Лекція 3

Тема 5. Українські національні святині. Шедеври трипільської культури. Бородінський скарб. Скіфські кам’яні стели. Іконопис.

Тема 6. Мовний світ давньої української літератури. Поняття "літопис". Велесова книга, Пересопницьке Євангеліє, Повість минулих літ, епістолярій і. Вишенського: мовний аналіз. Трипільська культура

Трипі́льська культу́ра, культу́ра — археологічна культура часів енеоліту, назва якої походить від назви тоді села Трипілля на Київщині. Культура набула найбільшого розквіту між 5500 та 2750 роками до н. е., розташовувалась між Карпатами та річкою Дніпро на території сучасних України, Молдови та Румунії, займаючи територію загальною площею понад 35 тис. км². В часи розквіту цій культурі належали найбільші за розміром поселення у Європі: кількість жителів деяких з них перевищувала 15 тис. осіб.

Трипільська культура є однією з основних давньоземлеробських культур мідного віку. Трипільські племена займали простори Східної Європи від Дніпра до Карпат, від Полісся до Чорного моря і Балканського півострова. Розвивалася ця культура в IV–III тис. до н. е. (протягом 1500–2000 років) і пройшла в своєму розвиткові три етапи — ранній, середній та пізній. В Україні виявлено величезну кількість — понад тисячу пам'яток трипільської культури. Вони згруповані у трьох районах: найбільше в Середній Наддністрянщині та Надпрутті й Надбужжі, менше у Наддніпрянщині. Так, очевидно, були розселені об'єднання племен.

Однією з особливостей трипільської культури була величезна територія поширення (близько 190 тис. кв. км.). Жодна з європейських розвинених землеробських енеолітичних культур не могла зрівнятися з нею ні за площею, ні за темпами поширення. Під час свого найбільшого розквіту (наприкінці середнього етапу) населення на всій території трипільської культури становило на думку одних вчених близько 410 тис. чоловік, а на думку інших щонайменше 1 млн.

Проблема походження трипільців не до кінця з'ясована. Більшість археологів схиляються до думки, що основу ранньотрипільської культури становили південні землеробсько-скотарські племена культур балканського походження, які, однак, в процесі поширення на нові східні території включали в себе на різних етапах елементи місцевих неолітичних та енеолітичних культур.

Періодизація та хронологія

Періодизація:

• Початковий: 5300—4000 до н. е. (румунське Прикарпаття)

• Ранній: 4000—3600 до н. е. (Прутсько-Дністровське межиріччя)

• Середній: 3600—3100 до н. е. (Дністро-Бузьке межиріччя)

• Пізній: 3100—2500 до н. е. (Дністро-Дніпровське межиріччя)

Свастика на трипільському посуді

Ранній етап

У другій половині VI тисячоліття та у першій половині V тисячоліття до н. е. племена трипільської культури розселювалися в басейні Дністра і Південного Бугу, де дослідники виявили багато ранньотрипільських поселень. За цього періоду вони розташувалися здебільшого в низьких місцях біля річок, але виявлено також поселення, розміщені на підвищених плато. Житла будували у вигляді заглиблених землянок або напівземлянок, а також переважно наземні, підлогу і вогнище або печі з припічком зміцнювали глиною; стіни споруджували з дерева або плоту, обмазаного глиною. На ранньому етапі розвитку трипільської культури з'являються також наземні прямокутної форми будівлі на стовпах з обмазаними глиною дерев'яними плетеними стінами, що мали солом'яну або очеретяну покрівлю. У поселеннях, розташованих на підвищених плато, план розміщення жител наближався до форми кола чи овалу.

Основою господарства за цього періоду було хліборобство і скотарство, полювання, рибальство і збиральництво також мали важливе значення. Сіяли пшеницю (однозернянку, двозернянку, полбу), ячмінь, просо, жито, горох. Землю обробляли з допомогою мотик, зроблених з рогу оленя, каменю або з кістки та з палиць-копалок з загостреними кінцями. Урожай збирали з допомогою серпів з кремінними вкладнями. Зерно розтирали кам'яними зернотерками. Жінка ліпила посуд, виробляла пряжу, одяг тощо і відігравала в суспільному житті значну роль. Чоловіки полювали, стерегли худобу, виробляли знаряддя з кременю, кісток та каменю.

