2. Конституційні основи екологічного права України. Права і обов'язки громадян в сфері екології.

Одним із основних джерел екологічного законодавства поряд з Конституцією України 1996 р. є Декларація про державний суверінітет України від 16 липня 1990 р. У ній передбачено повновладдя народу України, який має виключне право на володіння, користування і розпорядження національним багатством, до якого належать земля, її надра, водні та інші природні ресурси.

Найважливіше положення щодо екологічних прав людини закріплене у ст. 50 Конституції України, яка передбачає, що кожен має право на безпечне життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація не може бути засекречена. Серед прав людини, які мають відношення до екологічної сфери, можна назвати - право на охорону здоров'я (ст. 49 Конституції України). Крім того, кожна людина має право на безпечні і здорові умови праці на виробництві (ст. 43 Конституції України). До найважливіших прав людини, які закріплені в Конституції України, належить право власності на природні ресурси.

Конституцією України передбачається, що земля, її надра, водні та інші природні ресурси, які перебувають у межах України є об'єктами права власності українського народу (ст. 13 Конституції України). Особлива увага в Конституції України відводиться землі і праву власності на землю. Вона визнається основним національним багатством і перебуває під особою охороною держави (ст. 14). Право власності на землю набувається громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно закону. Крім прав людини, громадянина, юридичних осіб, держави та народу в екологічній сфері Конституція України передбачає відповідні обов'язки зазначених суб'єктів. Так, у ст. 16 Конституції України встановлено, що обов'язком держави є забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи. До обов'язків держави можна також віднести забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя населення (ст. 49). Конституційний обов’язок кожної людини не заподіювати шкоди природі та відшкодування завданих ними збитків передбачений ст. 66 Конституції України.

Право природокористування система юридичних норм і засобів, спрямованих на врегулювання відносин щодо ефективного використання, відновлення й охорони природних ресурсів, забезпечення матеріальних, економічних і соціальних інтересів та законних прав суб'єктів природокористування. Таким чином, під правом природокористування мається на увазі інститут екологічного права, в якому об'єднано норми, що визначають спільні положення для права користування всіма видами природних об'єктів. Право природокористування ділиться на загальне і спеціальне.

Право загального природокористування означає гарантовану законом можливість усіх громадян, користуватися здоровим навколишнім природним середовищем та їх обов'язками виконанням встановлених правил його охорони.

Право спеціального природокористування встановлюється та регулюється державою в інтересах цільового використання. Воно включає право землекористування, лісокористування та ін.

Основою для його виникнення є акт компетентного органа держави про надання відповідного ресурсу в використанню та господарську експлуатацію за його цільовим призначенням.

Суб'єктами права спеціального природокористування є підприємства, заклади, організації та окремі громадяни відповідно до цілей їх діяльності в межах наданих їм прав і обов'язків.

Об'єкти права природокористування - природні ресурси (об'єкти або їх частини), які закріплюються на праві користування за фізичними і юридичними особами.

Об'єкти права загального природокористування - майдани, шляхи, парки, сінокоси тощо.

Об'єкти права спеціального природокористування землі сільськогосподарських підприємств, землі особистого підсобного господарства, садові земельні ділянки тощо.

Правомочності природокористувачів по використанню і володінню природними об'єктами втілюються у правах і обов'язках, які можна поділити на загальні і спеціальні. Загальними є такі, що притаманні усім без винятку суб'єктам природокористування. Спеціальні визначаються у залежності від природнього об'єкта, який використовується, його природних якостей і властиві тільки певним суб'єктам природокористування, тобто не належить іншим суб'єктам.

Одними із основних прав природокористувача (власника) є:

- використовувати природні ресурси відповідно до їх призначення;

- використовувати корисні властивості природних ресурсів;

- отримувати пільгове оподаткування на виконання заходів щодо відтворення і охорони природних ресурсів;

- отримувати доходи від використання природних ресурсів;

- реалізувати на свій розсуд продукцію отриману від використання природних ресурсів;

- вимагати через судові органи компенсації шкоди, заподіяної природним ресурсам, що знаходяться у їх користуванні.

Одними із основних обов'язків природокористувача (власника) є:

- раціонально й економічно використовувати природні ресурси;

- додержуватися строків природокористування;

- своєчасно вносити плату за використання природних ресурсів;

- здійснювати заходи щодо попередження, псування, забруднення і виснаження природних ресурсів;

- не порушувати права інших власників і користувачів природних ресурсів;

- приводити порушені природні ресурси у стан, придатний для подальшого цільового використання.

Право спеціального природокористування припиняється у разі:

- відпала необхідність в експлуатації природного ресурсу;

- закінчення строку користування;

- вилучення природного ресурсу із використання з метою передачі його у використання іншому природокористувачу;

- порушення правил цільового використання природного ресурсу.

Право власності на землю і право землекористування.

Форми власності на землю передбачені Конституцією України, Законом України "Про форми власності на землю" від ЗО грудня 1992р., окремими статтями Земельного кодексу України. В Україні поряд з державною введено колективну і приватну власність на землю. Усі ці форми є рівноправними.

У державній власності перебувають усі землі України за винятком земель, переданих у колективну чи приватну власність.

Суб'єктами права державної власності на землю виступають:

- Верховна Рада України - на землі загальнодержавної власності України;

- Верховна Рада Автономної Республіки Крим - на землі в межах території Республіки, за винятком земель загальнодержавної власності;

- Обласні, районні, міські, сільські ради - на землі в межах їх територій, за винятком земель загальнодержавної власності.

Землі, що перебувають у загальнодержавній власності, можуть передаватися в колективну або приватну власність і надаватися у користування, у тому числі в оренду. Не можуть передаватися у колективну і приватну власність: землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, парки); землі гірничодобувної промисловості, єдиної енергетичної та космічної системи, транспорту, оборони, зв'язку, землі природоохоронного, оздоровчого, історико-культурного призначення; землі лісового фонду; землі сільськогосподарських науково-дослідних і навчальних закладів.

Другою формою власності на землю є колективна власність. Суб'єктами права колективної власності на землю є колективні сільськогосподарські підприємства, кооперативи, садивні товариства. Розпорядження земельними ділянками, що перебувають у колективній власності, здійснюється за рішенням загальних зборів колективу. Право приватної власності громадян України на землю означає, що тільки вони мають право на одержання у власність земельних ділянок для: ведення сільськогосподарського (фермерського) господарства; ведення особистого підсобного господарства; будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських будівель (присадибна ділянка); садівництва, дачного і гаражного будівництва.

Громадяни набувають право власності на земельні ділянки у разі: одержання їх у спадщину; одержання частки землі у спільному майні подружжя; купівлі-продажу; дарування та обміну. Передача земельних ділянок у власність громадян проводиться місцевими радами за плату або безплатно. Іноземним громадянам та особам без громадянства земельні ділянки у власність не передаються.