36. Іслам: особливості віровчення та культу

Виникнення й еволюція ісламу

Іслам (покірність) – друга за кількістю після християнства світова монотеїстична релігія, її сповідують близько 1 млрд. людей. Це наймолодша зі світових релігій. Символом ісламу є зелений прапор, який повинен стверджувати молодість і вічність цієї релігії. Найбільш поширений іслам в країнах Ближнього та Середнього Сходу, Північної Африки та Південно-Східної Азії. Зі 120 країн світу, в яких є мусульманські громади, у 45 країнах мусульмани становлять більшість населення. У 28 афро-азіатських державах іслам визнано державною релігією, а також у Єгипті, Кувейті, Ірані та Пакистані.

Сучасний іслам досить активно впливає на всі аспекти життя цих країн. Під гаслами ісламу в багатьох країнах здійснюються: політичний рух за повернення до мусульманських правових норм у державному житті (ісламізація); вибір особливого напрямку економічного розвитку, що визначався б тільки соціальними та моральними нормами ісламу (ісламська економіка); рух за перебудову міжнародних господарських відносин за принципами ісламу (ісламський новий економічний порядок) тощо. Протягом останніх років ісламський чинник стає дедалі помітнішим у міжнародній політиці.

Іслам виник на початку VII ст. у Західній Аравії в епоху переходу арабів від первіснообщинного до феодального ладу. Формування феодалізму вимагало відповідної ідеології, котра б об’єднала арабські племена. Такою ідеологією, зважаючи на рівень розвитку населення, в той час могла стати лише монотеїстична релігія.

Виникнення ісламу пов’язується з іменем Мухаммеда, що народився в 570 р. у м. Мекка. Батько помер ще до його народження, а мати, – коли йому було шість років. Виховував Мухаммеда його дядько – Абу Таліб. Спочатку хлопець мандрував з дядьковими караванами країнами Близького Сходу, де познайомився з християнством та іудаїзмом. Досягнувши повноліття, Мухаммед найнявся керувати господарськими справами до заможної вдови Хадіджі, а згодом вони одружилися, не беручи до уваги те, що Хадіджа була значно старшою за Мухаммеда.

Ставши заможним, Мухаммед поступово відійшов від господарських справ і зосередився на релігійних роздумах. На той час араби сповідували родоплемінні культи, усамітнювались у печерах, де проводили дні в постах і релігійних роздумах. Ісламські джерела стверджують, що під час одного з таких постів Мухаммед побачив постать у білому, котра випромінювала яскраве світло та веліла проповідувати нову, істинну віру.

Початок релігійної діяльності був не простим для Мухаммеда. Йому повірили та стали послідовниками тільки Хадіджа, двоюрідний брат Алі й дядько Абу Таліб. Мешканці Мекки не вірили Мухаммеду. В 622 р., після смерті вірної союзниці у вірі – Хадіджі, Мухаммед залишає Мекку та перебирається в м. Ясріб, яке після його смерті отримало назву Медина (“місто пророка”). День цього переселення (хіджра) в культурі арабів вважається початком ісламського літочислення.

У Медині Мухаммед створив першу релігійну громаду, члени якої сповідували його віровчення. Вірність цьому вченню ставилася вище за вірність рідним і близьким. До общини не могли лежати ті, хто не сповідував ідеї Мухаммеда (невірні). У Медині було побудовано перший храм нової релігії (мечеть). Під час релігійних служб, віддаючи шану Мухаммеду, мусульмани почали молитися в напрямку Мекки – місця народження засновника ісламу. У 630 р. під тиском мусульман мединської общини мешканці Мекки також прийняли іслам. Відтоді іслам швидко поширився, й під владу пророка перейшла більшість аравійських племен. Сам же Мухаммед зосередив у своїх руках керівництво релігійними громадами та світську владу.

У 632 р. Мухаммед відвідав Мекку (здійснив паломництво) та повернувся до Медини, де незабаром помер. Поховали Мухаммеда в головній мечеті, що отримала назву “Мечеть Пророка” і стала місцем паломництва мусульман.