У тваринництві перше місце належало великій рогатій худобі, на другому були свині, вівці, кози. Відомий домашній кінь. Для поповнення м'ясної їжі за цієї доби велике значення мало полювання на оленя, дику свиню та сарну.

Значного розвитку досягли гончарні вироби. Глиняний посуд різноманітної форми ліпили руками: великі посудини грушоподібної форми для зерна, різної форми горщики, миски, ложки, друшляки, біноклеподібний посуд. З глини ліпили жіночі статуетки, модельки житла, намисто, амулети. Поверхню посуду вкривали заглибленим орнаментом або канелюрами у вигляді стрічок з кількох паралельних ліній, що утворювали спіральні форми орнаменту. Таким орнаментом вкривали також більшість статуеток. Статуетки, модельки жител та амулети мали ритуальне призначення і були пов'язані з хліборобськими культами. Серед досліджених ранньотрипільських поселень виявлено, хоч дуже рідко, різні вироби з міді, переважно прикраси: браслети, кільця, гачки тощо, а в поселенні біля села Корбуни в Молдавії знайдено великий скарб мідних речей, переважно прикрас, котрий датовано першою половиною V тисячоліття до н. е.

На думку фінського вченого Аско Парполи, індолога з Гельсінгського університету, існують лінгвістичні причини вважати, що колесо було винайдено саме в Трипільській культурі на території сучасної України^[6]. Версію про європейське походження колеса висунув ще у 1990-х німецький вчений А.Хойслер. Про знахідки моделей колес у розкопках трипільських поселень останньої чверті 5 тис. до н. е. (за тисячоліття до відповідних знахідок у Месопотамії) повідомляв ще у 1981 р. у наукових публікаціях румунський археолог Діну. Звідси інновація швидко поширилася по Європі: згадки про колесо зустрічаються у поселеннях Зюшен (Німеччина), Броночице (Польща), рештки возів знайдені у кін. 1980-х на території Краснодарського краю Росії датуванням сер. 4 тис. до н. е.^[7]. В українському килимарстві, гончарстві, дереворізьбі, вишивках і писанках знаходимо дуже багато геометричних і рослинних орнаментальних мотивів, які виразно нагадують орнамент палеолітичної та неолітичної доби в Україні.

Середній етап

Археологічні знахідки часів трипільської культури на території Бессарабії

На середньому етапі розвитку племена трипільської культури посідали величезні простори лісостепу від Східної Трансільванії на захід до Дніпра на схід. Вони розселилися в районі сточищ Верхнього і Середнього Дністра, Прута, Серета, Південного Побужжя та Правобережжя Дніпра. Поселення цього періоду значно більші за розміром (що свідчить про збільшення кількості населення) і розташовані на підвищених плато біля річок та струмків. Наземні житла в них будувалися по колу або овалом. Житла в плані мали форму видовженого прямокутника й будувалися на фундаменті з розколотого дерева, покладеного впоперек, на нього накладався товстий шар або кілька шарів глини. Плетені дерев'яні стіни на стовпах і перегородки всередині житла обмазували глиною, з глини будували печі на дерев'яному каркасі, припічки, лежанки коло печі. З глини робили ритуальні жертовники в житлах, круглі або у формі хреста (с. Коломийщина, Володимирівка, Майданецьке, Тальянки). Разом зі збільшенням населення збільшувалися посівні площі. Скотарство також було розвинене більше, ніж раніше, але полювання далі мало допоміжне значення. Знаряддя праці вироблялося з кременю, каменю та кісток тварин, мотики для обробки землі з рогу оленя. У поселеннях виявлено клиновидної форми та провушні сокири з міді. Почалося видобування міді із родовищ на Волині та у Подністров'ї. Рівня ремесла досягло гончарство. Характерним для кінця цього періоду став монохромний спіральний орнамент, нанесений чорною фарбою на жовтувато-червонуватому ангобу. Посуд різних форм ліплено руками, можливе застосування повільного гончарного кола. Типові великі грушовидні та кратероподібні посудини для збереження зерна, миски, горщики, біконічні посудини та ін. (с. Володимирівка, Сушківка, Попудня, Шипинці); також з глини виробляли культові схематизовані жін. статуетки, фігурки тварин, модельки жител. Суспільний лад племен Т. к. за цього періоду лишався далі матріархально-родовим. До сер. доби Т. к. відносять поселення, що їх виявив В. Хвойка б. с. Трипілля, Верем'я, Щербанівка та ін.

