Показники розташування нижньої межі легень:

Назва лінії	Права легеня	Ліва легеня
Пригруднина (l. parasternalis)	V міжребір’я– IV ребро	Не визначають
Серединно-ключична (l. medioclavicularis)	V ребро - VI міжребір’я	Не визначають
Передня пахвова (l. axillaries externa)	VII ребро	VII ребро
Середня пахвова (l. axillaries media)	VIII ребро	VIII ребро
Задня пахвова (l. axillaris interna)	IX ребро	IX ребро
Лопаткова (l. scapularis)	IX ребро	IX ребро
Навколопозвонкова (l. paravertebralis)	Остистий відросток ТXI	Остистий відросток ТXI

У осіб із гіперстенічним конституційним типом нижня межа легень лежить на 1 ребро вище, чим у нормостеніків, а в астеніків – на 1 ребро нижче. У жінок нижня межа легень розташована на 1 міжребір’я вище, чим у чоловіків, в осіб похилого віку – на 1-2 см нижче, чим в осіб середнього віку.

Активна (по максимальному вдиху і видиху) рухливість

нижнього краю легень:

Назва лінії	Права легеня			Ліва легеня
	на вдиху	на видиху	сумарне	на вдиху	на видиху	сумарне
Серединно-ключична (l. medioclavicularis)	2 см	2 см	4 см	–	–	–
Середня пахвова (l. axillaries media)	3 см	3 см	6 см	3 см	3 см	6 см
Лопаткова (l. scapularis)	2 см	2 см	4 см	2 см	2 см	4 см

Простір Траубе-Яновьского (визначається, не визначається): ширина його основи по лівій реберній дузі (визначають ширину смуги з тімпаничним або прітуплено-тімпаничним звуком) у нормі складає 6-8 см.

Верхня межа напівлуного простору Траубе–Яновського обмежена нижнім краєм лівої легені і розташована по лівій серединно-ключичній лінії на VI ребрі, права – обмежена лівої долею печінки (ліва навкологруднина лінія), ліва – селезінкою (ліва передня пахвова лінія), нижня – лівою реберною дугою.

Аускультація легень

Проводять у тій же самій послідовності, що і порівняльну перкусію, при спокійному, середньої глибини подиху, бімануально в положенні хворого стоячи або сидячи. При необхідності аускультацію проводять у положенні лежачи на спині або на бокові. Зокрема, у центральних відділах легень звуки краще вислуховуються у випадку аускультації в пахвових ямках (у положенні на бокові з піднятої до голови рукою).

Подих: везікулярний (звичайної інтенсивності, тембру і тривалості, ослаблений, посилений, жорсткий, переривчастий); бронхіальний (місця вислуховування фізіологічного бронхіального подиху; патологічний – амфоричний, металевий, стенотичний; голосний, тихий); змішаний бронхо-везікулярний, невизначений, відсутність або місцеве ослаблення дихального шуму, локалізація.

Аускультацію основних дихальних шумів проводять при спокійному подиху носом, середньої глибини. У нормі везікулярний подих чутно протягом усієї фази вдиху і під час першої третини фази видиху.

Хрипи: локалізація, кількість, характер (сухі – свистячі або ті, що дзижчать; вологі – дрібно-, середне-, грубо-пухирні); інтенсивність вологих хрипів (голосні – дзвінкі, консонуючі; тихі – не дзвінкі, не консонуючі).

Крепітація: голосна (дзвінка), тиха (не дзвінка).

Шум тертя плеври (локалізація).

Бронхофонія на симетричних ділянках грудної клітини: негативна (звуки не проводяться взагалі або їх чутно нечітко); позитивна, або посилена (вимовлені пошепки слова чутні добре). Локалізація ділянки посиленої бронхофонії.

Бронхофонію обов'язково визначають, коли в хворого під час обстеження органів подиху виявлені локальні зміни голосового тремтіння, патологічні перкуторні або аускультативні симптоми.