• 5.10.1. Пожежна профілактика та пожежна безпека.

Пожежна профілактика – це комплекс організаційних і технічних заходів, спрямованих на гарантування безпеки людей, запобігання по-жежам, обмеження їх поширення, а також створення умов для успіш-ного гасіння пожежі.

У процесі розробки профілактичних заходів запобігання пожежам враховується протипожежний стан об'єкта, тобто кількість пожеж та зби-тки від них, число займань, а також травм, отруєнь і загиблих людей, рі-вень реалізації вимог пожежної безпеки, рівень боєготовності пожежних підрозділів, а також стан протипожежної агітації і пропаганди.

Пожежна безпека – стан об'єкта, за якого виключається можли-вість пожежі, а у випадку її виникнення унеможливлюється дія на людей небезпечних факторів пожежі і забезпечується захист матеріальних цінностей. Одним із основних факторів забезпечення пожежної безпеки є пожежна профілактика.

Забезпечення пожежної безпеки об'єкта передбачає створення систе-ми попередження пожеж та протипожежного захисту. Велике значення при цьому мають організаційно-технічні заходи, які умовно можна поді-лити на:

а) організаційні (організація пожежної охорони, навчань, інструктажів та ін.);

б) технічні (суворе дотримання правил і норм, визначених чинними

нормативними документами, при реконструкції приміщень, технічному

переоснащенні виробництва, експлуатації електромереж, опалення, освітлення та ін.);

в) заходи режимного характеру (заборона паління та застосування

відкритого вогню в недозволених місцях та ін.);

г) експлуатаційні (своєчасне проведення профілактичних оглядів,

ремонтів устаткування тощо).

З метою попередження пожеж, їх поширення та боротьби з ними усі працівники підприємств, установ й організацій проходять навчання та ін-структажі з питань пожежної безпеки. На об’єктах з підвищеною пожеж-ною небезпечністю обов’язковим є навчання.

• 5.10.2. Система попередження пожеж

Система попередження пожеж – це комплекс організаційних захо-дів і технічних засобів, спрямованих на запобігання виникненню та роз-витку пожежі. Вона передбачає виявлення початкової стадії пожежі, своєчасну інформацію й, у разі необхідності, включення автоматичних

систем пожежегасіння.

Як відомо, основною умовою горіння є наявність трьох чинників: го-рючої речовини, окислювача та джерела вогню. Для того щоб сталося го-ріння, горюча речовина, окислювач та джерело запалювання повинні ма-ти певні критичні рівні (температуру, концентрацію, енергію).

Оскільки в умовах виробництва завжди є горючі речовини, а у повіт-рі – достатня кількість кисню, то для виникнення горіння бракує лише джерела займання.

До джерела запалювання належать відкрите полум’я, розжарені предмети, іскри від ударів та тертя, сонячна радіація та ін.

Горюча речовина з окислювачем утворює так зване горюче середо-вище, яке здатне горіти при наявності джерела запалювання. Тому заходи системи попередження пожежі спрямовані на дотримання безпечної по-ведінки з джерелом запалювання та запобігання утворенню горючого се-редовища.

Запобігання появі у горючому середовищі джерела запалювання мо-жна досягти дотриманням Правил пожежної безпеки, використанням еле-ктроустаткування, що відповідає за вимогам класу пожежовибухонебез-печних приміщень та зон, ліквідацією умов для самоспалахування речовин (матеріалів) тощо.

Запобігання утворенню горючого середовища досягається дотриман-ням наступних вимог: заміна, по можливості, у технологічних процесах горючих речовин (матеріалів) на негорючі; ізоляція горючого та вибухо-небезпечного середовища; використанням інгібіторних та флегматиза-ційних добавок; застосуванням в установках з горючими речовинами пристроїв захисту від пошкоджень та аварій; жорстким контролем за ста-ном повітря в приміщеннях та якістю вентиляції тощо.

Система попередження пожеж також передбачає зниження пального навантаження в приміщеннях, проведення пожежотехнічних обстежень, використання знаків безпеки, своєчасне виявлення початкової стадії по-жежі, передачу інформації про місце і час її виникнення й, у разі необхід-ності, включення автоматичних засобів пожежегасіння. Засобами проти-пожежної автоматики забезпечуються виробничі приміщення категорій А, Б і В.

Установки автоматичної електричної пожежної сигналізації монту-ють на складах, базах та інших пожежовибухонебезпечних об’єктах. Ос-новними складовими частинами цих установок є: датчики (сповісники), що монтуються в будівлях або на території об’єктів і призначені для по-дання сигналу про пожежу; приймальні апарати (станції), що забезпечу-ють приймання сигналів від датчиків, а також автоматичні системи по-жежегасіння.

Датчики можуть бути тепловими, димовими, світловими. Принципи роботи їх будуються на дії тепла, продуктів згорання й ультрафіолетових променів.

