Розділ 3 Заключний період життя

1887-1888 роках, під час короткочасної подорожі за кордон, І.І.Мечников розуміє, що в лабораторіях Германії він навряд чи отримає спокій «крім того негативне ставлення Коха, Бухнера, Баумгартена та ряду інших великих німецьких вчених до фагоцитарної теорії давало мало надій на мирний розгляд даного питання»¹.

На запрошення знаменитого французького мікробіолога Луї Пастера 15 жовтня 1888 року І.І. Мечников переїхав до Парижу і почав роботу в Пастерівській лабораторії . Спочатку він мав для праці дві кімнати на нижньому поверсі, а пізніше – цілий великий відділ на другому. Кожен день, о дев’ятій ранку І.І.Мечников з’являвся у лабораторії.

3.1. Пастерівський інститут.

Незабаром, на кошти, зібрані міжнародною підпискою в Парижі, організовано було Пастерівський інститут на чолі з Пастером ( 14 листопада 1888 року), в який І.І.Мечникова запросили в ролі завідувача одного із відділів.

Роки праці в Парижі були найщасливішим періодом у житті І.І.Мечникова, найсприятливішими для наукової діяльності. Тут він працював 28 років до останніх днів життя. Пастерівський інститут і Франція стали другою батьківщиною науковця.

Ілля Ілліч прийшов туди не як учень, а як глава школи, яка готувала заміну першому пастерівському поколінню в мікробіології. Пастер високо цінував І.І. Мечникова і його наукові праці, відносився до нього з великою повагою. Спочатку, поки дозволяло здоров’я, Пастер часто приходив до Мечникова в лабораторію, з цікавістю розпитував про заняття. Він навіть відвідував його лекції «про запалення». Потім, коли той вже не міг приходити, Ілля Ілліч постійно навідував його і намагався розважати розповідями про наукові роботи.

В Парижі, останній звільнився від тих перешкод, які ставило російське самодержавство його науковій діяльності. Але і тут йому доводиться вести боротьбу за ті ідеї, які він висував. І.І.Мечников виступав проти консерватизму, застою думки в науці. За роки своєї еміграції Ілля Ілліч декілька раз відвідав Росію. В 1894 р. він приїжджав в рідну країну з доповіддю на питання боротьби з холерою.

В 1897 р. він брав участь в роботі Московського з’їзду натуралістів і лікарів, де виступив з повідомленням про дослідження фагоцитарної реакції проти токсинів і з доповіддю про чуму. Відомий громадський та медичний діяч доктор Бартенсон писав у ці дні О.Н. Мечниковій про тріумф її чоловіка : «…Ілля Ілліч був героєм дня. Уже поява його на естраді викликало шквал оплесків , які довго не згасали. Коли ж він закінчив свою чудову, глибоко цікаву, живу промову, численна кількість людей, присутніх у Большому театрі прийшла в захват – аплодисментам та живому гарячому прояву симпатій не було кінця…ми росіяни горді за Мечникова, і я щасливий, що можу вам це сказати…»².

Живучи в Парижі Ілля Ілліч займався громадською діяльністю – була організована Вища російська школа, в якій він читав лекції.

«Колишні професори російських університетів, не обмежилися своєю діяльністю проти влади в Росії, вирішили організувати в Парижі, з допомогою Мечникова, «Вільний російський університет», який мав за мету розвивати молодь у політичному сенсі…»³. Питання щодо цієї школи хвилювало царський уряд. І це не дивно, адже вона згрупувала навколо себе емігрантів із Росії, та не могла не вплинути на прогресивні сили самої Росії. Тому 15 серпня 1901 року міністр внутрішніх справ Синягин звертається до міністра іноземних справ Ламздорфа з проханням поставити перед французьким урядом питання щодо закриття цієї школи.

Життя І.І.Мечникова проходить в безперервній натхненній праці. Він відлучається з лабораторії лише на декілька годин щоб поспати.

Мечникові живуть в Парижі, проте погано знають місто. З’являються нові друзі та вороги. Одним із самих близьких товаришів І.І.Мечникова став доктор Ру. Він жив самотньо і був хворий на туберкульоз. В 1890 році, його стан різко погіршав, і Ру почав втрачати голос. Піклування про самотнього та хворого бере на себе Ольга Миколаївна. Коли в червні 1890 року Мечникови поїхали в чергову відпустку до Росії в свій маєток Поповка, розпочинається переписка з Е. Ру (адже Ольга Миколаївна вимагає від нього регулярно повідомлю вати інформацію про свій стан та виконувати приписаний нею курс). Починаючи з 17 серпня 1891 року Е.Ру пише Ользі Миколаївні листи окремо, навіть коли одночасно пише Іллі Іллічу. «Е.Ру одразу підпав під чари молодої, вченої, гарної, з елегантним слов’янським образом, наділеної в цей самий час талантом художника і тим літературним смаком, якого він був позбавлений … Ольга Миколаївна була єдиною жінкою, яка мала на нього якийсь вплив…»⁴.

