УДК 811.161.2’73.46:821.161
Т. М. Демкова
Харківський національний автомобільно-дорожній університет
Суспільно-політична термінологія в оцінному полі радянського політичного дискурсу
Демкова Т. М. Суспільно-політична лексика в оцінному полі радянського політичного дискурсу. У статті розглянуто особливості суспільно-політичних термінів, сформованих у радянському політичному дискурсі. Наголошено на їх ідеологічній конотативності, імплікаціях ціннісного характеру. Зазначено, що аксіологічні маркери суспільно-політичних номінацій детермінуються світоглядом, що розглядає світ у системі жорстких антиномій та опозицій.
Ключові слова: суспільно-політична лексика, ідеологія, семантична структура, оцінний компонент, світогляд, дефініція, конотативність.
Демкова Т. Н. Общественно-политическая терминология в оценочном поле советского политического дискурса. В статье рассмотрены особенности семантики общественно-политических терминов, сформированных в советском политическом дискурсе. Акцентировано внимание на идеологической коннотативности, рассмотренных номинаций, импликациях ценностного характера. Отмечено, что аксиологические маркеры общественно-политических номинаций детерминированы мировоззрением, которое рассматривает мир в системе жестких атиномий и оппозиций.
Ключевые слова: общественно-политическая лексика, идеология, семантическая структура, оценочный компонент, мировоззрение, дефиниция, коннотативность.
Demkova Т. Social and political terminology in appraisal sphere of Soviet political discourse. The article examines semantic peculiarities of social and political terms formed in the Soviet political discourse. Attention is accentuated on ideological connotatively of nominations and on implications of nominations and on implications of value type. It is noted that axiological markers of social and political nominations are determined by communist outlook, considering the world in the system of rigid antinomy and opposition.
Key words: social and political vocabulary, ideological, semantic structure, valuation component, outlook, definition, connotation.
У широкому колі наукової проблематики, що характеризує поступальний розвиток сучасної вітчизняної термінології, важливе місце посідає різноаспектне вивчення суспільно-політичної лексики. Значний інтерес до цього пласту лексики проявився вже у 70–80-х роках ХХ століття, про що свідчить, зокрема монографія А. Бурячка «Формування спільного фонду суспільно-політичної лексики східнослов’янських мов» (1983) [1].
Сьогодні в поле зору дослідників потрапляють різні аспекти означеної теми: походження суспільно-політичної термінології (А. Бурячок, С. Капралова, І. Протченко), її системна організація (Т. Коготкова. Т. Крючкова, В. Лейчик, О. Мороз, Я. Снісаренко), семантичні трансформації у різних дискурсах – художньому, публіцистичному, політичному (Г. Солганик, А. Баранов, Ю. Караулов Т. Весна), специфіка індивідуально-авторського використання суспільно-політичної термінології (А. Григораш, І. Холявко, О. Клєщова, Г. Мінчак).
З-поміж питань, що потребують подальшого спеціального вивчення, необхідно виділити ті, в яких йдеться про: а) пізнавальну сутність суспільно-політичної термінології; б) дослідження її змістотвірних функцій, що виявляють себе в контексті такого складного суспільного феномену, як ідеологія; в) аналізу специфіки репрезентації у семантичній структурі суспільно-політичних термінів аксіологічно маркованих уявлень про пізнання світу крізь призму опозицій істинне / хибне, позитивне / негативне, народне / антинародне тощо.
Явища дійсності можуть інтерпретуватися із суттєвими відмінностями не тільки в межах різних ідеологій, а й в одній ідеологічній системі на різних етапах її розвитку. Вплив цієї системи на формування семантики, структуру та склад суспільно-політичної термінології проявляється з різним ступенем виразності. Найбільш повно і зримо – у континуумі тоталітарного суспільства. Саме в останньому особливої значущості набуває категорія оцінки для формування семантики суспільно-політичних термінів.
Мета статті полягає в тому, щоб визначити вплив оцінно-кваліфікативної діяльності «ідеологічної» особистості на зміст суспільно-політичних термінів в умовах тоталітарного суспільства, що знаходить своє характерне вираження у складниках організації їх значення. При цьому особливий інтерес викликають терміни, що відображають характерні моменти радянського
суспільно-політичного життя і співвідносяться у своєму концептуальному наповненні із системою базових світоглядних елементів іншого, так званого «капіталістичного» способу життя. Такі поняття внутрішньо діалогічні, вони завжди передбачають існування іншої точки зору, іншого розуміння суспільних явищ, що зазнає відповідного змістового наповнення.
Показовим з цього погляду є репрезентація номінацій демократія в українських спеціальних та загальномовних словниках радянської доби. Академічний словник української мови в 11- ти томах подає таке визначення слова демократія: «форма управління, політичний лад, при якому верховна влада належить народові»[3:239]. На перший погляд тлумачення не містить оцінних компонентів, зумовлених змістом радянської ідеологічної системи. Однак у тогочасному комунікативному просторі існувала ціла система комунікативних стратегій, що ґрунтувалася на різного роду пресупозиціях, які забезпечували правильне розуміння слова демократія. Так, йшлося не про демократію загалом, а про справжню, істинну демократію, протиставлену фальшивій, несправжній. Звідси антонімічне протиставлення двох видових термінів: буржуазна демократія : «політичний лад, при якому парламентаризм є прикриттям диктатури буржуазії»; народна демократія: «нова форма політичної організації суспільства, яка виникла в ряді країн Східної й Центральної Європи та Азії після другої світової війни – одна з форм диктатури пролетаріату»[5:175].
