Тема: Правовідносини соціального забезпечення

Зміст.

1. Поняття та види правовідносин соціального забезпечення

2. Загальна характеристика соціально-забезпечувальних правовідносин

3. Об'єкти соціально-забезпечувальних правовідносин

4. Страховий стаж за правом соціального забезпечення

Будь-які суспільні відносини, що зазнають впливу право­вих норм, набувають значення правових відносин і стають при цьому головним засобом виконання та втілення в життя вимог юридичних приписів. Вже відзначалося, що суспільні відносини у сфері соціального забезпечення постають у ре­зультаті дії відповідних норм права, а отже, законодавство про соціальне забезпечення є необхідною передумовою ви­никнення їх правової форми. Поза правом вони існувати не можуть, оскільки за своїм соціально-цільовим призначен­ням спрямовані на створення реальних можливостей для здійснення одного з найважливіших прав людини — права на соціальний захист.

Зазвичай наявності лише норм права недостатньо для ди­наміки правовідносин соціального забезпечення. Вони вини­кають, змінюються чи припиняються після того, як учасни­ки майбутніх правових відносин вчинять певні дії (за­реєструються у державній службі зайнятості як особи, що шукають роботу, звернуться із заявою про призначення відповідної пенсійної виплати тощо).

Учасники правовідносин соціального забезпечення, як і будь-яких інших правовідносин, наділяються суб'єктивни­ми правами та юридичними обов'язками. Держава при цьо­му виступає гарантом реалізації цих прав та їх здійснення. Уповноважені державою органи (соціального захисту, суди та ін.) здійснюють охорону і захист прав, застосовуючи зако­нодавство про соціальне забезпечення та норми інших галу­зей права (кримінального, адміністративного, фінансового, цивільного).

Правовідносини, як відомо, завжди передбачають двосто­ронній зв'язок конкретно визначених суб'єктів — носіїв взаємокореспондуючих один одному юридичних прав та обов'язків. Правовідносини соціального забезпечення за кількісним складом суб'єктів є простими, оскільки права і обов'язки учасників розподілені між двома сторонами у взаємопротилежних напрямах (особа, яка зазнала впливу соціального ризику, має права, а уповноважений державою орган чи установа — обов'язки). За характером дії зобов'яза­ного суб'єкта ці правовідносини вважаються односторонньо активними, оскільки для реалізації суб'єктивного права зо­бов'язана особа має вчинити відповідні передбачені законом дії (призначити пенсію, сплатити страховий внесок тощо). Тобто вона повинна виконати конкретно-необхідний обов'я­зок, обсяг і порядок виконання якого завжди передбачені за­коном або договором.

Загалом правовідносини соціального забезпечення мають цілий ряд спільних рис і ознак, що відображають їх приро­ду, характер, склад та зміст і завдяки яким вони виступають самостійним різновидом правових відносин. Разом з тим правовідносини, що є результатом впливу норм права соціального забезпечення, досить різноманітні за своїми суб'єктами, об'єктами та підставами виникнення, у зв'язку з чим їх прийнято поділяти на окремі, відносно самостійні види. Вони утворюють певну структуру взаємопов'язаних суспільних відносин, урегульованих правовими нормами різного функціонального призначення: соціально-забезпечувальними (матеріальними), соціально-страховими та процедурними.

Тож характеризуючи правовідносини у сфері соціального забезпечення та визначаючи їх як самостійний вид правових відносин, необхідно брати до уваги увесь комплекс суспіль­них відносин, які становлять предмет права соціального за­безпечення. Тобто правовідносинами соціального забезпе­чення слід вважати не тільки соціально-забезпечувальні відносини, а й соціально-страхові відносини та відносини, пов'язані зі встановленням юридичних фактів, що є підста­вою для реалізації особою права на соціальне забезпечення (процедурні відносини).

Отже, правовідносини соціального забезпечення можна визначити як врегульовані нормами однойменної галузі права суспільні відносини, що існують у сфері соціального забезпечення осіб, які зазнали соціального ризику (соціаль­но-забезпечувальні відносини), а також пов'язані з ними процедурні та соціально-страхові відносини.

Основою всієї системи правовідносин соціального забезпе­чення вважаються соціально-забезпечувальні правовідноси­ни. Це правовідносини щодо матеріального забезпечення громадян, які зазнали впливу соціального ризику. Вони є визначальними для галузевих правовідносин. Саме завдяки їм відбувається реалізація права особи на отримання будь-якого з видів соціального забезпечення. Це типові право­відносини матеріального характеру, всі інші правовідносини цієї системи відіграють допоміжну роль.

Соціально-страхові правовідносини покликані забезпечи­ти належний рівень фінансування та обліку соціальних коштів, необхідних для матеріального забезпечення грома­дян. Саме завдяки соціально-страховим правовідносинам формується фінансова база коштів, які спрямовуються на оплату соціального забезпечення конкретного виду. Так, страхові внески у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття використову­ються для соціального забезпечення безробітних та членів їхніх сімей, а кошти, що акумулюються у системі загально­обов'язкового державного соціального страхування від не­щасного випадку на виробництві, спрямовуються на забезпе­чення громадян при настанні такого випадку.

Основне функціональне призначення процедурних пра­вовідносин полягає в організації практичної реалізації права громадян на матеріальне забезпечення. Для цього законом передбачено певний порядок та процедуру такої реалізації. Держава з прийняттям матеріальних норм одночасно визна­чає і форми їх реалізації, встановивши відповідні правила процедури. Скажімо, щоб отримати допомогу у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, особа попередньо має офор­мити у встановленому порядку листок непрацездатності. Тобто соціально-забезпечувальним правовідносинам з тим­часової втрати працездатності передують процедурні пра­вовідносини щодо підтвердження факту непрацездатності між особою та медико-соціальною експертною комісією.

Соціально-страхові та процедурні правові відносини ма­ють допоміжний характер стосовно матеріальних соціально-забезпечувальних правовідносин. При цьому вони або пере­дують основним матеріальним правовідносинам (щодо вста­новлення юридичних фактів, сплати страхових внесків, реєстрації учасників відповідного соціального фонду тощо), або ж існують одночасно з ними, супроводжуючи їх впро­довж усього строку існування таких правовідносин (щодо зміни групи інвалідності чи у зв'язку зі зміною виду соціаль­ного забезпечення).

Отже, як і в трудовому праві, де, крім трудових пра­вовідносин, існують допоміжні правові відносини — праце­влаштування, соціального партнерства, вирішення трудових спорів тощо, у праві соціального забезпечення основний вид однойменних правовідносин не може функціонувати без пра­вовідносин допоміжного характеру — соціально-страхових та процедурних. Самі вони без основних, соціально-забезпе­чувальних, правовідносин самостійно теж не існують. І така взаємозалежність основних та допоміжних правових відносин для права соціального забезпечення є універсальною, ад­же неможливо досягти повноти правового регулювання соціального забезпечення без допомоги системи соціального страхування та діяльності спеціально уповноважених дер­жавних органів щодо реалізації громадянами своїх соціаль­них прав.