Тема 2. Особливості молодіжної соціально-демографічної групи

1. Визначення понять „молодь” та „молодіжний вік”.

2. Основні характеристики молоді як особливої групи в суспільстві. Роль і значення молоді у суспільстві

3. Молодь як об’єкт і суб’єкт молодіжної політики.

4. Соціальні та особистісні проблеми молоді. Сучасні проблеми молоді в Україні.

1.Визначення понять „молодь” та „молодіжний вік”

Поняття "молодь" досить різнопланово трактується в багатьох галузях науки - філософії, соціології, політології, педагогіці, психології тощо. В науковій літературі можна зустріти такі визначеня:

Молодь – соціально-демографічна група, що вирізняється на основі сукупності вікових характеристик, особливостей соціального стану і зумовлених тими чи іншими соціально-психологічними якостями.

Молодь - це велика соціальна група, що має специфічні соціальні й психологічні риси, наявність яких визначається як віковими особливостями молодих людей, так і тим, що їхнє соціально-економічне і суспільно-політичне становище, духовний світ перебувають у становленні, формуванні.

Молодь – диференційована соціальна група, яка набуває рис соціальної спільноти та має специфічні соціально-психологічні, соціальні, культурні та інші особливості, у тому числі й способу життя, перебуває у процесі соціалізації, має свій соціальний вік і відповідно до потреб часу має бути творцем або зачинателем нової соціальної і культурної реальності.

Найґрунтовнішим є таке трактування поняття "молодь".

"Молодь – це окрема (відносно велика) соціально-демографічна група, яка вирізняється за сукупністю вікових характеристик, особливостей соціального становища та обумовлених тим і іншим соціально-психологічних якостей, що визначаються суспільним ладом, культурою, закономірностями соціалізації, вихованням в умовах певного суспільства.

Суттєвою рисою молоді є те, що значна її частина не має власного соціального статусу, перебуває на стадії "статусного мораторію", характеризується або попереднім соціальним статусом, тобто соціальним положенням батьків, або своїм майбутнім статусом, пов'язаним із професійною підготовкою. Молодь входить у життя в умовах уже чинних соціальних інститутів, які не завжди відповідають її потребам, що при­зводить до виникнення криз і конфліктів.

Молоді люди є специфічним контингентом населення, якісно відмінним від усіх інших вікових груп. Роль молоді як чинника соціально-демографічного розвитку держави (регіону) обумовлена такими притаманними цій віковій групі особливостями:

· підвищений (порівняно з іншими віковими контингентами) рівень народжуваності — саме на жінок молодіжного віку припадає основна частина народжень;

· висока міграційна мобільність;

· великий попит на освіту — майже всі особи, які навчаються у вищих та професійних навчальних закладах, молодого віку;

· підвищений ступінь мобільності щодо змін місця роботи, перекваліфікації, освоєння нових видів та сфер діяльності.

Важливим питанням є визначення вікових параметрів молоді. Вони залежать як від історичних особливостей, тра­дицій, так і від рівня соціально-економічного розвитку країни:

• нижня межа визначається біологічною, статевою зрілістю;

• верхня - визначається з огляду на юридичне повноліття, закінчення навчання, здобуття професії, одруження та набуття економічної незалежності.

У перше на міжнародному рівні молодь було презентовано Генеральною Асамблеєю Організації Об’єднаних Націй у 1985 році, згідно якого визначається вікова межа молодої людини: 15-24 роки. Пізніше Всесвітньою Організацією Охорони Здоров’я поняттям «молоді люди» було охарактеризовано віковий період від 10 до 24 років. У різних країнах існує різниця вікових меж: нижню межу молодості встановлюють між 14 і 16, а верхню – між 25 і 35 роками.

Закон "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні" (1993 р.) визначав молодь як групу населення віком від 15 до 28 років, з 1999 р. - від 14 до 28 років, а з березня 2004 р. – від 14 до 35 років.

Питання про вікові межі "молодості" - це не просто предмет теоретичних суперечок. Прийнято вважати, що кінцем молодості, тобто моментом, коли молода людина повністю вступає в положення дорослої, є, врешті решт чотири найважливіших умови:

а) економічна незалежність, тобто відповідальність за придбання необхідних для власного існування засобів та здатність створювати їх;

б) особиста самостійність, тобто здатність приймати рішення, що стосуються себе, у всіх сферах існування, без чужого опікування, без будь-яких обмежень, крім необхідних для співіснування в суспільстві;

в) самостійне розпорядження засобами, які є для існування;

г) створення своєї "домівки", незалежної від батьківської, прийнят­тя відповідальності за її підтримання та управління.

Кожна з цих чотирьох умов є необхідною, а це означає, що всі ці умови нами повинні розглядатися у тісній єдності, взаємозалежності і, понад усе, без будь-якої ідеалізації. Наприклад, відомо, що багато молодих людей стають економічно незалежними /тобто мають можливість і здобувають засоби до існування самостійно/ значно раніше 28 чи 35 років. Звичайно, це не виключає, що вони і навіть пізніше, мають можливість отримувати економічну допомогу від рідних та близьких. У зв’язку з цим межа молодості /35 років/ обумовлена періодом закінчення навчання, отримання професії, тобто завершенням підготовки до продуктивної праці у народному господарстві.

