Тема3.Використання психодраматичних прийомів у роботі зі студентами театру «Катарсис» Національного університету «Острозька академія».

3.1. Зародження театральних видовищ в Острозькій академії на зламі XVI -XVII ст.ст.

3.2. Театр «Катарсис» Національного університету «Острозька академія».

3.1. Зародження театральних видовищ в Острозькій академії на зламі XVI -XVII ст.Ст.

В. В. Рибалка, аналізуючи теорії особистості у вітчизняній психології та педагогіці відзначає праці видатного українського психолога Г.С.Костюка: «Поглиблюючи діалектичну характеристику особистості, Г.С.Костюк указував, що їй як системі, що саморегулюється і самовдосконалюється, властива суперечлива єдність протилежних тенденцій і процесів, таких як інтеріоризація й екстеріоризація, диференціація й інтеграція, прагнення до спілкування та до самоти, відокремлення тощо»[65,229]. Основоположним засобом саморегуляції особистості, подолання і витіснення суперечливих негативних, нерідко досить важких і болісних, переживань переживаннями позитивними, на думку І.Я.Зязюна, можна вважати катарсис [29].Однією з умовою самореалізації особистості є внутрішня гармонія . А тому катарсис є стимулюючим чинником особистісної самореалізації.

В контексті цієї теми слід пригадати та дещо конкретизувати вище поданий матеріал. Відомо, що в Античність , власне в цій епосі вперше зустрічаємо поняття «катарсис» (Аристотель «Поетика»), відвідування театру, було складовою курсу лікування хворих. «Не тільки трагедія, але і драма, і навіть комедія за своїм учинковим змістом мають катартичну властивість – викликати в людини певну динаміку емоцій і за допомогою своєї естетичної форми привести їх до розрядки» (В. Роменець)[68,199]. На думку автора концепції механізму творчості В.Клименко, ознаками катарсису (очищення душі від підступних думок, почуттів та намірів) є гострий конфлікт настроїв та переконань. Завершується він «перемогою» стенічних почуттів та істинних думок і добрих намірів в людини[36, 444]. Так, актор , використовувуючи роль для дослідження того, «що ховається за нашою повсякденною маскою» (Є. Гротовський), здійснює очищення «від пригнічуючих амбівалентних почуттів» (В. Роменець).

Важливість для людини її самореалізації у сферi мистецтва пiдтверджує діяльність Острозького культурно-освітнього та мистецького осередку . Аналiз наукової лiтератури дає пiдстави стверджувати , що на зламі XVI -XVII ст. саме в ньому сфокусувався цілісний процес розвитку тогочасної думки на Україні. Відповідно дослiдженням Я.Стратій , перевага у влаштуванні земного життя для людини того часу надається не подвижницьким діянням ченця, а добрим справам, що здійснюються талановитою, діяльною, творчою особистістю , що продовжує вбачати сенс людського життя в активнiй самореалізації у земному житті[80, 93-94].

Головним осередком українського шкільного театру у другiй половинi XVIIIст дослiдники виділяють Київ, точніше Києво-Могилянська академію. Проте його зародження в Києвi визначають значно раніше. Зокрема, О.Кисіль засвiдчує: «від 30-х рр. XVII ст. є вже звістки про вистави в Києві в світожозаснованiй братством і реформованiй Петром Могилою Києво-Могилянськiй колегiї (пізніше академія). Ця школа, як відомо, зробилася в XVII i XVIII ст. осередком нашого старого театру»[35, 42]. Однак, І.Франко у своїй праці «Русько-український театр» припускає, що «основана коло р.1580 перша греко-руська академія в Острозі була коли не першим, то все -таки в тім часі головним розсадником релігійної драми». Далі стверджує: «Строгий мораліст і аскет Іван Вишенський по смерті князя Острозького прямо відзивався про нього як про єретика, а в своїм посланії до того князя, написанiм около 1598 року, не без причини нападав на «комедійське i машкарське набожество» латинське»[87, 299-300]. З цього можемо допустити можливість зародження театральних видовищ в Острозькій академії при сприянні самого князя Костянтина Острозького.

I.Франко, виділяючи собливості драматичних вистав в школі, відзначає важливість їх використання: відбувались вони переважно «при нагоді певних шкільних торжеств: майових рекреацій і екзаменiв, котрі бували публiчнi». Шкільнi діалоги екзаменів і мали вплив на шкільну драму, надавши їй дидактичного характеру. Головною частиною шкільного театру були спектаклі під час «вакацій» - різдвяних, великодніх чи весняних та урочистих випадків[87]. Вистави шкільного театру влаштовували здебільшого в шкільних приміщеннях – конгрегаційній залі, трапезні. Інколи школи мали свої театральні приміщення, як наприклад Варшавська , Львiвська, що знову ж таки свідчить про вагоме значення шкільного театру в даний історичний період .

Як сфера для самореалізації шкільний театр надавав можливість учню реалізовувати не лише режисерські та акторські уміння , але і драматурга, що в свою чергу передбачали знання основи сценічної гри, режисури, оформлення вистав. Виготовлення костюмів, декорацій, програм, що виконували функцію афіш та журнальних замiток, свідчать про можливість реалізації і в інших сферах, які об’єднував театр. Таким чином, шкільний театру, виконуючи дидактичну функцію, допомогав учням оволодівати знаннями, розвивати їх пам'ять та увагу, ораторському мистецтву та що не менш важливо створював сприятливий клімат для вибору цілей і шляхів реалізації своєї сутності, самовизначення і самопрезентації .

3.2. Театр «Катарсис» Національного університету «Острозька академія».

Започатковані традиції в Острозькій та Києво-Могилянській академіях, а саме використання мистецтва для реалізації потенціалу студентів, використовується до нинішнього часу в Національному університеті «Острозька академія» (Д.Г). При підтримці нинішнього ректора Національного університету «Острозька академія» проф. І. Д. Пасічника в стінах Острозької академії понад десять років існує студентський театр «Катарсис».

За основу роботи з акторами-студентами на заняттях мистецтвом театру виділена система К.Станіславського. Крім того, для даної роботи ми виокремили одну із чотирьох основних напрямків психотерапії мистецтвом – драматерапію, основною формою якої є психодрама. Відповідно до досліджень драматерапії М. Гладкової, в своїй практичній роботі зі студентами ми керувалися постулатом: «застосовувати театр для потреб терапії конкретного клієнта», а саме для виконання одного із психотерапевтичнихо завдань, яке може бути вирішене за допомогою драматерапії: розвиток спонтанності і здібностей до імпровізації. Нагадаємо, що безумовне прийняття людиною себе, інших людей та усього світу такими, які вони є головним принципом гештальттерапії. В цьому контексті актуальними є і дослідження М. Холодної індивідуальних розбіжностей в способах переробки інформації про навколишнє, індивідуально-своєрідних способів вивчення реальності (когнітивних стилів). Тобто «у кожної людини під капелюхом свій театр»(Томас Карлейль).

В контексті вищесказаного актуальним є психотерапевтичний метод психодрами, так як включає принцип реалізації: індивіду дають можливість пізнати різні аспекти свого «Я», націлюючи стати на сцені тим, ким він є в дійсності. Актор (за Я.Морено) – агент імпровізації, який знаходить ресурс не поза собою, а в спонтанному «стані», для стимулювання якого автор психодрами Я.Морено пропонує «дію». Актори психодрами створюють образи, одночасно звільняючись від них. Таким чином, в психодрамі катарсис в першу чергу стосується актора, а не глядача як в традиційному театрі. Цей постулат є основою діяльності студентського театру «Катарсис» Національного університету «Острозька академія». Для вивільнення спонтанності та креативності, що стимулюють самопізнання – когнітивну основу самореалізації, заняття театром включають психодраматичні сеанси, структура яких побудована за принципом цього ж методу: розігрів (комплекс вправ для зняття психодраматичних зажимів), власне психодраматична дія (стимулювання спонтанності через імпровізацію за власним чи літературним сюжетом, що характерно драматерапії) та шерінг (обмін почуттями в групі). Зауважимо, що психодраматична дія включає роботу студентів над роллю, яка потребує підтримки режисера та терапевта в одній особі. Проте, слід відмітити, що під час ситуативного моделювання , драматична дія за участю психотерапевта чергується з імпровізацією студентів у зафіксованих ролях, що відбувається без втручання режисера. В свою чергу ця активність стимулює студентів самостійно вирішувати конфлікт зі своїм темпоритмом– енергією дії.

