2.3. Рівні освітньої політики

Визначають три рівні освітньої політики:

1) обговорення політики (обговорення, наміри, оголошення);

2) діяльність політики (документи, плани, накази, директиви);

3) впровадження політики (політика впроваджена, змінена та адаптована).

Слід також звернути увагу на два неправильні припущення щодо рівнів освітньої політики:

а) не існує прямої залежності між політикою, що планується, впроваджується і вже впровадженою. Це не означає, що обгово­рення політики неодмінно приведуть до діяльності політики, а діяльність політики дуже обмежено впливає на те, як вона впро­ваджується.

б) політики змінюють школи. Кубан (1998)¹⁵ переінакшив це хибне припущення і написав про те, "Як школи змінюють реформу".

3. Контекст освітньої політики

Сфера освіти перебуває під впливом соціального та економіч­ного оточення. Цілі освітньої політики не повинні відокремлю­ватися від національного, економічного і соціального розвитку. Хасен (1990)¹⁶ у праці «Стратегічні правила освітньої реформи: міжнародний погляд на іспанську ситуацію» стверджує, що освіт­ня реформа — це частина соціальної реформи. Освіта має плану­ватися і впроваджуватися в рамках соціально-економічних змін.

Реформа освіти не повинна використовуватися замість реформ в інших сферах соціального життя. Підвищення рівня освіти само по собі не може гарантувати соціальної справедливості або висо­кого рівня життя. Навпаки, соціальна справедливість і підвищен­ий життєвого рівня створюють необхідні умови для кращої осві­ти. Теоретики освіти не завжди відмовляються від спокуси відо­кремити себе від зовнішніх впливів і створюють ідеальні моделі освіти. Однак система освіти не перебуває у вакуумі. Освіта не може змінити наше життя, якщо освітні реформи не скоордино-ІІІІІ Іі з реформами в інших сферах життя. Економічні фактори є найбільш впливовими. Хоус (2000)¹⁷ у праці «Економічні зміни, формулювання освітньої політики та роль держави» наголошує, що існує принаймні чотири шляхи, якими економічні чинники впливають на освітню політику:

• економічні умови суттєво впливають на освітню політику;

• освітня політика часто формулюється з метою зменшення вартості та підвищення продуктивності школи;

• освіта та економічне зростання тісно взаємопов'язані;

• економічні концепції і метафори проникли в освітнє мис­лення.

Цьому впливу відповідають чотири типи помилок:

• нерозуміння економічної системи;

• нерозуміння системи освіти;

• нерозуміння їх взаємозв'язку;

• неправильне застосування економічних концепцій.

2.4. Впровадження освітньої політики

На етапі впровадження взаємодія різних зацікавлених груп відіграє суттєву роль. Робертс (2002)²⁰ приділяє особливу увагу таким аспектам впровадження політики:

• Гравці. Низка осіб і груп, які залучені до освітньої рефор­ми або зацікавлені в ній і, отже, можуть вступити у гру задля успіху політики.

• Влада. Відносна влада кожного гравця політичної гри, за­снована на політичних ресурсах, доступних кожному гравцю.

• Позиція і сила. Позиція кожного гравця, тобто його під­тримка політики або опозиція їй, та інтенсивність відданості кожного гравця, тобто пропорція ресурсів, які гравець має намір витратити на політику.

• Сприйняття. Публічне сприйняття визначеної проблеми і запропонованої політики може впливати на те, які групи буде мобілізовано та на їх позицію щодо політики.

Коли визначено ключових гравців, оцінено їх потужність, по­яснено позицію і зрозуміло їх сприйняття, наступний крок - вибір найадекватніших стратегій впровадження. Робертс (2002) пропо­нує декілька можливих стратегій впровадження політики:

Торгуватися, щоб змінити позиції гравців. Цього досяга­ють за допомогою обіцянок, погроз, домовленості та компромісів. Наприклад, якщо ми маємо на меті впровадження нової політики підготовки вчителів, то можемо:

• пообіцяти педагогічним інститутам відремонтувати їхні приміщення;

• погрожувати припиненням фінансування застарілих нав­чальних програм підготовки вчителів;

• погодитися з провідними освітніми теоретиками щодо ос­новних положень реформи підготовки вчителів;

• запропонувати педагогічному інституту перехідний період для оновлення програм як компроміс двох сторін.

