2. Шлюб та його види

Римський юрист Модестін писав: «Шлюб — це союз чоловіка й жінки, спільність всього життя через єднання божественного і людського прав» (D.23.2.1). Жінка в шлюбі ніколи не була рівною в правах з чоловіком, вона завжди підкорялася йому.

Шлюб поділявся на види: законний римський шлюб та шлюб, що укладався між перегрінами та ін. вільними, які не мали права вступа¬ти в законний римський шлюб. Діти від такого шлюбу не отримували прав римського громадянина. Категорично заборонялися шлюби між римськими громадянами (громадянками) і перегрінами та ін. категорі¬ями населення.

Конкубінат - співжиття, фактичні відносини між чоловіком і жінкою, які не були в іншому шлюбі та не могли вступити у шлюб з причини належності до різних громадянських станів. Конкубіна- це наложниця, це може бути і чужа відпущениця, і вільнонароджена, - особливо, якщо вона темного походження або заробляла своїм тілом. А якщо хто бажатиме мати в наложницях жінку чесного життя і вільно-народжену, то без оголошення про це перед свідками таке не дозволяється. А отже, йому доводиться або мати її дружиною, або, відмовившись від цього, творити з нею блуд. Конкубінат слід відрізняти від випадкових статевих зв'язків (блуду), які всіляко осуджувалися мораллю і цивільним правом. Діти від конкубінату не набували статусу та імені батька, претендували на спадщину в останню, п'яту, чергу, але на них не поширювалася і батьківська влада. Це ж стосувалося і жінки. На дітей від конкубінату, як правило, поширювався статус ма¬тері, якщо тільки батько не проводив складну процедуру усиновлен¬ня. Для мужчини вважалося цілком допустимим разом з офіційним шлюбом перебувати в конкубінаті. На противагу, співжиття дружини з іншим мужчиною (незалежно від статусу цього останнього) давало її подружжю-чоловіку формальне право убити свою дружину або передати зрадницю на суд її батька.

Умова шлюбу - добровільність намірів сторін. У випадку, якщо патер заперечував право своєї дочки чи сина укласти шлюб з їх влас¬ними обранцями, його дії можна було оскаржити перед магістратами. Згода батька сімейства (досягнута навіть під тиском суспільної думки), під чиєю владою перебував син сімейства, в принципі, вважалася вирішальною, оскільки невістка переходила під його владу. Проте тільки у найбільш ранній період римської історії шлюб укладався за взаємною згодою домовладик, без волі подружжя. Другою умовою служило досягнення сторонами шлюбного віку (12 років для дівчат і 14 - для хлопців). Третьою - неперебування в іншому законному шлюбі, а також дотримання траурного року для вдови. Оскільки дитина

народжена аж до десятого місяця з моменту смерті включно, вважалася нащадком померлого чоловіка, шлюб протягом траурного року розглядався як доказ подружньої зради, а, в свою чергу, шлюб з викритим коханцем вважався недопустимим з моральних та релігійних міркувань. Пізніше подібний шлюб усе ж визнавався законним, але з безчестям для вдови. Ще умовою вважають відсутність близької спорідненості. Неможливим був шлюб батька з дочкою, нехай навіть і прийманою і звільненою згодом з-під батьківської влади. Не допускалися шлюби між опікуном і підопічною та викритими перелюбниками. Вище говорилося про недопустимість шлюбів між свояками та про обмеження для сенаторів і провінційних магістратів. За дотримання певних умов можливим було узаконення конкубінату і дітей від конкубіни.

Законний римський шлюб поділявся на два види.

Шлюб кум ману встановлював владу чоловіка над жінкою зі владою.

Шлюб сіне ману не породжував влади чоловіка над жінкою та взагалі не встанавлював юридичного зв'язку між ними. Жінка залишалася під владою попереднього домовладики або самостійною. Цей останній вид шлюбу згадується уже в Законах XII Таблиць. Щоправда, у цьому випадку дружина повинна була наприкінці кожного року проводити три дні у сім'ї свого батька, інакше чоловік отримував право кум ману на неї за ...набувальною давністю. З часом шлюб сіне ману практично повністю витісняє кум ману, що пояснювалося економічними та ін. причинами.

Припинення шлюбу відбувалося по смерті одного з членів подружжя, втрати свободи чоловіком або дружиною (громадянська смерть), або розлучення. При шлюбі з чоловічою владою вимагати розлучення міг лише чоловік, що не виключало зловживань з його боку. Згодом законодавство чітко визначило достатні підстави для того, щоб чоловік у шлюбі міг поставити вимогу для розлучення. Такими підставами слугувало порушення подружньої вірності дружиною, чаклунство на дітей та ...утруднення чоловіку доступу до спиртного.

Розлучення в шлюбі сіне ману відбувалося спрощено - за взаємною згодою сторін або шляхом подання односторонньої заяви про відмову від шлюбного життя. Але навіть у шлюбі кум ману жінку від безчестя рятували законні причини розлучення: а) імпотенція чоловіка протягом 3-х років; б) полон чоловіка, якщо протягом 5-ти років немає звістки; в) постриження в черниці.

За Юстиніана було заборонене розлучення за спільною згодою подружжя. Односторонні заяви допускалися у випадку порушення подружньої вірності, замаху на життя подружжя, здійснення карного злочину іншим членом подружжя та постриження у ченці. Розводи за односторонніми заявами без таких законних підстав каралися значним штрафом. Юридична формула розводу - від стола і ложа (відлучити). Щоб розлучення було визнане дійсним, потрібна присутність семи дорослих римських громадян, серед яких не повинно бути відпущеників ініціатора розлучення.