3.4. Класифікація виробничо-господарських організацій

У сфері виробництва товарів і послуг функціонує величезна кількість виробничо-господарських організацій, які класифікують за різними ознаками.

Серед формальних організацій виокремлюють комерційні й некомерційні, а серед неформальних — частково формалізовані і неформалізовані. До неформальних частково формалізованих належать організації, що діють у межах формальних, тобто діяльність яких частково регулюється (хоча б тим, що працівники такої організації належать до певного трудового колективу і змушені дотримуватися його норм і певною мірою перебувати під впливом колективу та його керівників).

Повністю неформалізовані організації функціонують відокремлено від будь-якої формальної організації (табл. 3.2).

За кордоном виробничо-господарські (формальні) організації поділяють на два типи: комерційні, метою діяльності яких є одержання прибутку, і некомерційні, які не

Класифікація виробничо-господарських організацій

157

сі

І

Ч

в) а

"■§•

о

я И

о.

* I в .2

8 №

се .

а х '■§■

и 5

І

я ІЗ О.

а і

"1

її ...

в я

СІ її

'н ^

о-_й |

щ Л И у

й 1 ^§

У я § -Й І

§ І й з §

р, Д Д М о

І8В§8

о х

§ І §

- ю

II!

ІІ

і»

2 А :Я а о ^а

8|

а ю Ч-г* 5Г о о М

ІІІІ

О В

а ш §«• и 'ч ь

^ Ч ц

а й ^ч .9 я «

Я 8 Ч

■■■9

■в" В -д

Й К о ^

I' з 'І І ^" І-²

■£ч (- З й б О Сч О

із' Я о

її!

Сн О

іі

І

И

* ° Я а В п «

"я|^а^

§ а 8 ^

11,11

ЙОР,

О в а и

3

•З ф О о,

. Ш

р Й

о ь

О Я

« о

а а

ч о

» я <и о. о й я

зі

й о

Я й

ч я*

.^щ §

ХО ІЗ

О Е-

ІЗ" 8

й н А Я

я я

о З її'

її

II

о н

о М

Я О

А Я

Ч "

« щ

§=- §

158

Виробничо-господарська організація

Класифікація виробничо-господарських організацій

159

передбачають отримання і розподілу прибутку між учасниками організації. В Україні традиційно комерційними вважають організації, які здійснюють господарську діяльність, не пов'язану з матеріальним виробництвом. Зарубіжна класифікація виробничо-господарських організацій є більш обґрунтованою, оскільки за ринкової економіки основною (хоч і не єдиною) метою діяльності будь-якої виробничо-господарської організації є прибуток.

Умотивована юридична фіксація цих понять в Російській Федерації. Термін «підприємство» позначає лише групу підприємств, які перебувають у державній чи муніципальній власності. Всі інші юридичні особи вважають організаціями, які поділяють на: комерційні — основною метою діяльності є одержання прибутку; некомерційні — їх основна мета не пов'язана з одержанням і розподілом прибутку.

Будь-яка організація як соціальне утворення виробничого характеру у сфері суспільного виробництва є підприємством. Організаційно-правова форма підприємства визначається формою власності на його капітал (рис. 3.5).

Змішаних

форм

власності

Об'єднання працівників

ІНскомерційні І

На засадах

групової

власності

Об'єднання капіталів

Господарські товариства

Об'єднання юридичних осіб (асоціації і спілки)

Споживчі кооперативи

Громадські й релігійні організації

За розмірами організації поділяють на великі, середні й малі. Для віднесення організації до певного типу за цією класифікаційною ознакою беруть до уваги кількість працівників, обсяг продажів (оборот, балансова вартість активів) (табл. 3.3).

Таблиця 3.3

Критерії віднесення підприємств до «малих»

у галузях народного господарства України

за чисельністю працівників

Галузі народного господарства	Чисельність працівників (осіб)
Промисловість та будівництво	до 200
Інші галузі виробничої сфери	до 50
Наука і наукове обслуговування	до 100
Галузі невиробничої сфери	до 25
Роздрібна торгівля	до 15

Рис. 3.5. Типи та форми організацій у суспільстві

За участю в секторах виробництва організації поділяють на типи, до кожного з яких відносять однорідні за місцем у технологічному циклі галузі: (сукупності всіх виробничих одиниць, які беруть участь переважно в однакових або подібних видах виробничої діяльності).

