63 Історичні передумови виникнення, загальна характеристика та етапи розвитку меркантилізму.

Першим проявом економічних ідей буржуазного суспільства став меркантилізм. У Західній Європі він зародився вже у ХУ ст., але поширення набув у ХУІІ ст. Головна передумова виникнення - розклад феодалізму та зародження капіталізму.

Виникнення капіталістичного способу виробництва через первісне нагромадження капіталу (шляхом розорення дрібних виробників, колоніальними загарбаннями), виникнення світового ринку, необхідність створення великих капіталістичних підприемств, мануфактур, торговий капітал Меркантилізм - перша теоретична спроба пояснити суть капіталістичного способу виробництва, вирішував практичні питання прискорення первісного нагромадження капіталу. Меркантилізм відображав інтереси торгової буржуазії

Ідеологію меркантилізму розкривають такі головні положення.

багатством є лише те, що може бути реалізованим і справді реалізується у грошах; тобто нагромадження грошей.

виробництво створює потрібні передумови для утворення багатства, а тому потребує постійного заохочення й розвитку.

безпосереднім джерелом багатства е сфера обігу.

сфера обігу е водночас і джерелом прибутку, що утворюється завдяки продажу товарів за більш високою ціною, ніж ціна купівлі: Г — Г'

Джерелом багатства е лише зовнішня торгівля.

треба менше купувати в іноземців і більше їм продавати .

Меркантилізм пройшов два етапи у своему розвитку. Це ранній меркантилізм, (монетарний) , і розвинутий меркантилізм (мануфактурний).

Представниками цього напряму були Вільям Стаффорд в Англії та Гаспар Скаруффі в Італії.

Ранній меркантилізм грунтувався на теорії грошового балансу. Ця теорія мала два завдання: по-перше, залучити в країну якомога більше грошей з-за кордону; по-друге — зберегти гроші в самій цій країні. В країні була політика максимального зменшення імпорту.

Монетарний меркантилізм був досить примітивною формою пізнішого меркантилізму. Властиві заходи — заборона вивезення грошей, обмеження імпорту, збільшення видобутку золота та срібла там, де це було можливим, встановлення високого імпортного мита не дали очікуваних результатів

У другій половині ХУІ ст. система монетарного меркантилізму змінюеться системою меркантилізму мануфактурного, що досягла свого розквіту у ХУІІ ст. Основними представниками його були Томас Мен у Англії, Антуан Монкрегьсн у Франції, Антоніо Серра в Італії. Для цієї системи характерною е теорія торгового балансу. Пізні меркантилісти центр ваги перенесли зі сфери грошового обігу у сферу товарного обігу. Вони ставили своїм завданням скасування заборони вивезення грошей, обмежень імпорту іноземних товарів; форсування експорту національної продукції передовсім промислової; завоювання ринків, у тім числі колоніальних, і забезпечення активного торгового сальдо, тобто перевищення вартості вивезених з країни товарів над вартістю товарів, увезених у країну. 3 ціею метою заохочувався розвиток промисловості, що виробляла товари на експорт. На перший план висувалася політика протекціонізму, що розглядалася як найліпший засіб для забезпечення інтенсивнішого розвитку експорту. Держава запроваджувала систему митних заходів.

Ранні меркантилісти вважали, що будь-яка купівля зменшуе їхню кількість, а будь-який продаж — збільшуе. Пізні ж меркантилісти розуміли, що гроші «породжують» гроші і для цього вони мають бути в постійному русі.

Фізіократи дійшли висновку, що єдиним джерелом багатства й добробуту в суспільстві - є продукт, який виробляється в сільському господарстві. Решта ж видів людської діяльності зосереджена лише на переробці цього продукту, а тому має другорядне значення. Тому фізіократи вважали, наприклад, промисловість "безплідною сферою" занять. В цій частині їхні соціально-економічні погляди, звичайно застаріли. Але деякі висновки виявились досить прозорливими і до наших часів є предметом жвавих обговорень і дискусій в економічних і політичних науках. Це, зокрема, стосується поглядів на роль держави і межі її втручання в соціально-економічне життя. Згідно з логікою фізіократів багатство дарується народам лише природою, а тому будь-яке втручання уряду в економіку нерозумне й некорисне, врожаї залежать від природи, урядові закони не можуть вплинути на цей процес, а тому нема потреби втручатися в економіку. Держава має надати повну свободу своїм громадянам. Ця економічна, а точніше політико-економічна і соціальна проблема зовсім не така проста як це може здатися на перший погляд.

Увійшла в історію знаменита "Економічна таблиця" Ф. Кене (1757 р.). В ній цей видатний лікар-економіст намагався збагнути, яким чином діє економіка в цілому. Такий підхід пізніше отримав назву макроекономічного підходу (макроекономіка). У своїй таблиці Кене намагався показати, як продукт (що створюється, на його думку, лише в сільському господарстві) розподіляється між різними соціальними верствами в натуральній і грошовій формах.

