Мова наукових текстів
Мова і стиль дослідження має відповідати нормам та критеріям сучасної української літературної мови, зокрема її науковому стилю, що склався під впливом так званого академічного мовного етикету, сутністю якого є інтерпретація власної й аналітично опрацьованої запозиченої точок зору з метою встановлення наукової істини.
Найхарактернішою ознакою писемної наукової мови є формально-логічний спосіб викладу матеріалу, що знаходить своє відображення у всій системі мовних засобів. Науковий виклад складається головним чином з роздумів, метою яких є доведення істини, виявлених у результаті дослідження фактів дійсності.
Особливістю наукової мови є відсутність емоційно-експресивної лексики. Звідси домінуюча форма оцінки – констатація ознак, притаманних слову, яке визначають.
Особливості наукової мови
Серед особливостей наукової мови, котрі суттєво впливають на мовно-стилістичне оформлення дослідження слід відзначити наявність великої кількості іменників із абстрактними значенням, а також віддієслівних іменників (дослідження, розгляд, вивчення тощо.).
У науковій прозі широко використовуються відносні прикметники, оскільки саме вони на відміну від якісних дають змогу з граничною точністю називати достатні і необхідні ознаки понять.
Використовуючи якісні прикметники, перевагу віддають аналітичним формам вищого та найвищого ступенів. Для утворення найвищого ступеня часто використовують слова "найбільш", "найменш".
Дієслово і дієслівні форми несуть особливе інформаційне навантаження. Дієслівні форми служать для окреслення постійної ознаки предмета (у наукових законах, закономірностях, встановлених раніше або в процесі даного дослідження), вони використовуються також при описі ходу дослідження, доведення, в описі будови приладів і машин.
Широко вживаються також дієслівні форми недоконаного виду минулого часу дійсного способу, бо вони не фіксують відношення до дії, яка описується, на момент висловлювання. Рідше – дієслова умовного і майже ніколи – наказового способу. Часто використовуються зворотні дієслова, пасивні конструкції, що обумовлено необхідністю підкреслити об’єкт дії, предмет дослідження ("У цій статті розглядаються").
У науковій мові особливо поширені вказівні займенники "цей", "той", "такий". Вони не тільки конкретизують предмет, але й визначають логічні зв’язки між частинами висловлювання (наприклад, "Ці дані служать достатньою підставою для висновку..."). Займенники "щось", "дещо", "що-небудь" через неконкретність їх значення в науковій роботі не використовуються.
За традицією у наукових працях замість "я" використовувати "ми", з огляду на те, що вираз суб’єкта авторства як колективу додає об’єктивізму. Справді, вираз авторства через "ми" дає змогу відобразити власну думку як думку певної групи людей, наукової школи чи наукового напряму.
Загальна характеристика економічної терміносистеми.
Терміносистема — це система термінів у певній галузі, підгалузі наукового або технічного знання, що обслуговує наукову теорію або наукову концепцію.
Джерелами терміносистем слугують термінології. Але, на відміну від термінології, терміносистема формується не разом з формуванням певної науки, а відповідно до етапів формування теорії цієї науки. Проте в основі терміносистеми не обов'язково має бути наукова теорія. Іноді достатньо, щоб була лише концепція або узагальнені ідеї.
Розрізняють 3 етапи формування й функціонування терміносистеми:
Перший етап — перехід від стану відсутності теорії до стану її формування, тобто перехід від неупорядкованої сукупності термінів до терміносистеми;
Другий етап — зростання обсягу знань в межах прийнятої теорії внаслідок удосконалень, досягнень науково-технічного прогресу;
Третій етап — зміна теорії і, як наслідок, зміна терміносистеми. Спочатку нову теорію описують термінами попередньої теорії, потім впроваджуються нові терміни, що відображають нові поняття.
Таким чином формують систему понять нової теорії, і кожне місце в цій новій системі посідає певний новий термін, а у сукупності з'являється нова терміносистема. Частину термінів попередньої терміносистеми залишають, але вони вже пов'язані з новими поняттями. Отже, без теорії немає терміносистеми, без терміносистеми немає теорії.
Терміносистема формується на певному етапі розвитку певної галузі наукового знання, коли вже створено наукову теорію, позначено об'єкти та зв'язки між ними. Є кілька типових ознак терміносистеми:
Цілісність терміносистеми. Наприклад, економічні поняття, терміни у сукупності складають цілісну терміносистему, яка дає нам загальне уявлення про функціонування економіки.
Відповідність суми частин цілому. Якщо ми маємо справу з терміносистемою, що описує загальні основи економічного розвитку, то терміни ринку, капіталу, найманої праці, заробітної платні, відносин власності у своїй сукупності мають дати повний опис даної теми.
Певна сталість терміносистеми. Вона відбиває систему поглядів у економічній теорії на певному етапі, який має визначену тривалість.
Структурований характер терміносистеми. Структура терміносистеми може бути однорівневою лінійною та ієрархічною, тобто з підсистемами, що відбивають родо-видові відношення, відношення цілого та його частин, зв'язки причини й наслідку, відношення об'єктів та їхніх ознак.
Є різні методи конструювання терміносистем:
Ієрархічний(родо-видові відношення): відтворення видових термінів шляхом використання родових терміноелементів, наприклад, ринок — ринок внутрішній, ринок світовий.
Генетичний: виділяють похідні терміни з основних за принципом «об'єкт-ознака-процес»: кредит-кредитний-кредитування
Операційний: відбирають терміни з текстів певної тематики на основі частотності.
Терміносистема є більш високим ступенем організації лексичних одиниць, ніж термінологія.
Українська термінологія пройшла тривалий складний шлях свого становлення, вирішуючи проблеми, створювані об‘єктивними умовами на кожному з етапів розбудови вітчизняної фахової лексики. Теперішній етап розвитку термінології характеризується власним колом проблем, до вирішення яких, за спостереженням, простежується кілька підходів, які спонукають сучасних українських термінологів глибше, ніж попередники, розробляти теорію терміна як мовного знака у складі термінологічної системи:
– формальний, для якого головним є кількісний показник – оперативне видання термінологічних словників;
– етнографічний – ґрунтується на ідеї відродження національної термінології Української Наукової Мови, тобто повернення до сучасної української термінології давніх термінів;
– консервативний (збереження української термінології періоду радянської доби за принципом);
– інтернаціональний, який віддає перевагу запозиченням із англійської та інших західноєвропейських;
мов і прагненню до активного насичення терміносистем іншомовною лексикою й надалі;
– поміркований – передбачає упорядкування термінології з урахуванням історичних, національних політичних чинників та вироблення на їх основі оптимального варіанту.
У мовознавстві продовжують співіснувати різні підходи до розгляду поняття «термін». Спроби лінгвістів сформулювати оптимальне визначення цього багатогранного феномену лишаються малорезультативними. Тому терміном сьогодні називають різноманітні сукупності слів:
1) деякі групи лексики та діалектології;
2) групи лексики, пов‘язані з професією людей, крім науки й техніки;
3) спеціальну лексику промислів та ремесел;
4) спеціальну лексику науки, техніки, сільського господарства.