О.М. також була небайдужа до того, як ставиться до неї Ру. Вона впевнювала Іллю Ілліча, що Ру пише їй листи лише в результаті нагадування Іллі Ілліча. Але ось що на це написав останній: «Інший плід твоєї фантазії. Це фраза «за ради бога облиш Ру в спокої». Клянусь тобі усім на світі, що я ні разу не нагадував йому про написання тобі листів. Він щодня питав про тебе і тому в мене не було навіть найменшої причини залишати чи не залишати його «в спокої» »⁵.

Багато років поспіль І.І.Мечников, окрім Парижу, проводить час на дачі «Норка» у Севрі, а з 1903 року перебрався туди на постійне проживання.

У 1903 році, І.І. разом з Е.Ру розпочинає роботу, пов’язану з лікуванням сифілісу. До цього часу наука не знала таких тварин, яким можна було б прищепити сифіліс, цим гальмувався процес вивчення проблеми. І.І.Мечников вважав, що треба використати тварину, яка була б найближчою до людини, і зупинився на людиноподібній мавпі – на шимпанзе. Ілля Ілліч радив Пастеру принести деяку грошову жертву і купити декілька людиноподібних мавп, але той відмовився. Дещо пізніше,під час директорства Дюкло, його пропозиція здійснилась. І.І.Мечников і Ру взялися до роботи і використали на цю справу великі премії, одержані ними за наукові дослідження. Результат був успішним, і науковці досягли мети . «Хоч ці дослідження І.І.Мечникова і Ру не дали особливих результатів і практичних наслідків, але в науковому відношенні це був важливий крок, після якого почали широко експериментувати з сифілісом в лабораторіях»6.

Працювати в інституті було важко, так як постійно не вистачало коштів, необхідних для експериментів, обладнання.

1908 -1914 рр. І.І.Мечников і його учні друкують ряд робіт про кишкову флору, і тоді ж науковець висловлює ідею, що можна боротися проти повільних кишкових отруєнь шляхом зміни флори кишок, використовуючи «болгарську паличку».

Ілля Ілліч розпочинає дослідження в області збільшення людського віку. Він вважає, що :. «... людське життя обірвалося на півдорозі і старість наша – хвороба, яку потрібно лікувати як будь-яку іншу...»⁷. Поте помилкою І.І.Мечникова у даному вченні було те, що він не врахував той фактор, що проблема довголіття є не лише біологічна, а , насамперед, соціальна.

Хоча Ілля Ілліч працював за кордоном, його вплив на російську науку був величезним. В Пастерівському інституті під його керівництвом навчалось більш як тисяча російських вчених та лікарів. Він був натхненником російської школи імунологів та мікробіологів. Також, серед його учнів, була перша російська жінка-бактеріолог П.В. Циклінська.

Ілля Ілліч уважно слідкував за розвитком російської науки. Тісно спілкувався з російськими вченими : К.А. Тімірязєвим,І.П.Павловим, С.П.Боткіним, фізиком Н.А.Умовим, фізіологом В.Я. Данилевським, біохіміком Н.В. Ненцьким.

Тут, в 1891 році І.І.Мечников закінчив розробку порівняльної патології вчення про запалення. Це вчення було викладено ним в 12 лекціях, і викликало загальний інтерес далеко за межами лабораторії.

Також, в 1891 р. Ілля Ілліч побував в Англії, де його було обрано почесним членом Кембріджського університету.

1908 році Мечников був удостоєний Нобелівською премією, а це означало, що двадцятирічна боротьба за фагоцитарну теорію імунітету закінчилась повною перемогою Мечникова.

Також, в 1909 році, він відвідав Л.Н. Толстого в Ясній Поляні. Співрозмовники говорили про науку, мистецтво, політику. «Це побачення було зустріччю двох піднесених душ та розумів, але до чого різних. Один - строго науковий, раціональний…інший - художник, містик…У обох спільна мета : благо та удосконалення людей, але наскільки різними були їх шляхи»⁸.

В 1913 році погіршало здоров’я Іллі Ілліча. В жовтні цього року в нього стався серцевий напад, і з цього моменту Мечников у передчутті можливої смерті став вести записи самоспостережень за розвитком своєї хвороби.

2 серпня 1914 року, після вибуху першої імперіалістичної війни І.І.Мечников поспішав до лабораторії свого дітища – Пастерівського інституту, але ледве міг дістатися – все було мобілізовано для війни. Це глибоко вплинуло на науковця. Його звична жвавість, життєрадісність погасли і поступилися місцем перед пригніченням. Всі молоді співробітники інституту були мобілізовані, лабораторії порожні, експериментальні тварини, навіть людиноподібні мавпи вбиті. Ілля Ілліч невимовно страждав – нормальне культурне життя припинилось. Це був той удар, який не могло знести його чутливе, хворе серце. Війна надломила моральні та фізичні сили Мечникова і привели до його передчасної смерті.

15 травня 1915 року Іллє Іллічу виповнилось 70 років, і в інституті Пастера відзначався його ювілей. «Хоча через війну багато хто не був присутнім, ти м не менш в бібліотечній залі зібралось чимало людей; святкування несло інтимний, дуже сердешний характер»⁹.

Пастерівський інститут був наданий військовому відомству і дезорганізований для науки.