Поняття інформаційної безпеки, залежно від його використання, розглядається у декількох ракурсах.
У найзагальнішому випадку інформаційна безпека — це стан захищеності інформаційного середовища суспільства, який забезпечує його формування, використання і розвиток в інтересах громадян, організацій, держави.
Під інформаційним середовищем [information environment] розуміють сферу діяльності суб'єктів, пов'язану зі створенням, перетворенням і споживанням інформації. Інформаційне середовище умовно поділяється на три основні предметні частини:
створення і розповсюдження вихідної та похідної інформації;
формування інформаційних ресурсів, підготовки інформаційних продуктів, надання інформаційних послуг;споживання інформації; та дві забезпечувальні предметні частини:
створення і застосування інформаційних систем, інформаційних технологій і засобів їхнього забезпечення;
створення і застосування засобів і механізмів інформаційної безпеки.
Більш розгорнуте формулювання інформаційної безпеки — це стан захищеності потреб в інформації особистості, суспільства і держави, при якому забезпечується їхнє існування і прогресивний розвиток незалежно від наявності внутрішніх і зовнішніх інформаційних загроз.
Слід відзначити, що задоволення в будь-якій мірі потреб в інформації призводить до оволодіння відомостями про навколишній світ та процеси, що протікають в ньому, тобто інформованості особистості, суспільства та держави. Стан інформованості визначає ступінь адекватності сприйняття суб'єктами навколишньої дійсності і як наслідок — обґрунтованість рішень та дій, що приймаються.
В залежності від виду загроз інформаційній безпеці інформаційну безпеку можна розглядати наступним чином, як забезпечення стану захищеності особистості, суспільства, держави від впливу неякісної інформації;
інформації та інформаційних ресурсів від неправомірного впливу сторонніх осіб;
інформаційних прав і свобод людини і громадянина.
В інформаційному праві інформаційна безпека — це одна із сторін розгляду інформаційних відносин у межах інформаційного законодавства з позицій захисту життєво важливих інтересів особистості, суспільства, держави та акцентування уваги на загрозах цим інтересам і на механізмах усунення або запобігання таким загрозам правовими методами. Життєво важливі інтереси особистості, суспільства та держави в інформаційній сфері
Відповідно до усталених поглядів, інтереси особистості в інформаційній сфері полягають:
в реалізації конституційних прав людини та громадянина на доступ до інформації, на використання інформації в інтересах здійснення не забороненої законом діяльності, фізичного, духовного та інтелектуального розвитку;
у захисті інформації, що забезпечує особисту безпеку.
Інтереси суспільства в інформаційній сфері полягають:
у забезпеченні інтересів особистості в цій сфері;
у зміцненні демократії;
у створення правової соціальної держави;
у досягненні та підтриманні суспільного спокою;
у духовному відновленні держави.
Інтереси держави в інформаційній сфері полягають у створенні умов:
для гармонійного розвитку державної інформаційної інфраструктури;
для реалізації конституційних прав і свобод людини та громадянина в галузі одержання інформації та користування нею з метою забезпечення непорушності конституційного ладу, суверенітету та територіальної цілісності держави, політичної, економічної та соціальної стабільності, у безумовному забезпеченні законності та правопорядку, розвитку рівноправного та взаємовигідного міжнародного співробітництва
Види, об'єкти та суб'єкти інформаційної безпеки
Об'єктами інформаційної безпеки [information security object] можуть бути: свідомість, психіка людей; інформаційні системи різного масштабу і різного призначення. До соціальних об'єктів інформаційної безпеки звичайно відносять особистість, колектив, суспільство, державу, світове товариство.
До суб'єктів інформаційної безпеки [information security subject] відносяться:
держава, що здійснює свої функції через відповідні органи;
громадяни, суспільні або інші організації і об'єднання, що володіють повноваженнями по забезпеченню інформаційної безпеки у відповідності до законодавства.
Інформаційна безпека особистості — це захищеність психіки і свідомості людини від небезпечних інформаційних впливів: маніпулювання свідомістю, дезінформування, спонукання до самогубства, образ і т. ін.
Інформаційна безпека держави (суспільства) характеризується мірою захищеності держави (суспільства) та стійкості основних сфер життєдіяльності (економіки, науки, техносфери, сфери управління, військової справи і т. ін.) відносно небезпечних (дестабілізуючих, деструктивних, що уражають державні інтереси і т. ін.) інформаційних впливів, причому як з упровадження, так і добування інформації. Інформаційна безпека держави визначається здатністю нейтралізувати такі впливи.
Концепція інформаційної безпеки держави — це систематизована сукупність відомостей про інформаційну безпеку держави та шляхи її забезпечення.
В концепції інформаційної безпеки держави:
проводиться системна класифікація дестабілізуючих факторів і інформаційних загроз безпеці особистості, суспільства і держави;
обґрунтовуються основні положення з організації забезпечення інформаційної безпеки держави;
розробляються пропозиції по способах і формах забезпечення інформаційної безпеки.
2.Інформаційна війна
Інформаційна війна(англ. Information War) — використання і управління інформацією з ціллю набуття конкурентоздатної переваги над супротивником.
Інформаційна війна може включати в себе збір тактичної інформації, забезпечення безпеки власних інформаційних ресурсів, поширення пропаганди або дезінформації, щоб деморалізувати ворога і населення, підрив якості інформації супротивника і попередження можливості збору інформації супротивником. Часто ІВ ведеться в комплексі з кібер та психологічною війнами з метою ширшого охоплення цілей, залучаючи радіоелектронну боротьбу та мережеві технології.
