Чинники психічного і психологічного здоров’я

План: Соціальне середовище як фактор детермінації психічного здоров’я Емоційний комфорт і його зв’язок зі здоров’ям Індивідуальні фактори ризику й санації Холістичний підхід до визначення чинників психічного здоров’я

Сучасні умови життєдіяльності людини ставлять високі вимоги до індивідуально-психологічних властивостей і психічних функцій організму. Різнобічна і тривала дія соціальних, психологічних, екологічних та економічних чинників зумовлює високу нервово-психічну напругу, яка здатна викликати різноманітні негативні прояви у поведінці людини, а також межові нервово-психічні розлади (МНПР).

За даними багатьох фахівців, поширеність МНПР у світі становить 20 – 40% населення. Результати досліджень осіб 17 – 21 рр. показали, що 15% мають незадовільну нервово-психічну стійкість, 28% - не задоволені міжособистісними стосунками, 25% - потребують додаткового психологічного обстеження. Водночас, більш, ніж 40% юнаків характеризуються слабким психологічним та фізичним здоров’ям, близько 30% мають різні МНПР.

Авторитетні дослідники проблем психологічного здоров’я пишуть про те, що, якщо кількість психічних захворювань буде зростати такими темпами, то менше, ніж через 100 років, не буде нікого, хто б потурбувався про психічне здоров’я, тому що кожен буде жертвою якогось розладу.

Чи не найголовнішим фактором детермінації психічного здоров’я людини визнається соціальне середовище.

З моменту зачаття у рамки життєвого простору індивіда включається специфічна модальність – соціальне середовище, взаємодія з яким значною мірою впливає на біологічне начало і проявляється у розвиткові соціальної сутності, тобто становленні особистості як представника суспільства. З цих позицій людина розкривається як “біопсихосоціальна” відкрита саморегулююча система, що включає не лише клітини та органи, а й сім’ю, і суспільство в цілому. Тому здоров’я – це завжди результат взаємодії особистості й оточення.

Наукові дослідження свідчать про те, що в самій біологічній організації людини від початку закладені можливості її універсального функціонального розвитку. У його процесі відбувається двосторонній взаємовплив: з одного боку – вплив суспільства на людину і, відповідно, засвоєння індивідом соціального досвіду, набуття ним якостей, цінностей, переконань, суспільно прийнятих форм поведінки; з іншого боку – вплив людини на суспільство через її діяльність, тобто активне відтворення системи соціальних зв’язків, включення у соціальне середовище.

Проблема співвідношення біологічного і соціального в природі людини по-різному вирішувалася на різних етапах становлення і розвитку антропознавчих наук. Науковці і філософи пропонували широкий спектр пояснень, серед можна виділити 3 основні позиції:

• безумовний пріоритет біологічного начала: людина – “соціальна тварина”, “тварина символічна” (Кассирер, Д.Моріс); індивід – тимчасова оболонка безсмертних генів (представники соціогенетики);

• протиставлення біологічного і соціального: антагонізм біологічного і соціального, при якому останнє виступає як вороже оточення, що несе у собі нездорові впливи (Ж.-Ж. Руссо, І.Кант, Г.Сковорода, З.Фрейд, К.Лоренц);

• “включення” соціального в біологічне з наданням провідної ролі соціальному компоненту: “архетипи колективного несвідомого”, що оприроднюють соціальну детермінацію психіки і поведінки людини (К.Юнг); божественне походження людини, сенс життя якої – здійснити “божий план” (християнство), виразити собою частину “об’єктивного духу” (Гегель); культурно-історична теорія походження психіки людини, яка володіє вищими “психічними функціями”, що мають соціальну природу (Л.С.Виготський).

О.С.Батуєв та Л.В.Соколова стверджують: “У багатьох проявах людини слід бачити відлуння соціальних впливів, і навпаки – у вищих соціальних проявах її діяльності вміти бачити коріння біологічного”.

