Умовами виникнення конкуренції як економічного процесу є:

а) масовий розвиток підприємництва;

б) наявність на ринку двох і більше товаровиробників, що реалізують свою продукцію;

в) перехід змагальності зі сфери споживання у сферу виробництва;

г) орієнтація підприємницької діяльності виключно на попит.

Як економічний процес конкуренція має періоди початку  просте товарне виробництво, становлення і розвитку  ХVI  ХVIII ст., удосконалення  кінець ХIХ  початок ХХ ст.

Суть конкуренції проявляється в її функціях, видах, формах і методах.

Серед функцій конкуренції слід виділити позитивні і негативні.

До позитивних належать:

• стимулювання процесу усуспільнення виробництва;

• стимулювання технічного прогресу; підвищення продуктивності праці, якості продукції, зниження витрат виробництва;

• регулювання темпів і масштабів виробництва;

• вплив на формування раціональної структури виробництва, асортименту продукції;

• активізація інноваційного процесу;

• гнучке пристосування до попиту;

• залежність доходів і підприємця, і робітника від кількості та якості праці;

• можливість регулювання з боку держави.

До негативних функцій відносять:

• застосування нечесних прийомів у боротьбі;

• надмірну експлуатацію природних ресурсів та екологічні порушення;

• сприяння диференціації виробників;

• зростання ступеня експлуатації найманої праці.

За ринкової економіки існують два види конкуренції: досконала та недосконала.

Досконала конкуренція є історично і логічно початковим видом конкуренції. Вона виникла разом із виникненням товарного виробництва і протягом тисячоліть становила цілу епоху так званої вільної конкуренції. Її називають також абсолютною, чистою, ідеальною, немонополістичною.

Характерними рисами досконалої конкуренції є:

• наявність на ринку великої кількості продавців і покупців, причому жодна з груп не може впливати на ситуацію на ринку;

• пропозиція однакових товарів та послуг для продажу;

• однакова обізнаність про ринок усіх продавців і покупців;

• можливість вільної появи на ринку та виходу з нього покупців та продавців.

Дуже небагато ринків повністю відповідають вимогам досконалої конкуренції. Наприклад, біржа у Нью-Йорку, Американська біржа та аналогічні ринки цінних паперів.

Другим видом конкуренції є недосконала конкуренція. Перші її ознаки почали проявлятися ще у середньовіччі, у межах цехового виробництва. Проте, лише на початку ХХ ст. на зміну вільній, досконалій конкуренції прийшла нова форма організації змагання  змагання між групами, союзами і об’єднаннями суб’єктів ринку. Це було зумовлено процесами укрупнення виробництва і централізації управління. Саме вони стали найважливішими ознаками суспільного економічного життя, в якому стали переважати доцентрові сили, що виявилося у створенні союзів, обєднань між раніше розрізненими товаровиробниками.

Недосконала конкуренція існує у формах монополістичної і олігополістичної конкуренції.

Монополістична конкуренція, як і чиста, охоплює багатьох продавців і покупців. Але купівля і продаж уже не здійснюються за єдиними ринковими цінами, а існує широкий діапазон цін. Приміром, незважаючи на те, що біржа найближча до досконалої конкуренції, дії самих брокерів є прикладом монополістичної конкуренції у сфері послуг. Звичайно, брокери не будуть запевняти Вас у тому, що акції, які продають або купують саме вони, відрізняються від будь-яких інших. Але брокери конкурують один з одним за право ведення справ клієнтів. Вони намагаються виставити свої послуги більш привабливими, ніж послуги конкурентів, щоб потенційний покупець звернувся саме до них, коли знову вирішить інвестувати гроші. Надання товару унікальних якостей (реальних чи уявних) називають товарною диференціацією. Коли цей процес успішний, він дає змогу фірмі створити постійне коло покупців, які надають перевагу її товарам, а не аналогам конкурентів.

Олігополістична конкуренція  форма групового монополізму, за якої кілька самостійних великих фірм монополізують виробництво і збут маси товарів даного роду. Олігополія характерна майже для всіх галузей масово-поточного виробництва в основному однорідної продукції і є найважливішою рисою економіки індустріально розвинутих країн. На світовому ринку це, приміром, автомобільне та комп’ютерне виробництво, виготовлення вівсяних пластівців до сніданку. Коли структура ринку змінюється від ситуації з великою кількістю фірм, що продавали диференційовані товари, до ситуації з кількома домінуючими компаніями, це свідчить про зміну рівня концентрації виробництва. Рівень концентрації визначається тим, скільки відсотків від загального обсягу товарів галузі виробили чотири найбільші компанії.