1. Галузі первинного циклу. Добувають сировину — організації сільського, лісового, рибного господарства, вугільної промисловості тощо.

2. Галузі вторинного циклу. Організації оброблюваль-ної промисловості (машинобудування, металообробка, автомобілебудування та ін.).

3. Галузі третинного циклу. Надають послуги, необхідні для нормальної життєдіяльності галузей перших двох секторів (банки, страхові компанії, освітні установи, туристичні агентства, роздрібна торгівля тощо).

4. Галузі, організації яких займаються інформаційними технологіями.

За видами економічної діяльності організації класифікують, користуючись Державним класифікатором видів економічної діяльності (КВЕД)¹, узгодженим з Класифікацією видів економічної діяльності Європейського союзу (КАСЕ). Згідно з КВЕД для виділення галузей економіки

¹ Наказ Держстандарту України від 22 жовтня 1996 р. № 441.

160

Виробничо-господарська організація

Класифікація виробничо-господарських організацій

161

використовують поняття «секція» і «підсекція». Секції пронумеровані літерами латинського алфавіту від А до (£. Позначення та назви секцій і підсекцій наведено в табл. 3.4.

Таблиця 3.4 Позначення та назви секцій і підсекцій у КВЕД

Закінчення таблиці 3.4

Позначення секцій		Позначення підсекцій		Назви секцій і підсекцій
1		2		3
А		Сільське господарство, мисливство та лісове господарство
В		Рибне господарство
с		Добувна промисловість
		СА		Видобування енергетичних матеріалів
		СВ		Видобування неенергетичних матеріалів
		Обробна промисловість
		Т>А		Харчова промисловість та переробка сільськогосподарських продуктів
		ВВ		Текстильна промисловість та пошиття одягу
		ПС		Виробництво шкіри та шкіряного взуття
		Т)В		Виробництво деревини та виробів із металу
		БЕ		Целюлозно-паперова промисловість, видавнича справа
		ОГ		Виробництво коксу, продуктів нафтоперероблення та ядерного пального
		БО		Хімічне виробництво
		ОН		Виробництво гумових та пластмасових виробів
		Ш		Виробництво інших неметалевих та мінеральних виробів
		^^		Металургія та оброблення металу
		г>к		Виробництво машин та устаткування
		вь		Виробництво електронного та електричного устаткування
				Виробництво транспортного устаткування
				Інше виробництво
1	2		3
Е			Виробництво електроенергії, газу, води
			Будівництво
0			Оптова і роздрібна торгівля, торгівля транспортними засобами, послуги з ремонту
Н			Готелі та ресторани
І			Транспорт
Л			Фінансова діяльність
к			Операції з нерухомістю, здавання під найм та послуги юридичним особам
ь			Державне управління
м			Освіта
N			Охорона здоров'я та соціальна допомога
0			Колективні, громадські та особисті послуги
р			Послуги домашньої прислуги
0.			Екстериторіальна діяльність

За організаційно-правовими формами господарювання організації поділяють на: підприємства (в тому числі приватні, колективні, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, комунальні, державні, в тому числі казенні); кооперативи; селянські (фермерські) господарства; споживчі товариства; спілки споживчих товариств; господарські товариства (в тому числі акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, коман-дитні товариства); асоціації; корпорації; консорціуми; концерни; об'єднання; дочірні підприємства; організації, заклади, установи (організації, які не займаються підприємницькою діяльністю); політичні партії; громадські організації; релігійні організації (релігійні громади, управління чи центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об'єднання, що складаються з названих релігійних організацій); філії; представництва¹.

¹ Класифікація організаційно-правових форм господарювання // Наказ Держстандарту України від 22 листопада 1994 р. № 288.

6 3-209

162

Виробничо-господарська організація

За формами власності організації класифікують на приватні, колективні, державні (у тому числі загальнодержавні та комунальні), організації, власниками яких є інші держави¹.

Класифікатори дають змогу з'ясувати профіль будь-якої організації. Класифікація необхідна не тільки для діючих, а й для новоутворених організацій, оскільки вона допомагає визначити сферу і галузь діяльності та її організаційно-правову форму.

Підприємство — юридично-правова форма виробничо-господарської організації

Будь-яка формальна організація в сфері суспільного виробництва існує як підприємство.

Підприємство — основна ланка в системі продуктивних сил, виробничих і соціальних відносин, у якій відбувається первинне, безпосереднє поєднання робочої сили з засобами виробництва і здійснюється самостійний кругообіг коштів у процесі розширеного відтворення.

