4.5 Національна держава на початку XXI ст.

Об’єктивною реальністю сучасної цивілізації є глобалізація. Процес глобалізації у сфері політики стає домінуючою концепцією в політології на межі XX-XXI ст., породивши абсолютно різні оцінки перспектив подальшого розвитку національних держав. Поява нових суб’єктів світової політики – від громадської думки і неурядових організацій до транснаціональних рухів і наднаціональних структур, розвиток системи міждержавних інститутів, зникнення різноманітних кордонів у сфері інформаційного і культурного обміну, поширення уніфікованої масової культури й етики – знайшло відображення в ідеї «розмивання» або «ерозії» суверенітету. З одного боку, державний суверенітет зазнає могутнього впливу ззовні від транснаціональних компаній і великих міжнародних організацій і союзів держав. З іншого боку, державний суверенітет відчуває на собі сильний тиск зсередини, про що свідчить посилення тенденції до більшої автономії національних, релігійних та інших меншин, кількість яких у даний час збільшується.

Питання про долю суверенітету є одним із найбільш актуальних у політичній науці, оскільки від нього залежить парадигма політичного майбутнього. На суверенітет держави впливають такі виклики:

44. формування єдиної глобальної економіки, в якій транснаціональні корпорації беруть на себе ряд повноважень національних держав;

45. зміни в системі міжнародних відносин, постійне збільшення кількості та впливу міжнародних урядових і неурядових організацій, що претендують на створення нової системи транснаціональної влади;

46. глобальні екологічні проблеми, розв’язання тільки яких у межах національної держави стає неможливим;

47. культурна глобалізація, що змінює свідомість людей шляхом появи нового виміру самоідентифікації (не національної, а індивідуальної), – з одного боку, і космополітичної – з іншого.

Усі ці виклики, що отримує національна держава в умовах глобалізації, сприймаються дослідниками цих явищ неоднозначно. Умовно можна виділити такі дві позиції дослідників:

48. під натиском глобалізації суверенні держави втрачають свої функції по керуванню соціальними і політичними процесами, що відбуваються як на їх території, так і за її межами (Д. Хелд, К. Омає, П. Друкер та ін.);

49. глобалізація не вносить якісно нових змін у сформовану міжнародну структуру, де суверенні держави є головними суб’єктами (С. Краснер, Р. Кеохейн та ін.).

Першої позиції дотримуються учені, які прогнозують занепад національного суверенітету, зникнення національної держави та її політичних інститутів з міжнародної арени майбутнього. З їх точки зору, державний суверенітет зазнає часткової реструктуризації шляхом делегування частини своїх повноважень наднаціональним органам влади (хоча навіть сама можливість втрати державою частини своїх повноважень багатьма сприймається вкрай неоднозначно). Насамперед, це пов’язано з процесом економічної та фінансової глобалізації, коли значна частина фінансових потоків виходить з-під контролю національної влади і звужується сфера компетенції національних урядів при прийнятті рішень у зовнішньоекономічній сфері. Сьогодні виробництво може стати ефективним, тільки якщо воно орієнтується на глобальний ринок, а не обмежується рамками національної держави. Національна держава більше не відіграє ролі єдиного захисника економічних інтересів, а в регіонах уряд більше не розглядається як основний інструмент забезпечення національної безпеки.

Підсумовуючи позицію дослідників, що прогнозують неминучість занепаду державного суверенітету, можна аргументами відомого теоретика глобалізації Д. Хелда, що говорить про застарілість самого поняття суверенітету. Суверенітет сьогодні варто розуміти і вивчати як розподілену владу, розподілену між національними, регіональними і інтернаціональними суб’єктами і який є через цю іманентну множинність обмеженим.

Другої позиції дотримуються учені, які стверджують, що глобалізація дійсно звужує сферу діяльності національної влади, але не становить серйозної загрози для суверенітету держави як юридичної категорії. Глобалізація спонукає національні уряди розділяти з іншими інститутами свої повноваження верховного арбітра, зберігаючи головні правові та політичні функції. Глобалізація якісно змінює характер сформованої міжнародної системи. Слабкі держави змушені боротися не тільки за здійснення ефективного контролю за внутрішньою і міжнародною політикою, але й за те, щоб не допустити зовнішнього втручання у свої внутрішні справи. Різке збільшення обсягів міжнародних угод не є, на думку вчених, загрозою для здійснення реального контролю з боку національної влади над територією власної держави. Більше того, посилення інтеграції, що спостерігається протягом останніх 50 років, супроводжується не зменшенням, а, навпаки, посиленням активності держави. Посилення глобалізації і посилення активності держави відбуваються паралельно і, навіть, глобалізація посилює державний суверенітет.

Таким чином, суверенна держава на початку XXI ст. зберігає істотну роль, важелі і функції. Національна держава не зникає, а лишається, хоча і піддається при цьому суттєвим змінам. Незважаючи на те, що глобалізація робить світ все більш взаємозалежним і інтегрованим, наближаючи країни і народи, державний суверенітет продовжує зберігати свою значущість як необхідну умову для самовиживання і самовизначення на світовій арені.