Розподіл ресурсів з метою згуртування друзів і послаб­лення ворогів. Крім попередньої стратегії, для забезпечення впровадження освітньої політики можна застосовувати перероз­поділ влади. Робертс (2002) пропонує такі методи підтримки друзів або прихильників:

• надання або позичання грошей, працівників чи обладнання групам прихильників;

• забезпечення інформацією або освітою друзів з метою зба­гачення їх досвіду;

• надання ширшого доступу прихильникам до забезпечення лобіювання інтересів серед політиків;

• забезпечення прихильникам ефірного часу і уваги для під­вищення їх легітимізації; зосередження уваги на їх кваліфікації, чесності, національному патріотизмі, інших позитивних соціаль­них якостях.

Щодо опонентів застосовують такі методи:

• зменшення ресурсів внаслідок переконування людей не працювати на них. Це може бути зроблено шляхом дискусії щодо законності групи та її мотивів;

• відмова від співпраці з опонентами через ненадання інфор­мації; *

• зменшення доступу опонентів до ключових постатей, які приймають рішення;

• домовленість із пресою про невисвітлення діяльності опо- \ нентів як непрофесіоналів, які слугують собі, та підкреслюючи інші негативні соціальні цінності.

Однак такі стратегії не завжди ефективні або в деяких випад­ках, неетичні. Отже, політикам слід розглядати їх як потенційні пнріанти, а не як запропонований план дій.

Придбання нових друзів і послаблення ворогів. Часто наші опоненти досить згуртовані, а прихильники - неорганізовані. Мажливими союзниками у процесі впровадження політики є учні гп їхні батьки, оскільки політичні рішення приймаються з метою шбезпечення потреб користувачів. Однак вони нерідко неоргані­зовані й не до кінця розуміють реальний зміст кроків, які роб­ляться заради них. Засоби масової інформації також є потенційно Ішливовим прихильником. Тому активна й адекватна кампанія необхідна для забезпечення впровадження освітньої політики. 1 Ірофспілки вчителів і певні академічні групи зазвичай протисто­ять політикам. Складно забезпечити інтереси всіх академічних груп, які часто протистоять одна одній, а іноді й несумісні. Однак можна привернути деякі групи на інший бік або послабити їх протистояння.

Зміна відчуття проблеми і рішення. Використовуючи ре­тельно відібрані символи, риторику, апеляцію до національних почуттів і цінностей, кампанію в ЗМІ, рекламу, підтримку відо­мих людей, намагатися змінити відчуття щодо впровадження політики. Важливі політичні кроки можна репрезентувати як необхідні передумови на шляху до соціального та економічного процвітання нації. Корисно наголосити на тому, що сучасна осві­та — це найкраще інвестування в майбутнє наших дітей. Світ про­мисловості та комерції може дати багато прикладів, щоб переко­нати користувачів.

Робертс (2002)²¹ визначає причини, які роблять процес впро­вадження освітньої політики більш складним, ніж в інших галу­зях урядових ініціатив.

1. Технічна складність. Система освіти - дуже складна і роз­галужена. Багато її складових переплітаються і зумовлюють певні наслідки. З огляду на це треба здійснювати одночасно і скоорди­новано багато змін. Такі дії зазвичай дуже складні з технічного боку.

2. Сконцентрованість витрат на добре організованих гру­пах. Реформи освітнього сектора, як правило, пов'язані зі знач­ними витратами на добре організовані, потужні групи. Напри­клад, на вчителів, які часто організовані в національні спілки. Реформи можуть зіткнутися з політичними перепонами, якщо впливові групи почнуть опозиційні дії з метою захисту своїх ін­тересів.

3. Розсіяна вигода для неорганізованих груп. Часто рефор­ми надають нові можливості раніше знедоленим групам, як, на­приклад, соціальне знедоленим або мешканцям сільської місце­вості. Такі групи зазвичай неорганізовані й не мають політичних контактів. Крім того, політичні реформи можуть бути хоча б найменшою мірою вигідні для кожної особи. Розсіяна вигода не забезпечує велику політичну підтримку освітній реформі.

Ці три характеристики спричиняють політичні труднощі для реформаторів освіти. Однак треба подолати ці труднощі для за­безпечення успішного впровадження політики.