§ 2. Логіка та емоції в промові
Наша духовно-розумова діяльність будується на тому, що дві півкулі головного мозку спеціалізуються так: ліва півкуля "керує" логіко-розумовою роботою, підрахунками тощо; права ж — роботою інтуїтивно-художньою та емоційною. Якщо перед нами тип людини "розумової", в якої переважає діяльність лівої півкулі, то це тип "сухуватої", дещо стриманої чи обмеженої в почуттях особи. Навпаки, є люди бурхливо-емоційні, в яких, як кажуть, слова та вчинки йдуть поперед думок. Але переважна більшість людей щасливо об'єднує обидва типи духовно-розумової діяльності, належно розмірковуючи й не втрачаючи здатності відчувати "серцем".
Існує погляд, ніби промова має бути насамперед "емоційною", насиченою живими та відкритими почуттями,інакше, мовляв, виникає враження нещирості и прагнення ледь не облукати слухачів. Ніяк не заперечуючи справедливості таких вимог, зазначимо, що самими лише емоціями аудиторію переконати важко. Вислухавши емоційну, але малозмістовну промову, слухачі розходяться з невиразним почуттям невдоволення: начебто все було й щиро, й гаряче, але про що, власне, говорив оратор? Кібернетики, що займаються проблемами інформаційної змістовності мови, ладні навіть заперечувати всяку емоційність у повідомленні: для них емоції — то пустий "шум", який означає відсутність справжньої інформації. Це, звісно, теж однобокість, бо емоція сама вже є достатньою інформацією. Звертаючись до людей, оратор мусить прагнути переконати їх не тільки шляхом "захоплення" власними почуттями, а й силою логіки.
Про це добре сказано у Сопера: "Під час промови важливо не те, що відбувається на трибуні, важливо, що відбувається у свідомості слухачів. Промова — засіб; відгук аудиторії — мета. Промова слугує цій меті, якщо вона породжує реакцію слухача. В інформаційній промові бажаний відгук — прагнення знати, в агітаційній — воля до цілеспрямованого мислення та дії. Як можна досягти такої реакції? Двома шляхами: 1) подаючи докази, що схиляють до переконання та дії; 2) апелюючи безпосередньо до почуттів слухача. Задля зручності назвемо ці два види впливу відповідно логічним і психологічним" (далі автор вказує, що ці два засоби впливу на аудиторію невід'ємні один від одного).
Аксіологічт начала промови
Природна цікавість людини знати причини тих чи інших явищ є основою для наших доказів. Користуючись категоріями "правильне" чи "неправильне", оратори дотримуються певної системи цінностей. Якщо, наприклад, промовець засудив із самого початку смертну кару, то він вже не може робити після цього "реверанси" на користь цього виду покарання, твердити, що це "виправдане інтересами суспільства". Це буде порушенням логічного постулату промови.
Тобто в основі логічного аналізу закладено вибір системи цінностей: щось ми вважаємо прямим, а щось — кривим. Так само як у геометрії теорема будується на не-доведених, а прийнятих на віру аксіомах, так і будь-яка промова має в основі своїй аксіологію (вчення про цінності, розділення добра та зла). Перед тим як виступати й переконувати, оратор повинен чітко усвідомити, що саме він підносить як непорушну істину. Погане враження справляє той, хто починає шукати істину безпосередньо на трибуні (якщо це, звичайно, не риторичний прийом). Чітке усвідомлення оратором своєї позиції називається асертивністю.