Поняття "молодь" значною мірою базується на врахуванні особливостей психологічного розвитку людини. За даними вчених приблизно з 14 років молода особа починає усвідомлювати власні соціальні права, місце в суспільстві, своє призначення. До 18 років практично завершується формування основних психофізичних особливостей людини, а до 24 припиняються процеси росту людського організму і формується соціальний статус особи, що передбачає, наприклад, в умовах України здобуття до цього віку освіти і певного фаху, проходження обов'язкової військової служби і набуття певного трудового і життєвого досвіду.

Відповідно до цього, життя молодої людини умовно поділяється на кілька періодів, зокрема деякі вчені вирізняють три основні:

Перший - це так званий період пошуку, коли молода людина визначає, ким бути, якою бути, яку професію, спеціальність обрати, де реалізувати свої здібності.

Протягом другого періоду молода людина інтегрується в суспільство. Йдеться про початок трудової біографії юнаків та дівчат у будь-якій сфері - на виробництві, у науці, культурі тощо.

У третій період розпочинаються інтенсивна творча праця молодої людини, завершується її соціалізація та становлення (коли, здебільшого, обрано фах, здобуто освіту, набуто професійних навичок, створено сім’ю, є власне житло).

Як би то не було, а з часом вікові межі молоді, в тому числі і в Україні, доведеться переглядати і визначати з урахуванням нових соціально-економічних, політичних та інших умов формування і становлення української державності.

Незважаючи на те, що в сучасному суспільстві значно роз­ширилися можливості для власного самовизначення й інди­відуального розвитку, молодь як була, так і залишається найбільш вразливою, незахищеною частиною суспільства.

Сучасна молодь, з одного боку, відчуває себе особливою групою суспільства, з другого - усе більше страждає від невирішеності своїх специфічних проблем. Досить важливим фактором, який деформує свідомість молоді, є відсутність до­віри до неї з боку суспільства. Молодь є частиною суспільства, вона входить у розмаїття його зв'язків і відносин, однак дуже рідко залучається до вирішення та реалізації програм розвитку суспільства. Це визначає суперечності, котрі існують на рівні молодь-суспільство. Найбільш суттєві з них такі:

- рівень освіти та матеріальний стан молоді;

- потяг до знань і необхідність працювати;

-  прагнення до самостійності й економічна залежність від батьків;

- професійний статус і потреби сучасного ринку праці;

- бажання вирішувати власні проблеми самостійно та реаль­на участь у прийнятті управлінських рішень.

Велику роль в з'ясуванні сутності молоді відіграє з'ясування суті і змісту процесів життєвого самовизначення молоді. Ці процеси поділяються на:

• соціальне;

• професійне;

• економічне самовизначення.

Складний комплекс проблем, пов'язаний з цими процесами, і досліджує соціологія молоді.

Соціальне самовизначення молоді. Аналіз результатів досліджень свідчить, що нині молодь - це одна з найбільш уражених в економічному плані та найбільш безправна в соціально-правовому відношенні соціальних спільнот, яка живе в умовах підвищеної соціаль­ної напруги і психологічного дискомфорту. Як наслідок такого станови­ща - з'являються все нові й нові факти зростання в молодіжному середовищі злочинності, наркоманії, токсикоманії, алкоголізму, проституції.

Слід виділити відносно нові тенденції, характерні нині для соціаль­ного самовизначення молоді:

1. руйнація традиційних форм соціалізації, заснованих на досить жорсткій визначеності життєвого шляху та наявності великої кількості соціальних інститутів, покликаних здійснювати цей процес; водночас нових, ефективних та відносно безболісних форм соціалізації молоді практично недостатньо;

2. розширення можливостей самостійного вибору життєвого шля­ху при одночасному зростанні особистої відповідальності;

3. поява нових соціальних посередників, не властивих для самовиз­начення минулих поколінь: приватного бізнесу, різно­манітних форм власності; наявність різних джерел одержання ма­теріальних благ і заробітку, нових джерел інформації, самодіяльних про- і антисоціальних, антисуспільних молодіжних угруповань, тощо;

4. посилення регіональних та національних (етнічних) відмінностей та зростання їх питомої ваги в життєвому самовизначенні молоді;

5. оцінка свого суспільного становища із загально цивілізаційних позицій, найчастіше у порівнянні зі становищем ровесників в інших, пе­реважно високорозвинених країнах та поява у зв'язку з цим завищених соціальних вимог.

Отже, більшість молоді стоїть нині перед складним вибором у житті, до якого вона не підготована ні психологічно, ні організаційно.