Статус підприємства визнається, регламентується і гарантується у всіх країнах державним законодавством. У багатьох країнах підприємство не є суб'єктом права (господарським утворенням, що володіє відокремленим майном, має власний баланс і права юридичної особи). Воно трактується як певний майновий комплекс, утворений з матеріальних і нематеріальних елементів, який є об'єктом права. Він належить підприємцю (індивідуальному чи об'єднанню підприємців), який розпоряджається його майном. Законодавство цих країн не визнає за підприємством самостійної правосуб'єктності і повної відокремленості від іншого майна підприємця. Українське законодавство визнає його основною ланкою народного господарства, самостійним господарюючим суб'єктом, який має право юридичної особи та здійснює свою діяльність задля отримання прибутку (Закон України «Про підприємства в Україні»).

Попри різні організаційні форми підприємства мають єдину природу і відіграють єдину роль в економічних процесах у суспільстві, що дає змогу об'єднати їх в одну категорію. Суттєві ознаки підприємства згідно з чинним законодавством України наведені в табл. 3.5.

¹ Класифікація форм власності //Наказ Держстандарту України від 22 листопада 1994 р. № 288.

Класифікація виробничо-господарських організацій

163

Таблиця 3.5 Суттєві ознаки вітчизняного підприємства

Обов'язкові	Господарюючий суб'єкт
ознаки	Статут
	Права юридичної особи
	Відсутність інших юридичних осіб у складі
	підприємства
Види	Виробнича, науково-дослідницька і комерційна
діяльності
Мета	Отримання прибутку (доходу)

Передусім підприємство об'єднує людей та різні засоби (матеріальні, нематеріальні і фінансові) для виробництва та збуту продукції чи надання послуг. Часто поєднання виробництва і збуту вважають основним у визначенні підприємства. Вітчизняні нормативно-правові акти організацію визнають як підприємство лише тоді, коли вона може приймати самостійно рішення. Це дає змогу відрізнити підприємство від його виробничого підрозділу.

Другою спільною рисою для всіх підприємств є збільшення вартості освоєних ресурсів. Створення вартості можливе завдяки існуванню двох взаємодоповнюючих видів діяльності підприємства: основної діяльності та операцій підготовки (другорядних операцій).

Основна діяльність охоплює всі етапи процесу виробництва від придбання ресурсів до гарантійного обслуговування виробів і відбувається безпосередньо на підприємстві. Для її здійснення необхідні певні засоби. Окремі з них використовують безпосередньо в процесі виробництва, наприклад складське, виробниче обладнання. Є й такі, що використовують для окремих операцій або доповнюють інші засоби. Вони належать до інфраструктури (інформаційні системи, бухгалтерський облік тощо) і повинні фінансуватися. Але під час основної діяльності підприємство не виробляє власних ресурсів. Тому першочерговим завданням інфраструктури є забезпечення фінансування всіх видів діяльності підприємства.

Підприємство є досить складною організацією, його Діяльність не обмежується лише виробництвом і збутом. Невід'ємною складовою його діяльності є операції підготовки (другорядні операції), які створюють відповідні умови для здійснення основної діяльності, а також сприяють розвиткові підприємства та пристосуванню його до змін

164

Виробничо-господарська організація

кон'юнктури. З одного боку, вони забезпечують використання людських, адміністративних і матеріальних ресур сів у процесі основної діяльності, з іншого — розробляють правила використання ресурсів та забезпечують до тримання їх. Ці операції стосуються підприємства загалом а не зосереджуються на певному етапі лінійного процесу виробництва і збуту. Здійснення допоміжних операцій ґрунтується на певних усталених правилах і процедурах, які можуть стати перепоною при вирішенні нових, нетрадиційних проблем. Наприклад, операції постачання легше здійснювати за орієнтації на одного постачальника. Запровадження нового принципу «мати більше ніж одного постачальника компонентів поточного виробництва» або ж пошук якіснішого і дешевшого мікроінформативного обладнання для підприємства вимагає кардинальної перебудови в організації діяльності постачальницьких служб Операції підготовки не пов'язані з якимось етапом створення вартості, тому складно визначити їх безпосередній внесок у послідовне збільшення вартості. Через те їх недооцінювали, вважали марнотратством. Але то був помилковий підхід. Значення операцій підготовки весь час зростає, завдяки їм часто підвищується ефективність роботи підприємства. В цьому, наприклад, полягає система ^Т («.Іизіе а іетрз» — вчасно). Створена вона в Японії і передбачає, що постачальник забезпечує виробника лише необхідною для задоволення нагальних потреб кількістю продукції. Виробник не має потреби робити значні запаси.

