- •Тема 1 сутнісні характеристики виховання у вищій школі.
- •1. Суть, зміст і завдання процесу виховання у вищому навчальному закладі
- •2. Студент і студентська група як об'єкти педагогічного процесу
- •2.1. Виховання і процес соціалізації.
- •3. Закони, закономірності та основні принципи виховання студентів
- •Закон соціальної зумовленості цілей, змісту, принципів і методів виховання.
- •Закон зумовленості виховання характером діяльності та спілкування вихованців.
- •Закон цілісності та єдності процесу виховання.
- •Закон єдності і взаємозв'язку теорії та практики виховання.
- •Друга внутрішня закономірність: визначальна роль діяльності та спілкування у вихованні студентів - формування особистості вихованця.
- •Третя внутрішня закономірність: Цілісність процесу виховання студентів і взаємозалежність його компонентів.
2.1. Виховання і процес соціалізації.
Період навчання у вищих навчальних закладах - важливий період соціалізації людини.
Соціалізація - процес формування особистості в певних соціальних умовах, процес засвоєння соціального досвіду, у процесі якого людина перетворює його у власні цінності, вибірково вводить у свою систему поведінки норми та шаблони, узвичаєні в певній групі та суспільстві.
У студентському віці діють усі механізми соціалізації: засвоєння соціальної ролі студента, підготовка до оволодіння соціальною роллю (фахівця-професіонала), механізми наслідування та механізми соціального впливу з боку викладачів та студентської групи. Явища конформізму також можливі в студентському середовищі.
Для студентського віку характерне також прагнення самостійно й активно обирати життєвий стиль та ідеал, що відповідає умовам соціалізації, згідно з якими, індивід має відігравати активну роль.
Процеси й результати соціалізації мають внутрішньо суперечливий характер, тому що в ідеалі соціалізована людина має відповідати соціальним вимогам і водночас протистояти негативним тенденціям у розвитку суспільства, життєвим обставинам, які гальмують розвиток її індивідуальності. Зокрема, нерідко трапляються люди настільки соціалізовані, фактично розчинені в соціумі, що виявляються не готовими і не спроможними до особистісної участі в утвердженні життєвих принципів. Значною мірою це залежить від типу виховання.
Виховання, на відміну від соціалізації, яка відбувається в умовах стихійної взаємодії людини з навколишнім середовищем, розглядають як процес цілеспрямованої і свідомо контрольованої соціалізації (сімейне, релігійне, шкільне виховання). Обидві соціалізації мають низку розбіжностей у різні періоди розвитку особистості. Одна із найбільш істотних розбіжностей, що наявні у всіх періодах вікового розвитку особистості, - те, що виховання є своєрідним механізмом керування процесами соціалізації.
У цьому аспекті вихованню властиві дві основні функції: упорядкування всього спектру впливів (фізичних, соціальних, психологічних та ін.) на особистість і створення умов для пришвидшення процесів соціалізації з метою розвитку особистості. Відповідно до цих функцій, виховання дає змогу перебороти або послабити негативні наслідки соціалізації, надати їй гуманістичної орієнтації, дати запит на науковий потенціал для прогнозування й конструювання педагогічної стратегії й тактики.
Типи (моделі) виховання зумовлені рівнем розвитку суспільств, їхньою соціальною стратифікацією (співвідношенням соціальних груп і прошарків) і соціально-політичними орієнтаціями. Тому виховання є різним у тоталітарному і демократичному суспільствах. У кожному з них відтворюють свій тип особистості, свою систему залежностей і взаємодій, ступінь волі й відповідальності особистості.
В усіх підходах до виховання педагог є активним суб'єктом поряд з іншою активною людиною. У зв'язку з цим виникає запитання про завдання, які має розв'язувати цілеспрямована соціалізація, яку організовує педагог.
О. В. Мудрик умовно виокремив три групи завдань, що їх розв'язують на кожному етапі соціалізації: природно-культурні, соціально-культурні і соціально-психологічні.
Природно-культурні завдання пов'язані з досягненням на кожному віковому етапі зазначеного рівня фізичного і сексуального розвитку, для якого характерні деякі нормативні розбіжності в тих чи інших регіонально-культурних умовах (різні темпи статевого дозрівання, еталони мужності й жіночності в різних етносах і регіонах та ін.).
Соціально-культурні завдання - пізнавальні, моральні, ціннісно-змістові завдання, специфічні для кожного вікового етапу в конкретному історичному соціумі. їх визначає суспільство загалом, локальне і найближче оточення людини.
Соціально-психологічні завдання пов'язані із становленням самосвідомості особистості, її самовизначенням, самоактуалізацією й самоутвердженням, що на кожному віковому періоді мають специфічний зміст і способи свого досягнення.
Розв'язання названих завдань у процесі виховання зумовлене необхідністю розвитку особистості. Якщо яка-небудь група завдань або найбільш значущі з неї залишаються не розв'язаними на тому чи іншому етапі соціалізації, це або затримує розвиток особистості, або робить її неповноцінною.
Отже, навчання у вищих навчальних закладах є потужним фактором соціалізації особистості студента.