Крім того, у зазначеному словнику реєстрове слово демократія містить значення: «широкі верстви трудового народу», яке подано із примітками: розм., заст. «широкі верстви трудового народу». Як феномен суспільного життя демократія характерна, з точки зору носіїв радянської ідеології, тільки для соціалістичного суспільства, що знаходить своє відображення у структурі цього поняття. Звідси виникають антонімічні протиставлення: демократ – аристократ, що ґрунтується на одному із значень слова демократ – «той, хто вийшов з трудового народу; протилежне аристократ» [3:239]. Прикметною у цьому зв’язку видається номінація революціонер- демократ, що цілком ґрунтується на вироблених у системно ідеологічному радянському просторі уявленнях про сутність демократії та функції революціонера. У ціннісному полі таких концептуальних уявлень формується суспільно-політична лексика та фразеологія на кшталт революційно-демократична ідеологія, революційні демократи, революційно-демократична філософія, революційна демократія. У разі більш детального аналізу у таких виразах, особливо останньому, повною мірою виявляється своєрідна, можна навіть сказати парадоксальна логіка пізнання, що постає на ґрунті марксиського світогляду.
У загальномовній картині світу тоталітарного суспільства окремі суспільно-політичні поняття становили собою універсальну цінність. Вони були жорстко дефінованими, і навіть у загальномовних словниках часто подавалися із збереженням усіх своїх диференційних ознак, що характеризували їх як пізнавально-наукову сутність. Як приклад, можна навести тлумачення у загальномовному словнику слова клас за допомогою цитати із праці В. І. Леніна: «класами називаються великі групи людей, які розрізняються за їх місцем в історично визначеній системі суспільного виробництва, за відношенням (здебільшого закріпленим і оформленим у законах) до засобів виробництва, за їх роллю в суспільній організації праці, а, значить, за способами одержання і розмірами тієї частки суспільного багатства, яка є в їх розпорядженні. Класи, це такі групи людей, з яких одна може собі привласнювати працю другої, внаслідок відмінності їх місця в певному укладі суспільного господарства» [6:174].
Своєрідна класифікаційна сітка, що нею охоплюється світ, розглянутий крізь призму складників тоталітарної свідомості, містить не лише систему розрізнювальних протиставлень й опозицій, які виявляються значущими для формування будь-якої категоріальної парадигми понять, а й імплікує аксіологічні координати типу свій – чужий, трудовий – експлуататорський, гарний – поганий тощо. Такі аксіологічні координати так чи інакше, але обов’язково виявляють свою розрізнювальну сутність під час тлумачення багатьох понять максимального рівня узагальнення. Наприклад, термін партія, що належить до одиниць такого рівня узагальнення, містить семантичні складники оцінного характеру, хоча їхня конотативність не завжди виявляється безпосередньо. На особливу увагу в цьому сенсі заслуговують спеціальні значення слова «партія», які у т ому ж академічному словнику української мови тлумачаться так: «1. Добровільний бойовий союз однодумців-комуністів, організований з представників робочого класу, трудящих, селян і трудової інтелігенції Радянського Союзу; Комуністична партія Радянського Союзу (КПРС: до 1919 р. – РДСРП, до 1956 р. – ВкП (б). 2. Політична організація, що є найвищою формою організації якого-небудь класу і являє собою найактивнішу частину цього класу, яка захищає його інтереси і керує з ворожими класами» [6:78−79].
Свідченням аксіологічної маркованості суспільно-політичних термінів є репрезентація значення окремих номінацій спеціального характеру у словниках, що створені в різний час і відображають зрушення у суспільній свідомості та ідеології. Порівняймо кілька тлумачень терміна лібералізм:
1) «політичний напрям, який в епоху феодального кріпацтва та буржуазних революцій відстоював свободу буржуазії і став глибоко реакційним із встановленням її політичного панування» [4:506];
2) «політична та ідеологічна течія, що об’єднує прихильників парламентського ладу, демократичних свобод і вільного підприємництва. Одна з головних ідей Л. – свобода люди, її діяльності, вчинків, необхідність підтримки і гарантування цієї свободи системою законів, перед якими всі рівні. Л. виник у Європі у ХVII–XIX ст. у період боротьби народжуваної буржуазії проти абсолютизму. Прибічники Л. вимагали обмеження прав монарха парламентом, встановлення конституційного ладу і допущення вихідців з третього стану до управління державою, запровадження демократичних свобод, скасування привілеїв дворянства та духівництва. У сучасному розумінні Л. – визнання найвищими цінностями системи певних прав та свобод людини і суспільства. Серед них – вільне підприємництво, приватна власність, свобода конкуренції і ринку, громадські свободи (слова, преси, асоціацій), парламентський устрій державного життя. Поширенню визначення переважності загальнолюдських цінностей сприяє лібералізація суспільної свідомості та функціонування соціальних систем» [2:46−47];
3) «соціально-політична орієнтація і рух, які проголошують свободу індивіда в усіх сферах життя як умову розвитку суспільства. Л. в економіці підтримує свободу приватного підприємства і конкуренції; в політиці – правову державу, парламентську демократію, розширення політичних і громадських прав і свобод» [7:159].
