1. Сім'я. Агнатська і когнатська сім'я
Сім'я - це засноване на шлюбі чи кровній спорідненості невелике об'єднання людей, пов'язаних спільністю побуту, взаємною допомогою та моральною відповідальністю. Давня римська сім'я (фамілія) об'єднувала під владою її голови (патер) дружину, дітей, інших роди¬чів, які проживали разом і вели спільне господарство, а також кабальних і рабів. Сам термін "фамілія" первісно означав не лише колектив людей, але й усю сукупність майна, тяглової худоби та інших матеріальних ресурсів цього колективу. Це об'єднання базувалося не стільки на кровній спорідненості його членів, скільки на владі домовладики-патера. Влада ця була практично необмеженою, він міг піддати кожного члена фамілії будь-якому покаранню, аж до позбавлення життя чи продажу у рабство. Повноправним громадянином Риму вважався лише глава сім'ї - квірит. Під його владу потрапляли не лише дружина, діти, раби, але й невістки та зяті його - звісно, за умови, що вони не стали членами іншої родини (тестя, свекра) під владою свого домо-влздики-квірита. Влада над членами сім'ї носила назву манус. Домо-владика мав право вимагати повернення членів своєї сім'ї та належного йому майна за допомогою однакового віндикаційного позову, тобто тут законодавство не робило принципової різниці між, для прикладу, плугом, рабом, сином чи навіть зятем, який перебував під його владою. Лише поступово ця влада диференціювалася законодавством і зрештою була розділена на владу над дружиною, над дітьми та над рабами з різним об'ємом повноважень. За життя батька чи діда чоловіки, не кажучи вже про жінок, були підвладними, особами чужого права. Відповідно, домовладики - особами свого права. Причому можна було померти особою чужого права, а можна було стати особою свого права в юнацькому віці — після смерті патера цей статус отримували усі повнолітні сини, незалежно від факту обзаведення окремою сім'єю. Особа чужого права не могла бути власником майна, мала дуже обмежену цивільну правоздатність, будь-яке набуте нею майно автоматично розглядалося як власність патера; будь-яке майно, яким домовладика наділяв своїх домочадців, розглядалося лише як батьківський пекулій.
Пекулій - це частина майна, яку патер передавав синам чи рабам без того, щоб вони були юридично його власниками. Подарунок батька підвладному сину також визнавався лише як пекулій.
В стародавньому Римі існувало два види сім’ї (споріднення):
Агнатська сім 'я - це спорідненість через осіб чоловічої статі. Система агнатського споріднення мала свої ступені, тобто була ієрархічною, але - завдяки інституту усиновлення - відкритою. Агнатська сім'я грунтується не на принципі кровної спорідненості, а на владі глави сім'ї. Тільки домовладика був повністю правоздатним та мав право укладати правочини. Агнатська (цивільно-правова) спорідненість відрізнялася від "природного", кровного (когнатського) споріднення (яке включало й родичів по матері) тим, що зміст агнатства був передусім правовим (агнатство - поняття правове). Дочка, яка вийшла заміж і стала членом іншої родини, втрачала зв'язок з своєю попередньою сім'єю і не могла претендувати на спадщину. І, навпаки, приймак стає членом нової родини і після смерті патера претендує на свою частку спадщини на рівних підставах з синами (якщо успадкування відбувається за законом, а не за заповітом).
Оскільки такий юридичний підхід суперечив природному бажанню батьків турбуватися про майбутнє своїх дітей, з часом агнатська родина була замінена когнатською сім'єю, де визначальним став принцип кровної спорідненості. Одруження перестало розривати майнові відносини батьків і дітей, стало можливим успадкування і аліментування між родичами, що формально перебували під владою різних домовладик. Когнатська сім’я базувалася на кровному спорідненні. Якийсь час ці два види сім’ї існували паралельно, що вносило велику плутанину у сімейні правовідносини, але згодом когнатське споріднення витіснило агнатське. Належність до певної сім’ї мало велике значення для встановлення права на спадщину.