Процес, у результаті якого індивід набуває нових якостей, інтеріоризуючи соціальні норми і цінності, означається поняттям “соціалізація” (від лат. “sozialis” – “суспільний”). Психологічні дослідження соціалізації вказують на досить суперечливий характер її наслідків. З одного боку, протягом процесу соціалізації особистість піднімається на все вищі і вищі щаблі свого розвитку, засвоює нові види діяльності, розширює і поглиблює сферу спілкування; відбувається становлення образу “Я” особистості: усвідомлення тотож-ності/відмінності з іншими людьми, усвідомлення себе як активного начала, своїх властивостей (у т.ч. і психічних), формування соціально-моральної самооцінки. Це дозволяє людині ефективно функціонувати у суспільстві. Таким чином, соціалізація забезпечує високий рівень благополуччя індивіда.

З іншого боку, умови соціального життя часто йдуть всупереч природному, біологічному, що аж ніяк не покращує самопочуття людини. Вона змушена відмовитися від частини свого “Я”, а це викликає внутрішньопсихічне напруження і призводить до виникнення невротичних станів (теорія соціально-індукованих неврозів). Найбільш невротизуючими для людини є її невідповідність ідеальному образу “Я”, формуванням якого займається соціум, а також закладка жорстких надсвідомих установок, які блокують вільний прояв необхідних функцій людини. Внутрішнє напруження, яке при цьому виникає, біологічна неможливість поводитися відповідно надсвідомим установкам породжують почуття тривоги, провини, незахищеності, що у свою чергу зумовлює психологічну залежність невротизованої особистості від оточуючих, нездатність її бути самостійною. На думку А.Г.Сафронова, ці умови є одними з найважливіших для існування суспільства.

Поряд з цим дані комплексних досліджень біологічних і психосоціальних факторів ризику розвитку дитини, проведених H.Teichmann, B.Heider, B.Meyer-Probst і G.Kammann, доводять, що біологічна природа і суспільна сутність людини утворюють єдине ціле. Біологічні і психосоціальні фактори можуть підсилювати один одного і позитивно чи негативно впливати на функції головного мозку. Залежна від оточуючого середовища гнучкість психічних властивостей дитини врешті решт є біологічною ознакою. Як підкреслюють дослідники, для нормального розвитку дитини важливо створити оптимальне соціально-культурне середовище.

Системні дослідження людини дали можливість також виділити ряд закономірностей, які можна прослідкувати на всіх її рівнях. Однією з цих закономірностей є соціалізація всіх елементів людини як системи. Доказом цього є хоча б організація мозку, зокрема його вищого відділу – кори. У корі головного мозку виділяють 4 зони, які послідовно надбудувалися одна над одною в процесі еволюції:

стародавня кора – палеокортекс (0,6 %);

стара кора – архікортекс (2,2 %);

проміжна кора – мезокортекс (1,6 %);

нова кора – неокортекс (95,6 %).

Саме нова кора є матеріальним субстратом соціальної програми життєдіяльності людини. У представників тваринного світу нічого схожого немає. Це чисто людська особливість, яку не можна пояснити дією лише біологічних законів; це результат тих еволюційних перетворень у структурі організації людини, які з’явилися і закріпилися в процесі суспільно-історичного розвитку.

Отже, ми підійшли до розуміння очевидності того, що соціум може по-різному впливати на психічне здоров’я людини: з одного боку окремі його впливи можуть бути шкідливими, з іншого – поза суспільством людина не може стати особистістю, тобто не може бути благополучною психологічно. Відповідно можна виділити конкретні соці-альні чинники ризику зниження рівня психічного здоров’я, наприклад:

• високий темп життя та урбанізація;

• ускладнення професійної діяльності;

• сильне навантаження роботою;

• втрату чи ризик втрати роботи;

• велика відстань між роботою та домом (транспортний стрес);

• недостатній рівень зарплати й економічного стимулювання;

• несприятлива екологічна ситуація.