Матеріал, запропонований для драматичної дії, має на меті активізувати в першу чергу уяву студентів театру «Катарсис» відповідно до принципу «якби». «Якби» завжди починає творчість», а «запропоновані обставини» розвивають її [79]. Для посиленого трактування ролі, знаходження її «зерна», так і розуміння власних почуттів застосовується психодраматична техніка «Обміну ролями». Крім того, психодраматичні техніки, такі як «Монолог», «Дублювання», техніка «Самопрезентації», «Дзеркало» і, нарешті, техніка «Самореалізації», що використовуються в роботі зі студентами , дозволяють допомогти поглянути на себе очима іншого, що в свою чергу динамізує рефлексію та допомагає глибше пізнати особистості себе, що в свою чергу стимулює складові процесу самореалізації, а саме самоактуалізацію, самовизначення, самопрезентацію. Таким чином, психодрама пропонує широкий аспект допомоги, як в індивідуальній так і в груповій роботі. А тому, використовуючи психодраматичні прийоми на заняттях театром, ми тим самим стимулюємо самореалізацію особистості.

Слід зазначити, що поєднання драми і комедії в репертуарі театру «Катарсис» має на меті роботу з різноманітними емоційними реакціями та «зараженням» ними глядачів. «Не тільки трагедія, але і драма, і навіть комедія за своїм учинковим змістом мають катартичну властивість – викликати в людини певну динаміку емоцій і за допомогою своєї естетичної форми привести їх до розрядки» (В. Роменець)[68,199]. Важливим моментом є і те, що «героя» студенти обирають за бажанням, точніше за підказкою інтуїції, що виникає під час «читки» запропонованого твору. В. А. Роменець, досліджуючи психологію творчості, відзначає: «на основі почуттів добираються такі образи, які відповідали б психічному стану людини» [68, 136]. Своєрідною є і робота акторів над роллю , що нагадує когнітивну техніку «Мислення і емоції» (заповнення проміжку між двома когніціями А і С в структурі АВС).Відповідно А – активізуючий чинник, що обумовлює процес реагування студентів (С) та стимулює творчий процес в групі. В – уявне моделювання пробігу для нового погляду на окреслену автором проблему. Тобто А – проблема, В – катарсис, точніше осмислення певного явища(почуття) на основі розкриття його суті , що сприяє очищенню цього почуття або «афектів від їхньої первісної несвідомої, паталогічної форми»( В. А. Роменець ) та С – інсайт.

Таким чином, студенти на заняттях театру крім ознайомлення з основами, функціями та вербальними й невербальними засобами вираження художнього образу у театральному мистецтві , мають можливість познайомитись з новими методами психотерапії зокрема, психодрамою, драматерапією та когнітивними технiками, котрi значно активізують позитивну динаміку процесу самореалiзацiї . В свою чергу отримані знання сприяють отриманню життєвих практичних вмінь та навиків студентами, що стимулює їхнє самопізнання та особистісний розвиток.

