2. Процес формування освітньої політики

2.1. Цикл освітньої політики

Ваді Хаддад (1995)¹³ у своїй роботі «Процес планування осві­тньої політики» визначає шість фаз циклу політики

1. Аналіз існуючої ситуації

2.Створення варіантів політики

3.Оцінювання варіантів політики

4. Адаптація політичного рішення

5. політичне планування і впровадження

6.Оцінювання впливу політики

Посилаючись до розвитку політики як до циклічного проце­су, треба визначити принаймні три речі:

• політика має постійно оцінюватися та вдосконалюватись (див. стрілку з фази 6 до фази 1);

• політика не повинна тривати вічно, оскільки аналіз існу­ючої ситуації змінюється (фаза 1), опції політики змінюються (фаза 2) і т. д.

« політику не можна формувати «за ніч» або «за столом»: це процес, який охоплює 6 різних фаз і багато зацікавлених сторін.

2.2 Компоненти освітньої політики

Різні автори визначають фази процесу освітньої політики по-різному. Однак основні компоненти процесу освітньої політики майже однакові. Виділяють п'ять компонентів цього процесу.

1. Визначення проблеми. Яка проблема має бути розв'язана політичним способом? Чому це вважається проблемою? Що ми знаємо про причини проблеми? Проблеми порушуються суспіль­ством, політиками, ЗМІ, освітянами, батьками тощо. Проблеми можуть накопичуватися роками, доки не досягнуть критичної точ­ки. Однак проблеми можуть виникнути несподівано і бути пору­шені журналістами, політиками, неурядовими організаціями. Екс­перти повинні визначити, чи це реальна проблема, що має бути розв'язана політичним способом в рамках освітньої сфери, та які її реальні причини. Експертиза повинна бути проведена щонайменше кількома незалежними експертами або експертними групами. Зав­жди проблематично покладатися на висновки одного експертного джерела, що представляє одну інституцію або одну теоретичну школу. Об'єктивний і кваліфікований діагноз проблеми - одна з найнеобхідніших умов успіху подальших політичних кроків.

2. Розвиток політики. Які можливі шляхи розв'язання про­блеми? Як оцінити їх валідність, вартість і можливий влив? Які ми маємо можливості та недоліки? Освітнім реформаторам іноді важко подолати існуючі парадигми. Корисні ідеї можна запози­чити з досвіду інших країн або переглядаючи інші галузі суспіль­ної політики. Однак небезпечно автоматично переносити ідеї з контексту однієї країни в іншу чи пристосовувати схеми, які ефек­тивно працювали в інших країнах. Іноземні представники або представники з інших сфер політики, як правило, репрезенту­ють позитивні сторони своїх політичних розробок, однак не слід приймати всі поради як належне. З іншого боку, рекомендації

можуть бути цінними, але важкими для впровадження. Напри­клад, не завжди країни Центральної та Східної Європи можуть до'Іполити впровадження політичних рішень, які були запропоно-мамі економічно розвиненими країнами. Отже, економічна і фі-Ішмсова оцінка політичних кроків та їх соціальних наслідків ІІІІбуває особливого значення.

3. Обговорення і прийняття рішень. З ким нам консульту-Іштися? Як організувати дискусію? На яких рівнях і в який спосіб мас відбуватися дискусія? Одним із найважливіших кроків у цій І|тчі с визначення відповідних зацікавлених груп. Важливо знати, икі з цих груп виграють, а які втратять унаслідок впровадження псиної політики. З часом деякі зацікавлені групи підтримувати­муть зміни, а деякі будуть в опозиції до них. Як правило, групи, в інтересах яких робляться зміни (національні меншини, соціальне обділені родини тощо), не мають організаційних можливостей і нпливу, в той час як опозиційні групи набагато краще органі-юнані та більш потужні. Останні не слід ігнорувати, навпаки, їх треба активно залучати до процесу обговорення з метою пошуку спільних сфер інтересів. Надзвичайно важливо знайти впливових союзників і заручитися їх політичною підтримкою. Коли знайде­но спільні рішення, що враховують інтереси різних груп, політи­ки мають визначити рівень, на якому прийматимуться політичні рішення, і людей, які їх будуть приймати.

4. Впровадження політики. Які способи і шляхи впрова­дження політики можуть дати найкращі можливі результати? Ііагато інноваційних ідей не реалізуються тому, що недостатньо уваги приділялося процесу їх практичного впровадження. Висло-иити політичну волю недостатньо. Для успішної імплементації необхідні відповідні вміння і здійснення певних заходів. Простий підхід «зверху» не завжди спрацьовує. Ефективне впровадження політики потребує додаткового часу і матеріальних затрат, а та­кож ентузіазму й відданості тих, хто безпосередньо бере участь у процесі впровадження.

5. Оцінювання політики. Що оцінюється, як і ким? Політика нимагає оцінювання для отримання цінної зворотної реакції, ви­значення недоліків і помилок і як наслідок - підвищення ефек­тивності політичних зусиль. Тим, хто приймає політичні рішення, завжди складно об'єктивно оцінити свої політичні кроки. Тому

надзвичайно важливо знайти незалежних експертів або агенцію, яка б зробила неупереджений аналіз того, що відбувалося на по­літичній арені. Аналіз політики - один із можливих способів оці­нювання, який можна застосовувати ще до прийняття політичних рішень або / і після їх впровадження.