2. Функції політичних партій.

Для повного розуміння сутності політичних партій та їхнього місця в політичній системі, необхідно розглянути їхні суспільні функції. Первинною функцією політичних партій є виявлення та представництво групових інтересів, їхнє врахування і реалізація через курси державної політики. Саме політичні партії забезпечують необхідний зв’язок між народом і представницьким механізмом правління, що носить двосторонній характер. По-перше, через партії уряд може практично звернутися до народних мас за підтримкою, по-друге, маси через партії можуть критикувати керівництво і висувати вимоги до нього.

Інші функції політичної партії є вторинними, пов’язаними із реалізацією представницької функції. До них належить:

• соціальна інтеграція (узгодження соціальних інтересів через взаємодію політичних партій);

• розробка ідеології, політичних доктрин і програм;

• боротьба за оволодіння державною владою та участь у її здійсненні;

• участь у формуванні і діяльності всіх ланок державного апарату;

• участь у розробці, формуванні і здійсненні політичного курсу держави;

• політична соціалізація (сприяння засвоєнню індивідом певної системи політичних знань, норм і цінностей, залученню його до політичної системи);

• формування громадської думки;

• політичне рекрутування, тобто залучення на бік партії якомога ширших верств населення як її членів, прихильників і виборців;

• підготовка та висунення кадрів для апарату держави, партії, громадських організацій.

Політичне призначення і функціональне навантаження партій значною мірою визначається соціально-політичним устроєм держави.

В реальному суспільно-політичному житті діяльність політичних партій не є однозначною, інколи вони можуть спричиняти деструктивний вплив на розвиток суспільства. Зокрема, Р.Міхельс наголошує про тенденцію партій до олігархізації її структури та діяльності, внаслідок чого влада поступово зосереджується в руках керівників, утворюється розрив і протистояння між керівництвом і рядовими членами партії, відбувається зосередження зусиль на реалізації проміжних, а не кінцевих цілей. Здебільшого партії починають дбати про власний добробут і успіх. Як наслідок, у ХХ ст. загострилась міжпартійна боротьба, а на історичні арені істотного впливу набули партії екстремістського спрямування – комуністичні і фашистські, які в боротьбі за владу використовували насильні методи. Це привело до формування критичної оцінки самої сутності і діяльності політичної партії як серед частини політологів, так і серед політиків. З другого боку, історично доведено, якщо суспільством не керують партії, тоді керівництво здійснюють мафіозні, кланові утворення.

Через поступове перетворення держави із засобу панування у механізм узгодження інтересів різних суспільних груп, поступово змінюється й сам характер політичної партії. Вони є необхідним елементом демократичної політичної системи. Багатопартійність є цивілізованим механізмом узгодження інтерсів різних суспільних груп, підходів, поглядів, мобілізації громадян на легітимізацію політичного ладу тощо.