Метод постійної частки прибутку
Метод ґрунтується на припущені: оскільки всі спільні продукти отримані у результаті одного процесу, то вони повинні приносити однаковий прибуток.
Сутність методу полягає у тому, що спільні витрати розподіляють таким чином, щоб частка прибутку була однаковою для кожного окремого продукту.
Застосування цього методу передбачає таку послідовність дій:
1. Визначають прибуток від виробництва всіх спільних продуктів як різницю між чистим доходом від реалізації та повними витратами:
120 000 – (60000 + 8000 + 10000 + 2000) = 120000 – 80000 = 40000 грн;
2. Визначають відсоток прибутку в обсязі реалізації:
(40 000 : 120 000) 100 = 33,3%
3. Для кожного продукту визначають прибуток за встановленим відсотком (див. табл. 7);
4. Визначають повні витрати кожного продукту як різницю між доходом від реалізації та розрахованим прибутком (див. табл. 7);
5. З отриманої величини віднімають витрати на подальшу обробку. Різниця представляє собою розподілені спільні витрати (див. табл. 7).
Таблиця 7 – Розподіл спільних витрат методом постійної частки прибутку (грн)
Показники |
Значення показників для продуктів |
Всього |
||
А |
В |
С |
||
1. Чистий доход від реалізації |
36 000 |
60 000 |
24 000 |
120 000 |
2. Прибуток |
12 000 |
20 000 |
8 000 |
40 000 |
3. Повна собівартість |
24 000 |
40 000 |
16 000 |
80 000 |
4. Витрати подальшої обробки |
8 000 |
10 000 |
2 000 |
20 000 |
5. Розподілені спільні витрати |
16 000 |
30 000 |
14 000 |
60 000 |
Метод з використанням спеціальних коефіцієнтів витрат
При даному методі розрахунок проводиться у наступній послідовності:
встановлюються коефіцієнти розподілу;
визначають умовну кількість кожного продукту, для чого натуральну кількість кожного продукту множать на коефіцієнт розподілу;
визначають умовну кількість виготовленої продукції, для чого попередні результати розрахунку підсумовують;
визначають витрати на одну умовну одиницю, для чого загальну суму виробничих витрат усієї випущенної продукції ділять на її умовну кількість;
визначають собівартість кожного виду продукції, для чого витрати на одну умовну одиницю множать на кількість умовних одиниць кожного виду продукції.
Розглянемо приклад: виробнича собівартість на подрібнення склала 70 тис. грн., витрати необхідно поділити між борошном вищого, І ґатунку, висівками та манною крупою.
Види продукції |
Обсяг виробництва, т |
Ціна, грн/кг |
К розподілу |
Умовне подрібнення |
Виробнича собів-ть |
|
на умовн. подрібн. |
На 1 т. |
|||||
Борошно в/с |
30 |
1,8 |
2,25 |
67,5 |
33599 |
1119,98 |
Борошно 1с |
25 |
1,4 |
1,75 |
43,75 |
21777 |
871,11 |
Висівки |
20 |
0,8 |
1,0 |
20 |
9955 |
497,77 |
Крупа манна |
5 |
1,5 |
1,875 |
9,375 |
4666 |
933,3 |
Всього |
80 |
- |
- |
140,625 |
70000 |
- |
Коефіцієнт розподілу в борошномельній промисловості визначається як:
Крозп. = Ці / Цб, де Цб, - ціна базового продукту.
За базовий продукт приймаються висівки.
Умовне подрібнення = 30*2,25 = 67,5 т.
Собів-ть умовного подрібнення = 70000 / 140,625= 497,77 грн/т
Собів-ть умовного подрібнення борошна в/с = 497,77 * 67,5 = 33599 грн.
В результаті такого розрахунку отримують рівно рентабельну продукцію, якщо скористатися методом постійної частки прибутку, то отримаємо такі ж результати.
При прийнятті управлінського рішення розподіл спільних витрат не потрібен оскільки різні методи дають різні результати. На практиці спільні витрати розподіляють в таких випадках:
для визначення собівартості при регулюванні державою цін на 1 або декілька продуктів;
для визначення собівартості при виконанні державних контрактів;
для фінансової звітності при розрахунку собівартості запасів.