Зростання значення операцій підготовки зумовлене технічним прогресом і поступовим ускладненням діяльності підприємств. Удосконалення та зростання вартості засобів виробництва зумовлюють запровадження жорсткіших технічних та економічних заходів для підвищення ефективності їх експлуатації. Автоматизація обладнання значно полегшила застосування цих заходів і поліпшила результати, але обмежила можливості імпровізації. Людина вирішує питання щодо випуску продукції, але не втручається у процес автоматизації (крім усунення технічних неполадок). Ініціатива людини поступилася місцем програмуванню, перевірці та контролю. Одночасно збільшення розмірів підприємств, урізноманітнення їх продукції і зростання ринків збуту висувають на перший план проблеми координації між видами основної діяльності та всередині них. Постає необхідність розроблення нових правил для вирішення нових проблем.

Ланцюжок вартості підприємства (рис. 3.6) ілюструє зростання вартості продукту, починаючи з купівлі сиро-

Класифікація виробничо-господарських організацій

165

Одногалузева фірма

Ланцюжок цінностей постачальників

Ланцюжок

цінностей

фірми

Канал

ланцюжка

цінностей

Ланцюжок

цінностей

покупця

§1

Інфраструктура				\\
Управління людськими ресурсами				\\
Розвиток технології \^
Постачання \ >
Інформатика й комунікації \
Матері-	Операції	Збере-	Марке-	Гаран- /
ально-	вироб-	ження і	тинг і	тійне /
технічне	ництва	транспор-	комерціо-	обслуго- / /
забезпе-		тування	налізація	вування / /
чення		готової		після Ш
процесу		продукції		продажу />/
вироб-				//
ництва				//

Основна діяльність Рис. 3.6. Ланцюжок вартості підприємства за М. Портером

вини і закінчуючи виробництвом готової продукції. Поетапно досліджуючи його, можна встановити, де підприємство конкурентоспроможне, а де його позиції нестійкі.

Існування ланцюжка вартості є спільним для всіх підприємств і вирізняє їх з-поміж інших організаційних форм. Тому управління підприємством є комплексом процедур щодо вдосконалення процесу створення вартості і забезпечення стабільності його діяльності.

Теорія управління трактує підприємство як відкриту систему, що має складну внутрішню побудову і взаємодіє із навколишнім середовищем (див. рис. 3.7). Межі між системою «підприємство» та навколишнім середовищем визначаються сукупністю багатьох особливостей, а діяльність підприємства є взаємодією внутрішніх (залежать від організації підприємства) і зовнішніх (на них підприємство не може впливати або впливає дуже мало) чинників.

Елементи підприємства як системи. Підприємство, як організація і форма суспільної діяльності, є штучним утворенням. Його функціонування забезпечується раціональною, свідомою людською діяльністю — управлінням, організацією, розвитком.

166

Виробничо-господарська організація

Компоненти

Властивості

Характеристики

Елементи

Система «підприємство»

Навколишнє середовище

Емерджентність

Ідентифікованість

Відкритість

Динамічність

Активність

Складність

Невизначеність

Автономність

Цілеспрямованість

Продуктивність

Суспільний

характер діяльності

Підприємство утворюється з певної множини взаємопов'язаних елементів, які впливають один на одного. Елементи системи можна виділити з навколишнього середовища.

і'Елементи системи об'єднані у підсистеми. Підсистеми та елементи всередині підприємства підтримують між собою різноманітні відносини. Внаслідок взаємодії елементів відбуваються зміни, що називаються процесами.

Часткова детермінація взаємодії підсистем і елементів

Взаємозв'язки

Система володіє властивостями, що виникають тільки внаслідок взаємодії її елементів. Між підприємством і навколишнім середовищем існують двосторонні взаємозв'язки. Підприємство безперервно адаптується до змін навколишнього середовища та активно впливає на нього. Підприємство визначає для себе межі, які дають змогу створити йому свій образ за внутрішніми правилами і протистояти зовнішньому тиску

Рис. 3.7. Організаційні межі системи «підприємство» у навколишньому середовищі та їх характеристики

Як і будь-яка інша система, підприємство утворюється з частин (елементів). Елементи системи мають межі. Суттєвим для теоретичних досліджень, практичної організаційної діяльності є визначення внутрішніх меж між елементами системи «підприємство», а також зовнішньої межі системи із середовищем.

