Тема. Внутрішньоособистісні конфлікти

Внутрішньоособистісний конфлікт - один із найскладних психологічних конфліктів, який розігрується у внутрішньому світі людини. Важко уявити людину, яка б не піддавалася внутрішньоособистісним конфліктам. Більш того, з такими конфліктами людина стикається постійно. Внутрішньоособистісні конфлікти конструктивного характеру є необхідними моментами розвитку особистості. Але деструктивні внутрішньоособистісні конфлікти несуть серйозну небезпеку для особистості, від тяжких переживань, що викликають стреси, до крайньої форми свого вирішення - суїциду. Тому для кожної людини важливо знати сутність внутрішньоособистісних конфліктів, їх причини та способи вирішення. Ці та інші аспекти внутрішньоособистісних конфліктів знаходять своє відображення у цій темі практикуму.

Матеріал для самостійного вивчення

Поняття внутрішньоособистісних конфліктів

Внутрішньоособистісний конфлікт - це конфлікт всередині психічного світу особистості, що представляє собою зіткнення її протилежно направлених мотивів (потреб, інтересів, цінностей, цілей, ідеалів).

Внутрішньоособистісним конфліктам властиві деякі особливості, які важливо враховувати при його виявленні. Такими особливостями є:

• Незвичайність з точки зору структури конфлікту. Тут немає суб'єктів конфліктної взаємодії в особі окремих особистостей або груп людей.

• Специфічність форм протікання і прояви. Такий конфлікт протікає у формі тяжких переживань. Він супроводжується специфічними станами: страхом, депресією, стресом. Часто внутрішньоособистісний конфлікт виливається в невроз.

• Латентність. Внутрішньоособистісний конфлікт не завжди легко виявити. Часто людина і сама не усвідомлює, що вона перебуває у стані конфлікту. Більше того, іноді вона може приховувати свій стан конфлікту під ейфорійним настроєм або за активною діяльністю.

Основні психологічні концепції внутрішньоособистісних конфліктів

Проблема внутрішньоособистісних конфліктів у поглядах Зиґмунда Фрейда (1856-1939)

Згідно З. Фрейдом, людина конфліктна за своєю природою. У ній від народження борються два протилежні інстинкти, що визначають її поведінку. Такими інстинктами є: ерос (сексуальний інстинкт, інстинкт життя і самозбереження) і танатос (інстинкт смерті, агресії, деструкції і руйнування). Внутрішньоособистісний конфлікт і є наслідком одвічної боротьби між еросом і танатосом. Ця боротьба, за З.Фрейдом, проявляється в амбівалентності людських почуттів, у їх суперечливостях. Амбівалентність почуттів посилюється суперечливістю соціального буття і доходить до стану конфлікту, який проявляється в неврозі.

Найбільш повно і конкретно конфліктна природа людини представлена З.Фрейдом в його поглядах на структуру особистості. За Фрейдом, внутрішній світ людини включає в себе три інстанції: Воно (Id), Я (Ego) і Над-Я (Super-Ego).

Воно - це первинна, вроджена інстанція, спочатку ірраціональна і підпорядкована принципу задоволення. Воно проявляється у неусвідомлених бажаннях і потягах, які проявляються в несвідомих імпульсах і реакціях.

Я - це розумна інстанція, заснована на принципі реальності. Ірраціональні, несвідомі імпульси Воно «Я» приводить у відповідність до вимог реальної дійсності, тобто вимогам принципу реальності.

Над-Я - це «цензурна» інстанція, заснована на принципі реальності і представлена соціальними нормами і цінностями, вимогами, які суспільство пред'являє до особистості.

Основні внутрішні суперечності особистості складаються між Воно і Над-Я, які регулює і вирішує Я. Якщо Я не змогло вирішити протиріччя між Воно і Над-Я, то в інстанції, яка усвідомлюється виникають глибокі переживання, що характеризують внутрішньоособистісний конфлікт.

Фрейд у своїй теорії не тільки розкриває причини внутрішньоособистісних конфліктів, а й розкриває механізми захисту від них. Основним механізмом такого захисту він вважає сублімацію, тобто перетворення сексуальної енергії людини в інші види його діяльності, в тому числі і в його творчість. Крім того, Фрейд виділяє і такі захисні механізми, як проекція, раціоналізація, витіснення, регресія та ін

Теорія комплексу неповноцінності Альфреда Адлера (1870-1937)

Згідно з поглядами А. Адлера, формування характеру особистості відбувається в перші п'ять років життя людини. У цей період вона відчуває на собі вплив несприятливих факторів, які і породжують у неї комплекс неповноцінності. Згодом цей комплекс має істотний вплив на поведінку особистості, її активність, образ думок і т. і. Цим і визначається внутрішньоособистісний конфлікт.

Адлер не тільки пояснює механізми формування внутрішньоособистісних конфліктів, а й розкриває шляхи вирішення таких конфліктів (компенсації комплексу неповноцінності). Таких шляхів він виділяє два. По-перше - це розвиток «соціального почуття», соціального інтересу. Розвинуте «соціальне почуття» в остаточному підсумку проявляється в цікавій роботі, нормальних міжособистісних відносинах і т. і. Але в людини може сформуватися і так зване «нерозвинене соціальне почуття», яке має різні негативні форми прояву: злочинність, алкоголізм, наркоманія і т. і. По-друге, стимуляція власних здібностей, досягнення переваги над іншими. Компенсація комплексу неповноцінності за допомогою стимуляції власних здібностей може мати три форми прояву: а) адекватна компенсація, коли відбувається збіг переваги з вмістом соціальних інтересів (спорт, музика, творчість і т. і.); б) надкомпенсація, коли відбувається гіпертрофований розвиток однієї із здібностей, що має яскраво виражений егоїстичний характер (накопичення і т. і.); в) уявна компенсація, коли комплекс неповноцінності компенсується хворобою, обставинами, що склалися або іншими факторами, не залежними від суб'єкта.