Як бачимо, найбільш ідеологічно забарвленим, оцінним є перше визначення, народжене в умовах відсутності свободи думки, тотального політичного тиску й цензури. Саме воно містить оцінні визначення «реакційний», «буржуазія». Аксіологічні маркери властиві визначенню терміна ревізіонізм у філософському словнику 1964 року видання – «опортуністична, ворожа марксизмові течія в робітничому русі, яка, проте, виступає під його прапором» [8:370].
Так само ідеологічно маркованою і ціннісно зумовленою є семантика базового для радянської суспільно-політичної лексики номена революція соціалістична – «корінний переворот у житті с-ва, який означає повалення віджилого і утвердження нового, прогресивного суспільного ладу» [8:371].
Звернімо увагу на те, що зазначені вище приклади містять пізнавальні, гносеологічні образи, істинність та об’єктивність яких формується, головним чином, вказівкою на хибність, ворожість, неправильність існуючих реалій, понять, процесів тощо.
Отже, українська суспільно-політична термінологія радянської доби, що формувалася в умовах специфічного пізнання суспільних процесів, неодмінно містить семантичні компоненти покликані забезпечити так звану «ідеологічну чистоту» відповідним поняттям, увиразнити їх оцінний статус. Цей статус демонструє членування світу на різних полюсах аксіологічної шкали. Семантична структура суспільно-політичних понять як складник лексико-семантичного складу мови радянського періоду відзначається характерною значущістю, що постає в результаті імплікацій фонових знань та різного роду пресупозицій.
Література
1. Бурячок А. А. Формування спільного фонду суспільно-політичної лексики східнослов’янських мов /Андрій Андрійович Бурячок. — К. : Наук. думка, 1983. — 248 с.
2. Короткий політологічний словник / [за ред. С. Г. Рябова, З. І. Тимошенко]. — К. : РОВО «Укрвузполіграф», 1991. —96 с.
3. Словник української мови: в 11 т. / [за ред. І. К. Білодіда]. — К. : Наук. думка, 1971. — Т. 2. — С. 239.
4. Словник української мови: в 11 т. / [за ред. І. К. Білодіда]. — К. : Наук. думка, 1973. — Т. 4. — С. 506.
5. Словник української мови: в 11 т. / [за ред. І. К. Білодіда]. — К. : Наук. думка, 1974. — Т. 5. — 839 с.
6. Словник української мови: в 11 т. / [за ред. І. К. Білодіда]. — К. : Наук. думка 1971. — Т. 6. — 832 с.7. Соціологія: словник термінів і понять / [за заг. ред. А. Білецького, Ю. М. Козловця]. — К. : Кондор, 2006. —372 с.
8. Філософський словник / [за ред. М. М. Розенталя, П. Ф. Юдина]. — К. : Політвидав, 1964. — 498 с.
Філологія (збірник наукових праць)
48. Розвиток суспільно-політичної лексики в мові українських та російських засобів масової інформації
Тетяна Лелека
(Кіровоград)
Зміна життєвих пріоритетів, на які впливають політичні та економічні чинники, а також основні напрямки розвитку держави на сучасному етапі знаходять своє відображення у мові. Особливо ця тенденція проявляється в ЗМІ, де відображається ставлення суспільства до соціально-економічних і політичних перетворень у повному обсязі. Глобалізаійні процеси охопили всі сфери життєдіяльності людини і стали новою реалією на межі століть. У першу чергу, це стосується держав, які мали власні моделі розвитку і були повністю відокремлені від європейської спільноти. Значні перетворення у політичному, економічному, культурному житті країни призводять до змін у мовній політиці, що веде до поповнення лексичної системи мови новими одиницями, які запозичуються разом із новими явищами та поняттями.
Українська і російська мови дуже тісно пов’язані між собою, в першу чергу, за походженням, а також вони мають схожі процеси оновлення лексичного матеріалу. Вивченню проблем іншомовних запозичень присвятили чимало праць вітчизняні та іноземні дослідники (І.В. Кононенко, Т.І. Панько, О.П. Семотюк, О. Сліпушко, Л.П. Кислюк, О.А. Стишов, М.І. Голянич, Д.Х. Баранник, Е.Ф. Володарська,
А.К. Казкенова, Л.П. Крисін, О.Б. Шахрай, А.І. Дьяков та інші).
Мета статті - дати загальну характеристику найрізноманітніших англіцизмів суспільно-політичної сфери, які використані в мові українських та російських засобів масової інформації протягом останнього року, а також дослідити їх використання з точки зору структурно-семантичних особливостей в обох мовах.
В сучасній українській і російській мовах іншомовні слова поступово набувають повноправного статусу власне українських і російських одиниць. Але дві близькоспоріднені мови, які до недавнього часу мали схожі процеси асиміляції іншомовних елементів, з часом все більше і набувають відмінностей стосовно формально- семантичного та стилістичного вираження запозичених елементів з англійської мови. Після розпаду Радянського Союзу дві сусідні держави шукали оптимальних шляхів подальшого розвитку. Звичайно, звернення до західних суспільно-політичних та економічних моделей не могло не відобразитись у супільно-політичній лексиці обох мов. Відбувалися процеси накопичення лексичного матеріалу, що значно розширило можливості російської та української мов. Перш за все, всі ці процеси відобразились в мові ЗМІ, яка першою відреагувала на зміни в суспільстві.