Додатки: Психодрама - метод психотерапії, самопізнання і самовираження - найбільш ефективний для короткострокової психологічної допомоги, оскільки заснований на дії, вільному вираженні почуттів, переживанні інтенсивного катарсису в безпечних умовах групи і за її підтримки. Найбільш показовий вид практичного застосування групової психотерапії - метод, який отримав назву психодрама. Автор психодрами - Якоб Морено, людина, з чиїм ім'ям прийнято пов'язувати розвиток групової терапії як спеціального психотерапевтичного напрямку. Виникнувши кілька десятиліть тому, психодрама не тільки не втратила своєї актуальності, але застосовується все ширше і ширше практично у всіх розвинених країнах Європи та Америки. Більшість авторів описують психодраму як метод, аналізуючи її основні терміни іпоняття. Ролітарольовіігри Дуже важливо відразу зрозуміти принципову відмінність психодрами як терапевтичного методу від театрального типу розігрування ролей. Якщо в театрі всі ролі і їх поведінка розписані автором і акторам залишається лише незначна можливість імпровізації в жорстких рамках незмінного сюжету, то в психодрамі (і в цьому її принципова відмінність і лікувальну дію) немає ніякого заданого сценарію: учасники групи самі створюють його по ходу розвитку сюжету і не знають заздалегідь, до чого це все призведе. Тут психодрама нагадує саме життя. Ролі учасники теж вибирають і розподіляють самі. Психотерапевт лише пояснює основні правила психодрами, а в межах їх заохочує всіляку імпровізацію і спонтанность.Морено любив наводити приклад відмінності емоційного впливу звичайного вистави та психодрами. У першому випадку глядач з боку спостерігає за виверженням вулкану, в психодрамі він сам знаходиться біля його підніжжя. Спонтанність Спонтанність увазі природність (ненавмисні) сприйняття і реагування. Цей термін зустрічається практично у всіх видах психотерапії, тому що їхні автори вважають, що більшість клієнтів занадто затиснуті психологічними захисними механізмами і шаблонами поведінки: вони втратили дитячу спонтанність - природність прояву почуттів і думок. Саме набуття такої спонтанності дозволить їм краще всього позбутися своїх комплексів і неврозов.Ету ж завдання ставить перед учасниками психодрами Якоб Морено. При цьому психотерапевт повинен, не нав'язуючи свого сценарію рольової гри, лише закликати (підштовхувати) учасників не відриватися від даного моменту і розігрувати не якісь придумані ними сценарії або сцени з минулого свого життя, а діяти саме «тут і тепер». На думку прихильників психодрами, саме така творча атмосфера (Морено вважає, що творчість і спонтанність-нерозривні поняття і одне стимулює інше) дозволяє учасникам психотерапевтичної групи відволіктися від комплексів, вийти за межі шаблонів поведінки і краще розкритися для себе і для членів групи. Теле Вважається, що це поняття схоже на те, що З. Фрейд називав трансфер (перенесення). Як відомо, під терміном трансфер Фрейд розумів перенесення клієнтом на психоаналітика значущих для нього емоційних рис і відносин. Для Фрейда аналіз трансферу був одним з технічних засобів практики психоаналізу, за допомогою якого він намагався охарактеризувати особистість самого пацієнта і причини його невроза.Некоторие послідовники Фрейда використовували і термін корнтрперенос, позначаючи їм процес емпатійного співпереживання психотерапевтом почуттів і станів кліента.Морено в методі психодрами об'єднує перенесення і контрперенос одним поняттям тілі, що характеризує двосторонній процес емпатіійного сприйняття - як між терапевтом і клієнтом, так і між усіма учасниками психодрами. Проте в психодрамі на відміну від класичного психоаналізу процеси перенесення і контрпереноса використовуються не тільки і не стільки для характеристики особистості клієнта, скільки з терапевтичною метою його саморозкриття і подолання певних комплексів і неврозів, а також для посилення всього групового процесу. Катарсис Як відомо, це слово в античній грецькій трагедії позначало очищення, просвітлення через страждання. У цьому ж значенні його вживав ще Арістотель.В практику психоаналізу катарсис був введений Фрейдом в сенсі розтину через інтенсивні емоційні переживання причин неврозів і наступного за цим полегшення-зцілення. Приблизно в цьому ж сенсі цей термін став використовуватися в більшості напрямків і шкіл західної псіхотерапіі.Не став винятком і Морено з його психодрамою. Однак тут поняття катарсису отримало додаткове широке тлумачення. У психодрамі катарсис повинні випробувати не тільки клієнт і навіть не тільки всі учасники конкретного психодраматического етюду, а й усі інші учасники, які є, за задумом Морено, активно співпереживаю глядачами. Можна сказати, що катарсис по Морено ближче до свого первісного змісту античної трагедії, головною метою якої і було спільне активне співпереживання і фінальне полегшення-просвітлення акторів і глядачів. Однак, якщо в грецькій трагедії катарсис - явище вторинне по відношенню до сюжету, у Фрейда - один із засобів психоаналізу, то у Морено сам процес катарсису стає головним завданням учасників психодрами (первинний ефект) і активних глядачів (вторинний ефект), надаючи на них психотерапевтичне вплив. Інсайт Це слово (insight) перекладається з англійської як "несподіване осяяння». Инсайтом можна назвати стан Сократа, коли він, зробивши несподіване відкриття, закричав у захваті: «Еврика!» (Нашел!) Цей термін вживається у багатьох напрямках сучасної психотерапії і позначає несподіване розуміння клієнтом своєї проблеми або зміна погляду на себе, що розширює можливості вирішення проблеми . Зазвичай (особливо в психоаналітичних напрямках) інсайт відбувається в результаті катарсису. У цьому ж сенсі він розуміється і в психодрамі, атмосфера і динаміка якої і повинні привести учасників (або хоча б окремих з них) до катарсису, а через нього до інсайту. На початку заняття психотерапевт пояснює групі зміст і завдання психодрами і описує етапи її практичної реалізації. Теоретичні положення доводяться до учасників групи в обсязі і формі, відповідних саме цієї групи та рівнем її підготовленості. Практика психодрами включає кілька важливих етапів. Сюди входять етап розподілу ролей і три стадії розвитку самої психодрами. Розподіл ролей В даний час багато керівників груп вносять свої нововведення в типи ролей психодрами, проте в основному типажі, введені Я. Морено, зберігаються. До них відносяться ролі: режисера, протагоніста (головного героя) і допоміжних Я. Режисером зазвичай виступає сам психотерапевт або керівник групи (як правило, це одна особа). Його головні завдання-сформувати оптимальну для майбутньої роботи творчу групову атмосферу, розподілити інші ролі, почати сценічне дійство в бажаному напрямі, а далі - підтримувати настрій учасників до прояву їх творчої ініціативи та імпровізації. Залежно від того, чи проводиться психодрама в першу чергу для терапевтичного впливу на учасників або для психоаналізу їх самих, причин їх неврозів, роль режисера дещо змінюється. У першому випадку він головним чином підтримує терапевтичну творчу атмосферу, практично не відволікаючи увагу групи на аналітичні розбори, - для нього важливіше сам процес, ніж його аналіз. У другому випадку аналізу слів, дій і прихованих за ними причин приділяється спеціальний час, хоча (як ми вже казали) в психодрамі по Я. Морено психоаналіз грає підлеглу роль по відношенню до терапевтичного процесу досягнення катарсису і інсайту. Протагоністом (відповідно до термінологією античного театру) Морено називає виконавця головної ролі - основного Я. Всі інші учасники грають ролі допоміжних Я. Докладніше ми можемо простежити за їхньою діяльністю в процесі розгляду основних стадій (фаз) розвитку психодрами. Перша стадія Тут основне навантаження випадає на режисера. У його завдання входить: -Домогтися фізичного розкріпачення всіх учасників психодрами, подолання (типовою для початківців акторів) рухової скутості; - Постійне заохочення, стимулювання прояву спонтанності невербального (рухового, мімічного) і вербального (словесного) прояви емоцій; - Цілеспрямована концентрація уваги учасників групи на вирішення загальної задачі з дотриманням принципу «тут і тепер». Для розкріпачення «акторів», «режисери» психодрами часто використовують різні розминочні вправи. Це можуть бути самі різні рухи типу рухливих ігор або елементів групової гімнастики, аеробіки, які за допомогою режисера супроводжуються створенням і посиленням атмосфери гри, творчої свободи, жартів. Потім можуть бути зіграні елементи пантоміми в парах, в трійках і т.п., спроби передати думки мімікою і жестами і розгадати їх. При цьому учасники повинні знати, що чим швидше і повніше вони знайдуть розкутість і спонтанність (природність «ненавмисного» реагування), тим швидше і ефективніше налагодиться процес психодрами, який допоможе вирішенню їхніх проблем. Однак дуже часто повторювати цього не потрібно, так як зайве старання «бути природними» якраз і буде заважати набуття істинної природності і спонтанності. Взагалі, як і в усі видах неавторитарного групової терапії, режисер психодрами повинен втручатися тільки у разі явної необхідності («не треба дмухати в надуті вітрила», якщо груповий процес сам налагоджується - не втручайтеся) і по можливості непомітно, не повчаючи, а надихаючи. Режисер повинен всіляко заохочувати сміливість вільного, необдуманого прояви емоцій у словах і жестах, не боятися виглядати смішними і т.п. Друга стадія Після здобуття учасниками певної розкутості і створення активної творчої атмосфери в результаті правильно проведеної розминки починається основна частина психодрами. Спочатку режисер визначає, хто з учасників буде грати роль протагоніста. Він може зробити цей вибір самостійно або навмисне залучаючи до обговорення кандидатури групу і тим самим підтримуючи творчу активність всіх учасників. Режисер просить протагоніста вибрати досить важливу для нього тему, розповісти всім загальну ідею того спектаклю, який він хотів би розіграти. Він нагадує, що протагоніст викладає лише загальний напрям, а розвиток дії в психодрамі має бути спонтанним (як і дії всіх її учасників) та не пов'язаним заздалегідь деталізованим сценарієм. Потім обраний головний герой - протагоніст підбирає собі одного або декількох (в залежності від задуму режисера) партнерів, які будуть його допоміжними Я. Пояснивши допоміжним Я їх завдання, протагоніст починає розігрувати намічене дію, намагаючись якомога більш природно, спонтанно висловлювати свої думки і почуття . Режисер, як уже говорилося, втручається лише в разі необхідності, підправляючи процес у потрібному напрямку до катарсису і інсайту. Сам Якоб Морено характеризував завдання режисера психодрами наступним чином: «Ми не повинні руйнувати стіни (щоб вивести учасників з глухого кута. - А.Р.), ми просто повинні чіпати ручки безлічі дверей для того, щоб зрозуміти, яка з них відкрита». Під руйнуванням стін Морено має на увазі надмірно активне втручання режисера в процес психодрами, коли учасники заходять в глухий кут і не знають, як розвивати дію далі. Дійсно, в такій ситуації інтерес до психодрамі з боку як учасників, так і глядачів падає, і у режисера виникає спокуса втрутитися і наочно показати, що клієнти не дарма звернулися до нього і цим методом. Зазвичай таке втручання зупиняє розвиток дії, тобто «руйнує стіни» утворився глухого кута, а не стимулює учасників шукати з нього вихід. Тому режисер спочатку підбадьорює заблукали і зупинилися учасників просто позитивної емоційної атмосферою, а в разі тривалого застою і загрози втрати віри у свої сили (а то і в метод психодрами) режисер починає як би неявно підштовхувати учасників до різних дверей, стимулюючи їх самих спробувати, яка двері відкриті і веде до виходу з глухого кута. Третя стадія Це завершальна стадія психодрами, яка, як і більшість видів групової терапії, полягає у спільному обговоренні та аналізі поведінки всіх учасників. У це обговорення слід залучати (ненасильно) усіх учасників, тому що такі обговорення допомагають не тільки покращити роботу, краще пізнати себе та інших, а й стимулюють активність групової взаємодії і емпатійного взаєморозуміння. Методики психодрами Незважаючи на численні варіації, основними практичними методиками психодрами вважаються: монолог, метод двійника, обмін ролями, відображення. Монолог Це висловлювання протагоніста або його допоміжного Я. Висловлюючи в монолозі обрану (важливу для нього тему), він не тільки намагається її якомога точніше довести до слухачів, а й по ходу, ще раз осмислюючи її і бачачи реакції аудиторії, починає краще розбиратися в ній сам. Двійник Ця методика полягає в тому, що один з обраних протагоністом, терапевтом або групою учасник стає дублером протагоніста. Він уважно стежить за монологом протагоніста і готується продовжити за нього пошук вирішення проблеми, як тільки той почне застрявати в ній. У деяких варіантах цього методу двійник намагається зрозуміти і висловити за протагоніста те, що тим недоговорено. Зрозуміло, це вимагає здатності до емпатійного взаєморозуміння з протагоністом на рівні ідентифікації його з собою. Ми намагаємося регулярно міняти як двійників, так і самих протагоністів, так, щоб кожен з учасників відчув себе як у тієї, так і в іншій ролі. Можливо більш активну участь інших членів групи у вигляді допоміжних Я, доповнюють те, що, на їхню думку, не висловив двійник за протагоніста. Слід пам'ятати що двійник завжди виступає не від свого обличчя, а тільки за протагоніста, як його внутрішній голос, одна з субособи і т.п. Бажано заохочувати різні типи двійників: серйозні, іронічні, безбарвні (тобто повністю наслідують протагоністу), пристрасні (посилюють почуття протагоніста), скептики і т.п. Це дозволяє як протагоністу, так і самому двійника і всім учасникам з різних сторін побачити не тільки протагоніста, а й свої власні думки і почуття. Адже на думку представників практично всіх видів психотерапії для психічного здоров'я необхідно як можна більш повне і різнобічне сприйняття себе, інших, навколишньої дійсності. Обмін ролями Періодично в психодрамі бажано проводити обмін ролями. Протагоніст стає двійником або одним з допоміжних Я і навпаки. Це дозволяє навчитися краще розуміти інших, а через це (за механізмом зворотного зв'язку) і самого себе Відображення Тут також використовується механізм зворотного зв'язку. Протагоністу пропонують поспостерігати за тим, як його зображують двійник та інші учасники. Це допомагає побачити себе очима інших і уточнити думку про себе і, можливо, внести корекцію в свою поведінку. Напевно, ви вже помітили, що ці методики розділяються вельми умовно і в кожній з них утримуються (або принаймні можуть бути застосовані) елементи іншої методики. Досвідчений керівник групи (режисер) вміло чергує методики та їх елементи, гостро відчуваючи момент для найкращого застосування кожної з них. У практиці психодрами застосовуються й інші методики. До них в першу чергу відносяться такі: Методика свічки - всі члени групи по черзі виявляються протагоністами, двійниками і допоміжними Я. Розмови при свічках - зазвичай протагоніст повертається спиною до аудиторії і прислухається до того, як інші учасники обговорюють його ідеї та поведінку. Проекція майбутнього - протагоніст фантазує, що може або повинно відбутися в майбутньому. Елементи психодрами так чи інакше застосовуються у всіх видах групової психотерапії. Це групи зустрічей, групи тренінгу вмінь, гештальттерапии, трансакційного аналізу і т.п., навіть деякі варіанти психоаналізу. Психодрама застосовується при лікуванні алкоголізму, наркоманії, при корекції різних видів девіантної (що відхиляється) поведінки, прикордонних нервово-психічних розладах (неврозах, психопатіях).

