційним шляхом формування норм права та їх закріплення у відповідних правових документах;

в) втілення формалізованих правових норм, знову-таки, в конкретні суспільні відносини.

Правотворчість – це правова форма діяльності держави за участю громадянського суспільства у випадках передбачених законом, яка спрямована на створення правових норм, а також на їх подальше удосконалення, зміну та скасування. Це процес створення і розвитку діючого права, як єдиної внутрішньо узгодженої системи загальнообов’язкових норм, які регулюють суспільні відносини.

Види правотворчості:

1. за суб’єктами – безпосередня (пряма) правотворчість державних органів, правотворчість громадянських об’єднань та правотворчість трудових колективів;

2. за засобами формування норм права – утворення нових норм права і санкціонування;

3. за юридичною силою актів – законодавча діяльність, діяльність щодо створення підзаконних актів.

Принципи правотворчості – це основні вимоги щодо здійснення правотворчої діяльності. Вони розподіляються на загальні та спеціальні принципи правотворчості.

Складовою частиною правотворчості є законодавчий процес, який представляє собою встановлений порядок проходження проектів законів аж до їх прийняття та набуття чинності.

Стадії правотворчості – це самостійні етапи процедур, відповідний комплекс тісно пов’язаних між собою дій, які спрямовані на створення певного нормативно-правового акта.

Можна виділити дві основні стадії правотворчості:

1) попереднє формування проекту нормативно-правового акта;

2) офіційне надання юридичної сили правовим нормам.

Кожна з основних стадій включає в себе ряд самостійних етапів. Так, перша стадія полягає у прийнятті рішення про розробку проекту та підготовку тексту нормативно-правового акта. Друга стадія скидається з офіційного схвалення проекту, прийняття нормативно-правового акта та його офіційного оприлюднення.

В розгляді питань даної теми слід звернути увагу на розмежування таких понять як „джерела права” та „форми права”.

Під джерелом права слід розуміти те, що породжує право як правові норми. Розрізняють джерела права в матеріальному значенні (матеріальні умови життя суспільства), в гносеологічному значенні (літописи, історичні хроніки, тексти законів минулого), в ідеологічному значенні (правові ідеї, правосвідомість) в формальному значенні (нормативно-правові акти, нормативні договори, правові звичаї, правові прецеденти).

Джерела права у формальному значенні можна вважати формою права.

Форма права – це зовнішній вираз існування норм права.

Розрізняють такі форми права:

Нормативно-правовий акт – це акт-документ компетентного державного органу, який містить формально-обов`язкові правила поведінки загального характеру, які забезпечуються державою.

Нормативно-правові акти розподіляються на:

а) закон;

б) підзаконні нормативно-правові акти.

Закон – це нормативно-правовий акт, який має вищу юридичну силу, видається лише вищим представницьким органом державної влади, або шляхом референдуму, регулює найбільш важливі суспільні відносини у сфері економіки і політики, тощо.

Підзаконні нормативно-правові акти – це акти, які видаються на основі відповідно до законів і мають меншу юридичну чинність, ніж останні.

Правовий прецедент – це рішення суду або адміністративного органу щодо окремого випадку, яке служить зразком для вирішення аналогічних справ в майбутньому.

Може існувати два види судових прецедентів:

1. декларативний (якщо судді лише посилаються на вже існуюче судове рішення);

2. креативний (якщо судді створюють нову норму права або усувають прогалини в праві).

В англійському праві розрізняють:

1) прецеденти обов’язкові (судді обмежені в своєму рішенні необхідністю неухильно відповідати вимогам прецеденту);

2) прецедент доказові (рішення нижчих судів стає прецедентом внаслідок своєї доказовості).

Адміністративний прецедент – рішення, яке прийняте адміністративними органами або адміністративним судом з конкретної справи, що розглядається як зразок при розгляді аналогічних справ.

Правовий договір – це угода між правотворчими суб’єктами, в результаті якої виникає нова норма права (наприклад, конституційний договір, колективний договір).

Правовий звичай – це історично сформоване, санкціоноване державою правило поведінки, що міститься у свідомості людей і ввійшло до звички в результаті багаторазового повторення тих самих дій або вчинків, які приводять до правових наслідків. Так, наприклад, Закони Ману в Індії, Закони ХІІ таблиць в Римі були зібранням звичаєвого права).

Література

1. Державотворення і право творення в Україні: досвід, проблеми, перспективи: Монографія/За ред.Ю.С.Шемшученка.- К.:Ін-т держави і права ім..В.М.Кірецького НАН України, 2001 – 656 с.

2. М.С.Кельман, О.Г.Мурапшин.Загальна теорія держави і права.-К.,2006.-475 с.

3. Ковальський В.С., Козинцев І.П.Правотворчість: теоретичні та логічні засадию-К.:Юрінком Інтер,2005.-192 с.

4. В.В.Сухонос.Теорія держави і права.-Суми.,2005.-536 с.