Мову газет та журналів заполонили такі англійські запозичення, як спонсор, менеджер, спікер, брокер, імпічмент, дилер, бізнес, бізнесмен та інші. Але поступово в різних мовах намітились різні тенденції щодо використання іншомовної лексики. В українській мові вона посіла рівноправне місце разом з автохтонними назвами і в деяких випадках їх замінювала, шо пояснюється проявом моди, престижу іншомовних елементів, а також ознакою подальшої євроінтеграції. Наприклад, слово підприємець замінюється англійським бізнесмен (приїхав відомий бізнесмен [Голос України, 2003, №45], вийшла заміж за бізнесмена [Дзеркало тижня, 2004, №15]), все частіше вживається слово брифінг замість українського зустріч (проводився брифінг [Урядовий кур’єр, 2002, №46], на брифінгу були присутні [Голос України, 2002, №67], замість універмаг використовується супермаркет (відкрився новий супермаркет [Дзеркало тижня, 2003, №12], все можна купити в супермаркеті [Дзеркало тижня, 2004, №21] тощо.
У російськомовній пресі простежується тенденція щодо вживання іншомовної лексики лише у разі необхідності, коли вона позначає ті реалії, які не можна позначити власними словами, або англійські запозичення мають додаткову стилістичну властивість. Наприклад, землю забрали те, которые катаются на джипах [КП, 2003, №14], все называют себя бизнесменами [МН, 2004, №23], это был саммит на троих [КП, 2004, №21], корпорация будет решать все земельные вопросы [Мировая экономика, 2004, №6], бывший менеджер компании [МН, 2003, №22], президент холдинга [МН, 2004, №6] та ін. У мові російських ЗМІ останнім часом навіть оцінка вартості надається в рублях, тоді як українські ЗМІ надають перевагу іноземній валюті ...возьмемрубли вместо долларов [МН, 2004, №20], ... витрачаються мільйони доларів [ГУ, 2003, №187], ... похмелилися на 2,5 мільйони доларів [Дзеркало тижня, 2004, №62].
Російська і українська мови розширили свої межі застосування. Як мови державні, вони обслуговують усі сфери життя і діяльності народів - в галузях економічній, політичній, культурній, соціальній та ін.
Із розширенням функцінальних можливостей відбулись (і продовжують відбуватись) позитивні процеси в структурній системі сучасної російської і української мов. Передусім треба визначити конструктивні явища, пов’язані з нагромадженням елементів нової якості в підсистемах мови. Це, зокрема, активне поповнення мов новими словами та новими значеннями відомих раніше слів. Наприклад, російські та українські газети пишуть: стало причиной образований нового концерна [МН, 2005, №37], де раніше слово означало „монополію в капіталістичних країнах”, а зараз має значення „одна из основных форм монополий: объединение многих промышленных, финансовых и торговых предприятий, формально сохраняющих самостоятельность, но фактически подчиненных финансовому контролю и руководству какой-нибудь одной, господствующей в объединении групп” [3, с.395], що належить до сучасної російської та української реальності; або промышленное лобби в парламенте [Мировая экономика, 2005, №5], де запозичене слово не позначає зарубіжну реальність, а називає „представителей экономически сильных структур, оказывающих влияние на государственную политику” [3, с.442], як наголосив спікер парламенту [Урядовий кур’єр, 2005, №31]; як зазначив спікер [ГУ, 2005, №46], коли в українській мові з’являється нове значення „неофіційна назва голови Верховної Ради в Україні”, окрім раніше існуючих „у Великобританії - голова палати громад”; „у деяких країнах голова парламенту або однієї з його палат (в Індії, Японії та ін)”; „промовець, директор, ведучий (програм)”; проводили демпінгові операції [ГУ, 2005, №24], де „продаж товарів на ринках інших країн за цінами, нижчими від витрат виробника” не є ознакою капіталістичних країн. Так, слово спонсор до перебудови вживався дуже рідко, воно могло кваліфікуватись як спеціально вживане - зараз належить до розмовно-побутового стилю. Аналогічно можна охарактеризувати слова маркетинг (організація збуту товарів на зовнішньому ринку), менеджер (професійний керуючий - директор підприємства, керівник окремого підрозділу). Словники іншомовних слів характеоризували слова менеджер, менеджеризм, менеджмент із посиланням виключно на капіталістичне суспільство. Сьогодні поняття, позначувані ними, - наша дійсність (створено Міжнародний інститут менеджменту [ГУ, 2005, №2]).
Звичайно, в російській і укранській мовах стали актуальними запозичені слова, які вже давно були відомі спеціалістам певної наукової сфери і їх значення не змінилось з роками: більшість інвесторів погодились взяти участь [Урядовий кур’єр, 2003, №25] сделали свои инвестиции [МН, 2007, №12]; слово зберегло значення і не отримало додаткових відтінків, а саме „вкладник, особа , яка вкладає капітал” [5, с.301].