Професійне самовизначення молоді. Протягом довгого часу молоді відводилось другорядне місце у сфері праці, що, як наслідок, посилюва­ло її матеріальну та психологічну залежність від старших поколінь. Нині близько 90% молодих людей живуть на частковому або повному утриманні батьків та рідних. Основна частина молодого покоління при переході до ринково орієнтованої економіки розраховує на суспільну допомогу і захист, а не на власні сили. Загалом для процесу професійно­го самовизначення молоді нині характерні такі особливості:

1) зростаючі диспропорції у структурі зайнятості у різних регіонах країни, поява праценадлишкових та праценедостатніх сфер;

2. посилення прихованого і явного безробіття у молодіжному сере­довищі;

3. розтягування у часі періоду набуття освіти і наявність різних можливостей в її одержанні; низький престиж освіти взагалі;

4. використання молоді передусім на тимчасово вигідних та добре оплачуваних роботах, які не вимагають фахової підготовки, та пов'яза­ний з цим процес декваліфікації молоді, особливо тієї її частини, яка ли­ше починає трудову діяльність;

6) загострені прояви соціальної нерівності, які торкаються шансів різних категорій молоді у виборі професійної освіти а місця праці.

Економічне самовизначення молоді. Ця проблема складається з ря­ду підпорядкованих проблем, таких, як:

1) необхідність забезпечення рівних умов для трудового старту молоді;

2. можливість соціального просування;

3. досягнення економічної самостійності.

Наукові дослідження свідчать, що нині існує відчутна нерівність серед молоді у можливостях набуття загальної освіти, духов­ного і культурного розвитку, професійної підготовки, виборі місця праці. Причин цих явищ є багато: це і соціальні наслідки демо­графічних, організаційних, структурних диспропорцій в межах цілої країни, які утворились історично і поглиблювались в умовах еко­номічної кризи, і зростання соціальної нерівності в усьому суспільстві, що особливо позначається на молоді, і відсутність сильної державної соціальної політики, тощо. Наприклад, у порівнянні з міською молод­дю у сільських хлопців та дівчат невисокі можливості набуття якісної освіти, престижних місць працевлаштування, змістовного проведення дозвілля. Все це спричиняє помітне зменшення питомої ваги молоді у складі сільського населення, її масове переміщення у міста і перетворен­ня сільської молоді в них на маргінальний прошарок.

Відносно новим явищем стає дальше погіршення економічного ста­ну молоді. Це стосується виконання нею фізично важких, шкідливих і непривабливих робіт, постійної загрози безробіття, одержання мінімальної заробітної платні. Наслідком цього є падіння рівня життя молоді в цілому, що спонукає молодь вдаватися до підробітку крім основної ро­боти чи навчання. Тому вторинна (додаткова) зайнятість молоді стає для неї правилом. Але з огляду на те, що вторинна зайнятість здійснюється переважно у неформальній або тіньовій економіці, молодь стає там об'єктом взиску та посиленої експлуатації.

Отже, для економічного самовизначення молоді на сучасному етапі її життєдіяльності стають характерними наступні риси:

1. падіння рівня життя молоді в цілому та різке погіршення її економічного стану зокрема;

2. вимушене вдавання до додаткового підробітку, який, по-перше, збагачує не державу, а приватні структури, по-друге, супроводжується надмірним використанням фізичних і розумових здібностей молодих людей на шкоду їх загальному і духовному розвитку, що часто стано­вить загрозу для стану їх здоров'я; по-третє, сприяє декваліфікації мо­лоді та втраті можливостей набуття фахової освіти або підвищенню кваліфікації;

3. посилення матеріальної, економічної та психологічної залеж­ності молоді від суспільства та батьків, труднощі одержання са­мостійної автономної особистості, тобто досягнення стану дорослості;

4) відсутність помітного соціального просування і зростання соціального статусу, брак стимулів для продовження освіти;

5) зростання кількості психічних проблем і комплексів, пов'язаних зі страхом втрати роботи і неможливістю самовияву та реалізації своїх сутнісних можливостей.

Незважаючи на проблеми, з якими постійно стикається молодь, у наш час значно розширилися можливості для влас­ного вибору життєвого шляху, стилю життя, системи ідеалів і цінностей. Одночасно зростає індивідуальна відповідаль­ність за власний вибір, потреба в самопізнанні та само­утвердженні.

За даними Держкомстату України станом на 1 січня 2000 р. кількість молоді віком 14-28 років ледь перевищувала 11 млн. осіб, що становить лише 22,6% загальної кількості постійного населення країни. Молодь більшою мірою сконцентрована у містах (71,1 % проти 67,6 % всього населення). Найвища її питома вага - у Західних областях, зокрема на Закарпатті, а також у м.Києві, найнижча - у Чернігівській області. З різних причин до початку 1990-х років частка молодіжного населення України зменшувалася, а в останньому десятилітті окреслилася стала тенденція до її зростання. Збільшення кількості та питомої ваги молоді серед всього населення демографи прогнозують до середини наступного десятиліття. Зазначений факт пояснюється скороченням народжуваності та зниженням рівня тривалості життя населення, тобто зменшенням частки дітей і населення старшого віку.