Іншими словами, Ф. Кене усвідомив зовсім непросту думку - наявність в економіці потоків товарів і грошей, необхідність певної пропорціональності між окремими частками сукупного продукту нації. В подальшому цією проблемою займались видатні економісти - від К. Маркса до нашого сучасника, лауреата Нобелівської премії В. Леонт'єва (вихідця з Росії, але американського економіста, який отримав свою премію за модель "витрати - випуск", або "міжгалузевий баланс"). Пізніше ці розробки лягли в основу вироблення величезних соціально-економічних програм "перебудови" економік цілих країн (Сполучені Штати, Японія). Це дало змогу визначити, які саме шляхи розвитку слід обрати, якою має бути найдоцільніша діяльність фірм, які галузі держава має заохочувати, а які певною мірою стримувати. Для усвідомлення цього людству знадобилися довгі століття. Наші сьогодняшні негаразди в житті взагалі, в соціально-економічному зокрема, значною мірою пов'язані з недосконалістю наших соціально-економічних уявлень, хоча не можна казати, що наука не виробила за свою довгу історію рецептів економічного добробуту як для країн в цілому, так і для окремих осіб чи родин.

64. Конститу́ція Пили́па О́рлика — договір гетьмана Війська Запорозького Пилипа Орлика зі старшиною та козацтвом Війська (від усієї старшини та козацтва конституцію Орлика підписав кошовий отаман Кость Гордієнко), який визначав права і обов'язки усіх членів Війська. Укладений 1710 року. Затверджений шведським королем Карлом XII. Написаний латиною і староукраїнською. Складається з преамбули та 16 статей. Пам'ятка української політико-філософської та правової думки. За оцінкою українських істориків є однією з перших європейських конституцій нового часу [1].

Чинності не набула, оскільки була написана в умовах вигнання. Повна назва документа — «Договір та Встановлення прав і вольностей Війська Запорозького та всього вільного народу Малоросійського між Ясновельможним гетьманом Пилипом Орликом та між Генеральною старшиною, полковниками, а також названим Військом Запорозьким, що за давнім звичаєм і за військовими правилами схвалені обома сторонами вільним голосуванням і скріплені найяснішим гетьманом урочистою присягою».

Економічні погляди Посошкова

За своїми поглядами Посошков був прихильником монархії. Водночас він критично ставився до систем і порядку управління в Росії, вбачав у них перешкоду до ліквідації злиденності та примноження багатства в країні. У Посошкова немає характерного для представників меркантилізму Західної Європи ототожнення багатства з грішми. Він вважав, що багатство суспільства втілюється не тільки у дорогоцінних металах, а й у матеріальних благах. Посошков розрізняє багатство майнове і немайнове. Під майновим він розумів багатство держави (скарбниці) і багатство народу, під немайновим — "щиру правду", тобто законність, правові умови, хороше керування країною. Завданням економічної політики держави Посошков вважав "всенародне збагачення". Він писав:". ..в якому царстві люди багаті, то і царство те багате, а в якому будуть злиденні, то і царству тому не можна дістати слави багатого". Зростання народного багатства вигідне народу і державі — така основна думка Посошкова. Його висловлювання мали прогресивний характер і виходили за рамки меркантилістських уявлень про багатство. Для ліквідації злиденності і досягнення багатства у країні найважливіше значення мають такі дві тези Посошкова: примусити всіх людей працювати, причому сумлінно і продуктивно, знищити гультяйство у всіх його проявах, рішуче боротися з непродуктивними витратами, здійснювати жорстку економію у всьому. Виходячи із загальнодержавних інтересів, він рішуче виступає проти хижацького ставлення до природних багатств країни і викладає найбільш доцільні, на його думку, принципи їх використання.

Особливо велику увагу Посошков приділяв питанням розвитку національної промисловості. Він писав про необхідність будівництва залізорудних, скляних, полотняних заводів. При цьому вказував, що розвиток великої вітчизняної промисловості буде сприяти "зберіганню" грошей у країні. У числі заходів, спрямованих на розвиток виробництва, Посошков пропонував будувати заводи на державні кошти і передавати їх потім у приватні руки, радив організувати стимулювання і охорону винахідництва. Посилаючись на багатство країни, доводив необхідність розвідування її надрів, охорони природних ресурсів, рибних багатств і лісів. Будучи ідеологом купецтва, Посошков багато місця у своєму творі відводить питанням торгівлі. Із всіх видів господарської діяльності найбільше значення він надавав торгівлі, а із суспільних станів — купецтву. "Торг — справа велика! Купецтвом всяке царство багатиться, а без купецтва ніяка і мала держава бути не може,"— писав Посошков. Намагаючись зробити купецтво монополістом у торгівлі, він пропонував заборонити дворянам і селянам займатися торгівлею. Ставлячи мету ліквідувати конкуренцію і гру цін на ринку, Посошков висловився за "установлену ціну", яка регулюється зверху системою нагляду і контролю. Щодо цього, погляди його застаріли, а от у негативній оцінці системи внутрішнього мита, яке існувало тоді у всіх країнах і сильно звужувало внутрішній товарооборот, Посошков випередив свій час. Запропоноване ним установлення одного збору з товарів, причому значно нижчого від суми існуючих тоді внутрішніх зборів, дійсно сприяло б розвитку внутрішньої торгівлі.

Щодо зовнішньої торгівлі, Посошков пропонував таку систему її організації, яка, на його думку, здатна забезпечити російським купцям панівне становище і захистити їх від конкуренції з боку іноземного торгового капіталу. Заходи щодо організації зовнішньої торгівлі проникнуті турботою Посошкова про збереження і примноження грошей у країні. Він вважав необхідним ввозити з-за кордону тільки те, що не виробляється всередині країни і без чого обійтися неможливо. Пропонував заборонити ввезення предметів розкоші, які вже виробляються у країні, включивши до їх переліку сіль, скляний посуд, трюмо, капелюхи та інші товари. Щоб мати змогу не ввозити ці товари і тим самим зберегти гроші у країні, Посошков пропонував створити власну промисловість.