8

Граматична правильність як ознака культури усного та писемного спілкування Семінарсько-практичні заняття №8 - 10

План

1. Відмінювання іменників

2. Форми невідмінюваних іменників

3. Числівники і відчислівникові слова

4. Дієприкметники

5. Прийменники

6. Конструкції прийменників по і в у перекладі з російської на українську мову

7. Мовленнєва надмірність і недостатність у професійному мовленні

Однією із визначальних ознак культури усного та писемного спіл­кування є граматична правильність, тобто дотримання унормованих правил змінювання слів та їх творення, побудови словосполучень та речень.

Кожній повнозначній змінюваній частині мови - іменнику, прикмет­нику, дієслову, числівнику, займеннику властива певна, чітко встановле­на система словозміни, якої слід обов'язково дотримуватись.

1. Відмінювання іменників

Іменники - це слова, які називають предмети, істоти, опредмечені назви процесів, дій, ознак і відповідають на питання хто? що? - закон, право, юрист, арбітраж, суддя, слідчий, офіцер, правнича фундація, до­кумент, ділова мова, офіційно-діловий стиль, правоохоронні органи, непо­внолітня особа, юридична особа, фізична особа, порушення кримінальної справи тощо.

1 • У родовому відмінку іменники чоловічого роду II відміни од­нини можуть мати закінчення -а, -я, (-у, -ю). Закінчення залежить від значення іменника.

При виборі закінчення діють такі закономір­ності:

- назви істот: студента, курсанта, міністра, генерала, Павленка;

- назви чітко окреслених понять і предметів: аркуша, документа, кілометра, квадрата, суб'єкта, об'єкта, відмінка, предмета, варі­анта, пакета;

- назви населених пунктів: Києва, Ужгорода, Севастополя, Мико­лаєва, Львова, Івано-Франківська, Борисполя, Житомира, Тер­нополя.

Закінчення -у, -ю мають:

- назви нечітко окреслених предметів і понять: маршу, плацу, шта­бу, закладу;

- назви установ, закладів, організацій: університету, інституту, ліцею, факультету, вокзалу.

Деякі іменники, залежно від свого значення і місця наголошення, можуть мати паралельні закінчення:

акта (документа) — акту (процесу);

апарата (пристрою)- апарату (установа, сукупність органів);

детектива (агент) - детективу (твір);

інструмента (одиничне) - інструменту (збірне);

листа (поштовий, паперу) - листу (листя);

листопада (місяць)- листопаду (час опадання листя);

проспекта (вулиця) - проспекту (буклет);

терміна (слово) - терміну (строк).

2. У давальному відмінку іменники чоловічого роду однини можуть мати паралельні форми: -у, -ю, -ові, -еві:

ректору -ректорові, начальни­ку - начальникові, секретарю — секретареві.

У реквізиті адресат у тек­сті документа прийнято керуватися довгою формою -ові: начальникові, директорові.

3. У діловому мовленні кличний відмінок служить звертанням до особи. У свою чергу звертання - це слово чи словосполучення у речен­ні, що називає тих, кому адресується мовлення.

У звертаннях, що складаються з двох загальних назв, переважають форми: пане полковнику. Форми типу пане генерал вжи­ваються для підкреслення офіційності звертання.

У звертаннях, що складаються із загальної назви та імені, обидва слова набувають форми кличного відмінка: брате Петре, колего Миколо, товаришу Віталію.

У звертаннях, що складаються із загальної назви та прізвища, форми кличного відмінка набуває лише загальна назва: друже Карпенко, колего Павлов, добродію Крамар, товаришу Чумак.

У звертаннях, що складаються з імені по батькові, обидва слова на­бувають форми кличного відмінка: Ігоре Івановичу, Володимире Тарасо­вичу, Павле Романовичу, Клавдіє Сергіївно, Марино Анатоліївно, Тетяно Іванівно, Світлано Станіславівно, Діано Олегівно.