Психодрама – терапевтичний груповий процес, у якому використовується інструмент драматичної імпровізації для вивчення внутрішнього світу клієнта, відбиває актуальні проблеми клієнта, а не створює уявлювані сценічні образи.

Саме психодрама є першим методом групової психотерапії, для вивчення особистісних проблем, мрій, страхів і фантазій. Вона ґрунтується на припущенні, що використання дій, реально наближених до життя в порівнянні з використанням вербалізації.

1.Історія розвитку психодрами. Поняття про драму як терапевтичному методі виникло в результаті театрального експерименту, початого Морено у Відні після першої світової війни іспонтанний театр одержав, що назву «,». Він замишляв свій «спонтанний театр» як ще один вид розваги. Його основна ідея носила духовний характер: реалізація творчого «Я» у «театрі життя», що надає безмежні можливості для вільного вираження емоцій. Свій театр він вважав видом драматичного релігійного досвіду, одержуваного в «храмі театру».

Ідея про психодраму як лікувальний метод виникла в нього після того, як одна акторка розповіла йому про свої конфлікти з нареченим. За допомогою трупи театру Морено поставив історію акторки на сцені. Цей досвід виявився значимим і успішної як для самої пари, так і для інших членів трупи. Потім Морено приступив до більш формалізованих експериментів з подібними груповими представленнями, розробляючи різноманітні прийоми, що згодом стали істотною частиною психодраматичного підходу.

У 1925 р., переїхавши В США, Морено продовжував розробляти психодраматичний підхід, працюючи з дітьми в Плимутському інституті в Нью-Йорку. Результатом досліджень по терапії груповою взаємодією з'явилася побудова соціограми. У 1929 р. Морено приступив до здійснення першої великомасштабної програми «відкритої» психодрами в аматорській трупі Карнегі-холу. У 1934 р. він видав монографію «Застосування групового методу для класифікації», у якій визначив зміст термінів «групова терапія» і «групова психотерапія», докладно описавши специфічний комплекс операцій.

2.Основні поняття психодрами. Рольова гра -  широко застосовуваний у психодрамі прийом – складається у виконанні якої-небудь ролі в аматорському представленні. Крім того, рольова гра використовується як терапевтичний прийом до різних терапевтичних підходах, особливо інтенсивно в гештальттерапії і поведінкової терапії для розучування й удосконалювання бажаного й адаптивного поводження.

Рольова гра займає центральне місце в психодрамі. Психодрама визнає природну здатність людей до гри і створює такі умови, при яких індивідууми, виконуючи ролі, можуть творчо працювати над особистісними проблемами і конфліктами. Морено протиставляв психодраму пасивності психоаналізу. Він вірив, що психодрама дає можливість активному експериментуванню як з реалістичними, так і нереалістичними життєвими ролями. З метою дослідження особистісно значимого матеріалу не можна забороняти під час психодраматичного заняття члену групи грати кожну з ролей – будь те жорстокий вбивця, звабливий спокусник, нереалістичний чи гротесковий персонаж.

Морено відзначав, що безліч людей реалізує рольове поводження в реальному житті подібно акторам у театрі. У них вітсутня спонтанність, вони утягнені в здійснення безглуздих ритуалів і поводяться в рамках тих ролей, що пропонують їм навколишні.

Психодрама дає можливість перебороти стійкі моделі поводження по сценарії.

На відміну від традиційного театру психодрама заохочує вивчення реальних і важливих для учасників ролей. Сценарій і постановка є результатом роботи не автора і режисера, а самого учасника.

Спонтанність і споріднене до нього поняття творчість складають ядро теорії дії й особистості Морено. Морено звернув увагу на психотерапевтичне значення тієї внутрішньої волі, що демонстрували діти, коли гралися у віденських парках.

Морено розглядав спонтанне поводження в психодрамі в якості «протиотрути» всеі зростаючої ригідності соціально-рольового поводження. Члени психодраматичних груп розширювали рольовий репертуар, досліджували індивідуальні особливості і в міру розвитку ігрового представлення знаходили рішення специфічних особистісних проблем. Морено вважав, що психодрама, дозволяючи учасникам змінити звичні поведінкові стереотипи, звільнитися від тривоги, актуалізувати свій людський потенціал, допомагає їм досягти іншого життєвого статусу. Створюється враження, що, по Морено, еволюція приведе до того, що вижити зможуть лише творчі особистості.

Спонтанність – це той ключ, що приводить до розуміння ідеї творчості.

Поняття «спонтанність» у Морено розглядається в двох основних перемінних: адекватні відповіді та новизна. Таким чином, поводження повинне бути як новим, так і адекватним для даної ситуації. Той член групи, що незнайомий з культурними і соціальними обмеженнями, може під час представлення, розігруючи якусь роль, видати спонтанне поводження, але воно буде розглядатися як патологічне.

Терапевтичні цілі в психодраме часто містять у собі знайомство клієнта з культурними і соціальними обмеженнями з одночасним полегшенням процесу розвитку творчої спонтанності. Згідно Морено, сучасні люди бояться безпосереднього й емоційного (спонтанного) спілкування так само, як примітивні люди боялися вогню доти, поки вони не навчилися добувати його. Морено знайшов, що можна навчитися спонтанності, і почав розробляти спеціальні психодраматичні прийоми для тренування спонтанних дій.

При психодраматичній конфронтації минулі проблеми і майбутні страхи розігруються за принципом «тут і тепер». По суті, психодрама дає учаснику можливість об'єктивувати значні події минулого, що зберігаються в його пам'яті.

Спонтанність і творчість – це динамічні події.

"Тілі" У той час як поняття «перенос» позначає однобічний процес передачі емоцій від клієнта психологу, а «контрперенос» - від психолога клієнту, «тілі» позначає двосторонній процес передачі емоцій між клієнтом і психологом.

Поняття «тілі» містить у собі негативні і позитивні почуття, що виникають між людьми в психодраматичній дії. Його можна визначити як взаємозв'язок всіх емоційних проявів переносу, контрпереносу і емпатії. У той час як емпатія – це як би однобічне почування однієї людини у внутрішній світ іншого, «тілі» являє собою взаємний обмін емпатіями і визнаннями. Коли члени групи міняються чи ролями намагаються подивитися на світ чужими очима, вони утягують у відношенні «тілі».