Близькими до актуалізованої лексики є денотативно-конотативно переорієнтовані одиниці. Маємо на увазі таку зміну вживання слів, коли лексеми, що раніше означали зарубіжну дійсність, починають використовуватися для номінаціїї українського життя початку ХХІ ст. Назване явище тісно пов’язане зі зміною ідеологічних конотацій, оскільки у процесі перенесення західних реалій і понять на сучасний український Грунт одночасно змінювалась оцінність багатох із них [6, с.10]. Так, слово бізнес, яке в лексиконах радянської доби мало дефініцію „комерційна біржова або підприємницька діяльність як джерело наживи в капіталістичному світі” і стосувалось лише зарубіжної дійсності, до того ж із прихованою негативною конотацією, нині називає наявну і в Україні „комерційну біржову або підприємницьку діяльність, яка дає прибуток”. У новітні часи переорієнтована лексика значно розширила свої функції і охопила такі сфери, як економіку (акциз, банкір, біржа, менеджер), політику і ідеологію (електорат, імпічмент, інаугурація/інавгурація, лобі, страйк), науку, освіту й виховання (бакалавр, коледж), адміністративне управління, керівництво (президент, спікер).
У мові російський і українських ЗМІ з’являються словосполучення, які у сфері юридично-правової та суспільно-політичної лексики є фразеологічними словосполученнями (легітимний плюралізм, інвестиційний клімат, офсетний механізм, малий бізнес та ін): „вже забули про легітимний плюралізм” [Дзеркало тижня, 2007, №6], „были приняты попытки по улучшению инвестиционного климата” [МН, 2007, №21], „нарешті запрацював офсетний механізм”[УК, 2007, №12], „кращі умови для розвитку малого бізнесу” [Дзеркало тижня, 2007, №4]; і навіть цілі вирази, наприклад, „назвался провайдером, борись с пиратством [Зеркало недели, 2007, №25].
У сучасній російській і українській мовах посилюється явище інтернаціоналізації словотвору (наприклад, продуктивне використання юкстапозитної моделі: укр. авто- шоу,рос. авто-шоу; укр. експрес-анкета, рос. экспресс-анкета; укр. прес-контроль, рос. пресс-контроль; укр. прес-секретар, рос. пресс-секретарь; укр. хіт-парад, рос. хитпарад; укр. віце-спікер, рос. вице-спикер; укр. крос-субсидіювання, рос. кросссубсидирование; укр. прес-служба, рос. пресс-служба та інші.).
На початку ХХІ ст. в російській і українській мові не було істотних відмінностей графічно-фонетичного оформлення іншомовних слів. Російська мова продовжувала відігравати головну роль у цьому процесі. Хоча, звичайно, існували деякі риси прояву української літературної норми, наприклад, відсутність подвоєння приголосних у запозичених словах на відміну від російської: укр. прес-секретар - рос. пресс-секретарь, укр. саміт - рос. саммит та інші.
На сьогодні відбулося своєрідне „збільшення” ролі української мови в комунікативному просторі, розширення її функцій, збагачення структурних засобів. Але цей процес, на жаль, супроводять і небажані явища: лібералізація норми, зниження рівня культури мови в окремих сферах комунікації. Інакше кажучи, за збільшенням кількості не встигає якість. Можливо, через деякий час пріоритетними стануть зусилля, спрямовані на нормативну стабілізацію мови. Але все ж було природнішим, коли б збільшення кількості супроводилось одночасним зміцненням нормативності мови або, принаймні, збереженням того нормативного рівня, якого вона вже досягла за попередній період розвитку. Насамперед викликає стурбованість процес тотального вживання іншомовних слів, коли існують власні назви для передачі відповідних понять (брифінг - зустріч, дивіденд - прибуток, зиск; презентація - показ, ознайомлення; шоп - магазин; ноу-хау - знаю як та ін.). [1, с.43].
Стосовно теперішнього стану розвитку української мови, то на сучасному етапі розвитку простежується тенденція щодо створення власної лексичної системи. У мові ЗМІ простежується відновлення функціонування давніх запозичень з англійської, що нерідко зумовлене модою й естетичними смаками та уподобаннями, впливом мовної практики української діаспори, намаганням уникнути російських слів і форм або запозичень за посередництвом цієї мови: гелікоптер (вертоліт - рос. вертолет) англ. helicopter, мапа - карта, англ. map, субмарина - підводний човен - рос. подводная лодка, англ. submarine: виявлено гелікоптер [УК, 2008, №8], який позначається на мапі [ДТ, 2007, №24], віддати всі українські субмарини [ДТ, 2008, №16].
Запозичена лексика в українській мові починає формально відрізнятись від російських відповідників. Український правопис в іншомовних загальних назвах перед так званими йотованими після губних пропонує писати апостроф: б’юджет, м’юзікл. Ця норма, якщо вона буде прийнята, може орієнтувати мовців на надто роздільну вимову голосного та попереднього губного приголосного (бйуджет, мйюзікл), що приховує в собі небезпеку певною мірою примітизувати вимову іншомовних слів.
Як вважають мовознавці, немає потреби відміняти давно усталену і звичну для абсолютної більшості українців передачу через ау іншомовного дифтонга аu в ряді слів: аудит (пропонується авдит), аукціон (авкціон). Тим більше, що традиція передавати іншомовне аи через ау в українській мові існує, і це констатується як нормативний факт: джоуль, клоун, ноу-хау. Новотворення вже з’явились у мові українських ЗМІ: інавгурація президента викликала суперечки [ДТ, 2007, №45], на авкціоні були присутні [УК, 2008, №24].