Виходячи зі змісту та ролі інформації у сучасному світі, американський дослідник М. Маклуен виводить цікаву тезу, що звучить так: «Істинно тотальна війна — це війна за допомогою інформації». Саме Маклуен першим проголосив, що в наш час економічні зв'язки і відносини усе більше приймають форму обміну знаннями, а не обміну товарами. А засоби масової комунікації самі є новими «природними ресурсами», що збільшують багатства суспільства. Тобто боротьба за капітал, простори збуту та ін. йдуть на другий план, а головним зараз постає доступ до інформаційних ресурсів, знань, що призводить до того, що війни ведуться вже більше в інформаційному просторі та за допомогою інформаційних видів озброєнь.
Вперше це поняття закріплено в директиві Міністерства оборони США DOD S 3600.1 ( від 21 грудня 1992 року), де воно вживалося у вузькому змісті і розглядалося як різновид радіоелектронної боротьби. В подальшому, в звіті американської корпорації «Ренд» MR-661-0SD «Strategic Information Warfare. А new face of War» (1996 p) вперше з'явився термін – «стратегічна інформаційна війна (інформаційне протиборство)». Яка визначалася як війна з використанням державного глобального інформаційного простору й інфраструктури для проведення стратегічних військових операцій і зміцнення впливу на власний інформаційний ресурс.
Різниця в перекладах слова «warfare», яке може бути перекладено і як війна, і як боротьба, спричинила паралельне вживання понять «інформаційна війна» та «інформаційна боротьба (протиборство)». Друге поняття є широковживаним в Росії, де воно означає «суперництво соціальних систем в інформаційно-психологічній сфері з приводу впливу на ті чи інші сфери соціальних відносин і встановлення контролю над джерелами стратегічних ресурсів, в результаті якого одні учасники суперництва отримують переваги, необхідні їм для подальшого розвитку, а інші їх втрачають».
Тому вбачається доречним тотожне використання обох термінів, «в залежності від контексту конкретного офіційного документа або наукової публікаціїв»
Тому вбачається доречним тотожне використання обох термінів, «в залежності від контексту конкретного офіційного документа або наукової публікаціїв».
В звіті MR-661-0SD говориться про те, що зміни в суспільно-політичному житті ряду держав, визвані швидкими темпами інформатизації і комп'ютеризації суспільства ведуть до перегляду геополітичних поглядів керівництва, до виникнення нових стратегічних інтересів (в тому числі і в інформаційній сфері), наслідком чого є зміна політики, яка проводиться цими країнами. Автори підкреслюють, що, враховуючи визначення війни, дане Клаузевіцем («війна — це продовження політики іншими засобами»), глобальні протиріччя потребують нових засобів і методів їх вирішення — стратегічного інформаційного протиборства.
Суть розуміння процесів ведення стратегічної ІВ відображена в звітах РЕНД, виконаних в 1998 році: MR-963-OSD (The Day After ... in the American Strategic Infrastructure) і MR-964-OSD (Strategic Information Warfare Rising). В них на основі виконаних досліджень про роль і місце інформаційної війни, а також аналізу сучасного стану в цій області була здійснена спроба прогнозу (з використанням методики «The Day After ...») динаміки формування ситуації в світі. Розглядається ряд можливих шляхів розвитку, в тому числі здобуття США володарювання в області ІВ, створення елітарного клубу держав-володарів засобів ІВ і ряду інших. Було також обгрунтовано набір заходів, необхідних для здійснення в найближчий час з тим, щоб досягти бажаного результату в цій сфері в майбутньому.
Відомо, що великомасштабні інформаційні технології, які дістали назву інформаційних воєн, мають тисячолітню історію. Вже у Біблії згадано Гедеона, який під час воєн регулярно вдавався до залякування ворога. Одного разу він так залякав супротивника, що той розгубився і вдарив по своїх військах. Прикладів інформаційного впливу на моральну, духовну стійкість супротивника можна знайти чимало і у древньому Римі, і в епоху феодалізму (боротьба з «єрессю», за «істинну віру» і т.д.), і в пізніші часи. Особливого значення інформаційні війни набули у ХХ столітті, коли газети, радіо, а потім і телебачення стали справді засобами масової інформації, а поширювана через них інформація — справді масовою. Уже у 20-х роках США вели радіопередачі на регіони своїх «традиційних інтересів» — країни Латинської Америки, Великобританія — на свої колонії. Німеччина, яка домагалася перегляду умов Версальського миру — на німців Померанії і Верхньої Сілезії у Польщі, Судетів — у Чехії. Тоді ж, у 30-х роках, інформаційні війни перестають бути додатком до збройних і перетворюються у самостійне явище — як от: німецько-австрійська радіовійна 1933-34 рр. з приводу приєднання Австрії до рейху. Саме тоді з'явилося і набуло поширення поняття «інформаційний агресор».
Мета інформаційної війни — послабити моральні і матеріальні сили супротивника або конкурента та посилити власні. Вона передбачає заходи пропагандистського впливу на свідомість людини в ідеологічній та емоційній галузях. Очевидно, що інформаційна війна — складова частина ідеологічної боротьби.. Вони не призводять безпосередньо до кровопролиття, руйнувань, при їх веденні немає жертв, ніхто не позбавляється їжі, даху над головою. І це породжує небезпечну безпечність у ставленні до них. Тим часом, руйнування, яких завдають інформаційні війни у суспільній психології, психології особи, за масштабами і за значенням цілком співмірні, а часом і перевищують наслідки збройних воєн.
Для боротьби між корпораціями, які є конкурентами на різних ринках використовується промислове шпигунство, яке полягає у зборі інформації щодо свого «супротивника» (майбутні плани, поточні справи, фінансове становище). Прикладом ІВ на сучасному етапі може бути російсько-грузинський конфлікт 2008 року.