Ріжучо-сисний ротовий апарат. Для вивчення ріжучо-сисного ротового апарата використовують самок ґедзів (рис. 8).

Рис. 8. Ротові органи самки ґедзя (за Богдановим-Катьковим):

А – загальний вигляд: а – верхня губа з підглоточником; б – верхня щелепа; в – нижня щелепа; 1 – основний членик; 2 – стволик; 3 – жувальна лопасть; 4 – щупик; 5 – нижня губа; Б – поперечний розріз (схема): 5 – верхня губа; 6 – сисний канал; 7 – верхні щелепи; 8 – підглоточник; 9 – слинний канал підглоточника; 10 – нижня щелепа

Спочатку голову ґедзя розглядають (не розчленовуючи) при 10-кратному збільшенні. На предметному склі голова лежить потиличним отвором униз, а чолом нагору. При такому положенні добре видно верхню губу (labrum), що представляє собою довгу, опуклу зверху і загострену на кінці голку (рис. 8). Уздовж нижньої поверхні губи (посередині) проходить жолобок, крім того, по краях і знизу голки є ще два більш дрібних жолобка.

Під верхньою губою розташовані схожі на лезо ножа верхні щелепи (mandibulae), що здатні складатися і розсовуватися на зразок ножиць. Коли верхні щелепи складаються, то вони прикривають знизу жолобок верхньої губи й утворять разом з верхньою губою сисний канал. Під верхніми щелепами розташований підглоточник (hypopharynx) у вигляді п'ятигранної і загостреної голки, усередині якої проходить слинний канал.

Нижні щелепи (maxillae) розташовані з боків підглоточника у вигляді 2 дуже гострих голок, що представляють собою видозмінені зовнішні жувальні лопасті (внутрішні жувальні лопасті редуковані). Основні членики і стволики порівняно невеликого розміру, а нижнєщелепні щупики дуже добре розвиті і складаються з двох великих, сильноволосистих члеників.

Нижня губа (labium) добре розвинута, м'ясиста і м'яка. Розташовані на її кінці лабелуми великі, рухливі і складаються одна з другою. На поверхні лабелумів проходять численні псевдотрахеї. Нижня губа, що втратила членистість служить жолобом для інших частин і для усмоктування вільних рідин (води, рослинних соків, можливо, і крові, що витікає).

Ріжучо-сисний тип ротового апарата пристосований для прорізання і проколювання шкіри тварин і для усмоктування крові. При харчуванні ґедзя в ранку через канал підглоточника нагнітається слина, а усмоктування крові відбувається по сисному каналі, утвореному верхньою губою разом з мандибулами.

Сисний ротовий апарат. Ознайомлення із сисним ротовим апаратом проводиться на метеликах (рис. 9).

Рис. 9. Ротові органи метелика (за Поспєловим): 1 – нижні щелепи (хоботок); 2 – верхня губа; 3 – нижньогубний щупик; 4 – нижня губа; 5 – нижньощелепний щупик

Голову метелика розглядають (не розчленовуючи) при 10-кратному збільшенні. При такому збільшенні видно, що ротовий апарат метеликів сильно видозмінений. Зовні він має форму довгої циліндричної трубочки, спірально згорнутої і підігнутої на нижній стороні голови (рис. 9).

Верхня губа (labrum) редукована і збереглася у вигляді невеликої пластинки або вузької смужки, зчленованої з наличником. У прийомі їжі вона участі не приймає.

Верхні щелепи (mandibulae), як правило, цілком відсутні. Вони зустрічаються лише в деяких видів лускокрилих (наприклад, у зубатих молей – род. Micropterygidae).

Під верхньою губою розташована сама велика і найважливіша частина ротового апарата – нижні щелепи (maxillae). З усіх частин нижньої щелепи в метеликів збереглися основний членик, стволик, сильно розвинута зовнішня лопасть, а в деяких видів, крім того, ще зберігся щупик або його рудимент. Основний членик і стволик розвинуті слабо.

Зовнішні жувальні лопасті, що складають основний елемент ротового апарата, прикладені одна до іншої, утворять характерний для метеликів зімкнутий, трубчастий, у спокої спірально згорнутий хоботок, через внутрішній канал якого їжа поступає до ротового отвору.

Нижня губа (labium) має вигляд невеликої непарної пластинки, розташованої з нижньої сторони рота. З боків нижньої губи є пара щупиків (звичайно 3-членикових). Усмоктування їжі через канал хоботка відбувається завдяки роботі спеціального глоткового насоса, що має досить складну будову.

Вивчення сисного ротового апарата показує, що в ньому (у порівнянні з гризучим ротовим апаратом) редукувалися (у деяких випадках до повного зникнення) верхня губа, верхні щелепи, внутрішні жувальні лопасті нижніх щелеп і нижня губа, але збереглися нижнєгубні, а іноді і нижнєщелепні щупики; сильно розвинулися зовнішні лопасті нижніх щелеп.

Лижучий, або мускоїдний, ротовий апарат. Вивчення типу лижучого ротового апарата проводиться на кімнатній мусі, синій м'ясній мусі, дзюрчалках або систематично близьких до них видах (рис. 10). Цей тип ротового апарата найбільш характерний для представників родини дійсних мух (Muscidae).

Голову кімнатної мухи розглядають (не розчленовуючи) при 10-кратному збільшенні. Після цього відокремлюють ротовий апарат у місці з'єднання рострума з головною капсулою. Притримуючи однією препарувальною голкою рострум, іншою – піднімаючи верхню губу і підглоточник, розсовують лабелуми. Псевдотрахеї і зубці лабелумів розглядають під мікроскопом.

Основна конусоподібна частина лижучого апарата називається рострумом (rostrum) і представляє собою виріст голови, у який увійшли залишки нижніх щелеп (maxillae). За рострумом знаходиться втягувач, або гаустелум (haustellum). Гаустелум має жолобоподібну форму і прикритий верхньою губою (labrum), під якою лежить підглоточник , або гіпофарінкс (hypopharynx), який проводить слину. Верхні щелепи (mandibulae) в лижучому апараті відсутні. На вершині гаустелума розташовані дві рухливі створки сосальця, або лабелуми (labellum) , що сидять з боків орального, або хоботкового, отвору, який веде в жолоб нижньої губи, і є видозміненими нижнєгубними щупиками. У живої мухи рострум, гаустелум і лабелум здатні коліноподібно складатися і розправлятися.

Найбільш складною частиною хоботка є лабелуми. На своїй кінцевій поверхні вони мають фільтруючі органи – псевдотрахеї, які зсередини покриті серією неповних хітинових кілець і мають по всій довжині дрібні отвори. При харчуванні псевдотрахеї створок лабелумів притискаються до субстрату, і через отвори відбувається усмоктування рідкої їжі, що потім досягає каналу гаустелума (рис. 10); щільні ж частки їжі, розмір яких перевищує діаметри отворів у псевдотрахеях, не проникають у порожнину псевдотрахей і відфільтровуються.

Рис. 10. Ротові органи дзюрчалки (по Шванвичу): 1 – нижня щелепа; 2 – підглоточник; 3 – верхня губа; 4 – щелепний щупик; 5 – рострум; 6 – гаустелум; 7 – лабелум