Тема 6. Кредитна система

1. Поняття кредитної системи.

2. Центральні банки, їх походження та функції. Національний банк України його становлення і розвиток.

3. Комерційні банки, їх види та функції.

4. Небанківські фінансово-кредитні установи.

Необхідною умовою ефективної організації кредиту як форми економічних відносин і невід’ємного елемента процесу розширеного відтворення є функціонування кредитної системи.

Суть кредитної системи може бути виражена двояко.

В широкому розумінні кредитна система - це сукупність кредитних відносин та кредитних інститутів, які реалізують дані відносини. Кредитні відносини - це відносини стосовно форм та способів кредитування, які виникають між різними групами економічних суб'єктів.

У вузькому розумінні кредитна система - це сукупність кредитних інститутів країни, які поділяються на три основні групи: 1) центральний банк; 2) комерційні банки; 3) спеціалізовані небанківські кредитні установи. Перші дві групи становлять окрему ланку організації кредитних відносин – банківську систему країни, третя група формує відносно відособлену систему небанківських установ, що спеціалізуються на виконанні окремих операцій(рис.6.1).

Спільні риси елементів кредитної системи:

1) вони є фінансовими посередниками;

2. вони своїми спільними діями мають можливість впливати на обсяг грошової маси в обігу.

Розбіжності між елементами кредитної системи:

1. вони діють в різних секторах економіки;

2. вони виконують різні функції;

3. в кожного з них різна мета існування;

4. кожний з них має свої інструменти впливу на обсяг грошової маси в обігу.

Головною ланкою кредитної системи є банківська система. Вона може бути побудована за однорівневим або двохрівневим принципом.

Однорівневий принцип не передбачає розмежувань у наборі виконуваних банками функцій, тобто всі банки виконують одні й ті ж самі функції.

Двохрівневий принцип побудови банківської системи передбачає розмежування функцій та сфер діяльності. На першому(вищому) рівні ієрархії знаходиться емісійний банк, якому належить монопольне право емісії банкнот, і який взаємодіє з сиcтемою комерційних банків. Комерційні банки - це другий(нижчий) рівень банківської системи. Вони обслуговують юридичних і фізичних осіб.

Банком є та кредитна установа, яка приймає депозити, надає кредити, здійснює розрахунково-касове обслуговування, має обов'язкові резерви в центральному банку. Це базові ознаки комерційного банку.

Наявність обов'язкових резервів в центральному банку є спільною рисою для комерційних банків і відмінною рисою комерційних банків від небанківських кредитних установ.

Загальні ознаки банківської системи:

1) включає елементи, які підпорядковані певній єдності і відповідають єдиним цілям;

2) має специфічні якості, які визначаються ії складовими елементами та відносинами, що виникають між ними;

3) банківська система в цілому здатна до взаємозамінності елементів;

4) банківська система є динамічною: всередині її постійно виникають нові взаємовідносини;

5) виступає як саморегульована система: кожний банк самостійно обирає політику на фінансовому ринку;

6) банківська система є керованою системою: керованість полягає в тому, що центральний банк встановлює нормативи діяльності комерційних банків. Ці нормативи встановлюються з метою забезпечення стійкості банківської системи та підтримання довіри економічних суб'єкгів і в першу чергу населення до системи комерційних банків.

Центральний банк є головним банком країни, його ще називають емісійним. Існують два шляхи створення центрального банку:

1. еволюційний: на базі найбільшого комерційного банку створюється центральний банк;

2. організаційний: на підставі певного закону створюється новий банк, який наділяється емісійними повноваженнями.

Центральні банки за формою власності бувають:

- державні (100% капіталу належить державі);

- акціонерні.

Центральний банк виконує такі функції:

1. емісійна: центральному банку належить монопольне право емісії банкнот;

2. розробка та проведення державної грошово-кредитної політики;

3) “банк-банків”: центральний банк здійснює розрахунково-касове та кредитне обслуговування комерційних банків;

4) “домашній банк”: центральний банк здійснює розрахунково-касове та кредитне обслуговування держави;

5) центральний банк здійснює нагляд та контроль за діяльністю комерційних банків;

6) центральний банк є представником інтересів держави в міжнародних відносинах;

7) центральний банк є зберігачем золото-валютних резервів держави.

Національний банк України було створено в березні 1991 р. на основі закону "Про банки і банківську діяльність" на базі Української республіканської контори Держбанку СРСР. Нині діяльність Національного банку України регламентується Законом України “Про Національний банк України” від 20 травня 1999 року.

Вищим органом НБУ є Рада банку, яка складається з 15 осіб: по 7 чоловік призначають Президент та Верховна Рада України, а Голова Правління НБУ входить до неї за статусом.

Керівним органом Національного банку є Правління.

Основною метою діяльності Національного банку України є забезпечення сталості національної грошової одиниці.

Базовою ланкою кредитної системи є комерційні банки. Вони утворюють другий( за порядком, але не за значенням) рівень банківської системи після центрального банку.