О.А.Суслова, досліджуючи психологічні умови розвитку підвищеного АТ (артеріального тиску) у підлітків, серед негативних назвала несприятливу життєву ситуацію та спотворену життєву позицію. Життєва ситуація пов’язана, насамперед, зі сферою взаємостосунків (з батьками, ровес-никами, друзями), а також зі сферою професійної (навчальної) самореалізації. Життєва позиція розглядається як ставлення до свого положення у сфері спілкування і в сфері професійної (навчальної) самореалізації, а також як рівень домагань і самосвідомість. Несприятлива життєва ситуація є джерелом емоційної напруги і формує спотворену життєву позицію, яка, в свою чергу, сприяє розвиткові емоційної напруженості і є передумовою подальшої негативізації життєвої ситуації.

З-поміж несприятливих життєвих ситуацій, які негативно впливають на здоров’я і благополуччя людини, Д.М.Ісаєв виділяє наступні: глобальні – війни, катастрофи; національна та етнічна ворожнеча, економічні контрасти, культурні протистояння; міграція, втрата соціального статусу; напади, знущання, переслідування з боку сусідів; вступ до школи, тиск вимог навчального процесу, конфлікти з ровесниками та старшими; перебування у цілодобових яслах, лікарні, дитбудинках; ізольованість сім’ї від найближчого оточення; неправильне виховання батьків; неадекватне внутрішньо-сімейне спілкування; виховання психічно хворими чи неповноцінними батьками; міжособистісні: антагоністичні стосунки між членами сім’ї, сексуальні зловживання; особистісні: переживання, пов’язані з власними значними характерологічними відхиленнями.

Якщо ж говорити про спотворену життєву позицію, то найвдаліше її охарактеризував М.М.Амосов. Він називає три основних вади, які складають змістове наповнення спотвореної життєвої позиції людини – це лінь, жадібність і страх. Ці вади глибоко суперечать природному началу людини і заважають їй у творенні свого здоров’я.

Серед середовищно зумовлених чинників психічного здоров’я окремо виділяють також такі як:

„вибух” контактів - у середнього міського жителя нараховується 500-2000 знайомих; однак контакти між цими людьми неглибокі; це не розширює кругозір людей і не свідчить про „здоровість” спілкування, а лише перенапружує нервову систему і підсилює потік негативних емоцій;

збідніння відчуттів – за умов зростання темпу життя зростає кількість змін за одиницю часу; психіка, щоб зберегти себе від розпаду від перенапруження в таких умовах „відпускає” менше енергії на кожне відчуття, кожну нервову реакцію – наче вмикається заглушувач емоцій – людина стає „раціоналом”;

протиріччя в сім’ї – тут знаходить відлуння збідніння почуттів, фінальні акорди сексуальної революції, яку нещодавно пережило наше суспільство, а також перебудова стосунків між чоловіком і жінкою – перехід від патріархату до біархату;

протиріччя у праці – сучасна праця ґрунтується на вузькій спеціалізації; вона торкається лише незначної частини наших фізичних і розумових сил, майже не апелю до нашої особистості, моралі, душі; така праця псує природу людини, її настрій, життя, призводить до незадоволеності; за даними психологів, творчі здібності добре розвинені лише у 2-3% людей, тому сучасна людина – це поганий сім’янин, поганий працівник і поганий громадянин;

перенаселеність міст – сучасне місто створює такий устрій життя, який пригнічує особистість, оскільки тут людина насамперед – типова фігура, учасник виробництва і споживання;

телебачення і комп’ютер – крім того, що зміст сучасних телевізійних програм дуже далекий від ідеального, телевізор часто позбавляє людей нормального людського спілкування, теплоти людських почуттів, стаючи між чоловіком і дружиною, батьками і дітьми; те ж саме можна сказати про комп’ютер, хоча, зокрема проблема впливу на психічне здоров’я комп’ютерних ігор заслуговує окремої теми; сьогодні у США близько 30% спеціалістів, які працюють з комп’ютерами, страждають кіберофобією;

демократизація суспільства – відкриває перед людиною необмежені можливості, підвищуючи рівень домагань і породжуючи конкуренцію; слабкий намагається наздогнати сильного, однак частіше програє, через що зростає незадоволеність життям;