Вчення про екстраверсії та інтроверсії Карла Юнга (1875-1961)

К.Юнг в поясненні внутрішньоособистісних конфліктів виходить з визнання конфліктної природи самої особистісної установки. В опублікованій в 1921 році книзі «Психологічні типи» він дав типологію особистості, яка до цих пір вважається однією з найбільш переконливих і широко використовується як в теоретичній, так і в практичній психології. Типологію особистості К.Юнг здійснює в чотирьох підставах (функціям особистості): мислення, відчуттів, почуттів та інтуїції. Кожна з функцій психіки, за К. Юнгом, може проявлятися у двох напрямках - екстраверсія та інтроверсія. Виходячи з усього цього він виділяє вісім типів особистості, так звані псіхосоціотипи: мислитель-екстраверт; мислитель-інтроверт; відчуває-екстраверт; відчуваючий-інтроверт; емоційний-екстраверт; емоційний-інтроверт; інтуїтивний-екстраверт; інтуїтивний інтроверт-.

Головним в типології Юнга є спрямованість - екстраверсія або інтроверсія. Саме вона визначає особистісну установку, яка в кінцевому підсумку і виявляється у внутрішньоособистісному конфлікті.

Так, екстраверт спочатку орієнтований на зовнішній світ. Він будує свій внутрішній світ відповідно до зовнішніх. Інтроверт же спочатку занурений у себе. Для нього найголовніше - світ внутрішніх переживань, а не зовнішній світ з його правилами і законами. Очевидно, екстраверт схильний до внутрішньоособистісних конфліктів більше, ніж інтроверт.

Концепція «екзистенціальної дихотомії» Еріха Фромма (1900-1980)

У поясненні внутрішньоособистісних конфліктів Е. Фромм намагався подолати біологічні трактування особистості і висунув концепцію «екзистенціальної дихотомії». У відповідності з цією концепцією, причини внутрішньоособистісних конфліктів укладені в дихотомічній природі самої людини, яка проявляється в її екзистенційних проблемах: проблеми життя і смерті; обмеженості людського життя; величезних потенційних можливостях людини та обмеженості умовами їх реалізації та ін

Більш конкретно філософські підходи у поясненні внутрішньоособистісних конфліктів Е. Фромм реалізує в теорії біофілії (любов до життя) і некрофілії (любов до смерті).

Теорія психосоціального розвитку Еріка Еріксона (1902-1994)

Суть теорії Еріксона полягає в тому, що він висунув і обґрунтував ідею стадій психосоціального розвитку особистості, на кожній з яких кожна людина переживає свою кризу. Але на кожному віковому етапі відбувається або сприятливе подолання кризової ситуації, або несприятливе. У першому випадку відбувається позитивний розвиток особистості, її впевнений перехід на наступний життєвий етап з гарними передумовами для його успішного подолання. У другому випадку особистість переходить на новий етап свого життя з проблемами (комплексами) минулого етапу. Все це створює несприятливі передумови розвитку особистості і викликає у неї внутрішні переживання. Стадії психосоціального розвитку особистості за Е. Еріксоном наводяться в табл. 8.1.

Мотиваційні конфлікти по Курту Левіну (1890-1947)

Велику практичну цінність для виявлення внутрішньоособистісних конфліктів і визначення шляхів їх вирішення представляє класифікація внутрішніх конфліктів, представлена в табл. 8.2.

Крім викладених вище психологічних концепцій внутрішньоособистісних конфліктів існують і інші, розроблені в рамках когнітивної та гуманістичної психології.

Таблиця 8.1

Стадії психосоціального розвитку за Е. Еріксоном

Стадія	Вік	Зміст кризи	Позитивне вирішення
1	0-1 рік новонароджений	Довіра – недовіра	Довіра
2	1-3 роки раннє дитинство	Автономія – сором, сумніви	Автономія
3	3-6 років „вік гри”	Ініціатива – почуття провини	Ініціатива
4	6-12 років молодший шкільний вік	Працелюбство – почуття неповноцінності	Працелюбство
5	12-19 років середній і старший шкільний вік	Я – ідентичність – змішані ролі	Ідентичність
6	20-25 років рання зрілість	Близькість – ізоляція	Близькість
7	26-64 роки середня зрілість	Породження, творчість - застій	Творчість
8	65 років – смерть пізня зрілість	Інтеграція - відчай	Інтеграція, мудрість

Таблиця 8.2

Класифікація внутрішньоособистісних конфліктів за К. Левіним

Тип конфлікту	Причина	Модель вирішення
Еквівалентний (приближення-приближення)	Вибір двох або більше рівною мірою привабливих об’єктів і тих, які самі себе виключають	Компроміс
Вітальний (уникнення-уникнення)	Вибір між двома в рівній мірі непривабливими об’єктами	Компроміс
Амбівалентний (наближення - уникнення)	Вибір об’єкта, в якому одночасно присутні приваблива і неприваблива сторони	Примирення