Комерційні банки – це багатопрофільні кредитні установи, що здійснюють операції у різних секторах ринку позичкових капіталів, обслуговуючи підприємства всіх галузей економіки та населення.

Комерційні банки можна класифікувати за такими ознаками:

1) за формою власності:

•державні (в Україні - це Ощадбанк і Укрексімбанк);

•приватні: акціонерні, пайові, суто приватні( банки, що належать одній особі).

2) за походженням капіталу:

- банки з вітчизняним капіталом;

- банки з участю іноземного капіталу;

- банки з стовідсотковим іноземним капіталом.

3) за набором виконуваних операцій:

- універсальні - банки, які виконують весь комплекс банківських операцій і послуг;

- спеціалізовані - спеціалізуються на певних напрямках діяльності або на обслуговуванні обмеженого кола клієнтів.

4) за територіальною ознакою:

•міжнародні – обслуговують клієнтів у різних країнах;

• національні – функціонують у межах однієї країни;

•локальні - обслуговують певний регіон країни.

5) за наявністю мережі філій:

• філіальні;

•безфіліальні.

Функції комерційних банків проявляються в їх операціях. Операції, які виконують комерційні банки, поділяються на:

1) базові (формування власного капіталу, залучення депозитів, видача кредитів)

2) підпорядковані - вони супроводжують виконання основних операцій (лізинг, факторинг).

Залежно від характеру операції комерційного банку поділяються на:

• пасивні – формування банками своєї ресурсної бази;

•активні - розміщення акумульованих ресурсів.

Операції комерційного банку знаходять своє відображення в його балансі:

Актив Пасив

1. Каса. 1. Власні кошти(капітал).

2. Коррахунки. 2. Залучені кошти (вклади).

3. Інвестиційні операції. 3. Запозичені ресурси.

4. Кредити.

5. Основні фонди.

Крім банків, кредитна система включає спеціальні фінансово-кредитні інститути. У країнах з розвинутими ринковими відносинами небанківські фінансово-кредитні інститути представлені ломбардами, пенсійними фондами, страховими, лізинговими, інвестиційними, фінансовими компаніями.

Ломбарди - це кредитні установи, які надають грошові позички під заставу рухомого майна(цінних речей).

Ломбарди були створені з метою надання можливості населенню зберігати дорогоцінні предмети , а також брати кредит під заставу цих речей.

Ломбарди видають позички на строк до трьох місяців у розмірі 75 % від вартості заставлених речей (до 90% від вартості виробів з дорогоцінних каменів, металів, годинників у золотій оправі тощо). Оцінка речей, що здаються на зберігання або в заставу для одержання позички, здійснюється за домовленістю сторін, а вироби з дорогоцінних металів - за державними розцінками.

Пенсійні фонди – це спеціалізовані фінансові установи, основним завданням яких є збирання і акумуляція грошових коштів, призначених для пенсійного забезпечення громадян після досягнення ними певного віку.

За формою власності пенсійні фонди можуть бути приватними або державними.

В Україні існує пенсійний фонд, який до проголошення незалежності був відділенням пенсійного фонду колишнього СРСР. Кошти пенсійного фонду формуються за рахунок обов'язкових внесків підприємств, установ і ор­ганізацій (кооперативів), осіб, які займаються індивідуальною діяльністю, в тому числі на основі індивідуальної (групової) оренди або в особливому селянському господарстві, обов'язкових страхових внесків громадян.

У бюджет пенсійного фонду спрямовуються й добровільні внески підприємств, громадських організацій та громадян, інші грошові надходження.

У західних країнах пенсійні фонди створюються приватними та державними корпораціями, фірмами та підприємствами для виплат пенсій і допомоги робітникам та службовцям. Кошти цих фондів утворюються за рахунок внесків робітників, службовців, підприємств, а також прибутків від інвестицій самих пенсійних фондів.

На відміну від загальнодержавної системи соціального страхування, заснованої на стандартних умовах, система страхування забезпечення робітників та службовців з пенсійних фондів підприємств дає можливість встановлювати особливі умови, зокрема інший пенсійний вік, систему внесків, що враховують при нарахуванні пенсії увесь заробіток, а не тільки його частину. Пенсія може обчислюватися на основі останнього заробітку перед виходом на пенсію або залежно від стажу роботи тощо.

У пенсійних фондах західних країн акумулюються значні кошти, які інвестуються переважно в акції приватних компаній як на національному, так і на міжнародних ринках позичкових капіталів. Профспілкові фонди є самостійною ланкою західної кредитної системи. Уряд заохочує розвиток пенсійних фондів, тому що частина їх резервів розміщується у короткострокові й довгострокові державні цінні папери.

Страхові компанії – це спеціалізовані інститути, що виконують функції страхування, тобто за рахунок підприємств, організацій, населення формують цільові грошові фонди та здійснюють виплати з них за настання певних подій (страхових випадків).