Результатом використання поняття «тілі» у вивченні груп є визнання того, що ми бачимо інших не такими, які вони є насправді, а такими, якими вони виявляються у відношенні до нас.

Катарсис Поняття катарсис походить з античних трагедій. Давньогрецькі драматурги вірили, що інсценовані трагедії звільняють глядачів від надмірно сильних емоційних переживань. Виникаючий груповий катарсис розглядався ними як спосіб, що допомагає глядачам краще зрозуміти деякі аспекти своїх особистостей.

Хоча в психодрамі використовується поняття катарсису не в тім значенні, що визначив для нього Аристотель, - емоційне потрясіння і внутрішнє очищення (у цьому ж значенні використовував поняття катарсису і Фрейд, описуючи афективну розрядку при гіпнотичному лікуванні пацієнтів-істериків), Морено розширив зміст поняття, поширюючи дію катарсису не тільки на глядачів, але і на акторів.

Інсайт Кінцевим результатом психодраматичного процесу є зміна в структурі організації перцептивного поля учасників, що одержав назву інсайт. Інсайт  - це вид пізнання, що приведе до негайного  рішення чи нового розуміння наявної проблеми. Групова психодрама ставить своєю метою створення такого клімату в групі, у якому можливі максимальні прояви катарсису, пізнання й інсайту. Як правило, найвища емоційна напруга виникає в групі під час сценічної дії, а не після нього, під час обговорення чи інформації груповому аналізі. Однак іноді інсайти можуть виникати одночасно з катарсисом, а також під час обговорення переживань, що виникають у ході психодраматичної дії.

3. Основні процедури. Ролі в психодрамі. Багато використовувані в психодрамі терміни зв'язані з театром. Керівник групи називається режисером. Режисер допомагає створити необхідну атмосферу для групової роботи – атмосферу безумовної довіри – і спонукує членів групи до дослідження їхніх особистісних проблем. Режисер психодрами, очевидно, є одним з найбільш активних керівників груп. Він грає три ролі: продюсера, терапевта й аналітика. Будучи продюсером, він керує груповим заняттям і допомагає членам групи перевести їхню думки на мову драматичної дії. Творчість, гнучкість і здатність залучити до участі в груповому процесі всю групу є ключовими характеристиками гарного продюсера.

У ролі терапевта режисер психодрами намагається допомогти членам групи змінити невдалі паттерни поводження. Як будь-який лідер, терапевт іноді стає мішенню для коментарів і критики з боку групи: але, будучи членом групи, він повинний реагувати на ці нападки відкрите і не захищатися від них.

У ролі аналітика керівник групи інтерпретує і коментує поводження учасників, аналізує реакції всіх членів групи на якусь дію.

Той член групи, що є суб'єктом конкретної психодраматичної дії, називається протагоністом. Протагоніст, зображуючи події зі свого життя, має рідку можливість дати власну інтерпретацію минулої життєвої ситуації перед групою рівних партнерів, що співчувають йому.

Учасник, задіяний у роботі з протагоністом, виконує роль «допоміжного «Я»». «Допоміжне «Я»» уособлює всіх значимих інших у житті протагоніста.

Функції «допоміжного «Я»»:

-        зіграти ту роль, що замишляє протагоніст для здійснення психодрами;

-        допомогти зрозуміти, як протагоніст сприймає взаємини з відсутніми персонажами дії;

-        зробити видимими ті аспекти взаємин, що протагоніст не усвідомлює;

-        терапевтично направляти протагоніста в рішенні його усередині- і міжособистісних конфліктів;

-        допомогти протагоністу перейти від драматичної дії до реального життя.

Використання різних «допоміжних «Я»» приводить до більшого включення в груповий процес всіх учасників. Випливаючи керівництву режисера і намагаючись відчувати світ протагоніста, виконавці ролі «допоміжного «Я»» можуть також почати досліджувати не тільки проблеми протагоніста, але і свої власні.

Аудиторія складається з тих членів групи, що не грають ролей у даному психодраматичної дії. У заключній фазі заняття вони демонструють свої емоційні відносини до того що відбувалося і розкривають власні проблеми і конфлікти, аналогічні, до тих що обговорювались у час заняття. Аудиторія, емоційно утягуючи в психодраму, може досягти стану інсайту стосовно власних проблем, подібно тому як ми довідаємося щось про самих себе, коли дивимося п'єсу.

Фази розвитку психодрами.

Першою фазою розвитку класичної психодрами є психічна розминка. Розминка складається з трьох стадій: поступове розкріпачення рухової активності учасників; стимуляція спонтанних поведінкових реакцій; фокусування уваги членів групи на конкретному чи завданні темі.

Методики, використовувані в процесі психодраматичної дії. Монолог. Двійник. Обмін ролями. Відображення.

Термінологічний словник-довідник

Психодрама – терапевтичний груповий процес, у якому використовується інструмент драматичної імпровізації для вивчення внутрішнього світу клієнта, відбиває актуальні проблеми клієнта, а не створює уявлювані сценічні образи.

Рольова гра -  широко застосовуваний у психодрамі прийом – складається у виконанні якої-небудь ролі в аматорському представленні.

Спонтанність у Морено розглядається в двох основних перемінних: адекватні відповіді та новизна.

"Тілі» містить у собі негативні і позитивні почуття, що виникають між людьми в психодраматичній дії. Його можна визначити як взаємозв'язок всіх емоційних проявів переносу, контрпереносу і емпатії.

Катарсис - це спосіб позбавлення людини через психодраму від надмірно сильних емоційних переживань, котрий допомагає їм краще зрозуміти деякі аспекти своїх особистостей.

Інсайт  - це вид пізнання, що приведе до негайного рішення чи нового розуміння наявної проблеми.