Донедавна запозичення з інших мов світу в українську здійснювалися переважно опосередковано через російську мову. Показником запозичень із західних мов через таке посередництво є їх звукове і графічне оформлення. Так, оскільки в російській мові немає прямого відповідника звукові [h], властивого ряду західноєвропейських мов, зокрема англійській і німецікій, з яких перша є основним джерелом сучасних запозичень, у ній цей звук передається через [х] (рос. хит - англ. hit; рос. хоспис - англ. hospice). Українська мова такий відповідник має. Але всупереч її природним рисам навіть транслітерація іншомовних імен та прізвищ здійснюється у більшості українських ЗМІ за російськими зразками, не кажучи вже про звичайні слова-запозичення типу hot-dog, hat-trick та ін., які передаються за законами російської фонетики і графіки - хот-дог, хет-трік тощо. Тепер поряд з цією моделлю відкривається можливість безпосередніх запозичень, що, безумовно, впливає й на вибір графічної форми відповідних запозичень (гіт замість хіт, госпіс - хоспіс, гінді - хінді та інші ).
При адаптації на фонетичному рівні іншомовних запозичень слід враховувати два моменти: 1) невідповідність фонемного складу двох мов, необхідність пошуків заміни фонеми, що не існує в мові, на яку здійснюється переклад іншою або іншими фонемами;
1) невідповідність можливостей синтагматики фонем різних мов, що також призводить до пошуку заміни певного сполучення фонем іншим можливим.
Що стосується семантичної асиміляції іншомовних слів в російській та українській мовах, то в обох відбуваються процеси детермінологізації запозиченої лексики, яка виявляється в тому, що переосмислення зазнають як цілі терміносистеми, так і окремі терміни різних терміносистем, межі лексичної сполучуваності яких значно розширилися. Передусім високою інтенсивністю переосмислення відзначається спортивна лексика і термінологія. Так, окрім відомих широкому загалові й зафіксованих в українських та російських лексиконах власне термінологічних значень, у мові ЗМІ функціонують слова з новою семантикою. Наприклад, тайм-аут „перерва в спортивній грі на вимогу команди, передбачена правилами гри” широко вживається в мові ЗМІ у значенні „перерва, відпустка, тимчасове припинення діяльності (депутати взяли тайм-аут на один місяць [ДТ, 2007, №21], тайм-аут переговоров длился [МН, 2007, №14]). Через активне функціонування в мові ЗМІ поступово загальновідомими й загальновживаними стали також наві значення слів: раунд - про етап, період, цикл (черговий раунд виборів [ГУ, 2007, №27], внеочероднойраунд переговоров [МН, 2007, №13]), пресинг - про тиск, вплив на кого-небудь (відбувся пресинг на депутатів [ДТ, 2008, №2]), нельзя допустить такой прессинг на руководство [МН, 2007, №12].
Оскільки значення слова - категорія не застигла, а жива, динамічна, семантичні зміщення у структурі слова дають змогу закріпити найменші відхилення нормативного функціонування його асоціативної палітри. Це спричиняє функціональну переорієнтацію слова [2, с.55].
Але в українській і російській мовах простежується різне використання іншомовних елементів з точки зору їх стилістичних функцій на сучасному етапі розвитку, які дещо змінились з того часу, як запозичена лексика почала стрімко вливатися у лексичний склад двох мов. Щодо російської, то іншомовні елементи продовжують допомагати стилістично ремаркувати слова, які стосуються західних економічних і політичних реалій, а також негативних сторін політичного життя країни. Наприклад, бизнес любой ценой [МН, 2007, №4], сценарий-ремейк коррупционного скандала [МН, 2008, №2], политическая артподготовка [МЭ, 2007, №5].
У сучасному українському суспільстві відбулися зміни щодо ставлення до політичних та економічних перетворень в державі, що є причиною політичної нестабільності у країні. Наприклад, насьогодні в мові ЗМІ простежується тенденція негативного ставлення до політичного життя, тому з’являються новотвори, які характеризують політичну ситуацію у певному ракурсі (політPRмен продовжується [ДТ, 2008, №4], політичне шоу триває [ГУ, 2008, №7]), де англійські запозичення підкреслюють негативне ставлення до тих явищ, які відбуваються на політичній арені.
Усе частіше іншомовні елементи набувають додаткових стилістичних ознак, за допомогою яких окреслюється ставлення суспільства до політичних та економічних перетворень у державі. Англійські запозичення поступово отримують ознаки негативного забарвлення. Так, у мові українських та російських ЗМІ з’являються такі оцінки суспільно-політичного життя країни: Гуд-Бай политика лесоповала и воровства [ЗН, 2008, №10], неплохо прикормленные бізнесменами [ЗН, 2008, №10], попробовать вкус натовского пирога [АиФ, 2008, №12], тендерний рецидив [ДТ, 2008, №12], босс поделился своими соображениями с однопартийцами [ЗН, 2008, №14], парламентско- президентская-бардачная страна [ЗН, 2008, №16], інфлуенца в політиці [УК, 2008, №17], кривавий бізнес [УК, 2008, №12], країна ріелтерів і банкірів [ДТ, 2008, №14], держава допомагає рейдерам [ДТ, 2008. №5], в ’язні тедерного бізнесу [ДТ, 2008, №7].