Класифікація виробничо-господарських організацій

167

Елементи можна розглядати як прості системи, тобто такі, які у певному взаємозв'язку і на певному рівні досліджень не розчленовуються на підсистеми. Однак і такі прості системи при глибшому дослідженні можуть мати складну внутрішню структуру і містити елементи.

Існує кілька підходів до класифікації елементів системи «підприємство» (табл. 3.6).

Таблиця 3.6 Підходи до класифікації елементів системи «підприємство»

Класифікаційна ознака	Елементи
За змістом елементів .	Колектив людей, машини, обладнання, матеріали, товари, енергія, інформація
За ознаками управління і виконання	Керуюча і керована підсистеми
За функціональним змістом об'єднуваних підсистем	Комплекси однорідних елементів і зв'язків: технічна, економічна, соціальна, організаційна підсистеми

Класифікація за змістом елементів. Усі виділені у табл. 3.6. елементи взаємодіють між собою, а підприємство можна розглядати як складну систему, що охоплює людей, матеріальні ресурси й інформацію. Оскільки елементи системи як цілого їй підпорядковані, їх називають підсистемами. У свою чергу, кожна підсистема є складною системою. Розмежовуючи елементи підприємства та їх зв'язки за змістом, виокремлюють гомогенні та гетерогенні системи (підсистеми) підприємства.

1. Гомогенні (наділені однаковими властивостями). Вони охоплюють:

— відносини між людьми як організаційний вияв системи; це означає, що підприємство як організм в соціологічному розумінні є соціальною системою;

— матеріальні засоби (обладнання, матеріали, товари, інструменти, енергії, які утворюють технологічно-господарську систему);

— інформаційні елементи і їх взаємозв'язки (системи і засоби комунікації, що утворюють систему інформації).

2. Гетерогенні (неоднорідні, сформовані з різних частин). До них належать:

— система «людина — інформація»;

— система «машина — інформація».

168

Виробничо-господарська організація

Таке розмежування елементів підприємства та їх зв'язків є основою класифікації елементів систем за змістом.

Класифікація елементів за ознаками управління і виконання. Управлінням вважають процес, за якого вплив одного з елементів системи зумовлює поведінку всіх інших. На цій підставі було розроблено класифікацію видів діяльності підприємств, а також підрозділів, що забезпечують різні види діяльності, за ознаками управління (керування) й виконання.

Комплекси елементів, які виконують функції управління і керування, та їх взаємозв'язки розглядають як відокремлені підсистеми. При цьому вважають, що підприємству як єдиній системі властива декомпозиція на керуючу і виконавчу (керовану) підсистеми. У конкретній системі часто важко виділити керуючі і виконавчі елементи (органи). Такої проблеми нема при групуванні елементів за змістом. Наприклад, інформацію можна однозначно відрізнити від машин та інших елементів фізичної природи.

Функції управління і виконання взаємопов'язані. Кожний орган може бути частково віднесеним і до керуючої, і до керованої підсистеми. Наприклад, директор підприємства, виконуючи доручення вищих інстанцій, одночасно керує підпорядкованими йому підрозділами. Розмежування верхніх і низових рівнів управління часто відбувається за домовленістю. Однак подібне розмежування не завжди можна вважати методологічно обґрунтованим.

Це свідчить, що на підприємстві не можна чітко розмежувати рівень управління та рівень виконання. Трактування їх відносне і залежить від того, яке явище досліджують. Процес управління відбувається тоді, коли предметом праці одного з елементів системи є інформація і він своєю діяльністю визначає поведінку інших. Перший із цих елементів завжди є керуючим, другий — керованим, відносини між ними — відносинами управління, а в системі загалом розглядають відносини управління як управлінську діяльність.

Побудова і функціонування керуючих систем базується на принципі ієрархічності і принципі зворотного зв'язку.