ІСТОРІЯРОЗВИТКУ Створення та розвиток психодрами пов'язано з дослідженнями Якоба Леві Морено (1892 - 1974), засновника соціометрії і, як вважають деякі психологи, руху групової психотерапії в цілому. Морено народився в Бухаресті (Андерсон, 1974). , Потім дитиною разом з родиною переїхав до Австрії, де вивчав філософію та медицину у Віденському університеті. В період навчання їм був розроблений проект організації груп самодопомоги для одиноких повій Відня, який, як вважав сам Морено, поклав початок руху групової психотерапії. Морено зосередив увагу на динамічних внутрішньогрупових факторах як засобах надання допомоги жінкам в усвідомленні ними своїх особистісних цілей. Він (Морено) 1947 відзначав, що ці групові заняття висвітили чотири основних елементи, які потім стали наріжним каменем групової психотерапії: автономність групи, наявність певної групової структури, проблема колективності і анонімності. У 1916 р. Морено почав працювати над другим проектом організації груп самодопомоги для італійських селян, які змушені були змінити місце проживання, з метою допомогти їм адаптуватися до нових умов. На основі даних, отриманих завдяки здійсненню цих проектів, він розробив методики групової соціометрії, що склали фундамент його системи психодрами і групової психотерапії. Поняття про драму як терапевтичному методі виникло в результаті театрального експерименту, розпочатого Морено у Відні після першої світової війни і отримав назву "спонтанний театр". Морено вперше замислився про ігрові методики, коли спостерігав, як діти в іграх втілюють свої фантазії. Таким чином, психодрама базується на ігровому принципі. Морено замислює свій "спонтанний театр" як ще один вид розваги і спочатку не орієнтувався на практику особистісних змін і гармонізацію психічного розвитку. Його основна ідея носила духовний характер: реалізація творчого "Я" в "театрі життя", який надає безмежні можливості для вільного вираження емоцій. Свій театр він вважав видом драматичного релігійного досвіду, одержуваного в "храмі театру". Згідно Морено, ідея про психодрамі як лікувальному методі виникла у нього після того, як одна актриса розповіла йому про свої конфлікти з нареченим. За допомогою трупи театру Морено поставив історію актриси на сцені. Цей досвід виявився значимим і успішним як для самої пари, так і для інших членів трупи. Потім Морено приступив до більш формалізованим експериментів з подібними груповими уявленнями, розробляючи різноманітні прийоми, які згодом стали істотною частиною психодраматического підходу. У 1925 р., переїхавши до США, Морено продовжував розробляти психодраматичний підхід, працюючи з дітьми в Плімутські інституті в Нью - Йорку. Одночасно він працював над методиками соціометричного аналізу, проводячи обстеження ув'язнених державної в'язниці Нью - Йорка і дітей - правопорушників, що навчалися в підготовчій школі. Результатом досліджень по терапії груповим впливом з'явилася побудова соціограми. У 1929 р. Морено приступив до здійснення першої великомасштабної програми "відкритої" психодрами в аматорській трупі Карнегі - холу. У 1934 р. він видав монографію "Застосування групового методу для класифікації", в якій визначив зміст термінів "групова терапія" та "групова психотерапія", докладно описавши специфічний комплекс операцій. Обговорення цієї роботи на конференції по групових методів стало першою спробою привернути увагу Американської психіатричної асоціації до групової психотерапії. РОЛЕВА ГРА Широко застосовується в психодрамі прийом - полягає у виконанні будь - якої ролі в аматорському поданні. Крім того, рольова гра використовується як терапевтичний прийом в різних терапевтичних підходах, особливо інтенсивно в гештальттерапии і поведінкової терапії для розучування і вдосконалення бажаного і адаптивного поведінки. Рольова гра займає центральне місце у психодрамі. Хоча цей термін може позначати відрепетирували і штучне дію, Морено не розглядав гру як щось заздалегідь підготовлене. Наприклад, Марлон Брандо на комплімент ведучого популярного шоу розмовного Діка Каветта про його акторському таланті відповів так: "Кожна людина - актор. Ви теж зараз граєте. Ви граєте роль інтерв'юера. Люди грають ролі батьків, політиків, вчителів. Кожна людина - це актор. " Психодрама визнає природну здатність людей до гри і створює такі умови, при яких індивідууми, виконуючи ролі, можуть творчо працювати над особистісними проблемами і конфліктами. Морено протиставляв психодраму пасивності психоаналізу. Він вірив, що психодрама дає можливість активного експериментування як з реалістичними, так і нереалістичними життєвими ролями. Гуманіста Морено приваблювало, що людина, яка грає роль "Бога", отримує можливість більш повно досліджувати свої почуття і може сприяти своєю самоактуалізації. З метою дослідження особистісно значимого матеріалу не можна забороняти під час психодраматического заняття члену групи грати будь-яку з ролей - будь то жорстокий вбивця, звабливий спокусник, нереалістичний або гротесковий персонаж. Морено підкреслює, що між виконанням ролі в психодрамі і грою в справжньому театрі існує кардинальна відмінність, оскільки професійні актори грають те, що написали автори, і вони обмежені у своїх діалогах авторським текстом. Професійний актор повинен володіти здібностями перевтілюватись у того персонажа, якого він грає, виконуючи роль саме в театральній виставі, а не в реальному житті. У психодраматическом поданні акторство може виявитися перешкодою. Нерідко професійні актори піддаються атакам в групах зустрічей за те, що ховаються за свої фальшиві фасади. Морено зазначав, що безліч людей реалізує рольова поведінка в реальному житті подібно акторам у театрі. У них відсутня спонтанність, вони залучені до здійснення безглуздих ритуалів і ведуть себе в рамках тих ролей, які пропонують їм оточуючі. Візьмемо, приміром, людей, які однаково ввічливо посміхаються і в радості, і в горі, не бажаючи обговорювати при інших свої актуальні емоційні переживання. Психодрама дає можливість подолати стійкі моделі поведінки за сценарієм. На відміну від традиційного театру психодрама заохочує вивчення реальних і важливих для учасників ролей. Сценарій і постановка є результатом роботи не автора, і режисера, а самого учасника. Набагато більш хвилюючі, ніж традиційні уявлення, психодраматичні уявлення можуть по - справжньому захоплювати і акторів і аудиторію. Спонтанність Поняття "спонтанність" і родинне йому поняття "творчість" складають ядро ​​теорії дії та особистості Морено. Обидва ці поняття грунтуються на його спостереженнях за рольовими іграми дітей і досвід роботи в "спонтанному театрі". Морено звернув увагу на психотерапевтичне значення тієї внутрішньої свободи, яку демонстрували діти, що у віденських парках. Здавалося, що вони не схильні до дії поведінкових стереотипів і здатні повністю переселятися в світ своїх фантазій. "Спонтанний театр" був створений Морено у відповідь на його розчарування в традиційному театрі, головним недоліком якого він вважав закладену в сценарії ригідність соціально - рольової поведінки. Морено бачив, що люди стають схожими на роботів, якимись подобами машин, позбавленими індивідуальності і творчих можливостей. Саме тому в психодрамі немає спеціально написаних ролей і сценаріїв, актори можуть грунтуватися на знайомих переживаннях або слідувати будь-кому, хай навіть не звіданого для них шляху. Цей метод в значній мірі контрастує з традиційним театром, в якому п'єса ще і ще раз програється в пошуках оптимальної гри. Морено розглядав спонтанну поведінку в психодрамі в якості "протиотрути" все зростаючою ригідності соціально - рольової поведінки. Члени психодраматних груп розширювали рольової репертуар, досліджували особистість і в міру розігрування подання знаходили вирішення специфічних особистісних проблем. Морено вважав, що психодрама, дозволяючи учасникам змінити звичні поведінкові стереотипи, звільнитися від тривоги, актуалізувати свій людський потенціал, допомагає їм досягти іншого життєвого статусу. Створюється враження, що, за Морено, еволюція призведе до того, що, вижити зможуть лише творчі особистості. Спонтанність - це той ключ, який призводить до розуміння ідеї творчості. Як говорив Морено: "Творчість - це спляча красуня, яка для того, щоб прокинутися, потребує каталізаторі. Таким хитрим каталізатором творчості є спонтанність." Іншими словами ідеї виникають під час спонтанного дії, а при удачі і достатньої наполегливості можуть призвести до творчого акту . Кінцевим продуктом творчого процесу є "культурні консерви". "Культурні консерви" - це те, що зберігає культурні цінності: мова, література, мистецтво, ритуали. "Консерви" пов'язують людей з минулим, а засвоєні завдяки їм стійкі моделі поведінки, стереотипи мислення допомагають вирішувати нові проблеми, долати критичні ситуації. Хоча консервація необхідна для виживання культури, при відсутності процесів творчості розвиток культури тільки за допомогою консервації неможливо. Упор на спонтанність не означає, що під час психодрами не використовуються звичні дії. Поняття "спонтанність" у Морено містить дві основних змінних: адекватну відповідь і новизна. Таким чином, поведінка повинна бути як новим, так і адекватним для даної ситуації. Той член групи, який незнайомий з культурними та соціальними обмеженнями, може під час вистави, розігруючи яку - то роль, видати спонтанну поведінку, але воно буде розглядатися як патологічне. Терапевтичні цілі в психодрамі часто включають в себе знайомство клієнта з культурними та соціальними обмеженнями з одночасним полегшенням процесу розвитку творчої спонтанності. Згідно Морено, сучасні люди бояться безпосереднього і емоційного (спонтанного) спілкування так само, як примітивні люди боялися вогню до тих пір, поки вони не навчилися видобувати його. Морено використовував театр як лабораторії для дослідження спонтанності. Він виявив, що можна навчитися спонтанності, і почав розробляти спеціальні психодраматичні прийоми для тренування