Відсутність в ісламі релігійних настанов (згадаймо християнство з його Вселенськими соборами), рішення яких із релігійних питань мали б силу закону, та певна невизначеність основних джерел ісламського віровчення – Корану й Сунни – спричинили розбіжності в ісламі з питань віровчення та догматики. Відсутність єдиної богословської концепції, загальновизнаної в мусульманському світі, неконституйований характер богослов’я породжували різноманітні школи та течії. Так, уже в VIII ст. через відмінні ознаки в уявленнях про природу верховної влади в ісламі виникли течії сунітів, шиїтів, хариджитів та ін.

Віровчення та культ ісламу

Основи мусульманського віровчення й обрядовості викладено в Корані та Сунні. Загалом у віровченні ісламу можна визначити сім основних положень (догматів), які складають “Символ віри” мусульманина.

1. Віра в єдиного бога – Аллаха, – який є творцем світу. Аллах – єдиний, одноосібний, вічний і всемогутній Бог. Велич Аллаха проявляється в багатьох формулах, добре відомих усім мусульманам, яка часто підкреслюється ними в промовах, молитвах і побутових вигуках. Усі мусульманські тексти й офіційні промови також починаються з фрази: “Немає Бога окрім Аллаха, а Муххамед його пророк”.

2. Вшанування священної вічної книги – Корану. Зміст Корану є відображенням Матері-книги, котру зберігає Аллах і зміст якої передав Мухаммеду архангел Джебраїл. Коран створювався після смерті Мухаммеда. За життя Мухаммеда ніхто не збирав текстів його проповідей. Люди запам’ятовували їх або записували на різних предметах. Після смерті Мухаммеда виникла ідея зберегти їх і впорядкувати, доки були живі ті, хто знав їх напам’ять. Збирав тексти секретар Мухаммеда Зайд Ібн Сабіт протягом п’яти років. Він склав збірник із текстів, написаних на пергаменті, кістках, глиняних табличках і записав усні перекази проповідей Мухаммеда. Ці тексти отримали назву сури та склали зміст святого письма ісламу.

Коран складається зі 114 глав (сур) – 90 мекканських і 24 мединських. Сури розміщені не в хронологічному порядку, а спочатку розташовано найдовші, потім – коротші.

Кожна сура поділяється на аяти. Аят – це фрагмент сури. Наприклад, фатіха (перша сура) починається з аятів: 1) “В ім’я Аллаха, милостивого, милосердного!”; 2) "Хвала Аллаху – Господу світів...”. Більша частина Корану написана римованою прозою. У найдовшій сурі – другій – нараховується 286 аятів, а у найкоротшій – 112-й – лише три. В кожному аяті 1-68 слів. Загалом у Корані 6238 аятів, 77 934 слова.

У мусульман існує традиція читати Коран протяжним співучим голосом. Протягом віків в арабських релігійних школах заучували тексти Корану напам’ять. Ця традиція збереглася й донині, її ретельно дотримуються ті, хто готує себе до релігійної діяльності.

Коран – перша письмова пам’ятка арабською мовою, що містить релігійні погляди на світ і природу й ісламські догматичні положення, а також правові норми, обряди, ритуали, традиції арабів.

Як й інші релігійні книги, Коран є збіркою законів, настанов і традицій, а також викладом різноманітних міфічних розповідей, деякі з них запозичені від інших релігій, особливо християнства й іудаїзму. В Корані є вказівки щодо регламентації торгівлі, майнових, сімейно-шлюбних відносин і наводиться безліч моральних норм, які є обов’язковими для мусульман та становлять їхній кодекс честі. Найчастіше в Корані йдеться про обов’язки віруючих щодо правителів і про ставлення мусульман до інших віросповідань, про Аллаха, якому повинні бути покірними всі його послідовники, про Судний день, воскресіння та потойбічний світ.

Коран підтверджує та узаконює станову нерівність, освячує приватну власність: “Ми розділили серед них (тобто людей) існування в житті ближньому та підняли одних над іншими, щоб одні з них брали інших у прислугу” (К., 43,31). За замах на власність Коран передбачає суворе покарання на цьому та в потойбічному світах: “Злодію і злодійці відсікайте руки зате, що зробили вони, від імені Аллаха” (К., 5, 42).

