СТИЛІСТИЧНІ НОРМИ — це норми вживання в тому чи іншому функціональному стилі властивих йому мовних засобів. Порушення стилістичних норм, як правило, відбувається внаслі-док використання в одному функціональному стилі мовних засобів, що характерні для іншого стилю, наприклад, зловживання лексикою і фразеологією ділового стилю (канцеляризмами) або спеціальними термінами в текстах ненаукового характеру (не диференціювати, а РОЗРІЗНЯТИ — в розмовному стилі). Невмотивоване вживання нелітера- турної лексики (діалектизмів, просторічних слів), стилістично неви¬правдане вживання експресивних засобів, що створює зайву, інко¬ли фальшиву емоційність (море дуже глибоке, а не глибоченне море — в науковому стилі).

Важливим, навіть фундаментальним для стилістики є термін «стилістична норма».

Стилістична норма — усталена й суспільно усвідомлювана функ­ція (функції) мовної одиниці.

Стилістична норма одночасно буває і якоюсь іншою мовною нормою (фонетичною, морфемною тощо). На­приклад, у лексемі завод кінцевий приголосний [д] ви­мовляється дзвінко, без оглушення. Це одна з норм ви­мови, а в ширшому осмисленні — фонетична норма. Водночас вона є і нормою стилістичною, отже, фонети- ко-стилістичною. Недотримання цієї норми викликає в обізнаного з нормами літературної вимови слухача від­чуття дисгармонії, незграбності, негативне ставлення до нелітературної вимови кінцевого звука у слові за­вод. Якщо замість братик вимовити братік, то пору­шаться морфемно-стилістична і орфоепічна норми, то­му що суфікс -ік українським словам не властивий.

Стилістичне мовлення — це передусім мовлення нормативне, бо не можна дотриматися стилістики мор­фем, слів, речень, порушуючи при цьому інші мовні норми, насамперед фонетичну. Наприклад, вимовляю­чи радости, близькости, совісти замість радості, близькості, совісті, мовець порушує теперішні фоне­тичну, орфоепічну, морфемну, морфологічну і орфогра­фічну норми; вимовою солдат, партизан, гривнів за­мість солдатів, партизанів, гривень порушується пе­редусім морфологічна норма; у реченнях Мій погляд на це не співпадає з твоїм; Це міроприємство себе не виправдає не дотримано лексичної норми, бо слова співпадати, міроприємство не становлять одиниць української літературної (нормативної, унормованої) мови, стилістично правильно було б сказати не збіга­ється, цей захід.

Норма в мові — це її узвичаєна, узаконена, загаль­ноприйнята, обов’язкова одиниця — фонетична, мор­фемна та ін. Нормативність у мовленні виявляється в дотриманні норм мови.

Стилістична норма є функціональним явищем, яке стає мовленнєвою реалією тільки за умов, що мовці:

—  добирають і використовують лише такі мовні оди­ниці, які властиві літературній мові;

—  вживають слова і фразеологізми із закріпленою за ними семантикою;

—  комунікативні одиниці мови, особливо речення, а також еквіваленти речень (стверджувальні, заперечні, питальні та ін.) формують за усталеними в мові синтак­сичними моделями;

—  дотримуються вимог певного стилю мови.

Без цього мовлення є неприродним, незвичним, от­же, і стилістично ненормативним.

Стилістичні явища мови не мають власної, тільки їм властивої (індивідуальної) природної репрезентації, окремої мовної матеріалізації, як, наприклад, фоне­тичні, морфологічні та інші засоби. Лінгвостилістич­ний (а в його межах і експресивний) аналіз є своєрід­ним продовженням аналізу мовних одиниць за іншими ознаками — фонетичними, лексичними, морфологіч­ними тощо.

Стильові норми мають конкретно-історичний харак-

тер. Їх зміна відбувається під впливом як екстралінгвістичних, так і інтралінгвістичних факторів. У межах кож-

ного стилю існує своя система норм, свій ступінь строгості й свободи, свої критерії правильності, точності, ес-

тетичності. Ці критерії відзеркалюють функціональну специфіку того або іншого стилю, його традиції, а також

типові форми мовленнєвої реалізації

1. Особливості творення синтаксичних конструкцій

Синтакси́чні но́рми - виявляютья в установлених зв'язках побудови словосполучень, речень, у способах поєднання слів і речень.

Синтаксичні норми – це загальноприйняті правила побудови синтаксичних

конструкцій, які вивчає синтаксис.

Основною одиницею синтаксису є речення як мінімальна комунікативна

одиниця. За структурою речення поділяються на прості і складні

(сполучникові та безсполучникові).

Використання синтаксичних конструкцій у діловому мовленні

характеризується певними особливостями. Для документів властивий

розповідний характер висловлювання. У них використовується прямий

порядок розміщення членів речення, при якому підмет стоїть перед

присудком, узгоджене означення перед означуваним словом, неузгоджене

після означуваного слова, додаток після слів, від яких залежить,

обставина в різних місцях речення залежно від значення, способу

вираження, напр.: Спеціальний стаж іноді підтверджується показаннями

свідків. У діловому стилі допускається розташування присудка перед

підметом у словах автора, які розривають пряму мову або стоять після

неї, а також у реченнях, на початку яких є обставинні слова, напр.: “У

Володимирі-Волинському працює сьогодні біля 1200 підприємств”, –

інформує міський голова Дмитро Петрович Кравчук; На території України

діють норми безплатної видачі робітникам спеціального одягу.