1. Принцип ієрархічності. Забезпечує стійкість функціонування всієї системи. Він полягає у побудові багатоступеневої системи управління, в якій управління первинними виробничими системами здійснюється складною багатоступеневою структурою органів на основі розподілу між ними повноважень. Кожний вищий рівень задає нижчому певну цільову установку, не регламентуючи конкретних засобів досягнення цілі. Спеціалізація кожного рівня управління

Класифікація виробничо-господарських організацій

169

на виконанні властивих йому завдань є головною умовою ефективного розвитку системи загалом. Орган управління повинен задіяти наявні в системі внутрішні сили або засоби, які дають змогу перевести систему в новий, оптимальний для неї за існуючих умов стан. Вплив повинен здійснюватися на систему загалом, а також на технічну, економічну, соціальну, організаційну підсистеми, існуючі всередині них зв'язки і взаємозалежності. Чим глибший цей вплив, тим вищий ефект від управління системою.

2. Принцип зворотного зв'язку. Забезпечує постійний контроль за наслідками функціонування системи. Керуюча підсистема каналами зворотного зв'язку має змогу безперервно перевіряти реакцію керованої системи на управлінський вплив і коригувати свої команди. У свою чергу, керована підсистема у зворотному зв'язку спонукає керуючу впливати з глибиною і силою, які забезпечують ефективне функціонування системи в цілому.

Керуюча і виконавча підсистеми містять інформаційну, технічну та інші гомогенні і гетерогенні підсистеми, які не мають автономності, необхідної для існування системи.

Усі виділені елементи системи підприємства та інших організацій є необхідними компонентами, з їх відсутністю зникає сама система. Це стосується як керуючої, так і керованої підсистем.

Керуюча і виконавча підсистеми є комплексами, де наявні всі три групи елементів, поділених за класифікацією і змістом. Ці підсистеми є повними. Повнота властива і таким системним компонентам управління, як, наприклад, підсистемам розроблення рішень, стимулювання і т. д. Зокрема, підсистема розроблення рішень не може бути завершеною без включення до неї людей, інформації, матеріальних компонентів.

Керуюча і виконуюча підсистеми впливають одна на одну. Наприклад, керівники можуть давати вказівки виконавцям, стимулювати їх, контролювати і т. д. Наступним видом управлінської діяльності може бути переміщення виконавців. Можливі й інші види впливів. Відповідно До них керована підсистема пристосовується, адаптується до керуючої так, щоб між ними досягалася необхідна відповідність, наприклад при об'єднанні підприємств, товарних відділів і т. д. У подібних ситуаціях, як правило, здійснюється реорганізація підприємства.

Класифікація за функціональним змістом об'єднуваних підсистем. Систему «підприємство» можна поділи-

170

Виробничо-господарська організація

Класифікація виробничо-господарських організацій

171

ти на комплекси однорідних елементів і зв'язків (підсистеми): технічну, економічну, соціальну й організаційну підсистеми.

Технічна підсистема — єдність технологічних процесів, природних та інших матеріальних ресурсів і технічних засобів, необхідних для їх здійснення.

Вона характеризує технічний потенціал певного виробничо-господарського комплексу.

Економічна підсистема — сукупність економічних елементів, основана на технічній підсистемі, що зумовлює певний перебіг економічних процесів у межах підприємства та його структурних підрозділів.

Елементами економічної підсистеми підприємства є господарські самостійні і відокремлені структурні підрозділи, наділені виробничими ресурсами, основними й оборотними коштами.

Соціальна підсистема — сукупність індивідів і соціальних груп, які утворюють трудовий колектив підприємства.

Елементами соціальної підсистеми є первинні трудові колективи — групи працівників, організаційно об'єднаних у виробничі та управлінські ланки.

Організаційна підсистема — сукупність виробничих та управлінських підрозділів підприємства та взаємозв'язків між ними.

У сукупності технічної, економічної, соціальної, організаційної підсистем підприємство виступає як єдине ціле, як керована система. Разом із тим, кожна функціональна підсистема є самостійним об'єктом з властивими йому вимогами і умовами. Врахування специфіки підсистем є передумовою ефективного функціонування системи виробництва і управління.

Функціональні підсистеми (технічна, економічна, соціальна, організаційна) повинні раціонально поєднуватися в межах кожного ієрархічного рівня управління.

Види і статус підприємств в Україні

Юридично-правові форми підприємств регламентуються державою. Законодавство України, зберігаючи організаційно-правову форму «підприємство» з урахуванням історичних стереотипів і традицій, передбачає функціонування таких типів підприємств відповідно до форм власності:

1. Приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи.

2. Колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства.

3. Господарське товариство, підприємство, засноване на власності об'єднання громадян.

4. Комунальне підприємство, засноване на власності відповідної територіальної громади.

