2.2.2 Метод угод (метод продажів)

Представляє собою окремий випадок методу ринку капіталу, заснований на аналізі цін купівлі-продажу контрольних пакетів акцій компаній-аналогів чи на аналізі цін придбання підприємства цілком. Ціна акцій приймається за результатами угод на світових фондових ринках.

Головна відмінність методу угод від методу ринку капіталу полягає в тім, що перший визначає рівень вартості контрольного пакета, що дозволяє цілком керувати підприємством, тоді як другий визначає вартість підприємства на рівні неконтрольного пакета.

Процес оцінки підприємства методами ринку капіталу й угод включає у себе наступні етапи:

1. збір необхідній інформації;

2. зіставлення списку аналогічних підприємств;

3. фінансовий аналіз;

4. розрахунок оцінних мультиплікаторів;

5. вибір величини мультиплікатора;

6. визначення підсумкової величини вартості;

7. внесення підсумкових поправок.

2.2.3 Метод галузевих коефіцієнтів

Його суть полягає в тім, що на основі аналізу продажів бізнесу в тій чи іншій галузі виводиться визначена залежність між ціною продажу і яким то показником. Цей метод в основному використовується для оцінки малих компаній. Галузеві коефіцієнти розраховані на основі статистичних спостережень спеціальними науково-дослідницькими інститутами. У результаті узагальнення були розроблені досить прості формули для визначення вартості оцінюваних підприємств.

Наприклад, виходячи з досвіду західних оцінних фірм:

- ціна АЗС коливається в діапазоні 1,2-2 від місячного виторгу;

- рекламні агентства і бухгалтерські фірми продаються за 0,7 і 0,5 від річного виторгу

- ціна підприємств роздрібної торгівлі формується наступним образом: 0,75-1,5 величини чистого річного доходу збільшується на вартість устаткування і запасів, якими розташовує оцінюване підприємство.

Цей метод поки не одержав достатнього поширення у вітчизняній практиці в зв'язку з відсутністю необхідної інформації, що вимагає тривалого періоду спостереження.

2.3 Витратний (майновий) підхід

Оцінка вартості бізнесу з застосуванням методів витратного підходу здійснюється виходячи з величини тих активів і зобов'язань, що придбала компанія за період свого функціонування на основі принципу заміщення. Актив не повинний коштувати більше витрат на заміщення його основних частин.

Активи і зобов'язання компанії в рамках витратного підходу приймаються до розрахунку по ринковій вартості. Визначення іншої вартості активу чи зобов'язання, якщо договором чи у нормативному правовому акті не встановлене інше, повинне бути аргументовано оцінювачем.

Витратний підхід в оцінці вартості компанії розглядає вартість компанії з погляду понесених витрат.

Базовою формулою у витратному підході є:

Власний капітал = Активи - Зобов'язання

Основними джерелами інформації, використовуваними в рамках витратного підходу, є:

1. Бухгалтерська звітність компанії;

2. Дані про поточну ринкову (чи іншу - відповідно до бази оцінки) вартості матеріальних активів компанії;

3. Дані про поточну ринкову (чи іншу - відповідно до бази оцінки) вартість фінансових вкладень компанії;

4. Дані про поточну величині зобов'язань компанії;

5. Дані про поточну ринкову (чи іншу - відповідно до бази оцінки) вартості (прибутковості) нематеріальних активів компанії;

6. Інша інформація про ринкову чи іншу вартість активів, зобов'язань, речових і інших прав і обов'язків компанії.

Невикористання якого-небудь із зазначених джерел інформації повинне бути аргументовано оцінювачем.

Оцінка вартості бізнесу витратним підходом припускає наявність наступних основних процедур:

- аналіз бухгалтерського балансу на дату оцінки;

- збір інформації про ринкову вартість активів і зобов'язань компанії;

- визначення ринкової (чи інший - відповідно до бази оцінки) вартості матеріальних активів компанії;

- визначення ринкової (чи інший - відповідно до бази оцінки) вартості фінансових вкладень компанії;

- визначення ринкової (чи інший - відповідно до бази оцінки) вартості нематеріальних активів компанії, включаючи інтелектуальну власність;

- визначення ринкової вартості зобов'язань компанії;

- визначення вартості компанії (бізнесу) як різниці між сумарними вартостями його активів і зобов'язань;

У рамках зазначених процедур оцінювач оцінює:

- активи і зобов'язання компанії, що відображені в балансі компанії;

- обтяження активів компанії;

- ділову репутацію компанії та інші нематеріальні активи, не відбиті в балансі;

- речові, інші права компанії;

- обов'язки, що пов'язані з забезпеченням виконання зобов'язань;

- інші активи, права, зобов'язання й обов'язки, не відбиті в бухгалтерському балансі.

У випадку якщо вартість активу, права, зобов'язання чи обов'язки є незначної, оцінювач має право не здійснювати їхню оцінку.

Витратний підхід здобуває більшу вагу при оцінці бізнесу в наступних умовах:

- оцінювана компанія володіє значними матеріальними активами;

- велика частина активів оцінюваної компанії складається з ліквідних активів (наприклад, цінних паперів, що звертаються на ринку, вкладень у нерухомість і т.д.);

- оцінювана компанія або тільки що утворена, або знаходиться в стадії банкрутства;

Даний метод складно застосовувати при оцінці унікальних об'єктів, що володіють історичною цінністю чи застарілих об'єктів.

Заснований на принципі заміщення, найкращого і найбільш ефективного використання.

Витратному підходу відповідають 2 метода: метод чистих активів та метод ліквідаційної вартості.