спонтанних дій. Спонтанність зближує психодраму з іншими груповими підходами, що роблять акцент на принцип "тут і тепер". Проблеми та взаємини не обговорюються у словесній формі, вони переживаються в реальній дії на справжній момент. У психодраматическом дії немає минулого і майбутнього, є тільки сьогодення, природні бар'єри часу і простору стираються. При психодраматичної конфронтації минулі проблеми і майбутні страхи розігруються за принципом "тут і тепер". По суті, психодрама дає учаснику можливість об'ектіровать значні події минулого, які зберігаються в його пам'яті. На відміну від гештальттерапии, акцентує увагу на поточні почуття і відносини, керівники психодраматних груп не закликають до постійного перебування в поточній ситуації. Вони можуть присвячувати заняття минулого або майбутнього в залежності від сприймаються ними бажань учасників. Принцип "тут і тепер" в психодрамі є деяке розширення сьогодення, що включає і повторення минулих зустрічей, і підготовку до майбутніх. Наголос робиться на те, що результат реального переживання і емоційного відреагування багато в чому відрізняється від результату словесного обговорення минулих подій і прихованих почуттів. Психодраматичний конфронтація за принципом "тут і тепер" є основою для реалізації терапевтичної мети прояви спонтанності в реальному житті. ТЕЛЕ Спонтанність і творчість - це динамічні поняття. Морено розділяє з психоаналітиками віру в силу енергії перенесення. Однак він розцінює поняття "перенесення" як явно недостатнє для позначення тих сильних переживань, які виникають в терапевтичних групах. У той час як поняття "перенесення" позначає односторонній процес передачі емоцій від клієнта до психолога, а "контрперенос" - від психолога до клієнта, "тілі" позначає двосторонній процес передачі емоцій між клієнтом і психологом. Поняття "теле" включає в себе негативні і позитивні почуття, що виникають між людьми в психодраматическом дії. Морено визначив це поняття як "вчувствование людей один в одного, цемент, який скріплює всю групу", "потік двосторонньої афективності між індивідуумами". Іншими словами, поняття "теле" можна визначити як взаємозв'язок всіх емоційних проявів перенесення, контрпереноса та емпатії. У той час як емпатія - це ніби одностороннє вчувствование однієї людини у внутрішній світ іншого, "теле" являє собою взаємний обмін емпатії і освідченнями. Коли члени групи міняються ролями чи намагаються подивитись на світ чужими очима, вони втягуються у відносини "теле". Результатом використання поняття "тілі" у вивченні груп є визнання того, що ми бачимо інших не такими, якими вони є насправді, а такими, якими вони виявляються у ставленні до них. Групова психодрама є той "полігон", який дозволяє проаналізувати наше сприйняття інших людей. Поняття "теле" особливо значимо для соціодрами, спеціального виду психодрами. У социодраме темою дослідження є сама група, тому замість дослідження особистісних проблем учасники соціодрами вивчають ті проблеми, які виникають під час їх спільної роботи. Члени групи програють ролі для вивчення власних переживань, зумовлених, наприклад, такими соціокультурними проблемами, як расизм, забобони, взаємини поколінь, конфлікти з поліцією і т. д. За допомогою творчих і спонтанних дій учасники вивчають сприйняття, відповідні реакції, почуття, моделі поведінки , намагаються поліпшити взаємини в групі і просунути групове взаєморозуміння. КАТАРСИС Поняття "катарсис" сходить до античних трагедій. Давньогрецькі драматурги вірили, що інсценовані трагедії звільняють глядачів від надмірно сильних емоційних переживань. Виникає груповий катарсис розглядалося ними як спосіб, що допомагає глядачам краще зрозуміти деякі аспекти своїх особистостей. Хоча в психодрамі використовується поняття катарсису в тому значенні, яке визначив для нього Аристотель, - емоційне потрясіння і внутрішнє очищення (в цьому ж значенні використовував поняття катарсису і Фрейд, описуючи аффективную розрядку при гіпнотичному лікуванні пацієнтів - істериків), Морено розширив зміст поняття, поширюючи дію катарсису не тільки на глядачів, а й на акторів. "Вона (психодрама) має лікувальний ефект не по відношенню до глядача (вторинний катарсис), а по відношенню до самого актора, який розігрує драму і одночасно звільняє себе від неї" (Морено). У традиційному театрі глядачі можуть відчути душевну розрядку в процесі співпереживання, якщо сценарій співзвучний їх почуттів, і вони емоційно залучені в дію. Однак актори на сцені рідко переживають катарсис. По - перше, вони зазвичай не відображають у ролях значущі події свого власного досвіду, по - друге, повторення вистави знижує катарсичний потенціал матеріалу, закладеного в сценарії. Навіть якщо актор знайшов в сценарії те, що зачіпає його особистий емоційний досвід, він швидше почне оцінювати сценарій "як культурні консерви", а не як реальний досвід. Морено вважав, що він пішов далі Фрейда в розробці терапевтичної цінності катарсису і в спробах викликати його в драматичній дії. В античних трагедіях катарсис є вторинним по значимості в порівнянні з сюжетною лінією, в психоаналізі катарсис є вторинним у порівнянні з наступним аналізом, але і в психодрамі процес катарсису та інтеграції більш важливий, ніж сценарій або аналіз переживань і лих. Психодраматичний ситуація немов спеціально призначена для повного емоційного звільнення. Сила випробовується учасниками катарсису залежить від їх спонтанності. Катарсис відчувають як автори конкретної драматичної ситуації, що використовують особистісно значущий матеріал, так і актори, які втілюють цю ситуацію на сцені. Аудиторія в психодрамі може бути також залучена в процес переживання катарсису. У той час, коли Морено створював свій "спонтанний театр" і працював над вченням про психодрамі, глядачами психодрами були тільки безпосередні учасники драматичного психотерапевтичного дії. Психодрама належить до гуманістичної і орієнтованої на переживання психотерапії і сходить до Дж. Л. Морено, який створив цю форму психотерапії, грунтуючись на спонтанних рольових і імпровізованих іграх дітей. Крім цього, Морено створив спосіб вимірювання, діагностики та опис групових структур (соціометрія), який використовується також і в терапевтичних групах психодрами. Психодрама в першу чергу є груповий психотерапією, проте може використовуватися і в формі індивідуальної терапії (монодрама). У рамках психодрами і з використанням наявного в даний час великого інвентарю методів психодрамі може бути відданий психоаналітичний глибинний, поведінково-терапевтичний або социометрический акцент. Це створює для психодрами величезну сферу застосування і сприяє її використанню для вирішення найрізноманітніших завдань і стосовно найрізноманітнішим групам клієнтів. У різних техніках психодрами виявляється спорідненість з такими підходами, як гештальт-терапія (Фріц Перлс і Морено протягом багатьох років працювали разом), переживання сприйманого (загальним знаменником служить аутотренінг і імажінація) і тілесно орієнтованої психотерапії. Особливість психодрами полягає в тому, що матеріал для переживання, наприклад, конфлікту чи проблемної ситуації, а також бажань і надій створюється за допомогою терапевта та інших членів групи на сцені в групових сценках, які розігруються і потім обговорюються. Особливих обдарувань, наприклад, акторських здібностей, для психодрами не потрібно, вони швидше навіть перешкоджають психодрамі. 1. Короткий виклад психодраматического підходу Типове заняття в групі психодрами відбувається у трьох фазах, загальною тривалістю 1,5-2,5 години. Розминка (близько півгодини) має аналітичні та діагностичні мети; тут необхідно виявити і зібрати будь-який матеріал про конфлікти і переживаннях, і це утворює основу для психодраматичної роботи в ігровій фазі. Ігрова фаза (годину-півтора) має псіхокатартіческіе мети; повторенням рольової гри повинен бути отриманий емоційний досвід. Заключна фаза інтеграції (трохи більше півгодини) має аналітико-комунікативні цілі, аналіз з раціональної точки зору. Заняття можуть відбуватися раз на тиждень або один раз на місяць по 4 заняття відразу. Загальна тривалість психодрами становить 25-100 годин і змінюється в залежності від мети групи і проблематики окремих учасників. Зазвичай група психодрами включає від 8 до 12 осіб; крім цього, бере участь ще керівник, ко-терапевт, можливі стажисти, що підвищують свою кваліфікацію, медична сестра або соціальний працівник. Бажано співвідношення 50% чоловіків: 50% жінок, а також участь клієнтів різних вікових груп. Учасники психодрами - це клієнти консультацій, пацієнти в клініці, учні та педагогічні працівники (педагогічні рольові ігри). Областями застосування психодрами є робота з молоддю, освіта дорослих, підприємницьке консультування, консультування організацій та ін Змістовні моменти психодрами: довгостроково розкрити і переробити історію життя. Тут виявляються ті ж феномени, що і в психоаналізі: регресія, перенесення, опір; центрування на конфлікті і на справжньому в сенсі локальної терапії: тут можна побачити зв'язок з тренуванням в рамках терапії поведінки; причетний і до майбутнього, причому реальне розігрування проблемної ситуації за допомогою членів групи виявляється дієвішим, ніж її обдумування; психодрама сприяє пробудженню креативності, спонтанності і рольової рухливості. Психодрама доставляє радість і задоволення керівнику та групі на відміну від багатьох інших "серйозних" занять в нашому житті. Модифікаціями психодрами є соціодрама, поведінкова драма, дидактичний театр. Як і для будь-групової психотерапії, для психодрами необхідні навички життя в групі, тобто кожен окремий член групи повинен бути в змозі 1,5-2,5 годин активно брати участь в груповому процесі. Як і для інших груп, в групі психодрами пацієнтам з залежностями (наприклад, алкоголікам) краще працювати спільно з пацієнтами з тією ж симптоматикою. Клієнти з сильними страхами повинні готуватися до групової роботи в індивідуальному консультуванні чи психотерапії.