Після розгляду деяких основних рис видів і форм конкуренції, слід зясувати: між ким виникають, існують і розвиваються специфічні економічні відносини, що зовні виглядають як антагоністичні, але за своїм змістом органічно вплетені в економічну систему суспільства завдяки приватній власності.

Розрізняють дві сфери конкуренції – внутрішньогалузеву і міжгалузеву.

Внутрішньогалузева конкуренція – це боротьба між підприємцями однієї галузі виробництва за більш вигідні умови виробництва і ринки збуту продукції з метою одержання найбільшого прибутку. У ході внутрішньогалузевої конкуренції формується величина суспільної цінності, обумовлена суспільно-необхідними витратами праці.

Міжгалузева конкуренція – конкуренція між товаровиробниками, які діють у різних галузях народного господарства з метою отримання максимальної норми прибутку.

На конкурентному ринку суперники використовують такі методи конкурентної боротьби, як цінові і нецінові.

Цінова конкуренція означає, що основним методом боротьби проти конкурентів є ціна. Для неї характерними є зниження або підвищення цін.

Нецінова конкуренція передбачає використання інших методів:

- підвищення якості продукції. Йде про суворе додержання технологічної дисципліни. Відомо, що якість товару певної назви може бути різною, залежно від того, де його виробляють. Поліпшення якості продукції може бути забезпечене також використанням технічних новинок, які становлять комерційну таємницю;

- використання реклами. Всі рекламні заходи розраховані на те, щоб привернути увагу покупців, дати відповідну інформацію про споживні властивості товару, спонукати споживача зробити покупку, нагадати йому про існування того чи іншого товару. З допомогою реклами створюється думка про особливі відмінності цього товару, хоча його споживна вартість по суті залишається без змін;

- умови, пов’язані з продажем товару. Наприклад, фірма зобов’язується здійснювати ремонт виробу, надає запасні частини, проводить безплатні консультації з використанням цього товару;

- економічний шпіонаж та деякі нецивілізовані прийоми конкурентної боротьби  “тиск” на постачальника ресурсів або банк конкурента, переманювання персоналу, дискредитація якості продукції конкурента.

Після розгляду конкуренції як економічного явища слід звернути увагу на те, що розвиток конкуренції на певному історичному етапі призводить до виникнення монополій. Це було зумовлено процесами концентрації і централізації капіталу й виробництва наприкінці ХІХ ст.

Концентрація виробництва – процес зосередження засобів виробництва, працівників і обсягів виробництва на великих підприємствах.

Концентрація капіталу – це процес збільшення розмірів індивідуального капіталу за рахунок капіталізації додаткової вартості (прибутку).

Централізація капіталу – це збільшення розмірів капіталу шляхом об’єднання індивідуальних капіталів або внаслідок поглинання.

Відмінність концентрації капіталу від його централізації полягає в тому, що концентрація приводить до збільшення не тільки індивідуального, але і сукупного суспільного капіталу, тоді як централізація збільшує розміри тільки індивідуального капіталу.

Шляхами виникнення монополій є:

• горизонтальна інтеграція  обєднання компаній однієї сфери виробництва з метою захоплення більшої частини ринку (приміром обєднання двох швейних фірм);

• вертикальна інтеграція  обєднання підприємств різних галузей, повязаних єдиною технологією з метою скорочення витрат виробництва (наприклад придбання автомобільною компанією шинного та сталеливарного заводів);

• диверсифікація  придбання підприємств різних галузей, не пов’язаних технологічно, з метою різногалузевого розміщення капіталу (приміром купівля торговельною фірмою готелю або банком  туристичного бюро).

Термін “монополія” походить від грецьких слів “моно” один і “полес” продаю. Монополія є угода, союз, об’єднання відносно невеликої кількості великих підприємств, що зосередили в своїх руках виробництво і збут значної, вирішальної частини продукції якоїсь галузі економіки. Метою і результатом функціонування такого обєднання є усунення конкуренції між його учасниками і посилення їх позицій в конкурентній боротьбі з іншими немонополізованими підприємствами цієї галузі.

Учасники монопольного обєднання поділяють між собою обсяги виробництва відповідних товарів, ринки їх збуту та сировинні ринки. Вони проводять узгоджену політику щодо оплати праці найманих працівників та цін на свою продукцію і сировину, закуповувані матеріали. В результаті цього монополістичні обєднання забезпечують собі пануюче становище на відповідних ринках.