соціально-економічна криза - різке зниження рівня життя, безробіття, невпевненість у завтрашньому дні, зростаюче відчуття соціальної незахищеності викликають сильні переживання і стрес; хронічні матеріальні труднощі призводять до того, що людина перестає захищатися і протидіяти труднощам , результатом чого є захворювання;

надлишок негативної інформації – життєва енергія підсилюється і ослаблюється завдяки тим образам, символам, словам і голосам, які людина вбирає в себе з оточуючого; сучасні ЗМІ буквально „нафаршировані” стресогенними аспектами життя; американські дослідники підрахували, що „середньостатистична” дитина у США до 14 років встигає побачити біля 10 тисяч телевізійних вбивств;

міський шум – у ІІІ ст. до н.е. в Китаї начальник поліції Мін-Ті видав наказ: „Того, хто образить наймогутнішого, надалі не вішати, а слухати йому без перерви гру флейтистів і барабанщиків, доки не впаде замертво, оскільки це самі нестерпні і смертельні тортури”; французькі вчені встановили, що причина 52% нервових захворювань – шум великих міст; дуже швидко збулися пророчі слова Роберта Коха (1910): „Колись людство буде боротися з шумом так само наполегливо, як тепер із холерою і чумою”;

поспіх і фізична гіподинамія – саме в наш час з’явилися „неврози години пік”, „неврози черги”, „неврози очікування”; сучасна людина постійно поспішає, і їй не вистачає часу; ми працюємо на „завтра”, не помічаючи і не проживаючи „сьогодні”; з іншого боку сучасна людина на тлі великого розумового та емоційного навантаження, постійного поспіху і психологічного тиску невідкладних справ дуже мало рухається і працює фізично; людина позбавлена рухової активності, звичної для її організму „м’язової роботи” і „м’язової радості”; фізична гіподинамія безпосередньо пов’язана з „втомою” нервової системи, поганим настроєм і песимізмом.

Соціальні впливи опосередковуються нашою психічною діяльністю, тому інколи дуже важко диференціювати суто соціальні чи суто психологічні чинники. І.О.Сабанадзе, аналізуючи механізми та природу підліткової дезадап-тованості, виділяє такі соціально-психологічні чинники:

психологічні:

• когнітивний (негативні: слабка віра в себе, низька самооцінка);

• мотиваційний (негативні: домінування мотиву уникнення невдач, низька мотивація поведінки);

• емоційний (негативні: почуття смутку, тривожність, послаблення інтересів);

соціальні:

• власне соціальний (негативні: ізольованість, відсутність власної системи цінностей);

• поведінковий (негативні: фіксація поведінкових реакцій на захисті власного “Я”, соціально несхвалю-вані форми поведінки);

поведінковий:

• характерологічний чинник (негативні: безвілля, легка підкорюваність, нерішучість, вразливість).

Дослідження авторки довели, що провідними серед зазначених є характерологічні чинники.

Важливою для психічного здоров’я людини специфікою соціального середовища є постійна швидка мінливість процесів, які відбуваються у ньому. Людині як біологічній істоті важко пристосовуватися до таких революційних змін. Саме ця суперечність являється чи не однією з вирішальних для благополуччя і здоров’я особистості. Як писав відомий український еколог і рентгенолог Микола Воскресенський, “Культура створила незвичні для тіла обставини. Людське тіло одірвалося од природи і не пристосувалося ще до обставин культурного оточення, які надто хутко розвинулися...”. Але вчений сподівається, що та ж культура “...здоліє руками самого людства, освіченого і вільного, відтворити втрачену гармонію. Здоровий, дужий мозок у нормальному тілі буде тоді, коли оточення і людський організм дійдуть знову цілковитої рівноваги.”.

Для нормального психічного розвитку особистості і підтримання високого рівня її психічного здоров’я велике значення має забезпечення її емоційних потреб. Тому особливе місце у переліку чинників психічного здоров’я займає емоційний комфорт. Здоров’я (нездоров’я) і комфорт (дискомфорт) тісно взаємопов’язані. З одного боку, зниження здоров’я викликає відчуття дискомфорту; з іншого – тривалі стани емоційного дискомфорту негативно впливають на здоров’я як соматичне, так і психічне.