На сучасному етапі розвитку українська мова намагається створити власні норми та правила щодо формального та семантичного оформлення іншомовних слів, що відображається у графемно-фонетичних та функціональних відмінностях англіцизмів в українській мові порівняно з російською. Але вони обидві викоритовують досить значну кількість іншомовних елементів, які є відображенням екстралінгвістичних чинників, проявом зміни політичного, економічного та соціального розвитку держав. Використання англіцизмів та їх асиміляція в мові-реципієнті набувають все більшого масштабу, хоча в кожній мові вони виконують ті функції, які диктуються суспільно-політичними факторами конкретної держави.
ЛІТЕРАТУРА
1. Баранник Д.Х. Українська мова на межі століть //Мовознавство. - 2001. - №3. - С. 40-47.
2. Голянич М.І. відображення процесу перебудови в мові// Дивослово. - 2001. - №4. - С.54-58
3. Крысин Л.П. Толковый словарь иноязычных слов. - М.: Изд-во Эксмо, 2007. - 944 с.
4. Панько Т.І. Спільна основа політекономічної термінології російської, української та білоруської мов // Мовознавство. - 1982. - №5. - С. 9-27.
5. Сучасний словник іншомовних слів /Під ред. Г.П. Півторак. - К.: Довіра, 2006. - 789 с.
6. Стишов О.А. Особливості розвитку лексичного складу української мови кінця ХХ ст. // Мовознавство. - 1999. - №1. - С.7-15
О.Карабута
УДК 81’373. 46
Сучасна суспільно-політична лексика
На початковому етапі розвитку кожна наука відштовхується від понять побутового мислення. Тому майже у кожній терміносистемі в ролі термінів використовуються загальновживані слова. Термінологічні значення цих слів історично нові й закріплюються за знаками з початком розвитку системи наукових знань, виникаючи або внаслідок семантичного довантаження слів, або при повторному використанні, тобто в актах вторинної номінації.
У кожну епоху термінологія взагалі, а суспільно-політична зокрема, прагне до єдності, бути однаково прийнятою для всіх класів суспільства. Саме суспільно-політичний термін — виразник суспільно-політичного поняття розкриває його суть у результаті того, що за кожним стоїть певне визначення, пов’язане з відповідною ідеологічною концепцією.
Під суспільно-політичною термінологією розуміємо відкриту систему номінативних одиниць різних за походженням, які спеціалізовані лексично (створені або запозичені терміни), семантично (загальновживані слова, що отримали термінологічне значення) і фразеологічно (новостворені словосполучення номінативного характеру) для вираження понять, що відбивають сферу суспільно-виробничого, політичного життя.
Суспільно-політична термінологія української мови характеризується певними особливостями, що викликані суто лінгвістичними факторами і які відрізняють її від наукової і технічної термінологічної лексики. Їй не властива така стильова закріпленість, замкненість, яка спостерігається в інших терміносистемах. Участь широких мас народу в політичному житті країни, у громадській діяльності сприяє тому, що багато суспільно-політичних термінів поступово входить до складу загальновживаної лексики. Власне, між цими двома лексичними групами визначити певну чітку межу, що їх розділяє, дуже важко, а то й зовсім неможливо.
Генетично суспільно-політична лексика сягає ще в період Київської Русі, але, розвиваючись, разом із суспільством, постійно змінюється. Ці зміни зафіксовано у писемних джерелах, зокрема у словниках. Першим словником, який поряд із військовими, медичними та біологічними назвами подає суспільно-політичні, є «Лексикон славено-латинський» Епіфанія Славинецького, написаний у 1649 році. У 1851 році у Відні виходить словник юридично-політичної термінології для слов’янської мови Австрії під назвою «Iuridisch politische Terminologie fur die slawischen Sprachen Osterreihs Dentschruthenische Separatausgable» у співавторстві Я.Головацького з Ю.Вислободським та М.Шашкевичем. Словник містив українські терміни права й політики, пропоновані для вживання. Цього ж року виходить «Словник юридично-політичної термінології німецько-український». Він фіксує не лише слова типові для Західної України (так як підготовлений за сприяння кафедри української мови Львівського університету), а й терміни, що вживалися на східних територіях.
Систематична термінологічна робота почалася з середини ХІХ ст. У всіх країнах вона мала і має однакові проблеми і однакові напрями. Частково проблем формування, функціонування та розвитку суспільно-політичної термінології у своїх працях торкнулися Я.Головацький, П.Житецький, В.Виноградов, М.Жовтобрюх. Багато років вона залишалася об’єктом дослідження Т.Панько. Але, слід зазначити, що далеко не всі питання відомі і розв’язані, бо існування суспільно-політичної лексики, її сучасний стан — все це пов’язано з ідеологією суспільства, яка змінювалась разом із зміною влади. Все це спричинило інтерес дослідити сучасну суспільно-політичну лексику, але не просто, а на матеріалі підручника з історії України для 9-го класу (автор Сарбей В.Г.).
