Характеристика наукового стилю
Науковий стиль мовлення є засобом спілкування в галузі науки і навчально-наукової діяльності, він належить до числа книжкових стилів російської літературної мови, що володіють загальними умовами функціонування і схожими мовними особливостями, серед яких: попереднє обдумування висловлювання, монологічний характер мовлення, строгий відбір мовних засобів, прагнення до нормованої мови.Поява і розвиток наукового стилю пов'язано з прогресом наукових знань у різних сферах життя і діяльності природи і людини. Спочатку науковий виклад було наближено до стилю художньої оповіді, але створення в грецькій мові, яка поширювала свій вплив на веськультурний світ, стійкої наукової термінології призвело до відділення наукового стилю від художнього. У Росії науковий стиль мовлення почав складатися в перші десятиліття 18 століття у зв'язку зі створенням авторами наукових книг і перекладачами російської наукової термінології. Значна роль у формуванні та вдосконаленні наукового стилю належала М.В. Ломоносову і його учням (друга полов. 18 століття), остаточно науковий стиль склався лише до кінця 19 століття. Науковий текст - це текст, зрозумілий науковому співтовариству, текст, стильові особливості якого не заважають сприйняттю наукової інформації, текст, найточнішим чином передавальний сенс. Науковий текст повинен висловити думку вченого або групи вчених так, щоб вона була зрозуміла, причому, зрозуміла правильно, усіма працівниками науки відповідного спрямування. На цьому шляху текст зустрічає багато перешкод. Історія науки знає багато випадків непорозуміння. Спробуємо класифікувати перешкоди по розділам мовознавства. Різновиди наукового стилю мовлення
Науковий стиль мовлення має різновиди (підстилі):
1. власне науковий,
2. науково-технічний (виробничо-технічний),
3. науково-інформативний,
4. науково-довідковий,
5. навчально-науковий,
6. науково-популярний.
Реалізуючись у письмовій та в усній формі спілкування, сучасний науковий стиль має різні види текстів: підручник, довідник, наукова стаття, монографія, дисертація, лекція, доповідь, анотація, реферат, конспект, тези, резюме, рецензія, відгук. Навчально-наукова мова реалізується в наступних жанрах: повідомлення, відповідь (усну відповідь, відповідь-аналіз, відповідь-узагальнення, відповідь-угруповання), міркування, мовної приклад, пояснення (пояснення-пояснення, пояснення-тлумачення). Різноманіття видів наукового стилю мови грунтується на внутрішній єдності і наявності загальних позамовних і лінгвістичних властивостей цього виду мовленнєвої діяльності, які виявляються навіть незалежно від характеру наук (природничих, точних, гуманітарних).
Особливості наукового стилю
Основні ознаки:
ясність (понятійність) і предметність тлумачень,
логічна послідовність і довідність викладу,
узагальненість понять і явищ,
об'єктивний аналіз,
точність і лаконічність висловлювань,
аргументація й переконливість тверджень,
однозначне пояснення причинно-наслідкових відношень,
докладні висновки.
Основні мовні засоби спрямовані на інформування, пізнання, вплив і окреслені:
значною кількістю наукової термінології,
наявністю схем, таблиць, графіків, діаграм, мап, систем математичних, фізичних, хімічних та інших знаків і позначок,
оперуванням абстрактними, переважно чужомовними словами,
уживанням суто наукової фразеології, стійких термінологічних словосполук,
залучуванням цитат і посилань на першоджерела,
здебільшого відсутністю авторської індивідуальної манери й емоційно-експресивної лексики,
наявністю виразної композиційної структури тексту (послідовний поділ на розділи, частини, пункти, підпункти, параграфи, абзаци із застосуванням цифрової або літерної нумерації),
наявністю дієслівних форм, зазвичай безособових, узагальнених чи неозначених, як правило, теперішнього часу, що констатують певні явища й факти; значну роль відіграють дієприслівникові й дієприкметникові звороти, які додатково окреслюють дії, предмети та явища,
специфічною монологічністю текстів,
переважанням різнотипних складних речень, стандартних виразів (кліше).