2.Фазарозминки Після відкриття групового засідання на цій фазі психодрами члени групи дійдуть активізації і відкриттю себе. Страх очікування повинен бути подолано і груповий процес "зустрічі" один з одним має допомогти отримати від окремих учасників або від групи в цілому матеріал про конфлікти чи переживаннях, що потім буде розроблятися в ігровій фазі. Цей процес "розморожування" в різних психотерапевтичних групах протікає з різною швидкістю, для розморожування тяжкохворих і страждаючих членів групи потрібно більше часу. Завдання керівника психодрами полягає в тому, щоб визначити, що відбувається в групі. Деякітехнікифазирозминки: Спалах: Після короткого обмірковування кожен учасник групи говорить, що він сприймає в даний момент, відчуває або хоче зробити. Ідентифікація з частиною: Від членів групи вимагають поставити себе на місце будь-якого предмета, одягу або частини тіла і говорити від його імені в Я-формі. Діалог на ходу: Розмова між керівником і членом групи, причому зовнішнє спільне рух має дати хід також і психічним процесам. Непряме подання: Після того, як учасники розіб'ються на пари і поділяться інформацією один про одного, кожен член групи представляє іншим свого партнера. Як завдань для розмороження повністю підходять також будь-які з безлічі невербальних вправ. 3.Ігровафаза Після того, як в ході розминки викристалізовується тема для ігрової фази, наприклад, матеріал про конфлікти і переживаннях когось із членів групи або ж загальна групова тема, в ігровій фазі цей матеріал буде перенесений на сцену і розіграний на сцені, причому будуть застосовуватися різні техніки психодрами. Змістом цієї ігрової фази буде гра протагоніста, в якій один з учасників представлятиме свої актуальні проблеми чи психічні ситуації з минулого. Це буде підтримуватися керівником психодрами, а також членами групи, які будуть виконувати специфічні ролі. Може бути розіграна загальна групова тема. Матеріалом для ігрової фази можуть бути також сни, казки чи плани на майбутнє. Найважливішими психодраматних техніками є наступні: Дублювання: Тут керівник психодрами, ко-терапевт або окремий член групи стоїть позаду протагоніста і вчувствуется в його дії, тон голосу, жестикуляцію. Від свого обличчя він говорить те, що міг би сказати протагоніст. Хороше дублювання дозволяє протагоністу глибше зануритися в переживання і цим істотно допомагає процесу терапії. Найчастіше дублювання буває підтримує, проте воно може бути також провокуючим, конфронтирующим і навіть парадоксальним. Дублювання не є "навіюванням", протагоніст, як показує досвід, сприймає те, що ясно лише для нього. Дублювання пов'язане з уявною необмеженої близькістю та ідентифікацією між Я і Ти (або між матір'ю і немовлям). Дзеркало: Тут член групи - часто на прохання керівника - копіює по можливості точно або злегка акцентовано дії, мова протагоніста в якій-небудь сценці. Внаслідок цієї конфронтації протагоніст отримує знання про себе, і його поведінка змінюється. Оскільки очікується, що ця конфронтація сильно зачепить протагоніста, то хто-небудь з членів групи повинен надавати йому підтримку. Аналогічно з дзеркалом відбувається усвідомлення себе в ранньому дитинстві. Зміна ролей: Тут протагоніст в ігровий сценці виконує роль іншого, причому, наскільки це можливо, він думає, відчуває і веде себе як цей інший. В історії раннього дитинства зміна ролей відповідає щаблі пізнання іншого (Ти) - коли дитина, наприклад, стає в змозі зрозуміти роль своєї матері. Також до числа технік психодрами належать також "мова в сторону", "внутрішній монолог", "активна соціограма" (члени групи розташовуються в просторі з дистанцією, яка відповідає їх взаємної симпатії чи антипатії). Особливими формами активної соціограми є "соціальний атом" (Морено) (протагоніст групує навколо себе відповідно до існуючих в реальності відносинам найважливіших людей зі свого оточення, яких зображують інші члени групи) і "спектрограмма" (члени групи поділяються в просторі відповідно до їх самовосприятием між полярними полюсами, наприклад, активні / пасивні). Так як готовність протагоністів до гри, в якій кожен окремо буде грати свої власні проблеми, досягається швидше, якщо група добре себе знає і впоралася зі страхом або редукована його, то для початку групи найкраще підходять "ігри-експромти". Іншою можливістю групових ігор є ігри-казки. Тут ігровим матеріалом служить відома або складати по ходу гри казка. У прогресуючих групах або в навчальних групах, в яких центр ваги лежить на самоусвідомленні, ігри протагоністів займають основний час, оскільки вони дають членам групи хорошу можливість пізнати самих себе і попрацювати над самими собою. 4. Зміна відносин, що існують в групі Якщо виникає кілька приводів для ігор протагоністів, то має сенс зробити попередню гру з кандидатами, причому в неї включаються й інші члени групи. У разі необхідності можна здійснювати голосування. При цьому часто виявляється, що протагоніст, мав латентну тему для групової роботи, легше виявляє своє бажання грати, оскільки бачить резонанс та інтерес групи. У виборі протагоністом партнерів по грі також часто виявляються актуальні відносини протагоніста до цих членам групи, які теж можна змінювати в ході гри. Існують наступні можливості подолання конфліктів у групі: вербальне роз'яснення (партнери сідають на стільці один навпроти одного); зміна ролей (контрагенти представляють роль протилежної сторони); гра секундантів (контрагенти вибирають одного або кількох членів групи, які будуть спільно з ними вести переговори). Оскільки в грі взагалі найбільше отримує протагоніст, який у ній активно займається своєю власною проблематикою, то інші члени групи можуть і повинні перейти від пасивної позиції спостерігачів до ідентифікації з сильним емоційним участю. 5. Фаза інтеграції Після закінчення ігрової фази в фазі інтеграції має бути досягнуто раціональне осмислення отриманого досвіду. Тут члени групи демонструють чуттєве участь в іграх (у тому числі і іграх протагоністів). Вони, наприклад, коротко повідомляють про схожі події з своєї власної біографії, спогади про які були актуалізовані грою. Чуттєві реакції в групі виникають тоді, коли протагоніст щось робить спільно з групою. У зворотний зв'язок протагоніст і його партнери по грі повідомляють про переживання і досвід, які вони отримали в грі в різних ролях (пасивні учасники групи також можуть повідомляти про ролі, з якими вони відчували ідентифікацію під час гри, даючи так звану ідентифікаційну зворотний зв'язок. Зміною ролей і, особливо, зворотної зв'язком брали участь у грі члени групи відкривають протагоністу нові найрізноманітніші точки зору, нові пласти проблеми. Щоб не втратити цього важливого фактора успіху психодрами, керівник повинен стежити за тим, щоб зворотний була конкретною, описової і досить ясною, а не загальної, яка оцінює, інтерпретує і відшукують мотиви. 6. Заключні зауваження Перевага психодрами в порівнянні з іншими методами групової психотерапії полягає в тому, що її процес є природне здійснення взаємозв'язків повсякденному житті. Те, що пережито, виконано і обговорено, - краще всього іншого наповнене змістом. Але щоб повністю використовувати цю перевагу, без сумніву, потрібна особлива сенситивність і обережність керівника. Для розвитку психосоціальної компетентності в процесі психодраматичної терапії від керівника потрібно великий досвід саморозвитку і самоконтролю так само, як і для здійснення зустрічі потрібно відкрита, здорова і витривала особистість. Можна сказати, що в психодрамі, як і в інших формах терапії переживанням, дуже швидко розкривається конфліктний матеріал. Проте необхідна проробка конфліктного матеріалу не може бути скорочена особливими психотехническими хитрощами. Яку б з форм психотерапії ми не взяли, необхідна спокійна, тривала робота - крок за кроком (тобто необхідний процес персонального росту і розвитку). Умілий керівник відстоюватиме свою суверенність стриманістю, діятиме поступово і структуровано, наприклад, підтримуючи і надихаючи депресивних, спонукаючи до сприйняття реальності істеричних пацієнтів.