5. Державне підприємство, засноване на державній власності, в тому числі казенне підприємство.

Відповідно до обсягів господарського обороту, кількості його працівників (незалежно від форм власності) підприємство може бути віднесене до категорії малих.

Законодавство передбачає можливості для існування й інших видів та категорій підприємств, у тому числі орендних.

Підприємство створюється згідно з рішенням власника (власників) майна чи уповноваженого ним (ними) органу, підприємства-засновника, організації або за рішенням трудового колективу у випадках і порядку, передбаченому Законом України «Про підприємства в Україні» та іншими законами України. Воно може бути створене внаслідок примусового поділу іншого підприємства відповідно до антимонопольного законодавства України, а також внаслідок виділення із складу діючого підприємства (організації) одного або кількох структурних підрозділів, на базі структурної одиниці діючих об'єднань за рішенням їх трудових колективів, якщо на це є згода власника чи уповноваженого ним органу.

Підприємство має самостійний баланс, поточні рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням, а промислове підприємство — також товарний знак. Воно має право здійснювати будь-які види господарської діяльності, якщо вони не заборонені законодавством України і відповідають цілям, передбаченим статутом підприємства. У його компетенції створення філій, представництв, відділень та інших відособлених підрозділів. Деякими видами діяльності підприємство може займатися тільки на підставі особливого дозволу (ліцензії).

Підприємство не може мати у своєму складі інших юридичних осіб. Воно вважається створеним і набуває прав юридичної особи з дня державної реєстрації, діє на основі статуту, затвердженого власником (власниками) майна, а Для державних підприємств — власником майна за участю трудового колективу. Статут визначає власника та на-

172

Виробничотосподарська організація

йменування підприємства, його місцезнаходження, предмет і цілі діяльності, органи управління, порядок їх формування, компетенцію та повноваження трудового колективу і його виборних органів, порядок утворення майна підприємства, умови реорганізації та припинення діяльності. Найменування підприємства містить його назву (завод, фабрика, майстерня та ін.) і вид (приватне, колективне, державне тощо). До статуту можуть включатися положення, пов'язані з особливостями діяльності підприємства: про трудові відносини, що виникають на підставі членства; про повноваження; порядок створення та структуру ради підприємства; про товарний знак та ін. У ньому має бути зазначено орган, який має право представляти інтереси трудового колективу.

Майно підприємства становлять основні фонди та оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства.

Джерелами формування майна підприємства є грошові та матеріальні внески засновників; кредити банків та інших кредиторів; доходи від реалізації продукції, інших видів господарської діяльності; доходи від цінних паперів; безоплатні або благодійні внески, пожертвування організацій, підприємств і громадян; інші джерела, не заборонені законодавством України.

Підприємства мають право на добровільних засадах об'єднувати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності, якщо це не суперечить антимонопольно-му законодавству України, в асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, інші об'єднання за галузевим, територіальним та іншими принципами.

Асоціація (лат. аззоііаііо — сполучення) — договірне об'єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності.

Вона не має права втручатися у виробничу і комерційну діяльність будь-кого з її учасників.

Корпорація (лат. согрогаііо — спілка) —договірне об'єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників.

Трактування корпорацій вітчизняним законодавством дещо відрізняється від загальноприйнятого в світі, згідно з яким корпорації — це великі виробничо-господарські організації, що утворені і функціонують на засадах пайової (дольової) акціонерної власності.

Організаційний розвиток і організаційні зміни

173

Консорціум (лат. сопвогііит — спільність) — тимчасове статутне об'єднання промислового і банківського капіталу для досягнення спільної мети.

Метою створення консорціуму, як правило, є великі виробничі чи будівельні проекти, для реалізації яких в окремого учасника консорціуму не вистачає коштів. Прикладом є недавно створений з участю України, Росії та Німеччини газотранспортний консорціум для експлуатації системи газопроводів України, через які постачається природний газ з Російської Федерації країнам Західної Європи.

Концерн (англ. сопсегп — об'єднання) — статутне об'єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємств.

Об'єднання діють на основі договору або статуту, який затверджується їх засновниками або власниками. Підприємства, які належать до складу зазначених організацій, зберігають права юридичної особи, і на них поширюється дія Закону «Про підприємства в Україні». Рішення про створення об'єднання (установчий договір) і статут об'єднання погоджуються з Антимонопольним комітетом України у визначеному чинним законодавством порядку.