II. Психологічні теорії

Одним з найвпливовіших напрямків сучасної психології є психоаналіз, засновником якого був Зігмунд Фройд (1856 – 1939 рр.). Аналізу релігійних проблем 3. Фройд присвятив такі праці, як “Тотем і табу”, “Людина Мойсей та монотеїстична релігія”, “Майбутнє однієї ілюзії” та ін.

Зігмунд Фройд розглядав релігію як своєрідний колективний невроз (психічну хворобу), що виникає внаслідок конфлікту первісних життєвих потягів людини з культурними нормами, котрі прищеплює суспільство задля витіснення перших у підсвідомість людини.

В іншого психоаналітика Карла-Густава Юнга (1875 – 1961 рр.) несвідоме трактувалось як вмістище колективного загальнолюдського досвіду, джерело мудрості, що через посередництво релігії поєднується зі свідомим життям людини. На його думку, релігія надає людині сил для протистояння уніфікаційному тискові суспільства та дає можливість зберегти свою неповторну індивідуальність. Релігія та наука, на думку К. Юнга, взаємно доповнюють одна одну як знання й мудрість і створюють можливості для гармонійного розвитку людства.

Американський психолог Дж. Леуба (1868 – 1946 рр.) у праці “Психологічне дослідження релігії” дав натуралістичне пояснення релігійним феноменам, звернувши увагу на подібність містичного та релігійного досвіду психічному станові людини, котра перебуває під дією наркотичних засобів.

Німецький психолог Еріх Фромм (1900 – 1980 рр.), будучи одним із провідних теоретиків неофрейдизму, вважав релігію способом ціннісної координації людського буття. На відміну від тварин, усю поведінку яких від народження до смерті генетично запрограмовано, вказував Е. Фромм, людина наділена свободою. Між тваринною природою та духовною сутністю людини виникає конфлікт: наділена життям, людина не знає його мети. Необхідні орієнтири людському існуванню дає релігія. Еріх Фромм ототожнював релігію зі світоглядом, до якого відносив філософські й етичні ідеї, а також ідеологічні та політичні доктрини.

III. Теологічний (богословський) підхід

Теологія (від грецьк. teos – Бог, logos – учення; учення про Бога) – наука про уславлення Бога, що є історично першою формою вчення про релігію.

Теологія (богослов’я) – система обґрунтування та захисту релігійних учень, сукупність доказів істинності конкретної релігії, її моралі, правил і норм життя служителів культу та віруючих. Ці вчення сформувалися внаслідок намагання пояснити релігію, зробити доступними для віруючих загальні засади певної релігії та образи й догматичні формули, що були втілені у священних книгах. До них належать: догматика – системний виклад положень, які, згідно з конкретною релігією, вважаються абсолютно істинними, екзегетика – тлумачення релігійних текстів і каноніка – теорія церковного права тощо.

Теологія безпосередньо пов’язана з конкретним віросповіданням, вивчає релігію, різноманітні форми релігійного життя з погляду їх практичного використання. Богословсько-теологічний підхід до релігії – це погляд на неї зсередини, з позиції самої релігії та відповідного релігійного досвіду. Основою теології є релігійна віра. Збагнути релігію, вважають теологи, може тільки релігійна людина, а невіруючим релігія недоступна. Віруючим же властивий особливий вид духовного пізнання – релігійний досвід (переживання, пов’язані з відчуттям присутності в житті Вищого начала). Реалізується він на основі визнання абсолютності релігійного віровчення.

Основне в богословсько-теологічному підході – обґрунтування та захист релігійного віровчення, визнання вічної цінності релігії для кожної людини та людства загалом. Теологічні пояснення релігії наскрізь пронизані ідеями, що відображають конфесійну належність їх авторів. Єднає їх визнання того, що релігія є особливим феноменом, результатом взаємозв’язку надприродних сил і людини.