Ми виявили семантично споріднені з суспільно-політичною лексикою, хоч і більш термінологізовані, тематичні групи, які об’єднують слова на позначення спеціальних понять із сфери різних суспільних наук. Тому між ними не можна провести чітку межу. Наприклад: Словник української мови подає такі значення лексемі
Монополія — «виключне право на виробництво чи продаж чого-небудь, а також виключне користування чим-небудь. Отримати монополію на зовнішню торгівлю»;
Монополія — «велике капіталістичне об’єднання, що виникає на основі концентрації виробництва та капіталу з ціллю встановлення панування в певній галузі господарства та отримання максимального прибутку. Монополістичний капітал» (СУМ, Т.4: 797).
Досліджена сучасна українська суспільно-політична лексика за своїм походженням неоднорідна. В її складі функціонують питомі терміни (україножер, паровишник, найманець, просвітник, загарбник), східнослов’янські (декабрист, дворянин, сподвижник, посол, вотчинна). Російська мова стала основним джерелом поповнення суспільно-політичної термінології, що, як правило, українською мовою не перекладається, а лише підпадає її фонетичному й граматичному освоєнню (музикант, акціонерний, асигнування, лозунг, девіз, бюлетень, авангвард, агент).
Разом з тим у складі сучасної суспільно-політичної лексики української мови велика кількість термінів належить до слів іншомовного походження. Запозичені вони переважно з латини (сепаратист, аматор, депутат, губернатор, імператор, колоніст, економія, субсидія, релігія, ритуал, адміністрація, документ, конфесія), з французької (режисер, жандорм, міністр, шеф, індустрія, мандатор, реформа, фінанси, партія, мемуар), з грецької (антисеміт, демократ, українофіл, москвофіл, християнин, архімандрит, самодержавство, пафос), з німецької (музикант, агітатор, агент, рейхстаг), з польської (міщанин, сейм, влада, гурток).
Серед розглянутих номінативних одиниць ми виділили дві групи: одну — утворює активно вживана лексика, інша — позначена пасивним вживанням у мовленні. Проте між ними немає сталої, неперехідної межі. Між цими шарами лексики існує найтісніший взаємозв’язок і відбувається постійна взаємодія.
Проаналізувавши сучасну суспільно-політичну лексику, ми виявили наявність як похідних, так і непохідних термінів. Так, з погляду семантико-словотвірних зв’язків терміни дворянин, громадянин, кантоніст, колоніст, контрабандист, просвітник, капіталіст, чиновник, урядовець, музикант, банкір, царизм, месіанізм, монархія, агітація, товариство є похідними, оскільки виявляють мотиваційний зв’язок відповідно з термінами двір, громада, кантон, колонія, контрабанда, «Просвіта», капітал, чин, уряд, музика, банк, цар, месія, монарх, агітувати, товариш. Але серед дослідженої термінології ми виділили і суто непохідні терміни, хоч і в невеликій кількості: шеф, пристав, чумак, аматор, центр, культура.
Більшість суспільно-політичних термінів є словами похідними, створеними за законами афіксального словотвору (просвітник, міщанин, кріпацтво, монополізація, марксизм, ініціатор, капіталіст, реорганізація, архімандрит, контратака, сподвижник).
Виділяємо також терміни — складні слова (композити) (філософія, товарообіг, працевлаштування), терміни — складносокрочені назви-абревіатури (ГУР, профспілка), терміни — слова з міжнародними компонентами-блоками (етнографія, авіапарк) терміни — складні слова (юкстапозити) (інженер-фортифікатор),
Залежно від того до якої морфологічної одиниці належить стрижневе слово, словосполучення поділяються на три групи моделей: дієслівні, іменні, прислівникові. Серед розглянутих термінів-словосполучень суспільно-політичної лексики наявні іменні субстантивні сполуки, які складаються з :
Іменника у непрямому відмінку без прийменника (тактика терору, диктатура пролетаріату);
Прикметником (присяжний засідатель, національна незалежність).
Серед простих двочленних термінологічних сполучень наявні дві моделі:
«Прикметник + іменник»: соціальний шар, міжнаціональний конфлікт, програмний документ, національне самовизначення, регулярна армія, періодична преса, приватна власність .
«Іменник + іменник »: тактика терору, диктатура пролетаріату.
Серед складних термінологічних сполучень розглянутої суспільно-політичної лексики наявне лише тричленна конструкція, яка має таку структуру: «прикметник + прикметник + іменник» (монархічно-диспотичний політичний режим, автономний адміністративно-управлінський апарат).
Дванадцять відсотків суспільно-політичної термінологічної лексики, використаної при написанні підручника з історії України для 9-го класу, становлять терміни-словосполучення, а решта — терміни-слова. Це пов’язано з тим, що, хоча термінологічні сполучення, як і терміни-слова дають найменування предметам і явищам, однак терміни-слова відтворюються з його значенням для потреб побудови речення, а синтаксичне словосполучення кожного разу утворюється за певною моделлю на основі різних лексичних одиниць для реалізації конкретних смислів конкретного повідомлення. Саме ця ознака термінів-словосполучень зумовлює їх меншу вживаність у порівнянні з термінами-словами.
Отже, досліджуючи сучасну суспільно-політичну лексику на основі підручника з історії України для 9-го класу хотіли б зазначити, що термінологічна лексика української мови широко використовується у всіх сферах суспільного життя.