3. Облік затрат за носіями затрат та його призначення

Під обліком за носіями затрат в управлінському (виробничому) обліку

розуміють віднесення затрат на їхні носії. Носії затрат – продукція, роботи і

послуги підприємства, призначені для реалізації на ринку.

Облік за носіями затрат як підсистема обліку затрат також може бути

організований як облік повних чи часткових затрат.

При калькулюванні собівартості продукції за системою “директ-костинг” постійні затрати не розподіляються між носіями. При цьому варіанті калькулювання виходять з того, що тільки змінні затрати (прямі затрати і частина накладних затрат) залежать від завантаження потужностей чи від обсягу продукції, а тому тільки вони можуть бути віднесені на носії затрат.

Таким чином, у собівартість носія затрат не включені постійні затрати. Такий варіант калькулювання без спеціальних додаткових розрахунків надає потрібну в умовах ринку інформацію про тенденції поведінки затрат в умовах зміни завантаження чи обсягу.

Наявність витрат зумовлена тим, що ресурси є обмеженими та можуть використовуватися за різним призначенням. Застосування певних ресурсів для виробництва одного блага означає, що їх уже не можна вживати для виробництва іншого блага. Іншими словами, витрати передбачають відмову від можливості виробництва альтернативних товарів і послуг.

Нормами П(С)БО 16 суворо регламентуються умови визнання витрат підприємства.

П(С)БО 16 витрати визнаються за наступних умов:

1) Зменшення активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу підприємства, крім зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками (списання матеріалів на виробництво; нарахування заробітної плати персоналу підприємства).

2) Визнання на основі систематичного і раціонального розподілу економічних вигод, які забезпечує актив протягом декількох звітних періодів (нарахування амортизації основних засобів, нарахування амортизації нематеріальних активів).

3) Негайне визнання, якщо економічні вигоди не відповідають або перестають відповідати критеріям активів підприємства (уцінка запасів, створення резерву сумнівних боргів).

4) Можлива достовірна оцінка суми витрат.

Таким чином, виграти являють собою зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, яке призводить до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками).

Якщо хоча б одна з умов визнання активів не виконується, актив не визнається, а витрати з придбання цього активу списують у поточному періоді на „Інші операційні витрати”. Списані активи обліковують на позабалансовому рахунку 07 „Списані активи”.

Із зменшенням активів виникають такі витрати:

- списання матеріалів на виробництво продукції, для ремонту основних засобів, на адміністративні цілі;

- нарахування амортизації;

- списання основних засобів, нематеріальних активів, МШП, що стали непридатними;

- втрати від знецінення запасів;

- нестачі запасів (сировини, комплектуючих виробів, готової продукції, товарів);

- нарахування резерву сумнівних боргів або списання дебіторської заборгованості, яка не може бути сплачена;

- благодійні внески;

- належні до сплати або сплачені штрафи, пені, неустойки.

Зобов'язанням є заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій, погашення якої, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, які втілюють економічні вигоди.

До витрат, що збільшують зобов'язання, належать нарахування:

- заробітної плати працівникам підприємства, які перебувають із ним у трудових відносинах;

- податків, зборів, обов'язкових платежів;

- відрахувань на обов'язкове і добровільне страхування;

- орендної плати, комунальних послуг, витрат зв’язку, послуг з реклами;

- послуг сторонніх організацій (юридичних, аудиторських, консультаційних, медичних).

До витрат, згідно з П(С)БО 1 та П(С)БО 3, належать також нестача запасів, списання запасів або необоротних активів, які визнано активами, сплата штрафних санкцій, витрати на заохочування, соціальний і виробничий розвиток, нарахування податків, у тому числі податку на прибуток.

Об'єктом витрат є продукція, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення витрат, пов'язаних з їхнім виробництвом (виконанням).

Критерії визнання витрат передбачають, що:

1) витрати відображають у бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов’язань;

2) витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, яке призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками) за умови, що ці витрати мо­жуть бути достовірно оцінені;

3) витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для одержання якого їх здійснено;

4) витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображають у витратах того звітного періоду, в якому їх було здійснено;

5)якщо актив забезпечує одержання економічних вигод протягом кількох звітних періодів, витрати визнаються шляхом систематичного розподілу його вартості (наприклад, у вигляді амортизації) між відповідними звітними періодами.

Не визнаються витратами і не включаються до Звіту про фінансові результати:

- платежі згідно з договорами комісії, агентськими угодами та іншими подібними договорами на користь комітента, принципала та ін.;

- попередня (авансова) оплата запасів, робіт, послуг;

- погашення одержаних позик;

- інші зменшення активів чи збільшення зобов'язань, що не відповідають ознакам, властивим витратам;

- витрати, які відображаються зменшенням власного капіталу згідно з Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку (П(С)БО).

Дещо інше визначення витрат представлене у Законі України „Про оподаткування прибутку підприємств”. У ньому зазначено, що валові витрати - це сума будь-яких витрат підприємства у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, що здійснюють як компенсацію вартості товарів (робіт, послуг), які купують для використання у власній господарській діяльності.

Виходячи з необхідності інтеграції України у світові економічні відносини та перебудови системи економічної інформації та обліку відповідно до міжнародних стандартів, розроблені та впроваджені у практику національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку. Однак, це не ліквідувало відмінностей у підході до ведення фінансового і податкового обліку.

Нині всі зусилля спрямовують в основному на розширення податкового обліку.

З іншого боку, введення у систему господарювання таких нових показників, як валові доходи, валові витрати, складної системи обліку авансів і бартерних операцій, впровадження додаткової громіздкої документації з обліку ПДВ значно збільшило витрати на ведення бухгалтерського обліку на підприємстві. Зазначимо, що в Україні система оподаткування підприємств характеризується частою зміною об'єкта оподаткування і щоразу під неї прилаштовують систему бухгалтерського обліку [5, c. 47].

Найбільший недолік такої трансформації обліку – це те, що результати, виявлені за даними податкового обліку, можуть значно відхилятися від реальних фінансових результатів діяльності підприємства за даними фінансового обліку. Причому, значні відхилення можуть бути як в один, так і в інший бік.

Це ускладнює роботу бухгалтера та органів, які перевірятимуть результати його роботи.

Впроваджуючи реформу обліку і звітності, це слід робити в комплексі, дбаючи, у першу чергу, про суб'єктів господарювання та користувачів інформації.