У нашій країні існує майнове і особисте страхування. Воно здійснюється у двох формах - обов'язковій та добровільній. Майнове страхування розрізняється залежно від категорії страховиків, якими є сільськогосподарські підприємства, кооперативні та громадські організації і громадяни, а також за видами застрахованого майна - страхування будівель та споруд, сільськогосподарських культур та тварин, засобів автотранспорту і рибальських суден, домашнього майна тощо. Особисте страхування поділяється на страхування життя, яке включає змішане страхування, страхування дітей, шлюбне, страхування пенсій, на випадок смерті та втрати працездатності (довічне і на певний строк), страхування від нещасних випадків, в якому розрізняються особисте страхування, страхування за рахунок підприємств і орга нізацій, страхування пасажирів.

Кошти страхових організацій складаються із статутного фонду, поточних надходжень по страхових операціях та фондів спеціального призначення.

За формою організації страхові компанії поділяються на акціонерні та взаємні.

Кошти акціонерної страхової організації формуються шляхом об'єднання індивідуальних капіталів окремих підприємств, організацій та приватних осіб. При створенні акціонерного товариства кожний акціонер повинен внести певну грошову суму. Участь окремого акціонера в акціонерній компанії виражається у володінні ним акціями, які дають право на одержання пропорційної частки доходу. Ак­ціонерні компанії на відміну від взаємних застосовують тверді тарифи.

Взаємні страхові компанії являють собою кооперативну форму організації, їх капітал утворюється за рахунок страхових платежів окремих осіб. Кожний застрахований згідно з правилами організації компанії стає частковим її співвласником. Тарифи взаємних компаній вищі, ніж акціонерних. Капітал цих компаній утворюється за рахунок продажу полісів, які дають право на участь у прибутках. Кожний застрахований вносить страхові платежі залежно від при­пустимої суми збитків компанії. Якщо внаслідок страхових операцій у компанії залишається прибуток, він розподіляється між її членами або спрямовується на рахунок майбутніх платежів чи на збільшення страхової суми.

Лізингові компанії - фінансово-кредитні формування, що досить поширені в західних країнах. Вони займаються купівлею устаткування, машин, транспортних засобів, споруд виробничого призначення, які дорого коштують, та наданням їх в оренду з правом наступного викупу. В нашій країні лізингові операції здійснюють комерційні банки.

Для придбання машин і устаткування лізингові компанії використовують власні та позичкові кошти. Держава, як правило, створює їм пільгові умови одержання банківських позичок, оскільки лізингові операції приносять істотну вигоду підприємницькій діяльності. Лізинг забезпечує підприємствам можливість одержати необхідне устаткування без значних разових витрат грошових коштів, неминучих при звичайній купівлі. Оренда машин, устаткування, ЕОМ дозволяє уникнут витрат, пов'язаних з моральним старінням засобів виробництва.

Інвестиційні компанії - різновид фінансово-кредитних інститутів, поширених у західних країнах. Їх капітал утворюється на акціонерній (пайовій) основі шляхом акумуляції грошових коштів приватних інвесторів за допомогою емісії власних цінних паперів (зобов'язань). Сформований капітал вкладається в акції та облігації підприємств у своїй країні і за кордоном. Таким чином, інвестиційні компанії виступають посередником між позичальником та індивідуальним інвестором. Вони купують, зберігають і продають цінні папери з метою одержання прибутку на вкладений капітал.

Доходи, одержані у вигляді процентів та дивідендів, виключаючи адміністративно-господарські витрати, формують прибуток інвестиційних компаній, який розподіляється серед акціонерів (пайовиків). Прибуток, одержаний від підвищення біржового курсу цінних паперів, зараховується в резерв.

Залежно від методу формування пасивів інвестиційні компанії поділяються на дві основні групи — закритого та відкритого типу. Перші мають фіксований акціонерний капітал, їх акції котируються на ринку і не підлягають погашенню до моменту ліквідації компанії. Другим властивий капітал, що постійно змінюється, тобто їх акції (паї) вільно продаються та купуються учасниками компаній за ціна­ми, які відповідають поточній ринковій вартості активів інвестиційної компанії. У продажну ціну такої акції (паю) включається додаткова надбавка, як правило, в розмірі 6-9%.

Фінансові компанії - кредитно-фінансові установи, які спеціалізуються на кредитуванні окремих галузей або наданні певних видів кредитів (споживчого, інвестиційного та ін.).

Фінансові компанії по кредитуванню продажу споживчих товарів тривалого користування з відстроченням платежу надають позички не безпосередньо споживачам, а купують їх зобов'язання у роздрібних торговців та дилерів зі знижкою (як правило,7-10 %).

Фінансові компанії, які займаються обслуговуванням систем комерційного кредиту, надають аванси фірмам, що відвантажують товар, одержуючи при цьому право вимоги щодо боржника (покупця).

Існують фінансові компанії, що спеціалізуються на наданні дрібних позичок індивідуальним позичальникам під високий (лихварський) процент.

Ресурси фінансових компаній формуються за рахунок строкових депозитів (як правило, 3—6 місяців). Воші акумулюють грошові кошти промислових та торговельних фірм, деяких фінансових установ і меншою мірою населення. Фінансові компанії сплачують своїм вкладникам вищі проценти, ніж комерційні банки.