Пізній етап

За пізнього періоду трипільської культури значно розширилася територія, заселена трипільцями: на землі східної Волині, сточища pік Случі й Горині, обидва береги Київського Придніпров'я та степи північно-західного Причорномор'я, де трипільці стикалися з носіями інших культур. Значно зросло значення скотарства. Скотарство напівкочового характеру складалося переважно з дрібної рогатої худоби (вівці, кози). Помітного значення набув кінь (Усатове). За цього періоду, на думку деяких фахівців, складається патріархальний лад. Під впливом контактів із племенами інших культур, коли на початку III тисячоліття до н. е. степову зону, південні райони Лісостепу Східної Европи та Дніпровського басейну займали скотарські племена так званої ямної культури, що посувалися зі степів Поволжя та Подоння в пошуках нових пасовищ, у культурі пізньотрипільських племен зникає багато рис, характеристичних для трипільської культури попереднього часу. Змінюється характер житлобудівництва, зникає спіральна орнаментація в мотивах розпису посуду і типові трипільські його форми, натомість з'являється новий тип посуду, орнаментованого відтисками шнура, схематизується антропоморфна пластика. З'являється новий тип поховання в ямах з насипом та без насипу з кам'яною обкладкою навкруги і витворюється обряд поховання, подібний до обряду сусідніх патріархальних племен ямної культури. Усатівські племена західних районів Північного Причорномор'я та нижнього Подністров'я (села Усатове, Галеркани, Борисівка, Маяки та ін.) були асимільовані носіями ямної культури, відтак праіндоєвропейцями. Історична доля інших пізньотрипільських племен була різна; зміни в їхній культурі Середнього і Горішнього Подністров'я пов'язані з появою на цій території племен культури кулястих амфор (рання бронза).

Трипільська культура в європейському контексті

Споріднені археологічні культури:

• Данило-хварська культура (побережжя Адріатики);

• Бутмір (Боснія);

• Культура Вінча (Центральні Балкани);

• Тиська (басейн річки Тиса);

• Лендель (Середньодунайський басейн і північ Центральної Європи);

• Боян (Нижньодунайський басейн);

• Хаманджія (Чорноморське побережжя);

• Караново (Фракія і Східна Македонія);

• Петрешті (Трансільванія);

• дніпро-донецька (Україна).

Трипільська культура в сучасному міфотворенні

Країну трипільців іноді також називають Українська Аратта. Автором концепції т. зв. «Українською Аратти» є Ю. О. Шилов, який у 1990-их роках висловив ідею про нібито найдавнішу державу світу — «праслов'янську Аратту». Локалізація згаданої у месопотамських письмових джерелах легендарної Аратти в Україні була презентована спочатку у доповідях, тези яких були опубліковані^[8][9][10], а згодом і у більших за обсягом працях^[11]. Остання з них, видана 2003 року може вважатися найповнішим зводом поглядів автора з цього питання. Тут найбільш послідовно викладено точку зору Ю. О. Шилова на місце трипільської культури та України у давній історії всього світу. Книга складається з восьми розділів та словника^[12].

Література:

1. ↑ Пассек Т. С. Периодизация трипольских поселений // МИА -М. — Л. — Вып. 10. — 1949. — стор. 7

2. ↑ Rook Е., Trela Е. Stanowiska kultury trypolskiej w Bilczu Zlotym w dawmym powiecie Borszcow, w swietlie zbiorow krakowskich // Z archeologij Ukrainy і Jury Ojcowskiej. — Ojcow, 2001. — S.183-206

3. ↑ Пассек Т. С. Периодизация трипольских поселений // МИА -М. — Л. — Вып. 10. — 1949.

