84. Отрути. Їх класифікація.

Розрізняють такі види дії отрут на організм: місцеву, резорбтив­ну, рефлекторну, первинну, послідовну і метатоксичну. В теперіш­ній час доведена цитогенетична, тератогенна і бластомо­генна дія отрут.    Виражену місцеву дію (подразнення, припікання або некроз) мають так звані корозивні отрути: кислоти, луги, їдкі гази, деякі солі тяжких металів, фенол, формалін та ін. Поняття про місцеву дію отрути досить відносне, оскільки при цьому неодмінно страждає весь організм.    Більшість отрут має резорбтивну дію, яка проявляється після всмоктування отрути в кров. Резорбтивні отрути, як правило, мають вибіркову дію: на гемоглобін крові (кров’яні отрути), голов­ний і спинний мозок (цереброспінальні отрути), на серце (інтра­­кардіальні отрути) тощо. Деякі речовини діють реф­лек­торно, наприклад, нітрогліцерин.    Під первинною дією отрути розуміють зміни, що виникають від безпосереднього контакту отрут на якусь тканину чи орган. Послідовна дія отрути проявляється розладом функції інших органів і тканин у зв’язку з первинним ураженням. Наприклад, гемоліз крові є первинною дією гемолітичних отрут, а порушення функції нирок розвивається внаслідок їх послідовної дії.    Метатоксична дія отрути являє собою віддалені наслідки отруєн­ня, які вже не пов’язані з наявністю отрути в організмі і ді­єю її як такої. Наприклад, метатоксична дія сулеми прояв­ля­ється при тривалих ураженнях нирок і ниркової недостатності, які розвиваються через кілька днів після отруєння.    Цитогенетична (генетичне порушення соматичних клітин), мутагенна (розриви хромосом, затримка мітозу клітин), терато­генна (вплив на ембріон і плід у вагітних), бластомогенна (канце­рогенна) дії отрут на організм в судовій медицині мають лише теоретичне значення, оскільки в практичній діяльності судовий лікар зустрічається переважно з випадками гострого отруєння хімічними речовинами, а зазначені види дії отрут проявляються при малих дозах, але які вводяться в організм тривалий час і які не викликають клінічних проявів отруєння організму.    Отрути, що потрапили в організм, звичайно в тому чи іншому ступені нейтралізуються, окиснюються, відновлюються, з’єд­ну­ють­ся з іншими речовинами. Дія отрут може змінюватися при комбінації їх в організмі з іншими отрутами. Одна отрута може підсилювати або послаблювати дію іншої отрути. Дія отрут у одному напрямку відома під назвою синергізм. Наприклад, алко­голь, хлороформ і ефір – синергісти; дигіталіс (наперстянка), стр­о­фант, глікозиди конвалії – інша група синергістів. При простому синергізмі сила комбінованої дії отрути дорівнює сумі дії окремих компонентів. При посиленому синергізмі комбінована дія за своєю силою переважає суму дії окремих компонентів. Наприклад, лікувальна дія морфію, введена за півгодини до наркозу, у 2-3 рази посилює дію хлороформу. Ліки, введені в організм після лікування іншими засобами, що передувало, можуть несподівано викликати сильне отруєння внаслідок посиленої синергічної дії. Так діють, наприклад, солі кальцію після лікування наперстянкою.    Дія отрут у протилежних напрямках називається анта­го­нізмом. При хімічному антагонізмі отрута, що потрапила в організм, змінюється хімічно під впливом іншої речовини. Наприклад, солі кальцію переводять щавлеву кислоту в неотруйні щавлево-кальцієві солі, гіпосульфіт натрію переводить ціанідні сполуки в малоотруйні роданисті. Загальновідомі хімічні анта­го­ністи: кислоти і луги. При фізіологічному антагонізмі отру­ти, не впливаючи одна на одну хімічно, справляють на організм про­тилежну токсичну дію, завдяки чому отруєння не прояв­ля­ється або буває виражено значно слабше. Наприклад, дія на сер­це антагоністів мускарину і атропіну. На принципах анта­го­нізму засновано застосування антидотів і різних методів етіотропного лікування отруєнь.    Перетворення отрут в організмі можуть бути найріз­но­ма­ніт­ніші. Способи виділення отрути також різні, як і способи вве­ден­ня. Отрути виводяться блювотою, промиванням шлунка, через ор­гани виділення: нирки, легені, печінку, слизову оболонку шлун­ка, стінку кишечника, слинні залози, з потом, з грудним молоком, з калом тощо. Основна кількість отрути виділяється нирками і кишечником, проте в цьому процесі беруть участь всі органи. Деякі органи і тканини здатні затримувати отрути, особливо печінка, кістки і волосся, в яких отрути відкладаються, внаслідок чого утворюються депо, де отрута може зберігатися тривалий час (миш’як, свинець, фасфор, фтор).    За терміном перебігу отруєння поділяють на гострі, підгострі та хронічні. Гострі отруєння переважно трапляються при прий­нятті токсичних або летальних доз отрути. Вони, як правило, швид­ко призводять до смерті. При гострих отруєннях отрута діє зазвичай однократно і короткий час, але сильно, внаслідок чого хворобливі явища цілком виражені. Прихована стадія тут іноді дуже коротка, а продромальна – слабко виражена або навіть не помітна. В гострих отруєннях можна виділити блискавичні форми, при яких смерть настає протягом кількох хвилин після введення отрути (ціанідні сполуки, карболова кислота тощо). Гострі отруєння тривають переважно від кількох десятків хвилин до кількох годин (рідше – діб).    Хронічні отруєння виникають при тривалій повторній дії на організм невеликих доз однієї і тієї ж отрути і характеризуються тривалим перебігом отруєння (тижні, місяці і навіть роки). Картина отруєння розвивається поступово.    Проміжний стан між цими двома формами займають підгострі отруєння, коли отрута була введена в організм однократно, але внаслідок сповільненого всмоктування або затримки виділення діє на організм довше і викликає більш тривалий перебіг отруєння (від кількох днів до 1-2 тижнів). Смертельні отруєння переважно гострі.    За походженням виділяють побутові, виробничі (професійні), медичні (медикаментозні) та харчові отруєння. Побутові отруєння – це результат частіше недбалості або необізнаності про дію різних речовин, наслідок несправності побутових і санітарно-технічних пристроїв. Наприклад, зберігання отруйних речовин в однаковій посудині і в загальній шафі з господарськими пред­метами (оцтова чи карболова кислота – у пляшках з-під горілки, пива чи вина, оцтова есенція поруч з оцетом, формалін, кислоти по­руч з лікарсь­кими засобами), отруєння окисом вуглецю від несправного отоп­лення, у містах – від несправної газової системи тощо. Побутові отруєння спостерігають внаслідок прийняття от­рути замість меди­ка­ментів, при недбалому зберіганні ліків у до­ступних для дітей місцях і вживанні їх дітьми та інших ситуаціях.    Виробничі (професійні) отруєння трапляються рідко завдяки проведенню певних заходів щодо охорони праці робітників і вимог дотримання правил з техніки безпеки у всіх галузях народного господарства. Частіше вони бувають результатом якихось аварій на виробництві. Судово-медичний експерт стикається з виробни­чими отруєннями переважно у тому випадку, коли вони закін­чуються смертю потерпілих.    Медикаментозними (медичними) називають отруєння лікарсь­ки­ми речовинами, які вводяться медичними працівниками з лікувальною метою. Такі отруєння відбуваються від значно підви­щеної дози ліків, внаслідок псування (розкладання) медикаментів, від заміни одного лікарського засобу іншим. Останнє трапляється найчастіше, буває результатом недогляду, недбалості аптечних працівників, середнього медичного персоналу, лікарів і, як правило, супроводжується притягненням винних до кримінальної відпові­дальності. В групу медикаментозних отруєнь включають отруєння лікувальними речовинами, що застосовуються з метою перери­вання вагітності. Інтоксикація медикаментами з летальним кінцем у нашій країні становить 2-4 % від усіх смертельних отруєнь.    Харчовими називають отруєння складовими частинами самої їжі або домішками до неї, які потрапили туди випадково в процесі вирощування або первинної обробки харчової сировини, або в процесі виготовлення і зберігання харчових продуктів (М.В.Попов, 1950).    За спостереженнями Я.С. Смусіна (1976), в останні деся­тиріччя на зміну розповсюдженим раніше отруєнням каустичною содою, сулемою тощо з’явились нові види побутових інтоксикацій лікарсь­кими препаратами і отрутохімікатами, які відрізняються тяжким клінічнім перебігом і грізними усклад­нен­нями, що нерідко закін­чуються летально.    Всі отруєння за походженням можна розділити на випадкові та умисні (або цілеспрямовані). Найчастіше трапляються ви­пад­кові отруєння, які є внаслідком недбалого зберігання отруйних і сильно­діючих речовин, вживанні їх п’яними, поспіхом, дітьми тощо, про що вже згадувалось. Іноді навіть дорослі, здорові і тверезі люди можуть випадково отруїтися не тільки отруйною речовиною, яка не має запаху і смаку, але й їдкими отрутами.    Отруєння іноді трапляються при самолікуванні або лікуванні знахарями, засобами, які вживаються з метою переривання вагіт­ності. Описаний випадок несмертельного отруєння настойкою тю­тю­ну, введеною ректально з метою самолікування запору. Неодно­разово діти і дорослі отруювались отруйними речовинами, приго­тов­аними для знищення щурів і мишей, оскільки вони зберігались в загальних шафах разом з господарськими і навіть харчовими продуктами.    Убивства за допомогою отруєння сьогодні трапляються рідше. Частіше для цього використовують сильнодіючі речовини, які не мають особливого запаху чи смаку. До таких отрут відносяться сполуки миш’яку, які доступні населенню, оскільки входять до складу препаратів для боротьби з комахами і гризунами. На відміну від самогубства, при отруєннях з метою вбивства отруту переважно домішують до їжі, напоїв у невеликих кількостях, що іноді не супроводжується смертю жертви.