Отже, монополії притаманні такі риси:

- єдиний продавець або монополіст;

- відсутність близьких замінників даного товару. Продукт, що продається монополією, відрізняється від усіх інших видів товарів конкурентів, тому покупець змушений або платити визначену ціну, або обходитись без цього товару;

- існування бар’єрів для виходу на даний ринок  конкуренти не можуть вийти на ринок, де панує монополія.

В залежності від особливостей походження та механізмів здійснення й утримання монопольної влади розрізняють такі основні види монополій:

Природна монополія – це монополія, яка офіційно визнається як технологічно необхідна і економічно доцільна та існує у галузях, де економія зумовлена зростанням масштабу виробництва особливо значна і може бути реалізована тільки за умови концентрації всього галузевого обсягу випуску одним виробником.

Закрита монополія – це монополія, що захищена від конкуренції через юридичні обмеження – механізми патентного і авторського права, державного ліцензування та патентування окремих видів підприємницької діяльності тощо.

Відкрита або підприємницька монополія – контроль за галузевим ринком, встановлений на деякий час окремою фірмою або об’єднанням кількох фірм внаслідок збігу економічних обставин – логіки розгортання конкурентної боротьби, концентрації та централізації виробництва та ін. Відкрита монополія не має спеціального правового захисту і як правило. має тимчасовий характер.

Монопсонія – тип ринкової структури за якої, незалежно від кількості виробників, існує лише один споживач-монополіст, який має змогу контролювати галузеві ціни і загальний галузевий обсяг купівлі-продажу вироблюваної продукції.

Двостороння монополія – тип ринкової структури, за якої на певному галузевому ринку протистоять одне одному монополіст-виробник (продавець) і монополіст-покупець (споживач), що обидва мають монопольну владу, тобто вплив на ринкову ціну і галузевий обсяг купівлі продажу.

Основними формами монополій у промисловості є :

Картель – це об’єднання декількох підприємств однієї галузі виробництва, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва і вироблений продукт, виробничу та комерційну самостійність і домовляються про частку кожного в загальному обсязі виробництва, ціну, ринки збуту.

Синдикат – це об’єднання низки підприємств однієї галузі промисловості, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва, але втрачають власність на вироблений продукт, тобто зберігають виробничу, але втрачають комерційну самостійність.

Трест – це об’єднання низки підприємств однієї або декількох галузей промисловості, учасники якого втрачають право власності на засоби виробництва і вироблений продукт, виробничу та комерційну самостійність, тобто об’єднують виробництво, збут, фінанси, управління, а на суму вкладеного капіталу власники окремих підприємств отримують акції тресту, що дає їм право брати участь в управлінні та привласнювати відповідну частку прибутку.

Багатогалузевий концерн – це об’єднання десятків і сотень підприємств різних галузей промисловості, транспорту, торгівлі, учасники якого втрачають власність на засоби виробництва і вироблений продукт, а головна фірма здійснює фінансовий контроль над іншими учасниками об’єднання.

Конгломерат – група підприємств, що належать одній фірмі та здійснюють одну або більше стадій виробництва різноманітних неконкурентних продуктів.

Консорціум – тимчасові статутні об’єднання промислового і банківського капіталу для досягнення загальної мети

Однією з найголовніших умов формування цивілізованих ринкових відносин є антимонопольне регулювання.

Демонополізація як різновид економічної функції держави у ринковій економіці повинна здійснюватись на таких загальних принципах антимонопольної політики:

- аналіз стану доступу до ринку  вільний чи обмежений;

- диференційований підхід до монополізованих ринків  потреба усунення всіх видів монополізму, зокрема зони природної монополії;

- виокремлення монополій, що підлягають жорсткому державному контролю;

- поєднання антимонопольної політики, правових норм і організаційних заходів.

Антимонопольне законодавство  це звід законів, спрямованих на обмеження діяльності монополій, а також законодавство про “нечесну конкуренцію”, “нечесну торгівлю” тощо. До антимонопольного законодавства належать також закони, які забороняють або регулюють угоди підприємців, спрямовані на обмеження конкуренції шляхом поділу ринків, угоди про ціни, обмеження торгівлі або так звану обмежувальну ділову практику.

Існують американська та європейська системи антимонопольного права. Перша бере свій початок з закону Шермана (1890 р.) і забороняє не тільки різні форми монополій, а й саму спробу монополізувати торгівлю. Другою забороняється не сама монополія, а лише її зловживання владою. Тому головною формою державного контролю є система реєстрації картельних угод в спеціальних органах. В ЄЕС реєстрації підлягають лише угоди, які обмежують конкуренцію між членами  учасниками цієї організації.