Тексти офіційно-ділового стилю містять прості речення, часто складні з

підрядними з’ясувальними, означальними, мети, умови. Прості й складні

речення можуть ускладнюватися відокремленими, однорідними членами,

вставними словами й виразами та ін. У реченнях вживаються пасивні

структури з дієсловами на -ться, інфінітивні конструкції, наказові форми

дієслів, безособові форми на -но, -то, словосполучення дієслівного типу,

дієприкметникові, дієприслівникові звороти, пряма мова з метою посилання

на прийняті закони, видані розпорядження, напр.: проект обговорюється,

здійснити обмін, затверджено на засіданні, взяти на себе зобов’язання,

зважаючи на відзначене, хочемо висловити думку; питання, розглянуте на

зборах.

Порядок слів – це властиве цій мові взаємне розміщення членів речення припевній смисловій структурі висловлювання. Він зумовлений граматичною будовоюмови, закріплений літературною традицією.Українська мова допускає відносно вільний,гнучкий порядок слів у реченні. Існує прямий

порядок слів і зворотний (інверсія).

Однією з особливостей побудови речення в офіційно-діловому і науковому стилімови є

прямий порядок слів.

Він виражається у таких позиціях головних ідругорядних членів речення:1)Підмет стоїть перед присудком:

 Інфляція стала невід’ємною рисою економікив ХХ ст.;Праця, земля і капітал – основні фактори виробництва.

2)Узгоджене означення (виражене займенником, прикметником, порядковимчислівником, дієприкметником) знаходиться перед означуваним словом:

особливості інфляційних процесів у перехідних економіках; Національніекономічні системи функціонують у певному навколишньому природномусередовищі.

3)Неузгоджене означення (виражене іменником, неозначеною формоюдієслова, прислівником та ін.) вживається після означуваного слова

: доходивід вибору ресурсозбереження; фактори успіху; угода про позики; бажанняпрацювати, робота вручну.

4)Додаток займає позицію після слова, яке ним керує:

 Розглянемо детальнішепроблему оподаткування ділових фірм;Соціологія може налдати значнудопомогу службі зайнятості.

5)Обставини вживаються довільно:

Упродовж1991-1996 рр. суттєво зменшилася інвестиційна активність в Україні;Українська економічна наука як самостійне явище вивчена лише фрагментарно..

6)Місце вставних слів і словосполучень залежить від того, що саме требавиділити.Вставні слова на початку речення стосуються усього речення,усередині – того слова, що йде після них.Вставні слова вказують нависловлене раніше, служать для пояснення окремих слів і словосполучень,

 

відсилають до джерел, висловлюють ступінь вірогідності та ін. Наприклад:

 Як уже

 

 зазначалось

 , особливістю інфляції у перехідних економіках є її надмірно високі

 

темпи;

 Як відомо

 ,перехід від економікиз централізованимплануванням до ринкових відносин – процес непростий і болісний;Письменник – це,

вважай

 , ціла галактика зі своїми магнітними бурями, супутниками,періодами неспокуйного сонця (Б.Олійник).

 Чи змінюється зміст речення зі зміною порядку слів? Для прикладу вільнопоміняємо місцями члени речення:

 Я розповім вам усе.Усе я

 

вам розповім. Вам я все розповім

. Кожне речення є внутрішньою парадигмою однієї конструкції, але при цьомузмінюється інтонація, смисловий наголос. Вибір мовцем того чи іншого порядку слівзалежить від умови спілкування, мети і змісту висловлювання, структури думки, того,що саме вважає мовець основним у комунікативному плані, контексту тощо.Порядок слів належить і до таких стилістично-синтаксичних категорій, з якиминайчастіше пов’язується змістова чіткість, виразність, стилістична тональність фрази.Початковий рядок Шевченкового вірша:

 Реве та стогне Дніпр широкий – 

постраждавби, якби ми впорядкували члени речення:

 Широкий Дніпр реве та стогне.

Початкова ікінцева позиції слів у реченні є надзвичайно виграшними.До речі, у ділових текстах,прийнято вважати, інформаційна роль порядку слів зростає ближче до кінця речення.Наприклад:

У секторі підприємництва в Англії щорічно створюються сотні тисячнових робочих місць.

Отже, інверсія має бути підпорядкована певній меті, найчастіше – підкреслитивагу якогось слова. Наведемо приклади:

 Порожніми балачками переповнений світ;Силою і примусом, грубістю і погрозами можна підкорити собі інших,але це будевдаваний успіх; Поліпшити якість використання інформаційних систем у повсякденнійпрактиці економіста можуть і зобов’язані вищі навчальні заклади.

Деколи інверсія шкодить логіці викладу, тоді вона стає неможливою, а саме:а) якщо підмет і прямий додаток перебувають дуже близько один від одного іформально мають однакове граматичне вираження, наприклад:

 Радість дає знання; Гнів викликав біль; День змінює ніч;Вчинок зумовлює слово;

б) у так званих реченнях тотожності:

Мій батько – лікар (Лікар – мій батько); Його мрія – літати (Літати – його мрія); Вчитися – це шукати (Шукати – цевчитися)

Зміна порядку слів може стати засобом привернення чи утримання увагислухачів під час ділової бесіди чи публічного виступу, адже зміна порядку слів змінюєлогічний наголос у висловлюванні.

Реферат на тему: