20. Особливості зовнішньоекономіч­них відносин великого Новгорода

Роздробленості Київської Русі спри­яло і поступове зростання великих міст, посилення їхнього економічно­го і політичного впливу, перетворен­ня деяких з них у міста-республіки, які проводили самостійку політику і мали широкі зовнішньоторговельні та інші зовнішньоекономічні зв'язки. Такими містами на Русі були Псков та Новгород. Після розпаду Київської Русі Великий Новгород стає містом, в якому концентрується торгівля зі Сходу й Західної Європи. Влада Новгорода поширювалася на Східну Прибалтику, карельські та фінські землі, на північні землі від берегів Білого моря до Уралу. Новгород мав економічні зв'язки з усіма руськими князівствами, вів жваву торгівлю з Данією, Швецією, містами Ганзи. В 1136— 1478 рр. Новгород був столицею Новгородської. За своїм полі­тичним врядуванням це була одна з форм вільної міської обіцини (громади) на Русі поряд з козацтвом. Політичному відокремленню новгородської землі сприяли об'єктивні об­ставини. Головна з них пов'язана з географічним положен­ням Новгорода. Місто було політичним центром досить розгалуженої північно-західної окраїни тодішньої Русі. Це віддалене положення Новгорода ставило його поза руськи­ми землями, звільняло місто від безпосереднього тиску з боку князя та його дружини, давало можливість вільніше розвиватися господарському і політичному життю.

Новгород розташований поблизу головних річкових ба­сейнів — Волги, Дніпра, Західної Двіни, а за допомогою річки Волхов з'єднується прямим водним шляхом з ФІнською затокою та Балтійським морем. Завдяки цій близькості до торговельних шляхів місто вело активну зовнішньоеконо­мічну діяльність. Крім того, на новгородських землях хлі­боробство через природно-кліматичні умови не могло стати провідною галуззю господарства. Промисловість і торгівля виступали основою міського господарства. Хліб новгородці отримували в північно-східних руських областях. В обмін на хліб вони збували на Сході ті товари, які придбали у своїх західних сусідів на Балтійському узбережжі. Це були тканини (сукно й полотно), металеві вироби, вино, фрукти. На захід новгородці поставляли сировину, яку частково от­римували зі сходу.

Політичні та економічні пільги й переваги, яких домог­лися новгородці, фіксувалися в договірних грамотах, що визначали судово-адміністративні, фінансові відносини міс­та і князя. Встановивши такий порядок, Новгород досяг повної політичної незалежності та відокремленості. Він перетворився в самостійну державу, в якій верховна влада належа­ла вічу. Віче встановлювало нові закони, вибирало або ж проганяло князя, затверджувало угоди з іноземцями, вирі­шувало питання війни, миру, торгівлі.

У Новгороді досить рано з'являються іноземні купці. Вже в XII ст. тут влаштувалися купці з міста Вісбі (острів Готланд), яке було тоді центром торгівлі на Балтиці. За допомогою іноземних купців у місті будувалися торговельні двори, де укладалися торговельні угоди.

Новгород підтримував активні зовнішньоторгові зв'язки з Данією, німецьким торговим містом Любеком. Проте завдяки корпоративній згуртованості та ощадливо розробленому порядку ведення справ заморсь­кі торговельні компанії отримували від торгівлі в Новгороді значно більше переваг, ніж Новгород.

До Новгорода ввозили янтар, сукні, прикраси та інші предмети розкоші. В XIII ст, в місто завозилася також ве­лика кількість солі. Новгородські торгові люди вивозили на зовнішні ринки масу різноманітних товарів. Поряд з тра­диційними товарами, що вивозилися за море, такими як хутро, віск, шкіра, смола, попіл, будівельний ліс, новгородці експортували ремісничі, гончарні, ювелірні товари, вироби зі скла та шкіри.

Новгородські купці часто виступали посередниками в торгівлі новгородських бояр і землевласників з іноземцями. Вони використовували капітали бояр для кредитування зов­нішньої торгівлі. В історичних документах новгородський боярин постає свого роду капіталістом-дисконтером, який давав гроші в кредит, про що свідчили записи на так зва­них боргових дошках.

У Новгородській феодальній республіці поступово фор­мувались і розвивались такі види зовнішньоекономічних зв'язків, як податкова та кредитна політика, позичковий ка­пітал та ін., але переважала зовнішня торгівля.