3. Структура ринку – це сукупність різних видів ринків в межах як національної економіки, так і світового господарства.

Структура ринку за функціональним критерієм:

• ринок товарів і послуг;

• ринок робочої сили;

• ринок засобів виробництва;

• ринок природних ресурсів;

• фондовий ринок;

• валютний ринок;

• ринок науково-технічних розробок та інформацій.

Структура ринку за територіальним критерієм:

• національний ринок;

• місцевий;

• регіональний.

Структура ринку за відповідністю законодавству:

• офіційний або легальний;

• нелегальний або тіньовий.

4. Інфраструктура ринку — це система підприємств та організацій, які забезпечують рух товарів, послуг, грошей, цінних паперів, робочої сили.

Ринкова інфраструктура через свої елементи виконує такі основні функції:

- здійснює економічне та правове консультування підприємців і захист їх інтересів у державних і приватних структурах;

- забезпечує фінансову підтримку, кредитування, аудит, страхування;

- сприяє матеріально-технічному забезпеченню і реалізації продукції підприємств;

- регулює рух робочої сили;

- здійснює маркетингове, інформаційне та рекламне обслуговування тощо.

Елементи ринкової інфраструктури:

1. Організаційно-технічна інфраструктура (товарні біржі та аукціони, торгові дома і торгові палати, холдингові і брокерські компанії, ярмарки, пункти прокату і лізингу, державні інспекції, різного роду асоціації підприємців і споживачів, транспортні комунікації та засоби оперативного зв'язку);

2. Фінансово-кредитна інфраструктура (банки, фондові і валютні біржі, страхові інвестиційні компанії, фонди профспілок та інших громадських організацій);

3. Організаційно-дослідна інфраструктура ринку (наукові інститути, аудиторські організації тощо).

Одним із найважливіших інфраструктурних елементів є біржі та комерційні банки.

Біржа − це організаційна форма ринку, на якому відбувається вільна торгівля товарами та послугами, цінними паперами, валютою, наймання робочої сили і формування ринкових цін і курсів відповідних активів на основі фактичного співвідношення попиту й пропозиції.

Види бірж:

1) Товарна біржа − регулярно-функціонуючий ринок, на якому здійснюється купівля-продаж масових товарів за стандартами і зразками. ЇЇ мета – укладання відповідних угод; формування товарних цін на основ зіставлення попиту і пропозиції; вивчення, впорядкування і полегшення товарообороту та обмінних операцій; представництво і захист інтересів членів біржі тощо. Існують універсальні та спеціалізовані біржі. На них використовуються форвардні і ф’ючерсні контракти, які здійснюються за допомогою посередників – брокерів.

Форвардний контракт засвідчує зобов’язання особи придбати (продати) певні товари у визначений час та на певних умовах у майбутньому, з фіксацією цін такого продажу підчас укладання контракту.

Ф’ючерсні контракти передбачають поставку товару і його оплату в майбутньому, але за ціною біржі, що діяла в момент укладання контракту.

2) Фондова біржа − це організований і регулярно функціонуючий ринок, на якому відбувається купівля-продаж цінних паперів.

3) Валютна біржа − інфраструктурний елемент, що здійснює на регулярній та впорядкованій основі купівлю-продаж іноземної валюти за ринковими цінами. Біржовим валютним товаром є валюта і золото.

4) Біржа праці - елемент ринкової інфраструктури, що регулярно здійснює посередницькі операції на ринку праці. Вона виконує такі функції: аналізує стан ринку праці, прогнозує попит і пропозицію робочої сили, веде облік громадян, що звертаються за працевлаштуванням, сприяє працевлаштуванню працездатних, здійснює професійну орієнтацію молоді, виплачує допомогу по безробіттю тощо.

Комерційні банки – це підприємства, що організують рух позичкового капіталу з метою одержання прибутку.

Функції комерційних банків:

• акумуляція та мобілізація банками грошового капіталу;

• посередництво у кредиті;

• організація випуску та реалізації цінних паперів;

• надання консультаційної допомоги;

• проведення розрахунків і платежів в господарстві;

• створення кредитних грошей.

Комерційні банки проводять активні операції – розміщення банківських активів з метою отримання доходу (кредитування, облік векселів, купівля банками цінних паперів тощо) та пасивні операції – акумуляція ресурсів, необхідних для проведення кредитних та інших активних операцій.

Елементами кредитно-банківської системи є також спеціалізовані кредитно-фінансові установи (ощадні, іпотечні, інноваційні, інвестиційні, зовнішньоторгівельні банки, страхові компанії, пенсійні фонди)