Студіювання буддизму Винниченком
Винниченкове переконання в тому що людина – зовсім не завойовник, не володар і не цар природи, а лише частка й, одвічне митцеве прагнення гармонії відповідало духові часу. У буддизмі він знайшов обґрунтування власного принципу “чесності з собою”.
Вивчаючи життя Будди, Винниченко раптово знаходить “лік проти цього стану” (туги, гніву, гіркоти та обурення). “Лік у вищості, а вищість у розумінні, вибачливості і жалінні”. Так починає реалізуватися його ідея активного повсякденного творення особистого щастя, в основу якого має лягти гармонізація власного внутрішнього світу, очищення життя від злості, віра в себе. Виходячи з інтересів власного самопочуття, людина не повинна допускати у своє внутрішнє життя руйнівні, негативні емоції. Письменник закликає бути до людей якомога “терпкішими, вибагливішими, розуміючими, добрими, любовними, прощальними”.
Опрацьовуючи буддизм письменник наражається на проблему релятивізму чи “множинності” істин, що мучило і багатьох тогочасних митців. “Абсолютних учень нам не дано, все – гіпотези наші, більш-менш відповідно до нашої логіки”, - записав він у “Щоденнику”.
Винниченко не визнавав абсолютних істин, як не визнавав і абсолютних моральних цінностей: “Всяку правду можна зробити брехнею і брехню правдою”, “Бажання іншим зла на світі немає, є тільки бажання собі добра, з якого неодмінно виходить іншим зло”. Всі людські моральні істини, іншими словами умовні і відносні.
Ідеї східної філософії, і все охоплена гармонія відіграють у свідомості Винниченка провідну роль. Останні двадцять років життя письменник жив згідно з тими ідеями, які лягли в основу його філософсько-етичної системи.
Доскональне суспільство потребує гармонійних людей, відтак проблеми здоров‘я Винниченко вважав першорядними. Свою систему поведінки він базує на “законі погодження у собі всіх сил, що дала нам природа”. Саме його концепція щастя – це, власне, концепція здоров‘я. Відчуття щастя, на його думку виявляє стан здоров‘я особистості, співвідноситься з усією повнотою посутніх вимірів людського буття/
Рівновага, повнота і цілісність буття – ось атрибути щасливого існування. Одним з правил “конкордизму” є таке: утворюй єдине ціле. Відсутністю рівноваги, дисбалансом автор пояснює нещастя та хвороби, які є тотожними у його розумінні: хвороби – це та ж дезорганізація, безладдя сил в організмі. Це явище він називає дискордизмом, що у художньому варіанті зветься “непомітною духовною проказою”. Цією хворобою заражене, на думку Винниченка, все людство. Люди повинні повернутися до погодження з собою і природою.
Кохання
Кохання як моральна цінність, що притаманна кожній здоровій людині, безпосередньо пов‘язана у Винниченка з відчуттям щастя. Кохання для нього є тим, через що людина творчо входить у простір свободи із царини необхідності. Отже, воно не може бути нав‘язане кимсь ззовні. А значить не можна примушувати себе “любити ближнього” без особистісної оцінки, оскільки в основі стосунків лежить визнання цінності окремої людини. Винниченко вважає, що не можна чекати любові чи поваги з боку того, для кого сам ти не є цікавим і значущим. Любов як і повага може існувати тільки на засадах свободи. З інтересів насамперед власного самопочуття треба виробляти методи та способи прийняття зовнішнього світу, і це не може не мати у собі “корисного” забарвлення. Оскільки треба організувати своє життя так, щоб сума ясного, гармонійного, спокійного, радісного, дієвого була завжди більша за суму таємного, дисгармонійного. Такий підхід зумовлений переконанням, що в основі всякої альтруїстичної моралі лежить егоїзм людей – їхня користь та шкода. У загальному вигляді Винниченкові роздуми щодо цієї проблеми відбиває таке правило його системи: “Не володій над іншими людьми і не дозволяй володіти над собою”, правило, яке можна проектувати на всі сфери життя. Проблему шлюбу Винниченко намагається розглядати в одній площині з такими поняттями, як “кохання” і “дитина”.