3. Седативні препарати.

Седативні засоби (лат. sedatum – заспокоювати) належать до групи засобів, що викликають заспокоєння ЦНС без суттєвих змін її нормальної функції.

Седативні засоби поділяються на:

1. препарати рослинного походження (персен, белоїд, санасон, ектракт валеріани, седасен форте, кардіофіт, валокормід, настоянка собачої кропиви, ново-пасит, настойка півонії, препарати синюхи блакитної, заспокійливі збори);

2. препарати синтетичного походження (натрію бромід, корвалол).

Силою своєї седативної дії седативні засоби значно поступаються перед невролептиками та транквілізаторами.

Як седативні, інколи використовуються снодійні препарати в малих (¹/₃ – ¹/₁₀ снотворної дози).

Фармакодинаміка.

Механізм дії бромідів полягає в посиленні процесів гальмування в корі головного мозку. Бром усуває розлади ритму мозку, підвищує поріг його збудливості.

Препарати рослинного походження послаблюють процеси збудження у ЦНС. Особливо виражену дію вони мають при підвищеному збудженні нервової системи.

Седативні засоби викликають заспокоєння ЦНС без суттєвих змін її нормальної функції, зменшують підвищене лібідо. Не володіють снодійним ефектом, але можуть полегшити засипання та поглибити сон. Вини посилюють дію снодійних, анальгетиків та інших заспокійливих засобів. Порівняно з транквілізаторами седативні засоби дають менш виражений заспокійливий та антифобічний ефект, не викликають міорелаксації, атаксії, явищ психічної та фізичної залежності.

Показання.

Седативні засоби широко застосовуються у амбулаторній практиці при неврозах, легких формах розладу сну, нейрогенних захворюваннях (виразкова хвороба шлунку, гіпертонічна та ішемічна хвороба, неврози серця), клімактеричному синдромі, судомах, спазмофілії.

Побічна дія.

До особливості седативних засобів відноситься нормальне сприйняття та відсутність серйозних побічних ефектів.

В окремих випадках при застосуванні корвалолу, валокорміду вдень спостерігається сонливість, легке запаморочення, загальна млявість.

При тривалому вживанні бромідів можливе хронічне отруєння бромізм. Основними ознаками цього отруєння є загальна загальмованість, послаблення пам’яті, апатія, запальні явища слизової оболонки ротової порожнини, бронхів.

Характерною ознакою бромізму вважають появ коре подібних та скарлатино подібних висипів на шкірі; можливі кон’юнктивіт, риніт, бронхіт, гастроентероколіт, багатоморфна еритема. Допомога полягає у терміновому припиненні приймання препаратів, введенні великої кількості кухонної солі (10-20 г) і рідини. Паралельно – промивання шлунку, клізми, полоскання ротової порожнини, обмивання шкіри (бром є антагоністом хлору, розподіляється переважно у рідинах організму, тоді як у клітинах його вміст незначний, виводиться нирками, потовими залозами і через травний тракт).

Лікарські препарати, що стимулюють функцію цнс

1. Антидепресанти.

Антидепресанти - це лікарські засоби, що здатні усувати прояви депре­сії, тобто такого психічного розладу, який характеризується пригніченим настроєм, відчуттям туги, страху, байдужості, безнадійності тощо. Ці прояви депресії часто поєднуються з розладами мислення, соматовегетативними по­рушеннями. Зустрічаються майже при всіх психічних захворюваннях. Явля­ють собою суїцидну загрозу, нерідко є основою розвитку наркоманій. Депресія буває екзогенна або реактивна, яка розвивається внаслідок психічної травми, соматичних захворювань, розумово-психічного стомлення, зловживання психотропними засобами та ендогенна – при психічних захворюваннях, на фоні атеросклеротичних змін судин головного мозку. Виникнення депресії пов’язують з низьким вмістом у мозку моноамінів.

Перші антидепресанти з'явились в 50-х роках XX століття після того, як була встановлена наявність у деяких похідних гідразиду ізонікотинової кис­лоти ейфоричних властивостей. Вони, наприклад іпроніазид, виявились ефе­ктивними при лікуванні депресивних станів.

Було також встановлено, що іпроніазид і його похідні мають властивість пригнічувати активність моноаміноксидази (МАО) - ферменту, який забезпечує окислююче дезамінування й інактивацію моноамінів, зокрема норадреналіну, дофаміну, серотоніну - про­відних нейромедіаторів, що забезпечують передачу нервового збудження в ЦНС. Оскільки при депресивних станах спостерігаються недостатність акти­вності норадренергічної і серотонінергічної нервової передачі, то інгібітори МАО виявились ефективними антидепресантами, бо активно усувають або значно зменшують цю недостатність.

Іншою групою антидепресантів є препарати, які не впливають на актив­ність МАО, але здатні блокувати зворотне захоплення нейромедіаторних моноамінів пресинаптичними нервовими структурами. Завдяки цьому, вони накопичуються в синаптичній щілині, що сприяє активації синаптичної пере­дачі нервових імпульсів і усуненню проявів депресії. Такі препарати отрима­ли назву трициклічних антидепресантів (імізин, амітриптилін тощо), бо в хімічному плані є трициклічними сполуками. Пізніше з'явилось багато інших антидепресантів.