Багато аятів святої книги присвячено жінці. За непокірність, навчає пророк, “кидайте їх на ложі та бийте їх” (К., 4, 38); “тримайте їх удома, доки не упокоїть їх смерть і Аллах не розчистить для них шлях” (К., 19, 4); “одружуйтесь на тих, які приємні вам, жінках – і двох, і трьох, і чотирьох” чи “на одній або на тих, якими оволоділи ваші десниці” (К., 4, 3). “Чоловіки стоять над жінками тому, що Аллах дав їм перевагу перед ними” (К., 4, 38). Визначено як майнову нерівність жінки щодо чоловіка (К., 4, 175), так і правову (К., 2, 282). У Корані також існують аяти про необхідність обмежень для жінки (носіння паранджі, чачвана, чадри та яшмака).

У Корані викладено космологічні та космогонічні погляди. Згідно з ними, Земля – це площина, рівновагу якої підтримують гори, що їх звів Аллах. Останній створив світ за шість днів, що відповідає біблійним уявленням про творіння світу. На шостий день Аллах створив Адама та Єву. Творіння людини є найвищим досягненням Бога (К., 15, 29; 27, 62; 32, 8; 38, 72).

Є в Корані й чимало наказів віруючим щодо релігії, правил здійснення релігійних вимог і ритуалів: “Прославляй хвалою твого Господа до сходу сонця і до заходу сонця, і під час ночі прославляй його і серед дня, – і ти будеш задоволений” (К., 20, 1 30). “Вам не досягти благочестя, доки не будете робити пожертвувань за того, кого любите” (К., З, 86). Коран попереджає: “Це життя – тільки гра й забава...” (К., 5,32), “хто ж хоче користуватися всіма його благами, тому нема в майбутньому житті нічого, окрім вогню...” (К., 11, 19).

У священній книзі є і проповіді релігійної винятковості ісламу, заклики до боротьби з невіруючими, позаяк останні є ворогами мусульман (К., 4,102). Віруючих закликають боротися з невірними, “доки не буде спокуси, і вся віра не належатиме Аллаху” (К., 8,40). Мусульманам наказують діяти за принципом таліона: “душа – за душу, і око – за око, і ніс – за ніс, і вухо – за вухо, і зуб – за зуб...” (К., 5, 49). Від імені Аллаха в Корані проголошено: “Для невірних ми приготували кайдани, ошийники, гієнський вогонь” (К., 76,4). “Вони питимуть кипяток, і люті муки будуть їм зате, що були невірними” (К., 10, 4).

Згідно з моральними повчаннями Корану, людина в своїх діях і намаганнях повністю залежить від волі та бажання Аллаха: “Не спіткає нас ніколи ніщо, окрім того, що накреслив нам Аллах. Він наш заступник” (К., 9, 51). Усі люди створені Аллахом для покори. Людина не має свободи волі, вона приречена.

Загалом Коран – це не лише сухі та монотонні релігійні накази й проповіді, а і яскрава, палка, образна мова, змістовні словосполучення та порівняння. Коран, на думку багатьох діячів культури, є першою в історії народів Сходу пам’яткою прози, притч, алегорій, порівнянь, оповідей тощо. І в цьому полягає його велика художня та культурно-історична цінність.

Частина мусульман вшановують, окрім Корану, і Сунну. Сунна містить розповіді про вчинки й висловлювання пророка та є джерелом правил життя суспільства й тлумачення Корану, релігійного культу та права. Хадиси, що складають Сунну, тільки в IX ст. були зафіксовані письмово. Хадиси – це основа всього релігійного та громадського життя й діяльності мусульман-сунітів. На основі Корану та Сунни розроблено шаріат – зведення ісламських законів. Шаріат визнається божим законом. Він містить норми кримінального, майнового, шлюбно-сімейного права, настанови про священну війну – джихад (газават) – і регулює зовнішні форми та правила культу, а також визначає міру покарання за їх порушення.

3. Догмат про загробне життя. Відповідно до цього вчення, відразу після смерті два ангели смерті супроводжують душі людей до раю чи пекла. Мусульманський рай зображається як чудова прохолодна оаза з чистою джерельною водою, гуріями-дівами, фруктовими садами, де всього вдосталь. Пекло змальовується як місце, де катують, поливають грішників киплячою смолою, рвуть тіло залізними гаками, поселяють їх поряд зі скорпіонами та гадюками.

4. Догмат про кінець світу, за яким його здійснить сам Аллах і час приходу кінця світу відомий тільки йому. Наприкінці земного світу настане Страшний суд, у день якого відбудеться воскресіння мертвих, для здійснення Аллахом суду над ними.

5. Догмат про приреченість. Згідно з ним, людина не має свободи долі, тому що Аллах ще до створення світу визначив не тільки земну, а й потойбічну долю людей. Фаталізм є стрижнем віровчення ісламу.

6. Догмат про священну війну з невірними – джихад, або газават. Згідно з цим ученням, джихад – це війна на захист ісламу, участь у якій є обов’язком кожного мусульманина.

7. Догмат про безсмертя душі. Як і представники інших релігій, мусульмани вірять у те, що душа створена Аллахом, вона не залежить від тіла та є безсмертною. Після смерті людини душа перебуває вічно в раю чи пеклі.

П’ять основних обов’язків віруючого

Перший обов’язок – вірити в те, що Аллах – єдиний Бог. Обов’язковим є трикратне виголошення тези: “Немає Бога, окрім Аллаха, а Мухаммед – його пророк”.

Другий обов’язок – здійснювати щоденну п’ятиразову молитву (салять, намаз). Мусульмани зобов’язані здійснювати ритуал молитви п’ять разів на день: від світанку до пізнього вечора. Молитва складається з комплексу релігійних формул, молитовних поз і рухів тіла. Виконуючи їх, віруючий нахиляється, стає на коліна, падає долілиць (ниць), виголошує при цьому молитовні слова Аллахові, його ім’я, першу суру Корану. Творити молитви можна й удома, й у мечеті, й у полі. Молитві передує ритуальне омивання. П’ятниця є днем спільної молитви, коли всі мусульмани мають зібратися на колективну молитву до головної мечеті села чи кварталу міста. Молитви в п’ятницю супроводжуються проповіддю.

Мечеть – це релігійна культова споруда, в якій здійснюють молитву мусульмани, читають уголос Коран, виголошують публічні проповіді та диспути, викладають релігійні догмати. Головне місце в мечеті – міхраб – ніша, що вказує напрямок на мекканську Каабу. До неї повертаються обличчям віруючі, біля неї стоїть керівник молитви – імам. Поруч із міхрабом розташовано мінбар (кафедру проповідника), з якого по п’ятницях читають проповідь. У мечеті є також книгосховище та приміщення для ритуальних омивань. Підлогу всередині мечеті покривають килимами, а перед входом до неї знімають взуття. Молитву на майдані біля мечеті здійснюють на молитовних килимках. Кожна мечеть має один або декілька мінаретів – круглих чи прямокутних башт, з яких муедзин (служитель мечеті, котрий з мінарету закликає мусульман до молитви) проголошує свій заклик.

Третій обов’язок – дотримання посту (Ураза). Мусульманський піст здійснюється в місяць рамадан (рамазан) – дев’ятий місяць мусульманського календаря. Він вимагає утримуватися від пиття, їжі, задоволень і розваг тільки протягом світлої частини дня, а в нічні години все це дозволяється. У години посту віруючий (правовірний мусульманин) повинен молитися та читати Коран. Головним і обов’язковим для всіх, окрім хворих, вагітних жінок, подорожніх, військових та поліції, є піст. У разі недотримання посту з поважних причин його можна надолужити в зручний час (після одужання, під час відпустки тощо). Згідно з Кораном, цього місяця Пророку було передано перше сповіщення. Кінець рамадану, а отже, й місячного посту, відзначається святом розговіння (Ід аль-фітр – Ураза-Байрам), яке передбачає спеціальну спільну молитву та жертвоприношення, після яких влаштовуються святкова трапеза та роздавання милостині бідним і жебракам, відвідуються могили предків.

Четвертий обов’язок – здійснення хаджу – паломництва в Мекку до головної святині ісламу Кааби. Кааба (куб) – це будівля в центрі подвір’я, мекканська Священна мечеть аль-Масджид аль-Харам, у південно-західному кутку якої вмуровано “чорний камінь”. За легендою, цей камінь був посланий Аллахом із неба. Під час хаджу прочани, одягнувшись у білий одяг – ікрам (два шматки білої полотняної тканини без шва, що зав’язуються на правому плечі та над правим стегном) – сім разів обходять навколо Кааби й цілують “чорний камінь”. Потім вони шукають священне джерело Зам-Зам і п’ють з нього воду. Чорний камінь в Каабі вкритий кісвою – чорним покривалом, на якому золотом вишито аяти з Корану. Під час хаджу чорну кісву замінюють білою. Після церемоній, біля Кааби влаштовуються урочисті процесії та моління, пов’язані з легендою про перебування в цих місцях праотця арабів Ібрагіма – першого проповідника ісламського єдинобожжя. Виконати завіт Пророка для правовірного мусульманина означає зайти до Кааби та торкнутися губами “чорного каменя”.

Кааба – звичайна чотирикутна цегляна будівля заввишки до 10 м та завширшки майже 15 м, з пласким дахом і без вікон. У середині споруди, куди можна ввійти крізь двері в західній стіні, також немає нічого особливого – там порожньо й темно. У східній частині в стіну вмурований обрамлений у срібло “чорний камінь” – головний об’єкт поклоніння. Згідно з переказом, “чорний камінь” – це білий яхонт, який почорнів через гріховність людей, – був посланий Аллахом Адамові. Останній збудував над ним споруду, що після руйнації під час всесвітнього потопу знову була відбудована Ібрагімом та Ісмаїлом. Під час хаджу частина мусульман відвідує також Медину, де розміщена могила пророка. Молитву Аллах почує лише тоді, коли мусульманин повернеться обличчям до Кааби та Медини.

Хадж завершується святом Ід аль-адха (Курбан-Байрам), під час якого на згадку про жертву, принесену Ібрагімом Аллахові, ріжуть жертовних тварин. Закінчення хаджу є головним святом, яке відзначають молитвами й жертвоприношеннями в усіх мусульманських країнах. Люди, що здійснили хадж, отримують почесне ймення хаджі та користуються особливою шаною в рідних місцях.

П’ятий обов’язок мусульманина – зак’ят (зекет) – обов’язковий податок на майно та прибуток, який розподіляється серед бідних і знедолених. Окрім цього, кожний мусульманин виплачує ще й садаку – добровільні пожертви та милостиню. Зак’ят виплачує глава сім’ї. Милостиня подається від кожного дорослого члена сім’ї в день закінчення посту в місяць рамадан. Обидва податки беруть тільки із заможних мусульман. Деякі мусульманські ідеологи розглядають зак’ят як спосіб перерозподілу доходів у суспільстві, що ґрунтується на принципі ісламської соціальної справедливості.

Вагому роль у культовій системі ісламу відіграють релігійні свята. Основні з них пов’язані з догматами цієї релігії та є спільними для всього ісламського світу. Деякі свята мають місцевий характер і пов’язані із вшануванням гробниць мусульманських святих. Є також свята, що відзначаються лише певними течіями та сектами ісламу. Нарешті, є свята, що їх урочисто відзначають народи лише деяких країн – Ірану, Таджикистану, Афганістану та ін. Ці свята прямо не стосуються ісламу (наприклад, свято Навруз – Новий рік за сонячним календарем). Слід також зауважити, що в ісламі значна кількість пам’ятних дат ісламської історії відзначається в нічний час: ніч народження пророка (Мавлід), ніч вознесіння пророка на небо (Мірадж), ніч приречення (Лейлят аль-кадр) тощо. Усі свята в ісламі відзначаються за мусульманським місячним календарем.