§ 1. Принципи організації системи спеціальних закладів для аномальних дітей

Історія суспільного виховання й навчання аномальних дітей у Росії починається з другої половини XIX ст.. Так, на початку 80-х років XIX ст. існувало тільки одне Санкт-Петербурзьке училище для сліпих, три училища для глухих і кілька притулків та приватних шкіл для розумово відсталих дітей, де виховувалося і навчалося не більше двох тисяч вихованців.

До початку XX ст. лише у двох допоміжних школах дітям надавали логопедичну допомогу. За відомостя­ми кінця XIX ст. кількість аномальних дітей, які по­требували суспільної допомоги, досягала 600 тис. (у тому числі сліпих — 250 тис., глухих — 150 тис., недо­умкуватих у важкому ступені — 200 тис.).

Проблема навчання і виховання аномальних дітей вперше обговорювалася в 1896 р. на 2-му з’їзді пред­ставників професійної й технічної освіти, де було ство­рено секції навчання сліпих, глухонімих і ненормаль­них дітей. Тут розглядалися питання суспільного ста­новища аномальних дітей у Росії, привернення уваги уряду і громадськості до виховання глухих, сліпих і розумово відсталих дітей,

розширення мережі спеці­альних закладів та поліпшення їх стану. Це, по суті, був перший з’їзд дефектологів Росії. Учасники з’їзду підтвердили, що піклування про аномальних дітей — обов’язок суспільства. Вони визначили не тільки ос­новні форми допомоги цим дітям, а й типи і структуру установ для них — як шкільних, так і дошкільних. При розв’язанні цих питань було враховано досвід роботи зарубіжних установ для аномальних дітей.

Установи для аномальних дітей існували, як пра­вило, на благодійницькі кошти, мали яскраво вираже­ний філантропічно-опікунський характер і охоплю­вали лише незначну кількість дефективних дітей. Усе це створювало великі труднощі й перешкоди для їх­ньої діяльності й розвитку.

Враховуючи своєрідність розвитку цієї категорії учнів, дефектологія конкретизує загальні підходи до організації народної освіти в деяких спеціальних прин­ципах, які стосуються навчання і виховання осіб з різ­ними відхиленнями в психофізичному розвитку.

Сучасною дефектологією науково обґрунтований і послідовно реалізується на практиці принцип дифе­ренційованості системи закладів для аномальних дітей.

Відповідно до нього для кожної категорії дітей з відхиленнями в розвитку створено спеціальні заклади, наприклад дитячі садки і школи-інтернати для дітей з глибокими порушеннями зору, дошкільні і шкільні за­клади для глухих і туговухих дітей, дошкільні заклади і допоміжні школи-інтернати для розумово відсталих дітей, дитячі садки і школи для дітей з важкими роз­ладами мови та ін.

Система спеціальних закладів пройшла складний шлях розвитку. На її формування впливали соціаль­но-політичні й економічні умови, наукові досягнення в галузі дефектології, здобутки практики. У світлі ви­мог життя на тому чи іншому етапі розвитку суспіль­ства змінювалися завдання спеціальних шкіл, структу­ра їх, вдосконалювався зміст, організаційні форми, система й методи навчання. Незмінним залишалося по­ложення про те, що лише шляхом спеціально органі­зованого процесу навчання можна забезпечити підго­товку осіб з вадами фізичного і розумового розвитку до активної участі в трудовій діяльності і громадсько-політичному житті.

Створення й розвиток диференційованої системи закладів для аномальних дітей є важливим досягнен­ням теорії і практики дефектології.

Готуючи своїх вихованців до самостійного трудо­вого життя в умовах звичайного соціального оточення, прагнучи створити для аномальних дітей передумови для їхнього подальшого навчання, спеціальні школи організовують свою роботу згідно з принципом ураху­вання особливостей навчання дітей з дефектами від­повідно до вимог загальноосвітньої (масової) школи. Це означає, що в різних типах спеціальних шкіл для аномальних дітей школярі здобувають таку загально­освітню підготовку, яка відповідає вимогам до навчан­ня в масовій школі, проте при цьому враховуються можливості оволодіння певним обсягом загальноосвіт­ніх знань, вмінь і навичок учнями з тим або іншим відхиленням у розвитку.

У різних організаційних варіантах особи з глибо­кими дефектами слуху, зору, мови, опорно-рухового апарата мають можливості здобути загальну середню освіту, що дає їм змогу продовжувати навчання у ви­щих навчальних закладах на загальних підставах.

Повноцінна підготовка вихованців спеціальних шкіл до самостійного життя неможлива без оволодіння ни­ми певною трудовою професією. У зв’язку з цим спе­ціальні школи організовують свою роботу на основі принципу поєднання загальноосвітнього і професійно-трудового навчання. Це означає, що в старших класах спеціальних шкіл, поряд із здобуттям знань з основ наук, передбачено трудову підготовку учнів як кваліфікованих робітників за обраною професією. Для цього в навчальних планах спеціальних шкіл усіх типів значна кількість годин відводиться на професійно-трудове навчання старшокласників, виробничу практику їх на підприємствах.

В організації системи спеціальних закладів для аномальних дітей діє принцип урахування вікових особ­ливостей вихованців. Відповідно до цих особливостей усі заклади для дітей з дефектами розумового та фі­зичного розвитку поділяються на три типи:

1. дошкільні заклади (дитячі садки, дитячі будин­ки для дошкільників, дошкільні відділення при спец­школах, групи при масових дитячих садках);

2. школи-інтернати для різних категорій аномаль­них дітей;

3. вечірні, очно-заочні школи для дорослих, виробничо-технічні училища, технікуми (або спеціальні гру­пи при звичайних технікумах).

У системі спеціальних закладів для аномальних ді­тей закладено ідею створення оптимальних умов для реалізації принципу всебічного сприяння навчально-виховного процесу розв’язанню завдань корекції і ком­пенсації недоліків розвитку дітей. Лише за умови пов­ноцінного розв’язання цієї задачі спеціальні заклади можуть домогтися позитивних результатів у підготов­ці вихованців до самостійного життя.