4. ↑ Виноградова Н. М. Племена Днестровско-Прутского междуречья в период расцвета трипольской культуры (Периодизация, хронология, локал. варианты) / АН МССР. Отд. зтнографии и искусствоведения. — Кишинев: Штиинца, 1983. — 107 с.

5. ↑ Етнічна історія давньої України. — Київ: Інститут археології НАНУ, 2000. — C. 20 — 21.

6. ↑ Шилов Ю. Доскитські цивілізації Подніпров'я. // Космос древньої України. — Київ. — 1992. — С. 109–110

7. ↑ Шилов Ю. Індоєвропейсько-семітсько-картвельські зв'язки Наддніпрянщини. // Український Світ. — 1994. -І\І 3-4 — С. 14-17

8. ↑ Шилов Ю. Аратта і Аріан. Пракорені Русі. // Переяславська земля та її місце в роз витку Української нації, державності і культури. — Тези Всеукраїнської наук. конф. — Переяслав-Хмельницький, 1992. — С. 46-47

9. ↑ Шилов Ю. О. Джерела витоків української етнокультури XIX тис. до н. е. — II тис. н. е.. — К.: Аратта. — 2002.

10. ↑ Шилов Ю. В. Праслов'янська Аратта. — К.: Аратта. — 2003. — 93 с.

Українською

• Бібіков С. Трипільська культура. Археологія Української РСР, т. І. Київ, 1971.

• Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде життя, 1954—1989.

• Енциклопедія Трипільської цивілізації, Київ, Укрполіграфмедіа, 2004, т. І-ІІ.

• Захарук Ю. Пізній етап трипільської культури. Археологія Української РСР, т. I. Київ, 1971.

• Пастернак Я. Археологія України. Торонто 1961.

• Трипільська культура, т. І, АН УРСР, Інститут Археології. Київ, 1940.

• Черниш К. Ранньотрипільське поселення Ленківці на Середньому Дністрі. АН УРСР, Інститут Археології. Київ, 1959.

• Бунятян К. П., Мурзін В. Ю. та Симоненко О. В. На світанку історії. Том. 1. — К., 1998.

• Бурдо Н. Б. — Населення раннього етапу Трипільської культури межиріччя Дністра та Південного Бугу. — К., 1993.

• Енциклопедія Трипільської цивілізації. — К., Укрполіграфмедіа, 2004, т. І-ІІ.

• Смолій В. А. — Історія України — К., 1997.

• Толочко П. П. — Давня історія України, Кн. 1 — К., 1994.

Німецькою

• Schmidt H. Cucuteni in der oberen Moldau, Rumanien : Die befestigte Siedlung mit bemalter Keramik von der Steinkupferzeit bis in die vollentwickelte. Berlin-Leipzig: Gruyter, 1932.

Російською

• Археология Украинской ССР, Киев, 1985, т.1.

• Бибиков С. Раннетрипольское поселение Лука-Врублевецкая на Днестре. МИА н. 38. М. — П. 1953.

• Пассек Т. Раннеземледельческие (трипольские) племена Поднестровья, МИА, н. 84. Москва, 1961.

• Пассек Т. Периодизация трипольских поселений. МИА, н. 10. М. — П. 1949.

• Рыбаков Б. А., Космогония и мифология земледельцев энеолита // Советская археология, 1965, № 1—2.

• Рындина Н. В. Древнейшее металлообрабатывающее производство Восточной Европы, М., 1971.

• Хвойко В. Каменный век Среднего Поднепровья // Труды одиннадцатого археологического сьезда в Киеве. І. Киев, 1901.

• Гимбутас Мария, Цивилизация Великой Богини: мир Древней Европы, Москва, РОССПЭН, 2006.

• Черныш Е. К., К истории населения энеолитического времени в Среднем Приднестровье // Неолит и энеолит юга Европейской части СССР, Москва, 1962.

Румунською

• Dumitrescu, V. Arta culturii Cucuteni. Bucuresti: Editura Meridiane, 1979.