Теплові датчики спрацьовують при температурі на 20-40°С вище від можливої максимальної температури при звичайних умовах. Серед них найбільш поширеними є біметалеві датчики, принцип дії яких базується на явищі термоелектрики. У провідниках, виконаних із різнорідних мате-ріалів, виникає термоелектрорушійна сила, якщо місця їх з’єднання три-мати при різних температурах.

Для сигналізації про пожежу у вибухонебезпечних приміщеннях за-стосовують напівпровідникові датчики максимальної дії ПТИМ-1 і ПТИМ-2.

Димові датчики працюють на принципі дії продуктів горіння (диму) на електричний струм іонізаційної камери, що використовується як спо-вісник. Живлення датчика здійснюється постійним струмом напругою 220 В.

Світлові датчики працюють на принципі перетворення електромаг-нітного випромінювання відкритого полум’я в електричну енергію.

Теплові датчики контролюють 10-25 м2 площі приміщення, димові – 30-100 м2, світлові – 400-600 м2. Їх закріплюють на стелі або підвішують на висоті 6-10 м.

В залежності від можливості зазначити свій номер (адресу) сповіщува-чі поділяються на:

- адресовані, які реагують на фактори, супровідні пожежні, в місці їх встановлення і постійно або періодично активно формують сигнал про стаж пожежонебезпечності в захищуваному приміщенні та власну праце-здатність із зазначенням свого номера;

- не адресовані, які реагують на фактори, супровідні пожежі, в місці їх встановлення та формують сигнал про виникнення пожежі в захище-ному приміщенні без зазначення свого номера.

Вибір пожежних сповіщувачів здійснюється в залежності від характе-ристики виробництв, технологічних процесів, приміщень відповідно до Додатку К до ДБН В.2.5-13-98 «Пожежна автоматика будинків і споруд». Наприклад, пріоритетним у виробничих будівлях є автоматичний тепло-вий сповіщувач, а у спеціальних спорудах (приміщення електронно-обчислювальної техніки) – димовий.

При виборі димових датчиків не рекомендується використовувати та-кі, що працюють з радіо затоками, у приміщеннях з довготривалим пере-буванням людей ( лікарні).

Органами чуття також можна виявити початок горіння за такими по-казниками, як дим, його дія на очі та дихання, специфічний запах горю

чих речовин та газів, які утворюються при горінні (фосген, окис азоту, сірководень та ін.), світло, язики полум’я тощо.

5.10.3 Протипожежний захист

Система протипожежного захисту – це сукупність організаційних заходів і технічних засобів, спрямованих на запобігання дії на людей не-безпечних факторів пожежі й обмеження збитку від неї.

Основними напрямками протипожежного захисту об’єкта є:

1) обмеження розмірів та поширення пожежі, що досягається плану-ванням будівель і споруд з урахуванням вимог Правил пожежної безпеки, правильним розміщенням виробничих цехів, приміщень, дільниць у ме-жах будівлі, вибором будівельних конструкцій, встановленням протипо-жежних перешкод, влаштуванням систем пожежегасіння та ін.;

2) обмеження розвитку пожежі. Це, перш за все, обмеження кількості горючих речовин, що одночасно знаходяться в приміщенні, аварійне стравлювання горючих рідин та газів, своєчасне звільнення приміщень від залишків горючих матеріалів, а також застосування для пожежовибу-хонебезпечних речовин (матеріалів) спеціального устаткування;

3) створення умов для успішного гасіння пожежі.

У будівлях і спорудах з пожежонебезпечним виробництвом категорій

А, Б, В встановлюють стаціонарні установки пожежегасіння, які можуть бути аерозольні (галоїдовуглеводні), рідинні, водяні, парові, порошкови-дні. Найкраще зарекомендували себе спринклерні системи, що являють собою розгалужену мережу труб, прокладених по стелі, на яких закріпле-ні спринклерні головки. Спринклерні системи можуть бути водяні, повіт-ряні (газові) і змішані. Вода або газ до труб потрапляє під тиском. Отвір у спринклерній головці закритий легкоплавким замком-клапаном, що роз-рахований на спрацювання при температурах 72, 93, 141 та 182 °С. Пло-ща змочування одним спринклером становить 9-12 м2, а інтенсивність подачі води – 0,1 л/с м2.

У приміщеннях з підвищеною пожежною небезпекою, в яких при пожежі можливе швидке розповсюдження вогню, застосовують дренчер-ні системи. Ці системи мають збуджувальний клапан групової дії, який контролює справність установки і ввімкнення її в дію.

Дренчерні установки подають воду на всю площу приміщення. В них замість спринклерних головок з легкоплавкими клапанами встановлені дре-нчери – відкриті зрошувальні головки без замків. Подача води регулюється клапаном групової дії, який відкривається автоматично або вручну. Ці уста-новки призначені як для гасіння пожежі, так і для створення водяних завіс з

метою ізоляції вогню і запобігання його поширенню.

Відповідно до НАПБ Б 01.004-2000 Правил технічного устаткування установок пожежної автоматики керівники підприємств та уповноважені ними особи зобов’язані утримувати установки пожежної автоматики у справжньому стані.